Ухвала суду № 36041439, 21.11.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"21" листопада 2013 р. м. Київ К/9991/19828/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Федорова М.О.

суддів: Островича С.Е.

Степашка О.І.

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Малого приватного підприємства „Альянс" на постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 13.10.2009 та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 17.03.2011

у справі № 2а-492/10/2170

за позовом Малого приватного підприємства „Альянс"

до Державної податкової інспекції у м. Херсоні

про скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Мале приватне підприємство „Альянс" звернулось до Херсонського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Херсоні про визнання нечинним акта перевірки №2262/23-5/31293722 від 25.07.2008 та податкових повідомлень-рішень: №0003772301/0, №0003762301/0, №0003782301/0 від 15.08.2008.

Постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 13.10.2009 в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 17.03.2011 постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 13.10.2009 змінено, викладено мотивувальну частину постанови в іншій редакції, резолютивну частини постанови Херсонського окружного адміністративного суду від 13.10.2009 залишено без змін.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції та постановою суду апеляційної інстанції позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в який просить скасувати постанову суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції, прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Касаційна скарга вмотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанції при вирішенні спору по даній справі порушено норми матеріального права.

Сторони в судове засідання не з'явились, про дату, час і місце судового засідання були повідомлені належним чином. Відповідно до п. 2 ч.1 ст. 222 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, юридичної оцінки обставин справи, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, відповідачем проведено планову перевірку позивача з питань дотримання позивачем вимог податкового та валютного законодавства за період з 01.10.2008 по 31.03.2008 та складено акт № 2262/23-5/31293722 від 25.07.2008.

За результатами перевірки відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення: № 0003772301/0 від 15.08.2008, яким визначено позивачу податкове зобов'язання по податку на додану вартість у сумі 884382 грн.; № 0003762301/0 від 15.08.2008, яким визначено позивачу податкове зобов'язання по податку на прибуток підприємств на суму 6008019, 75 грн.; № 0003782301/0 від 15.08.2008, яким зменшено позивачу суму бюджетного відшкодування на суму 325676 грн.

Перевіркою встановлено порушення позивачем пп. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4, пп. 1.20.1 п. 1.20 ст. 1, пп. 4.1.1 п. 4.1 ст. 4, пп. 7.4.1, пп. 7.4.3 п. 7.4 ст. 7, п. 5.9 ст. 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств", занижено податку на прибуток у розмірі 3258543, 7 грн., пп. 4.1, пп. 4.3 ст. 4, пп. 7.3 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість", занижено податок на додану вартість за березень 2008 року на суму 589588 грн.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що станом на 01.10.2006 сума кредиторської заборгованості по підприємству Combinet Marketing становить 11266328, 43 грн.

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств", валовими витратами виробництва та обігу визнається сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених п. 5.3 - п. 5.7 цієї статті.

Нормами пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 цього ж Закону передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати платника, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Різниця кредиторської заборгованості нерезидентом в розмірі 276315,78 грн., між даними акту попередньої перевірки та даними бухгалтерського обліку позивача вважається як безоплатно отриманий товар від нерезидента та відноситься до складу валового доходу в IV кварталі 2006 року, зазначене підтверджується відомістю по рахунку 63.2 "Розрахунки з іноземними постачальниками".

Позивачем у І кварталі 2007 року не включено до складу валового доходу фінансову допомогу від МПП „Меліса" в розмірі 85600 грн.

Згідно даних оборотно-сальдових відомостей, на балансі позивача за перевіряємий період рух та залишки по рахунку 377 взагалі відсутні, що підтверджується оборотно-сальдовою відомістю за жовтень 2006 року.

Позивачем до складу валового доходу за IV квартал 2006 року віднесено умовно нараховані відсотки по отриманій фінансовій допомозі в розмірі 1359, 28 грн.

Станом на 01.01.2007 зазначена фінансова допомога на балансі позивача відсутня, заборгованість кредитору не повернуто, за період 2007 рік - І квартал 2008 року умовно нараховані відсотки не нараховувались.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком суду першої та апеляційної інстанції стосовно того, що сума отриманої допомоги є безповоротною та підлягає включенню до складу валового доходу в І кварталі 2007 року.

