Ухвала суду № 36040206, 10.12.2013, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/10596/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Патратій О.В. Суддя-доповідач: Файдюк В.В.

У Х В А Л А

Іменем України

10 грудня 2013 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді Файдюка В.В.

суддів: Мєзєнцева Є.І.

Чаку Є.В.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Сумах Головного управління Міндоходів у Сумській області на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 07 серпня 2013 року у справі за адміністративним позовом Підприємства з іноземними інвестиціями «МакДональдз Юкрейн ЛТД» до Державної податкової інспекції у м. Сумах Головного управління Міндоходів у Сумській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В :

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 07 серпня 2013 року адміністративний позов Підприємства з іноземними інвестиціями «МакДональдз Юкрейн ЛТД» до ДПІ у м. Сумах Головного управління Міндоходів у Сумській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - задоволено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до суду з апеляційною скаргою в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог.

Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до Указу Президента України «Про деякі заходи з оптимізації системи центральних органів виконавчої влади» від 24 грудня 2012 року № 726/2012 утворено Міністерство доходів і зборів України, реорганізувавши Державну митну службу України та Державну податкову службу України.

Постановою Кабінету Міністрів України «Про утворення територіальних органів Міністерства доходів і зборів» від 20 березня 2013 року № 229 утворено як юридичні особи публічного права територіальні органи Міністерства доходів і зборів; реорганізовано шляхом приєднання до відповідних територіальних органів Міністерства доходів і зборів територіальні органи Державної податкової служби та Державної митної служби; визначено територіальні органи Міністерства доходів і зборів правонаступниками територіальних органів Державної податкової служби та Державної митної служби, що реорганізуються.

Враховуючи зазначене, відповідачем в даній адміністративній справі є саме ДПІ у м. Сумах Головного управління Міндоходів у Сумській області.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, ДПІ у м. Сумах проведено камеральну перевірку даних, зазначених в податковій декларації з плати за землю (орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності) за 2013 рік, за результатами якої складено акт перевірки від 17 квітня 2013 року №1309/152/23744453.

Відповідно до акту перевірки, податковим органом встановлені порушення позивачем пп. 288.5.1 п. 288.5 статті 288 Податкового кодексу України, що полягають у заниженні суми податкового зобов'язання по орендній платі за земельні ділянки державної та комунальної власності за лютий 2013 року, заявлені в податковій декларації з плати за землю (орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності) за 2013 рік на суму 5 585, 94 грн.

30 квітня 2013 року на підставі акту перевірки відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення № 0000991502, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності з юридичних осіб у розмірі 8 378, 91 грн., у тому числі за основним платежем - 5 585, 94 грн. та штрафні (фінансові) санкції - 2 792, 97 грн.

Не погоджуючись з зазначеним податковим повідомленням-рішенням, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Як встановлено судом, 15 лютого 2001 року між позивачем та Сумською міською радою укладено договір оренди земельної ділянки, предметом якої є передача позивачу на підставі рішення Сумської міської ради від 27 вересня 2000 року в строкове, платне володіння та користування земельну ділянку за адресою: м. Суми, Червона площа, 15а. Об'єктом оренди є земельна ділянка площею 3 456, 00 кв.м.

Договір оренди зареєстровано у Сумському міськвиконкомі, про що у книзі записів державної реєстрації договорів оренди вчинено запис від 10 квітня 2001 року № 407.

Частиною 4 п.2.3 договору оренди земельної ділянки визначено, що розмір орендної плати переглядається у випадках і з моменту: зміни умов господарювання або цілі використання орендованої земельної ділянки, визначеної договором; підвищення цін, тарифів, тощо, в т.ч. внаслідок інфляційних процесів; погіршення стану орендованої земельної ділянки не з вини Орендаря, що підтверджено документально; у разі невиконання Орендодавцем обов'язку повідомити Орендарю про права третіх осіб на орендовану земельну ділянку; збільшення розмірів ставки земельного податку; в інших випадках, передбачених законодавством України.

Відповідно до п. 5.1 договору оренди земельної ділянки зміни умов договору можливі за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору оренди спір вирішується у судовому порядку.

