Рішення № 36078988, 04.12.2013, Апеляційний суд Сумської області

Справа №1806/2-2565/11 Головуючий у суді у 1 інстанції - Катрич О. М.Номер провадження 22-ц/788/2671/13 Суддя-доповідач - Хвостик С. Г. Категорія - 20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 грудня 2013 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Сумської області в складі:

головуючого-судді - Хвостика С. Г.,

суддів - Левченко Т. А., Собини О. І.,

з участю секретаря судового засідання - Чуприни В.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Апеляційного суду Сумської області апеляційну скаргу ОСОБА_3

на рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 08 листопада 2013 року

в цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Автодом Пассаж», Приватного акціонерного товариства «Рено Україна», про визнання недійсними положень договору купівлі-продажу та зобов'язання провести заміну автомобіля, -

в с т а н о в и л а:

Рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 08 листопада 2013 року, в яке були внесені виправлення відповідно до ухвали Ковпаківського районного суду м. Суми від 15 листопада 2013 року, частково задоволено позовні вимоги ОСОБА_3.

Визнано недійсним положення п.4.1 договору купівлі-продажу автомобіля від 16 квітня 2009 року, укладеного між ОСОБА_3 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Автодом Пассаж», в частині гарантійного терміну на автомобіль - 2 роки та визнано гарантійний термін - 3 роки.

Відмовлено у задоволенні іншої частини позовних вимог.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Автодом Пассаж» на користь ОСОБА_3 40 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи та на користь держави судовий збір в сумі 229 грн. 40 коп.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь Приватного акціонерного товариства «Рено Україна» судові витрати в загальній сумі 16905 грн. 22 коп.

Зазначене рішення суду позивач в частині відмови у задоволенні решти позовних вимог та стягнення з нього судових витрат оскаржив в апеляційному порядку.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на неповне встановлення судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального і процесуального права, просить рішення суду в зазначеній частині скасувати і ухвалити нове рішення, яким визнати недійсним п.4.4 договору від 16 квітня 2009 року, укладеного між ним та ТОВ «Автодом Пассаж», а також зобов'язати ПрАТ «Рено Україна» замінити спірний легковий автомобіль на такий самий новий автомобіль протягом одного місяця або на аналогічний автомобіль з числа наявних у імпортера автомобіля протягом двох місяців з дня набрання законної сили рішення суду.

В доводах апеляційної скарги зазначається, що в оскаржуваному позивачем рішенні суд помилково ототожнив поняття «строк» і «термін», визнавши початком перебігу строку гарантійного ремонту автомобіля момент надходження запасних частин (комплектуючих), необхідних для усунення недоліків, на склад продавця, що вказує на незаконність п.4.4 договору купівлі-продажу автомобіля від 16 квітня 2009 року, так як відповідно до Закону України «Про захист прав споживачів» строк на усунення недоліків його автомобіля має обраховуватись з дати пред'явлення ним вимоги про це. До того ж, в жодному наряді-замовленні на виконання робіт не було зазначено строк (термін) виконання гарантійних робіт.

Крім того, в частині оскарження рішення щодо незадоволення його вимоги про заміну автомобіля позивач наголошує в апеляційній скарзі на тому, що під час проведення повторної судової транспортно-трасологічної експертизи, а також автотоварознавчої експертизи дослідження проводились в присутності сторонніх осіб, що могло вплинути на висновки експертиз, якими не було підтверджено наявність такого фактору, як істотність недоліку його автомобіля.

Позивач також зазначає, що судом першої інстанції для підтвердження вищевказаного фактора безпідставно не були враховані обставини, встановлені судовими рішеннями Сумського районного суду Сумської області від 08 лютого 2013 року, яке було залишене без змін ухвалою Апеляційного суду Сумської області від 26 березня 2013 року, зокрема про те, що відповідач зобов'язаний був провести гарантійний ремонт та діагностику паливної системи автомобіля позивача, а також про те, що вказаний недолік з незалежних від власника причин знову проявляється як недолік автомобіля. Крім того, зазначеними судовими рішення був встановлений факт перевищення терміну гарантійного ремонту автомобіля позивача.

Також позивач не погоджується з рішенням суду першої інстанції в частині розподілу судових витрат.