Позивачем при формуванні первісної вартості запасів враховано тільки фактурну вартість імпортованого товару, що призвело до реалізації товарів за цінами нижче фактичної собівартості.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що різниця між цінами придбання та продажу товарів становить 4332755 грн.

Згідно з пунктом 5.9 ст. 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств", платник податку веде податковий облік приросту (убутку) балансової вартості товарів (крім тих, що підлягають амортизації, та цінних паперів), сировини, матеріалів, комплектуючих виробів, напівфабрикатів, малоцінних предметів (далі - запасів) на складах, у незавершеному виробництві та залишках готової продукції, витрати на придбання та поліпшення (перетворення, зберігання) яких включаються до складу валових витрат згідно з цим Законом (за винятком тих, що отримані безкоштовно).

Таким чином, позивачем занижено приріст балансової вартості запасів на загальну суму 6080169 грн.

Відповідно до даних бухгалтерського обліку позивача, при формуванні собівартості отриманих товарів за перевіряємий період на рахунок 28.1 "Товари на складі" відносилась тільки фактурна вартість імпортованого товару, а митні збори, мито та послуги по розвантажуванню товару відносились на рахунок 68.5 "Розрахунки з кредиторами та дебіторами" та безпосередньо до валових витрат, що підтверджується Журналом-ордером та Відомістю по рахунку 68.5 "Розрахунки з іншими кредиторами" за жовтень 2006 року.

У Журналі-ордеру, у графу "84" віднесено витрати по Херсонській таможні (мито та митні збори) - 85954,79 грн. та по Скадовському морському торгівельному порту (розвантаження товарів) - 9825, 96 грн.

В результаті такого порядку ведення запасів, занижено собівартість товарних залишків.

Позивачем у І кварталі 2007 року до складу валових витрат віднесено суму витрат на придбання цитрусових у компанії Combinet Marketing в розмірі 217588,79 грн., згідно ВМД № 35 від 15.01.2007.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що фактична сума придбаних товарів по ВМД становить 160449,71 грн.

Витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

З наведених законодавчих положень випливає, що право на зменшення об'єкта оподаткування податку на прибуток та податку на додану вартість на суму понесених витрат надається добросовісним платникам для компенсації витрат, понесених у процесі здійснення реальної економічної діяльності, за умови наявності належного документального підтвердження виконання господарської операції.

Позивачем занижено податок на прибуток на загальну суму 3258543,70 грн.

Згідно з пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість", у редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 6.1 ст. 6 та ст. 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Підпунктом 7.4.5 цієї ж статті встановлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп. 7.2.6 цього пункту).

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит, відповідно до пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 зазначеного Закону, вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до підпункту 1.20.1 пункту 1.20 ст.1 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств" якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності -однорідних) товарів (робіт, послуг).

Пункт 1.20.8 вказаного Закону обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладає на податковий орган у порядку, встановленому законом.

Порядок визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) регламентований підпунктом 1.20.2 Закону, в межах якого податковий орган зобов'язаний діяти при визначенні рівня звичайних цін.

Цією нормою Закону передбачено, що для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована. При цьому враховуються звичайні при укладанні угод між непов'язаними особами надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, пов'язані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низьколіквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів.

Виходячи з наведеного колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком суду першої та апеляційної інстанції стосовно того, що позивачем занижено суму податкового зобов'язання по податку на додану вартість на загальну суму 866551 грн., у зв'язку з реалізацією імпортованого товару за цінами, нижчими ніж звичайні.

Позивачем в грудні 2007 року, до складу податкового кредиту віднесено суму податку на додану вартість в розмірі 48762, 81 грн. по тимчасово оформленим ВМД, що є порушенням.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком суду першої та апеляційної інстанції стосовно того, що позивачем завищено суму, що підлягає бюджетному відшкодуванню в розмірі 325676 грн.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

З огляду на вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційну скаргу Малого приватного підприємства „Альянс" на постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 13.10.2009 та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 17.03.2011 у справі № 2а-492/10/2170 залишити без задоволення, а судові рішення без змін.

Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Малого приватного підприємства „Альянс" залишити без задоволення.

Постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 13.10.2009 та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 17.03.2011 у справі № 2а-492/10/2170 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та порядку, передбачених статтями 236-2392 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий М.О. ФедоровСудді С.Е. Острович О.І. Степашко