Рішення № 36090776, 03.12.2013, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 грудня 2013 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області у складі:

головуючого - Малєєва А.Ю.,

суддів: Беркій О.Ю., Пнівчук О.В.,

секретаря - Лисак І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 - представника ОСОБА_2 на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 30 вересня 2013 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ПАТ КБ «Приватбанк», третя особа - ОСОБА_3 про визнання кредитного договору та договору іпотеки недійсним, -

в с т а н о в и л а:

Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 30 вересня 2013 року в задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено.

ОСОБА_1 - представник ОСОБА_2 оскаржив рішення в апеляційному порядку. Вважає рішення незаконним та необґрунтованим, оскільки суд не повно з'ясував обставини справи та неправильно застосовано норми матеріального права.

Зі слів апелянта, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо спливу загального строку позовної давності. На думку апелянта, строк позовної давності тривалістю у п'ять років відповідно до ч. 3 ст. 258 ЦК України (чинної на час звернення з позовом) застосовується до вимог про визнання недійсним правочину, вчиненого під впливом насильства або обману, тому на момент пред'явлення даного позову строк позовної давності не сплив і застосовуватись не повинен.

Апелянт вважає спірний кредитний договір недійсним, оскільки він вчинений під впливом обману. Зокрема, зазначає, що при укладенні кредитного договору банком не виконано вимоги, передбачені ч. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», які є обов'язковими для сторін. На думку апелянта, невиконання банком правил, обов'язкових для сторін при укладенні договору (ненадання у письмовій формі необхідної, достовірної та своєчасної інформації про кредит), ввело в оману позивача щодо прав та обов'язків сторін.

Зі слів апелянта, згідно ч. 1 ст. 215 ЦК України недодержання в момент вчинення правочину вимог, встановлених ч.ч. 1-3 ст. 203 ЦК України,є підставою недійсності правочину. Оскільки, вважає апелянт, договір іпотеки є похідним від основного кредитного зобов'язання - кредитного договору, то за загальним правилом відповідно до ч. 2 ст. 548 ЦК України недійсність основного зобов'язання тягне за собою недійсність угоди щодо його забезпечення.

Просить скасувати рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 30 вересня 2013 року та ухвалити нове рішення по суті позовних вимог.

В судовому засіданні апеляційного суду апелянт та його представник вимоги апеляційної скарги підтримали, просили її задовольнити.

Представник ПАТ КБ «Приватбанк» заперечила апеляційну скаргу, просила її відхилити.

ОСОБА_3 в судове засідання не з'явилась, про причини суд не повідомила.

Заслухавши апелянта, представників сторін, суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу належить задовольнити частково з наступних міркувань

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Цим вимогам рішення в повній мірі не відповідає.

Судом встановлено, що 13.02.2007 між Банком та позивачем по справі було укладено Кредитний договір № IFUWGA00000011 (далі - Кредитний договір), згідно умов якого Банк надав, а позичальник (позивач) отримав кредит, шляхом надання готівки через касу на строк з 13.02.2007 по 20.02.2017 включно, у вигляді непоновлюваної кредитної лінії у розмірі 40 000 євро, а також у розмірі 4537,55 євро на сплату страхових платежів у випадках та в порядку, передбаченому договором (а.с. 7-9).

В забезпечення виконання зобов'язань за Кредитним договором між сторонами 16.02.2007 було укладено Договір іпотеки №426 (далі - Договір іпотеки), за яким ОСОБА_2 надав в іпотеку нерухоме майно, визначене в п. 35.3 зазначеного договору (а.с. 10-13).

На а.с. 14-15 міститься Виписка з 13.02.2007 по 17.01.2011 по рахунку ОСОБА_2, на а.с. 119-122 - Виписка з 13.02.2007 по 14.05.2013 по вказаному рахунку, а на а.с. 82-83 - розрахунок заборгованості за Кредитним договором станом на 25.08.2011.

Ухвалюючи рішення суд першої інстанції виходив з того, що у даному випадку пропущена позовна давність, про її застосування було заявлено представником відповідача, а тому відповідно до ст.ст. 256, 257, 261 та ч. 4 ст. 267 ЦК України у позові відмовлено за спливом позовної давності. Такий висновок суду не ґрунтується на доказах, оскільки заява про застосування позовної давності в матеріалах справи відсутня. Тому рішення суду про відмову у позові з підстав пропущення позовної давності належить скасувати відповідно до приписів ст. 309 ЦПК України.

Позивачем позовні вимоги було обґрунтовано тим, що кредитний договір укладено внаслідок обману споживача, умови договору є несправедливими, а тому відповідно до ст.ст. 11, 15, 18 19 Закону України «Про захист прав споживачів» та ст. 230 ЦК України і основний договір і договір іпотеки, як похідний від останнього, слід визнати недійсними.

Згідно приписів ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст.ст. 58 - 60 ЦПК України цивільні справи вирішуються на підставі належних і допустимих доказів. Жодного доказу обману чи інших обставин, які вплинули на вільне волевиявлення позивача при укладенні оспорюваного договору, в матеріалах справи немає. Позичальник ОСОБА_2 був ознайомлений зі змістом договорів, взяті на себе зобов'язання по договорах підтвердив власноручним підписом і крім його тверджень про уведення його в оману зазначена обставина нічим не підтверджена. Більше того, ОСОБА_2 отримав кошти, протягом тривалого періоду користувався ними, але зобов'язання по їх своєчасному поверненню вважає такими, що увели його в оману. Колегія суддів приходить до висновку, що вказані позивачем підстави для визнання оспорюваних правочинів недійсними є надуманими, ґрунтуються на припущеннях і не можуть бути покладені в основу рішення по справі, оскільки підписання позичальником цього договору засвідчує, що позичальнику була надана вичерпна інформація про послуги, що йому надаються та повністю роз'яснені всі питання.

За наведених обставин у задоволенні позову належить відмовити.

Керуючись ст.ст. 307, 309, 313, 314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів, -

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - представника ОСОБА_2 задовольнити частково, рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 30 вересня 2013 року скасувати та ухвалити нове.

У задоволенні позову ОСОБА_2 до ПАТ КБ «Приватбанк», третя особа - ОСОБА_3 про визнання кредитного договору та договору іпотеки недійсним - відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий А.Ю. Малєєв

Судді: О.Ю. Беркій

О.В. Пнівчук