Рішення суду в частині визнання недійсним положення п.4.1 договору купівлі-продажу автомобіля від 16 квітня 2009 року, укладеного між ОСОБА_3 та ТОВ «Автодом Пассаж», щодо гарантійного терміну на автомобіль не оскаржується, тому відповідно до вимог ч.1 ст.303 ЦПК України не є предметом апеляційного перегляду.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача ОСОБА_3 і його представників ОСОБА_6 та ОСОБА_7 про задоволення апеляційної скарги, пояснення представника відповідача ПрАТ «Рено-Україна» ОСОБА_1 про залишення рішення суду без змін, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що 16 квітня 2009 року ОСОБА_3 придбав у ТОВ «Автодом Пассаж» автомобіль «Renault Laguna III» («Рено Лагуна ІІІ»), 2008 року випуску, за ціною 174900 грн. згідно договору купівлі-продажу № 0904161 від 16 квітня 2009 року та акту прийому-передачі автомобіля (т.1, а.с.30-31, 32, 33).

Як зазначено в п.4.4 вказаного договору, сторони домовились, що строк безоплатного усунення недоліків (дефектів виробника) обчислюється з моменту надходження запасних частин (комплектуючих), необхідних для такого усунення, на склад продавця та вказується у відповідному документі на виконання гарантійних робіт.

Під час експлуатації автомобіля неодноразово відбувались поломки його паливної системи, у зв'язку з чим автомобіль ремонтувався. За таких обставин, посилаючись на зазначений недолік як істотний, який виник не з його вини, але протягом гарантійного строку, позивач просив замінити автомобіль на аналогічний належної якості.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині визнання недійсним п.4.4 договору купівлі-продажу автомобіля щодо початку перебігу гарантійного строку ремонту автомобіля, суд першої інстанції виходив із необґрунтованості такої вимоги, оскільки сторони при підписанні договору дійшли згоди про передбачений ними початок перебігу такого строку.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог щодо зобов'язання відповідача замінити автомобіль неналежної якості на такий же або аналогічний належної якості, суд першої інстанції послався на недоведеність такої вимоги.

Колегія суддів з такими висновками суду першої інстанції погоджується, виходячи з наступного.

Відповідно до ст.675 ЦК України товар має відповідати вимогам щодо його якості.

Положеннями ч.1 ст.7 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено, що виробник (виконавець) забезпечує належну роботу (застосування, використання) продукції, в тому числі комплектуючих виробів, протягом гарантійного строку, встановленого нормативно-правовими актами, нормативними документами чи договором.

Згідно з ч.9 ст.8 Закону України «Про захист прав споживачів» при пред'явленні споживачем вимоги про безоплатне усунення недоліків товару вони повинні бути усунуті протягом чотирнадцяти днів з дати його пред'явлення або за згодою сторін в інший строк.

Вимогами ч.1 ст.627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

З урахуванням зазначених вимог закону, а також на підставі наявних в матеріалах справи доказів колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо безпідставності заявленої вимоги про визнання недійсним п.4.4 договору купівлі-продажу автомобіля щодо початку перебігу гарантійного строку ремонту автомобіля, а саме: з моменту надходження запасних частин (комплектуючих), необхідних для такого усунення, на склад продавця, виходячи з принципу свободи договору та положень ч.9 ст.8 Закону України «Про захист прав споживачів» стосовно того, що законодавець передбачив можливість погодження сторонами іншого строку безоплатного усунення недоліків автомобіля, тобто протягом 14 днів з моменту надходження запасних частин (комплектуючих), необхідних для такого усунення, на склад продавця, а також з урахуванням того, що позивач при укладанні договору погодився з усіма його умовами, що засвідчено його підписом.

Доводи апеляційної скарги про зворотнє висновків місцевого суду не спростовують.

Що стосується вимоги про заміну автомобіля на такий же або аналогічний належної якості, то слід зазначити наступне.

Як передбачено ч.1 ст.8 Закону України «Про захист прав споживачів», у разі виявлення протягом встановленого гарантійного строку істотних недоліків, які виникли з вини виробника товару (продавця, виконавця), або фальсифікації товару, підтверджених за необхідності висновком експертизи, споживач, в порядку та у строки, що встановлені законодавством і на підставі обов'язкових для сторін правил чи договору, має право за своїм вибором вимагати від продавця або виробника:

1) розірвання договору та повернення сплаченої за товар грошової суми;

2) вимагати заміни товару на такий же товар або на аналогічний, з числа наявних у продавця (виробника), товар.