Як зазначено в акті перевірки, відповідач виніс оскаржуване рішення у зв'язку з порушенням позивачем пп. 288.5.1 п. 288.5 статті 288 ПК України щодо визначення мінімального річного розміру орендної плати на рівні трикратного розміру відповідного земельного податку, оскільки в декларації за лютий 2013 року позивачем розмір орендної плати обраховано виходячи з умов договору оренди, без врахування зазначеного положення ПК України.

Відповідно до статті 206 Земельного кодексу України - використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Як передбачено пп. 14.1.136 п. 14.1 статті 14 ПК України - орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності - це обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Згідно з п. 288.4 статті 288 ПК України - розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем.

Пунктом 288.5 статті 288 ПК України передбачено, що розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою:

- для земель сільськогосподарського призначення - розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом;

- для інших категорій земель - трикратного розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом.

Отже, положеннями ПК України передбачено, що питання щодо встановлення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності вирішується за згодою сторін договору оренди земельної ділянки із закріпленням розміру орендної плати в такому договорі оренди, тому саме умови договору (включаючи і умову щодо розміру орендної плати) є обов'язковими для виконання сторонами і орендодавець (відповідна рада) має право вимагати сплати, а орендар зобов'язаний сплачувати орендну плату за користування земельною ділянкою, що є предметом такого договору, у визначеному договором розмірі.

Слід зауважити, що вимоги пп. 288.5.1 п. 288.5 статті 288 ПК України щодо мінімального розміру орендної плати стосуються узгодження розміру орендної плати при укладенні договору або ж при внесенні змін до нього, але ніяк не можуть вважатися зобов'язанням орендаря, встановленим Податковим кодексом України, оскільки у самому Податковому кодексі України вказано, що підставою для нарахування орендної плати є договір, а не Кодекс.

Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що згідно з п. 288.1 статті 288 ПК України - підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки.

Отже, органи державної податкової служби як контролюючі органи з питань правильності визначення та сплати податків мають право перевіряти правильність визначення та сплати орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності лише на підставі договорів оренди таких земельних ділянок.

Те, що п. 288.5 статті 288 ПК України закріплює мінімальне та максимальне значення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності означає лише те, що орендна плата за такі земельні ділянки є регульованою законодавством ціною та не тягне автоматичного підвищення розміру орендної плати, встановленого в договорі оренди.

Однак, ні ПК України, ні будь-який інший нормативно-правовий акт не містить норм, які б зобов'язували орендаря сплачувати орендну плату у розмірі, що не відповідає розміру, визначеному в договорі оренди, і сплачувати її в більшому розмірі в разі законодавчої зміни граничного розміру цієї плати до внесення змін до самого договору оренди.

Відповідно до вимог статті 629 Цивільного кодексу України - договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Отже, умови договору (включаючи і умову щодо розміру орендної плати) є обов'язковими для виконання сторонами. Відповідно, підприємство зобов'язане сплачувати орендну плату за користування земельною ділянкою, що є предметом вказаного договору, у визначеному договором розмірі.

Згідно з ч. 2 статті 632 ЦК України - зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом.

Відповідно до ч. 1 статті 30 Закону України «Про оренду землі» - зміна умов договору оренди землі здійснюється за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору оренди землі спір вирішується в судовому порядку.

При цьому статтею 654 ЦК України передбачено, що зміна договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає зі звичаїв ділового обороту.

Згідно із ч. 3 статті 653 ЦК України - у разі зміни договору зобов'язання змінюється з моменту досягнення домовленості про зміну договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни.

Якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов'язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили.

Щодо договорів, укладених до внесення у законодавство відповідних змін, то така зміна можлива лише на умовах та з підстав, передбачених договором, або якщо законом встановлена відповідна умова, при настанні якої орендна плата підлягає перегляду.

Аналіз наведених законодавчих приписів дає підстави для висновку про те, що зміна коефіцієнтів до ставок земельного податку може бути підставою для перегляду установленого розміру орендної плати шляхом укладення сторонами додаткової угоди до договору.

