Ухвала суду № 36041629, 21.11.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 листопада 2013 року м. Київ К/9991/15660/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Федорова М.О.

суддів: Островича С.Е.

Степашка О.І.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Новгород-Сіверському Чернігівської області районі на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 17.02.2011

у справі № 2а-5630/10/2570

за позовом Відкритого акціонерного товариства «Чернігівобленерго»

до Державної податкової інспекції у Новгород-Сіверському районі

про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Відкрите акціонерне товариство «Чернігівобленерго» звернулось до Чернігівського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Новгород-Сіверському районі Чернігівської області про скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 30.11.2010 у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 17.02.2011 постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 30.11.2010 скасовано, прийнято нове рішення, яким позовні вимоги задоволено.

Не погоджуючись з зазначеним рішенням суду апеляційної інстанції, відповідач оскаржив його в касаційному порядку. В скарзі просить суд скасувати постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 17.02.2011 та залишити в силі рішення суду першої інстанції

Касаційна скарга вмотивована тим, що судом апеляційної інстанції при вирішенні спору по даній справі невірно застосовано норми матеріального та порушено норми процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційну скаргу слід відхилити з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами першої та апеляційної інстанції, працівниками відповідача здійснено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2009 по 30.06.2010 року; валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2009 року по 30.06.2010 року, про що складено акт № 596/23/17/14254678 від 27.09.2010 року.

Згідно акту перевірки встановлено порушення вимог ст.1,2,5,14,15 Закону України «Про плату за землю», в результаті чого занижено земельний податок за II півріччя 2009 на суму 16330,70 грн. та за I півріччя 2010 на суму 6416,56 грн.

На підставі акта перевірки № 596/23/17/14254678 від 27.09.2010 року, відповідачем прийняте податкове повідомлення-рішення від 07.10.2010 року № 0000362340/0 про сплату 34120,89 грн. податку на землю, у тому числі 22747,26 грн. основного платежу та 11373,63 грн. штрафних санкцій.

Згідно ст.2 Закону України "Про плату за землю" від 03.07.1992 № 2535-ХІІ (в редакції чинній на момент існування спірних правовідносин) використання землі в Україні є платним, плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель.

Відповідно до ст.5 Закону України «Про плату за землю» в редакції, що діяла на час прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення:

- об'єктом плати за землю є земельна ділянка, а також земельна частка (пай), яка перебуває у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди;

- суб'єктом плати за землю (платником) є власник земельної ділянки, земельної частки (паю) і землекористувач, у тому числі орендар.

З аналізу ст.ст.13,15 вказаного вище Закону вбачається, що земельний податок сплачується землекористувачами та власниками земельних ділянок з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою і підставою для нарахування земельного податку є дані тільки державного земельного кадастру.

Відповідно до ст. 22 Земельного кодексу України право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право.

Згідно з вимогами ст.ст. 23, 24 цього ж Кодексу право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами; право тимчасового користування землею, в тому числі на умовах оренди, оформляється договором.

Відповідно до ст. 19 цього ж Кодексу для отримання земельної ділянки у користування підприємство повинно звернутися до відповідної Ради з клопотанням, додавши документи, передбачені цією нормою закону.

Частиною 3 ст.30 цього ж Кодексу встановлено, що при передачі підприємствами установами і організаціями будівель і споруд іншим підприємствам, установам і організаціям разом з цими об'єктами до них переходить право користування земельною ділянкою, на якій знаходяться зазначені будівлі та споруди.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України зазначає, що оскільки дані про розмір земельних ділянок зайнятих ЛЕП достовірно не встановлені, то нарахування позивачу податкових зобов'язань із земельного податку та прийняття податкових повідомлень-рішень не відповідає чинному законодавству.

Згідно із ст. 220 КАС України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Рішення суду апеляційної інстанції постановлене з додержанням норм процесуального та матеріального права, правова оцінка обставинам у справі дана вірно, а доводи касаційної скарги висновок суду не спростовують, підстави для призначення справи до розгляду в судовому засіданні відсутні.

Враховуючи вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Новгород-Сіверському районі Чернігівської області на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 17.02.2011 у справі № 2а-5630/10/2570 слід відхилити, а судове рішення залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 2201, 221, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Новгород-Сіверському районі Чернігівської області відхилити.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 17.02.2011 у справі № 2а-5630/10/2570 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-2392 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий М.О. ФедоровСудді С.Е. Острович О.І. Степашко