Ухвала суду № 36089372, 10.12.2013, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/9641/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Данилишин В. М. Суддя-доповідач: Грищенко Т.М.

У Х В А Л А

Іменем України

10 грудня 2013 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Грищенко Т.М.,

суддів Лічевецького І. О., Мацедонської В.Е.,

при секретарі Киш С.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві згідно ст. 41 КАС України апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Ведлайн» на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 вересня 2013 року по справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ведлайн» до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання незаконними та скасування податкових повідомлень - рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 вересня 2013 року в задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Ведлайн» до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання незаконними та скасування податкових повідомлень - рішень - відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, позивач звернувся до Київського апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою в якій просить суд скасувати рішення суду першої інстанції, як таку, що прийнята з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, при неповному з'ясуванні обставин справи, та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотримання норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясовних обставин у адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом першої інстанції, при розгляді даної справи, встановлено, що Державною податковою інспекцією у Дарницькому районі Головного управління Міндоходів у м. Києві було проведено невиїзну документальну позапланову перевірку позивача з питань фінансово- господарських взаємовідносин з ТОВ «Комерційна фірма «Горизонталь» за період з 01.04.2012 р. по 31.07.2012 р., ТОВ «Онікс Компані ЛТД» за період з 01.11.2011 р. по 31.03.2012 року, ТОВ «Тесей ЛТД» за період з 01.08.2012 р. по 31.12.2012 р.

За результатом проведеної перевірки, відповідачем складено акт від 24 травня 2013 року за № 2379/2250/33693344, в якому зафіксовано порушення позивачем положень пп. 138.1.1 п. 138, п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України та положень пп. 198.1-198.3, 198.6 ст. 198, п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України.

На підставі Акта перевірки, відповідачем прийняті податкові повідомлення - рішення :

- від 07.06.2013 р. №0002232260, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 250059,00 грн. за основним платежем та у розмірі 55629,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями;

- від 07.06.2013 р. № 0002242260, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 241817,50 грн. за основним платежем та у розмірі 60454,37 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

Не погоджуючись з вище вказаними податковими повідомленнями - рішеннями, позивач звернувся до суду.

Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позову, вказав на відсутність документального підтвердження виконання господарських операцій, по яких в подальшому позивачем були сформовані валові витрати з податку на прибуток та податковий кредит з податку на додану вартість.

Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія Київського апеляційного адміністративного суду зазначає наступне.

Відповідно до пп. 14.1.181. п. 14.1. ст. 4 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з пп. «а» п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає зокрема у разі здійснення операцій з придбання товарів та послуг, які відповідно до п. 185.1 ст. 185 цього Кодексу є об'єктом оподаткування податком на додану вартість.

Згідно з п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: - дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; - дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України вбачається, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу.

Пунктом 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України визначено, що платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, яка, як встановлено п. 201.10 цієї ж статті є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

З аналізу наведених норм Податкового кодексу України вбачається, що виникнення у платника податків права на формування податкового кредиту з податку на додану вартість можливе, за умови придбання ним товарів та послуг для використання їх при здійсненні ним господарської діяльності, визначальною ознакою якої є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Підставою для виникнення такого права є виписана контрагентом, зареєстрованим як платник податку на додану вартість, податкова накладна, оформлена відповідно до вимог чинного законодавства України.

Разом з тим, колегія суддів вказує на залежність права платника податку на нарахування податкового кредиту від фактичного здійснення господарської операції з підтвердженням такого здійснення достовірними первинними документами.

Також, відповідно до пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

До складу витрат не включаються витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України).

Як вбачається з матеріалів справи, в періоді, який перевірявся відповідачем, позивачем, в межах здійснення господарської, було укладено ряд договорів, зокрема:

- від 28 листопада 2011 року - договір № 2011-1128 з ТОВ «Онікс Компані ЛТД» про надання послуг, за умовами якого ТОВ «Онікс Компані ЛТД» зобов'язалось за завданням позивача надати йому послуги, а позивач - прийняти та оплатити їх;

- від 03 квітня 2012 року - договір № 1мо/2012 з ТОВ «Комерційна фірма «Горизонталь» про надання послуг, за умовами якого ТОВ «Комерційна фірма «Горизонталь» зобов'язалось за завданням позивача надати йому послуги з митного оформлення вантажів і товарів, а позивач - прийти та оплатити їх;

- від 07 серпня 2012 року - договір № 07/08/2012-МО з ТОВ «Тесей ЛТД», за умовами якого ТОВ «Тесей ЛТД» зобов'язалось за завданням позивача надати йому допоміжні послуги, а позивач - прийняти та оплатити їх.

В підтвердження виконання вище вказаних договорів в матеріалах справи містяться податкові накладні, акти надання послуг, банківські виписки.

Разом з тим, з матеріалів перевірки вбачається, що вище вказані контрагенти позивача відсутні за місцезнаходженням, у них відсутні об'єкти оподаткування з податку на прибуток та ПДВ, а також первинні документи, які б підтвердили здійснення вказаними товариствами господарської діяльності, направленої на настання реальних економічних наслідків. До того ж, ТОВ «Комерційна фірма «Горизонталь» та ТОВ «Тесей ЛТД» мають ознаки «фіктивності».

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», первинним документом вважається документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Господарською операцією, в свою чергу є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Згідно ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це не можливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа; дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

В свою чергу, колегія суддів звертає увагу, що податкова звітність повинна формуватись на підставі первинних бухгалтерських документів, які, для надання їм юридичної значимості , мають бути підписані уповноваженою особою, за наявності волі цієї особи, та в яких обов'язково визначається конкретний зміст та обсяг операцій, що передбачає необхідність деталізації/індивідуалізації номенклатури поставки, зокрема, робіт/послуг, що надає первинному документу юридичну значимість.

Слід зазначити, що наявні в матеріалах справи документи на підтвердження виконання господарських операцій, на думку колегії суддів, не відображають в повній мірі суть самих операцій, не дають можливості оцінки наданих послуг, не відображають необхідних строків та кількості персоналу для надання послуг (проведення робіт).

За таких обставин, документи, на які посилається позивач, як на такі, що підтверджують здійснення господарської операції не є первинними документами і відповідно не можуть бути доказами, які б свідчили про фактичне здійснення господарської операції.

В контексті вище наведеного, суд дійшов обґрунтованого висновку, з яким погоджується колегія суддів щодо правомірності визначення відповідачем позивачу податкового зобов'язання з податку на додану вартість та податку на прибуток виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно ст.198 ч. 1 ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно становив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 195,196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Ведлайн», - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 вересня 2013 року, - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту прийняття, проте, може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подачі в 20-ти денний строк з дня складення ухвали в повному обсязі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України, з подачею документу про сплату судового збору, а також копій касаційної скарги відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі, та копій оскаржуваних рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

Головуючий суддя Т.М.Грищенко

Судді І. О. Лічевецький

В.Е.Мацедонська

.

Головуючий суддя Грищенко Т.М.

Судді: Лічевецький І.О.

Мацедонська В.Е.