Правову позицію з даного питання було викладено у постанові Верховного Суду України від 11 червня 2013 року по справі 21-443а12, де, зокрема, зазначено, що договір оренди землі є цивільно-правовим, а отже, йому притаманні такі ознаки, як свобода договору, обов'язковість його виконання сторонами тощо. Суб'єкт владних повноважень, який не є учасником договору, не може здійснювати владні управлінські функції шляхом втручання у відносини сторін договору, але має право контролювати належність виконання договору та відповідність його умов чинному законодавству України, зокрема стежити, щоб такі умови не суперечили інтересам суспільства. Якщо ж договір пов'язаний зі сплатою податків і, на думку суб'єкта владних повноважень, спрямований на ухилення від їх сплати, останній, за допомогою адміністративних заходів, уповноважений відновити публічний порядок.

Відповідно до ч. 1 статті 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України - рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

Згідно із статтею 18 Закону «Про оренду землі» - договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації.

Таким чином, обов'язок позивача сплачувати більший розмір орендної плати виникає з моменту:

- набрання чинності додатковою угодою про внесення змін до договору (в разі досягнення сторонами взаємної згоди щодо збільшення розміру орендної плати);

- набрання законної сили рішенням суду про зміну договору (в разі вирішення спору щодо зміни розміру орендної плати в судовому порядку).

При цьому, згідно з п. 5.1 - вказаного договору оренди земельної ділянки від 15 лютого 2001 року - зміна умов договору здійснюється за взаємною згодою сторін.

Водночас, однією з істотних умов договору оренди землі відповідно до статті 15 Закону України «Про оренду землі» є орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

Зважаючи на викладене, а також враховуючи зазначену вище судову практику Верховного Суду України та те, що, по-перше, ціна (орендна плата із зазначенням її розміру) є істотною умовою, по-друге, як чинним законодавством, так і самим договором оренди земельної ділянки чітко визначено спосіб внесення змін при таких обставинах (зміна умов договору) - виключно у письмовій формі за взаємною згодою сторін, колегія суддів приходить до висновку, що позивач зобов'язаний нараховувати та сплачувати орендну плату за землю у відповідному (більшому або меншому) розмірі лише після внесення змін до договору від 15 лютого 2001 року, в якому буде визначено таку істотну умову договору як орендна плата, тобто встановлено інший розмір орендної плати ніж є.

Як встановлено судом, такі зміни у вищевказаний договір від 15 лютого 2001 року внесені не були, а відтак, позивач нараховував та сплачував орендну плату за землю в порядку передбаченому статтею 286 ПК України та відповідно до вимог статті 288 ПК України.

Крім того, судом також враховується, що відповідно до п. 56.21 статті 56 ПК України - у разі коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно-правового акта суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

Враховуючи викладене, нарахування та сплата позивачем орендної плати за землю у розмірі встановленому у договорі оренди земельної ділянки від 15.02.2001 року, за висновком суду, є правомірним та повністю відповідає вимогам чинного законодавства, у зв'язку з чим викладений в зазначеному акті перевірки висновок ДПІ у місті Суми Сумської області Державної податкової служби про порушення позивачем положень ПК України є необґрунтованим та таким, що не відповідає чинному законодавству та дійсним обставинам справи, а прийняте на його підставі спірне податкове повідомлення-рішення - неправомірним та таким, що підлягає скасуванню.

Таким чином обґрунтованим є висновок суду першої інстанції про задоволення даного адміністративного позову.

Отже суд першої інстанції при винесенні постанови було дотримано всіх вимог законодавства, а тому відсутні підстави для її скасування.

Відповідно до статті 200 КАС України - суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 160, 198, 200, 205, 207, 212, 254 КАС України суд,

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Сумах Головного управління Міндоходів у Сумській області - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 07 серпня 2013 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили в порядку, встановленому статтею 254 КАС України та може бути оскаржена безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції в порядку і строки, встановлені статтею 212 КАС України.

Головуючий суддя:

Судді:.

Головуючий суддя Файдюк В.В.

Судді: Мєзєнцев Є.І.

Чаку Є.В.