Отже, за змістом зазначеної норми закону підставами для задоволення вимог споживача є сукупність декількох обставин, а саме: наявність істотних недоліків, виникнення зазначених недоліків з вини виробника (продавця, виконавця) та виникнення недоліків протягом гарантійного строку.

При цьому, п.12 ст.1 Закону України «Про захист прав споживачів» визначено, що істотний недолік - недолік, який робить неможливим чи недопустимим використання товару відповідно до його цільового призначення, виник з вини виробника (продавця, виконавця), після його усунення проявляється знову з незалежних від споживача причин і при цьому наділений хоча б однією з нижченаведених ознак:

а) він взагалі не може бути усунутий;

б) його усунення потребує понад чотирнадцять календарних днів;

в) він робить товар суттєво іншим, ніж передбачено договором.

Отже, зазначені недоліки товару, а також вина в цьому продавця (виробника, виконавця) мають бути встановлені судом відповідно до наданих сторонами доказів у справі.

Як встановлено судом першої інстанції, по справі було проведено ряд експертиз, в тому числі, судова транспортно-трасологічна експертиза від 17 січня 2013 року за № 193, повторна судова транспортно-трасологічна експертиза від 06 вересня 2013 року за № 899 та судова автотоварознавча експертиза від 06 вересня 2013 року за № 898 (т.1, а.с.246-249, 250-256, т.2, а.с.119-122, 123-128, 130-135, 136-143, 144, 145-147), висновками яких підтверджений факт поломки автомобіля позивача, вказано про можливість його ремонту в цілому, але при цьому в них не міститься даних щодо підтвердження причинно-наслідкового зв'язку зазначеної у них поломки з існуванням істотного недоліку автомобіля, який виник саме з вини виробника (продавця, виконавця).

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивачем не доведено факту того, що існуюча поломка автомобіля є істотним недоліком в розумінні ст.ст.1, 8 Закону України «Про захист прав споживачів», яка виникла з вини виробника (продавця), а саме ПрАТ «Рено Україна», що б потребувало заміни цього товару.

Доводи апеляційної скарги про можливий вплив на результати висновків експертиз з боку посторонніх осіб є лише припущенням, оскільки всі висновки експертиз складені і підписані кваліфікованими експертами, які попереджались про кримінальну відповідальність за їх правдивість.

Посилання в апеляційній скарзі на деякі обставини, встановлені рішенням Сумського районного суду Сумської області від 08 лютого 2013 року, яке набрало чинності відповідно до ухвали Апеляційного суду Сумської області від 26 березня 2013 року, стосовно того, що недолік паливного насосу з незалежних від власника причин знову проявився у жовтні 2010 року, а також на те, що належний позивачу автомобіль для проведення гарантійного ремонту знаходився у відповідача понад встановлений законом строк, як на такі, що не потребують доказування при розгляді даної цивільної справи, на думку колегії суддів, не можуть слугувати підставою для задоволення пред'явленої позовної вимоги про заміну автомобіля, оскільки позивачем не доведені інші обов'язкові підстави, необхідні для цього, зокрема, виникнення зазначених недоліків з вини виробника (продавця, виконавця).

Інші доводи апеляційної скарги також не впливають на висновки суду щодо відмови у задоволенні позовних вимог, так як не вказують на такі порушення, які б слугували підставою для цього.

В той же час, заслуговують на увагу колегії суддів доводи апеляційної скарги щодо завищеного розміру стягнення з позивача на користь ПрАТ «Рено-Україна» судових витрат, виходячи з наступного.

Зокрема, дійшовши висновку про стягнення з позивача на користь відповідача ПрАТ «Рено-Україна» понесених судових витрат на суму 16905 грн. 22 коп. суд в його основу поклав витрати за проведення експертизи, витрати на правову допомогу за участь у судових засіданнях, а також витрати, пов'язані з явкою представника сторони до суду.

