Ухвала суду № 36077528, 16.12.2013, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

Провадження № 22-ц/790/7848/13 Головуючий 1 інстанції -

Справа № 2018/15478/ 2012 Сенаторов В.М.

Категорія:договірні Доповідач -Гальянова І.Г.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 грудня 2013 року судова колегія судової палати з цивільних справ апеляційного суду Харківської області в складі:

Головуючого-судді : Гальянової І.Г.

суддів: Колтунової А.І.

Костенко Т.М.

при секретарі: Сватенко Н.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Київського районного суду м. Харкова від 18 жовтня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про встановлення факту, що має юридичне значення, визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири, розподіл спільного майна подружжя ,-

ВСТАНОВИЛА :

26 вересня 2012 року позивач звернулась у суд з позовом в якому просила встановити факт проживання однією сім»єю з ОСОБА_4 в період з 12.08.2005 року по 26.11.2008 року. Визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 24.05.2012 року, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 з застосуванням двосторонньої реституції зазначеного правочину. Провести розподіл спільно нажитого майна подружжя, визнавши за нею право власності на 1\2 частину зазначеної квартири.

Свої вимоги обґрунтовувала тим, що 28.02.2003 року вони з відповідачем ОСОБА_4 звернулись до органу РАГС з заявою про реєстрацію шлюбу та в цей же день ними було придбано зазначену вище квартиру для купівлі якої були використані їх спільні кошти, а 19.04.2003 року шлюб між ними було зареєстровано. Позивач зазначає, що на прикінці 2004 року стосунки між нею та відповідачем погіршились внаслідок чого останній 23.04.2005 року продав спірну квартиру ОСОБА_6 та після чого руками нового власника, останній намагався виселити її з зазначеного житла в примусовому порядку, однак через деякий час у них відбулось примирення та домовленість щодо збереження сім»ї. Така домовленість полягала в тому, що ОСОБА_4 повертає спірну квартиру, а вона в ній реєструється, у з»язку з чим ОСОБА_4 15.11.2005 року купує вказану квартиру у ОСОБА_6, чим підтверджує номінальну її належність собі, однак в квартирі вона зареєструватись так і не змогла, оскільки відповідач знаходив якісь підстави для уникнення надання згоди на таку реєстрацію.

Позивач також зазначила, що про розірвання між нею та ОСОБА_4 шлюбу 12.08.2005 року вона дізналась наприкінці 2008 року чи на початку 2009 року, однак до 26.11.2008 року вони з відповідачем мешкали в спірній квартирі та вели спільне господарство до 26.11.2008 року, а після 2009 року і до 18.09.2012 року вона безперешкодно проживала та користувалась зазначеною квартирою , вважаючи її їх з відповідачем спільною сумісною власністю. Як на доказ проживання в спірній квартирі з 2003 року позивач посилається на сплату комунальних послуг, укладання договору щодо користування електроенергією.

Як на доказ спільного проживання з відповідачем ОСОБА_4 однією сім»єю без шлюбу позивач також зазначає на те, що у 2007 році вони спільно їздили на відпочинок, а у 2009 році за фактом спричинення їй відповідачем тілесних ушкоджень середньої тяжкості, у відношенні відповідача ОСОБА_4 була порушена кримінальна справа за ч.1 ст. 122 КК України досудове слідство за якою до теперішнього часу не закінчено.

Як на підставу визнання недійсним договору купівлі-продажу спірної квартири, укладеного між відповідачами ОСОБА_4 та ОСОБА_5 24.05.2012 року, позивач зазначає, що дозволу на її продаж вона не давала та квартира на підставі ст. 74 СК України є спільною сумісною власністю її та відповідача ОСОБА_4 як чоловіка та жінки, які проживали однією сім»єю, не перебуваючи у шлюбі.

В судовому засіданні суду першої інстанції представники позивача підтримали вказані позовні вимоги позивача з зазначених підстав та просили їх задовольнити.

Відповідач ОСОБА_4 та його представник, проти задоволення позову заперечували. Свої заперечення обгрунтовували тим, що з 2004 року ОСОБА_4 з позивачем спільно не проживають та не ведуть спільного господарства.

Представник відповідача ОСОБА_5, ОСОБА_7 в судовому засіданні суду першої інстанції позовні вимоги позивача не визнав. Свої заперечення обгрунтовував відсутністю підстав для задоволення її позовних вимог.

Рішенням Київського районного суду м.Харкова від 18 жовтня 2013 року в задоволенні позовних вимог позивачу відмовлено.

В апеляційній скарзі, позивач просить скасувати вказане рішення суду як таке, що ухвалено судом з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права та ухвалити нове рішення, яким задовольнити її позовні вимоги в повному обсязі. Наводить ті ж доводи, що і в суді першої інстанції.

В запереченнях на апеляційну скаргу представник відповідача ОСОБА_4, ОСОБА_8, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції та безпідставність доводів апеляційної скарги, просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу-без задоволення.

Заслухавши доповідь судді, пояснення осіб, які з»явились, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та заперечень на апеляційну скаргу, судова колегія приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно до вимог ч.1 ст. 303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність та обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відмовляючи позивачу в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з недоведеності позивачем факту спільного її проживання однією сім»єю як чоловіка та жінки з відповідачем з 12 серпня 2005 року до 26 листопада 2008 року, а її інші вимоги пов»язанні з встановленням цього юридичного факту.

При цьому судом першої інстанції встановлено та підтверджено наявними у справі доказами, що 28 лютого 2003 року на підставі договору купівлі-продажу відповідач ОСОБА_4 придбав у ОСОБА_9 спірну квартиру ( а.с.9).

23.04.2005 року на підставі договору купівлі-продажу відповідач ОСОБА_4 продав спірну квартиру ОСОБА_6 та на підставі договору купівлі-продажу від 15 листопада 2005 року відповідач ОСОБА_4 купив зазначену квартиру у ОСОБА_6 (а.с.10 -11).

Судом першої інстанції також встановлено, що рішенням Київського районного суду м. Харкова від 10 серпня 2005 року, за позовом на той час власника спірної квартири ОСОБА_6, ОСОБА_3 було виселено зі спірної квартири (а.с.37-38).

Як свідчить вказане рішення суду, при його ухваленні судом також розглядався зустрічний позов ОСОБА_3 до ОСОБА_6, ОСОБА_4 про визнання недійсним укладеного між відповідачами 23.04.2005 року договору купівлі-продажу зазначеної вище квартири, в задоволенні якого ОСОБА_3 було відмовлено .

Зазначеним рішенням суду при розгляді зустрічного позову ОСОБА_3 було встановлено ту обставину , що спірна квартира була придбана ОСОБА_4 за договором купівлі-продажу від 28.02.2003 року в період, коли він в шлюбі з ОСОБА_3 не знаходився та не є об»єктом спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до вимог ч.3 ст. 61 ЦПК України, встановлені рішенням Київського районного суду м. Харкова від 10 вересня 2005 року, яке набрало законної сили, не підлягають доказуванню при розгляді зазначеної справи.

Відповідно до вимог п.1 ч.1 ст. 57 СК України, особистою приватною власністю дружини , чоловіка є майно, набуте нею, ним до шлюбу.

Вказані вище обставини справи та вимоги зазначених норм матеріального та процесуального права свідчать про те, що спірна квартира на час укладання договору її купівлі продажу від 23.04.2005 року знаходилась у особистій приватній власності відповідача ОСОБА_4, оскільки була придбана ним до шлюбу.

Судом першої інстанції також встановлено та підтверджено наявними у справі доказами що рішенням Київського районного суду м. Харкова від 18 серпня 2005 року шлюб між сторонами було розірвано та згідно ухвали Київського районного суду м. Харкова від 25.09.2009 року, яка набрала законної сили, вказане рішення суду було роз»яснено, що моментом припинення шлюбу між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 є 14 вересня 2005 року, тобто день набрання рішенням законної сили.( а.с.39).

Судом першої інстанції також встановлено та підтверджено наявними у справі доказами, що 15 листопада 2005 року на підставі договору купівлі-продажу, ОСОБА_4 купив спірну квартиру у ОСОБА_6 та 24 травня 2012 року, за договором купівлі-продажу, продав її відповідачу ОСОБА_5 ( а.с.11,12).

Відповідно до ст. 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім»єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.

В ст. 60 ЦПК України встановлено, що кожна сторона зобов»язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виник спір. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Доказів, які б свідчили, що на 15 листопада 2005 року, тобто на час придбання відповідачем ОСОБА_4 у власність спірної квартири, сторони у справі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 проживали однією сім»єю не перебуваючи з 14 вересня 2005 року у шлюбі, позивач суду не надала, а факт проживання позивача у спірній квартирі при наявності рішення суду від 10 серпня 2005 року, щодо її виселення не є таким доказом.

Більш того, встановлення факту проживання однією сім'єю та належності жінці та чоловіку майна на праві спільної сумісної власності на підставі ст. 74 СК України, пов'язується з набранням законної сили рішенням суду, яким такий юридичний факт встановлено, а оспорений позивачем договір купівлі-продажу квартири укладено 14 вересня 2005 року, то ця обставина (факт) не може впливати на дійсність/недійсність правочину. Така правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду України від 7 листопада 2011 року № 6-44цс11, яка в силу ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів.

З огляду на наведене судова колегія погоджується з висновком суду щодо відмови позивачу в задоволенні зазначених вище позовних вимог.

Доводи, викладені позивачем в апеляційній скарзі вказаних висновків суду не спростовують та не дають підстав для скасування чи зміни ухваленого у справі рішення.

За таких обставин рішення суду першої інстанції підлягає залишенню його без змін.

Керуючись ст.ст. 303, 308, 315, 319, 218 ЦПК України, судова колегія,-

УХВАЛИЛА :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Київського районного суду м. Харкова від 18 жовтня 2013 року залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий, суддя :

Судді :