Як передбачено ч.1 ст.88 ЦПК України, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

Згідно з ч.ч.1, 3 ст.79 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

До витрат, пов'язаних з розглядом судової справи, належать:

1) витрати на правову допомогу;

2) витрати сторін та їх представників, що пов'язані з явкою до суду;

3) витрати, пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів та проведенням судових експертиз;

4) витрати, пов'язані з проведенням огляду доказів за місцем їх знаходження та вчиненням інших дій, необхідних для розгляду справи;

5) витрати, пов'язані з публікацією в пресі оголошення про виклик відповідача.

У ч.1 ст.84 ЦПК України зазначено, що витрати на правову допомогу - це витрати, пов'язані з правовою допомогою адвоката або іншого фахівця в галузі права, які несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги.

Статтею 56 ЦПК України передбачено, що правову допомогу може надавати особа, яка є фахівцем у галузі права і за законом має право на надання правової допомоги.

Особа, зазначена в частині першій цієї статті, має право: знайомитися з матеріалами справи, робити з них витяги, знімати копії долучених до справи документів, бути присутнім у судовому засіданні. Особа, яка має право на надання правової допомоги, допускається ухвалою суду за заявою особи, яка бере участь у справі.

Згідно зі ст.1 Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах - суб'єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

Відповідно до вимог ст.85 ЦПК України витрати, пов'язані з переїздом до іншого населеного пункту сторін та їх представників, а також найманням житла, несуть сторони.

Стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, та її представникові сплачуються іншою стороною добові (у разі переїзду до іншого населеного пункту), а також компенсація за втрачений заробіток чи відрив від звичайних занять. Компенсація за втрачений заробіток обчислюється пропорційно від розміру середньомісячного заробітку, а компенсація за відрив від звичайних занять - пропорційно від розміру мінімальної заробітної плати.

Граничний розмір компенсації за судовим рішенням витрат сторін та їх представників, що пов'язані з явкою до суду, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

З аналізу наведеного вбачається, що саме між сторонами розподіляються понесені судові витрати.

Як зазначено у журналі судового засідання Ковпаківського районного суду м. Суми від 21 жовтня 2013 року стосовно розгляду даної справи, саме того дня суд залучив до участі у справі в якості співвідповідача ПрАТ «Рено-Україна» (т.2, а.с.235-236), задовольнивши, тим самим, клопотання позивача, який до цього часу приймав участь у розгляді справи як третя особа.

Таким чином, саме до цього відповідача пред'явлена вимога уточненого позову про заміну автомобіля (т.2, а.с.152-153), у задоволенні якої судом відмовлено.

Отже, станом на 21 жовтня 2013 року ТОВ «Лексфор» надавало юридичні послуги ПрАТ «Рено-Україна» відповідно до додаткової угоди № 3 від 09 грудня 2011 року до договору № 05/11 від 04 лютого 2011 року по даній справі в особі адвоката ОСОБА_1, яка працює в ТОВ «Лексфор» юристом (т.2, а.с.181-183, 184-185, 186), однак як третій особі, тобто, не як стороні у справі.

І тільки за участь в судовому засіданні 21 жовтня 2013 року протягом 12 хвилин адвокат ОСОБА_1, діючи від імені ТОВ «Лексфор», надавала правову допомогу відповідачу ПрАТ «Рено-Україна», тому розрахунок понесених останнім витрат відповідно до вищезазначеного законодавства, що мають бути стягнуті на його користь, має становити 91 грн. 76 коп. (12 хв. * (40% від мінімальної зарплати 1147 грн.) = 458 грн. 80 коп.) / 60 хв.).

Також цьому відповідачу надавалась юридична допомога в якості участі юриста ТОВ «Лексфор» в судовому засіданні 08 листопада 2013 року протягом 2 год. 5 хв., що як компенсація понесених ПрАТ «Рено-Україна» витрат має становити 955 грн. 83 коп. (125 хв. * (40% від мінімальної зарплати 1147 грн.) = 458 грн. 80 коп.) / 60 хв.).

Разом витрати відповідача на правову допомогу мають становити 1047 грн. 59 коп. (91,76 грн. + 955,83 грн.).

При цьому колегія суддів враховує обставини того, що рішення суду від 08 листопада 2013 року в частині відмови у стягненні судових витрат на правову допомогу, як то: ознайомлення з матеріалами справи та складання письмових заперечень на позовну заяву відповідачем не оскаржується, тому в зазначеній частині воно не переглядається.

Крім того, із зазначених підстав, що не відповідачем, а третьою особою ПрАТ «Рено-Україна», тобто не стороною у справі, були понесені витрати у зв'язку з проведенням судової експертизи, а саме: 4416 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 4421 від 29 липня 2013 року (т.2, а.с.62-63, 118, 301), тому вказана сума помилково була стягнута на користь цього відповідача.

Також з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 представляла інтереси ПрАТ «Рено-Україна» в суді першої інстанції на підставі довіреності від 05 вересня 2011 року (т.1, а.с.86).

Однак враховуючи, що до 21 жовтня 2013 року ОСОБА_1 представляла інтереси ПрАТ «Рено-Україна» як третьої особи, тому витрати у зв'язку з її явкою до суду: добові, найом житла та витрати, пов'язані з переїздом до іншого населеного пункту, не можуть бути відшкодовані вказаній особі, яка не була стороною у справі.

Крім того, ПрАТ «Рено-Україна» не надало суду доказів на підтвердження того, що вказані витрати були ним реально понесені за вказаний період, як-то авансових звітів за використані ОСОБА_1 кошти.

Також відповідач не надав суду доказів про понесені ним витрати у зв'язку з явкою його представника ОСОБА_1 до суду за період після 21 жовтня 2013 року і далі, в тому числі і до апеляційного суду також, тому відсутні підстави для компенсації цьому відповідачу вказаних витрат, як таких.

Таким чином, саме витрати на правову допомогу у сумі 1047 грн. 59 коп. підлягають стягненню з позивача на користь відповідача ПрАТ «Рено-Україна», у зв'язку з чим рішення суду в частині розподілу судових витрат необхідно змінити, зменшивши суму стягнення судових витрат, отже, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Що стосується вимог апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не вирішив питання про стягнення на корись позивача судових витрат, то вони не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, 06 листопада 2013 року ОСОБА_3 подав до суду заяву про відшкодування судових витрат, якою просив відшкодувати витрати, пов'язані з наданням йому правової допомоги на суму 2000 грн. та витрати, пов'язані з проведенням спеціалістом транспортно-трасологічних досліджень на суму 844,20 грн. та 1765,44 грн., всього - на суму 4609,64 грн. (т.2, а.с.265).

Однак, враховуючи, що висновок спеціаліста від 29 квітня 2011 року (т.1, а.с.162, 163-164), а також від 07 серпня 2012 року (т.1, а.с.171, 172-175) не є тими судовими витратами в розумінні ст.86 ЦПК України, які підлягають поверненню, тому суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні зазначеної вимоги.

Що стосується вимоги про стягнення витрат на правову допомогу, то як вбачається з договору про надання юридичних послуг від 02 жовтня 2013 року, укладеного між ОСОБА_3 та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_9, предметом цього договору було консультування та складання письмової заяви про уточнення позовних вимог, пов'язаних із захистом прав споживачів у справі за позовом ОСОБА_3 до АТ «Рено-Україна» (т.2, а.с.266).

Враховуючи, що оскаржуваним судовим рішенням відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до ПрАТ «Рено-Україна» у повному обсязі, тому вимоги про відшкодування позивачу витрат на правову допомогу також задоволенню не підлягають.

За таких обставин, коли суд першої інстанції постановив рішення в частині стягнення судових витрат у завищеному розмірі, рішення суду в зазначеній частині необхідно змінити, зменшивши суму витрат, які підлягають стягненню з позивача на користь відповідача ПрАТ «Рено-Україна», до 1047 грн. 59 коп.

В іншій частині рішення суду є законним і обґрунтованим, тому його необхідно залишити без змін.

Отже, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Керуючись ст.ст. 307 ч.1 п.3, 309 ч.1, п.4, 314 ч.2, 316 ЦПК України, колегія суддів, -

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 08 листопада 2013 року в даній справі в частині стягнення з ОСОБА_3 на користь Приватного акціонерного товариства «Рено Україна» судових витрат змінити, зменшивши загальний розмір стягнення до 1047 грн. 59 коп.

В іншій оскаржуваній частині рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 08 листопада 2013 року в даній справі залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, і з цього часу може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий -

Судді -