Постанова № 36032585, 05.12.2013, Львівський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 грудня 2013 року Справа № 30613/10/9104

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого - судді - Мікули О.І.,

суддів - Качмара В.Я., Курильця А.Р.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м.Львові апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "Фідекс" на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 14 липня 2010 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "Фідекс" до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м.Львова про визнання нечинними податкового повідомлення рішення, -

в с т а н о в и в :

30 березня 2010 року позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Фірма "Фідекс" звернулось в суд з позовом до відповідача - Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м.Львова, в якому просило (з урахуванням уточнення позовних вимог у ході судвого розгляду справи) визнати нечинним податкове повідомлення-рішення № 0020661630/0/20702 від 09 вересня 2009 року, яким визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 20220,00 грн., в тому числі 19257 грн. - основний платіж, 963 грн. - штрафні (фінансові) санкції.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 14 липня 2010 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, позивач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржувана постанова прийнята з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального і процесуального права та підлягає скасуванню, покликаючись на те, що судом першої інстанції не надано належної правової оцінки тому факту, що податковим органом зроблено необгрунтований висновок про те, що право на податковий кредит виникло у позивача з моменту отримання податкових накладних від постачальників, тобто в червні 2009 року, у зв'язку з чим ТОВ «Фірма «Фідекс» включило у червні 2009 року до складу податкового кредиту суму ПДВ, яка була сплачена постачальникам у ціні товару в попередніх періодах. Просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Особи, які беруть участь у справі, в судове засідання не прибули, про дату, час і місце апеляційного розгляду повідомлені належним чином, клопотань про участь у розгляді справи суду не подали, а тому суд, відповідно до положень ч.1 ст.197 КАС України, вважає можливим проведення розгляду справи в їхній відсутності в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами та на основі наявних у ній доказів.

Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, суд дійшов висновку, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити, а постанову суду - скасувати з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що 31 серпня 2009 року ДПІ у Шевченківському районі м.Львова проведено документальну невиїзну (камеральну) перевірку податкової декларації з податку на додану вартість ТОВ Фірма «Фідекс» за червень 2009 року, якою встановлено порушення п.п.7.2.6 п.7.2, п.п.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість».

За результатами перевірки складено Акт № 1639/286/15-2/20771389 від 31 серпня 2009 року (а.с.8).

На підставі акта перевірки прийнято податкове повідомлення-рішення № 0020661630/0/20702 від 09 вересня 2009 року, яким визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 20220,00 грн., в тому числі 19257 грн. - основний платіж, 963 грн. - штрафні (фінансові) санкції.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що не встановлено коли податкові накладні були видані позивачу. Натомість в матеріалах справи є виписки з рахунку ТОВ фірма «Фідекс» за період з 01 березня 2009 року по 31 травня 2009 року, якими підтверджено першу подію - списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг).

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції та вважає його помилковим, виходячи з наступного.

Відповідно до п.1.7 ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з п.п.7.4.1, 7.4.4, 7.4.5 п.7.4 ст.7 вказаного Закону податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.6.1 ст.6 та ст.8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з, зокрема, придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп.7.2.6 цього пункту).

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Відповідно до пп.7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ж) ціну поставки без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Згідно з пп.7.2.3 п.7.2 ст.7 вказаного Закону податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

П.п.7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено, що податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту. У разі відмови з боку постачальника товарів (послуг) надати податкову накладну або при порушенні ним порядку її заповнення отримувач таких товарів (послуг) має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву зі скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум цього податку до складу податкового кредиту. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку внаслідок придбання таких товарів (послуг). Отримання такої скарги є підставою для проведення позапланової виїзної перевірки такого постачальника для з'ясування достовірності та повноти нарахування ним зобов'язань з цього податку за такою цивільно-правовою операцією.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення, господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Згідно з ч.ч.1,2 ст.9 вказаного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Аналізуючи вищенаведені законодавчі приписи, колегія суддів дійшла висновку, що у разі коли право платника на податковий кредит підтверджується податковими накладними, отриманими після закінчення податкових періодів, у яких фактично відбулися господарські операції, суми ПДВ, вказані у таких податкових накладних, можуть бути включені до складу податкового кредиту в податковому періоді, в якому такі податкові накладні отримані.

Право платника на зменшення оподатковуваного доходу на суму понесених витрат надається добросовісним платникам для компенсації реально понесених ними витрат, пов'язаних з отриманням прибутку, у зв'язку з чим обумовлюється необхідністю підтвердження належними документами факту понесення таких витрат.

Аналогічна правова позиція була висловлена Верховним Судом України, зокрема, у постанові від 05 грудня 2011 року (справа № 21-245а11), постанові від 26 березня 2012 року (справа № 21-268а11), а відповідно до ч.1 ст.244-2 КАС України суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

Як вбачається з матеріалів справи, суми податку на додану вартість віднесені позивачем до податкового кредиту за червень 2009 року підтверджуються належно оформленими податковими накладними, виписаними контрагентами позивача (а.с.16-85)..

Вказані податкові накладні відповідають вимогам пп.7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону «Про податок на додану вартість» та відображають зміст господарських операцій.

Податковим органом не ставляться під сумнів здійснені господарські операції позивача з контрагентами.

Оплата отриманого позивачем товару частинами підтверджується виписками з рахунку ТОВ фірма «Фідекс» за період з 01 березня 2009 року по 31 травня 2009 року.

Суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність у платника податків документального підтвердження дати надходження податкової накладної, оскільки дати отримання податкових накладних підтверджуються реєстрами отриманих та виданих податкових накладних, які було складено відповідно до Порядку ведення реєстру отриманих та виданих податкових накладних, затвердженого Наказом ДПА України від 30 червня 2005 року №244, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 18 липня 2005 року за N770/1105 та надано відповідачеві разом з податковими деклараціями з ПДВ за відповідні періоди.

Фактично податкові накладні були отримані позивачем у червні 2009 року, що підтверджується відповідними записами у реєстрах отриманих та виданих податкових накладних (а.с.6-7).

Таким чином, Реєстр отриманих та виданих податкових накладних є належним доказом дати отримання позивачем податкових накладних від постачальників товару.

Колегія суддів звертає увагу на те, що збільшення суми грошового зобов'язання (шляхом прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень) порушує право позивача мирно володіти своїм майном, визначення якого міститься у Першому Протоколі до Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини від 20 березня 1952 року (надалі також "Протокол 1 до Конвенції"), яка є частиною національного законодавства України згідно із ст.9 Конституції України.

Зокрема, стаття 1 Протоколу 1 до Конвенції так визначає підстави, за яких особа може бути позбавлена свого майна: "Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права"

Роз'яснення цієї норми містяться в рішеннях Європейського суду з прав людини (надалі також "ЄСПЛ"). Дані рішення згідно зі ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" мають в Україні значення джерела права. Більше того, ч.2 ст.8 КАС України вимагає врахування практики ЄСПЛ при вирішенні справ.

В рішенні в справі "Щокін проти України" (п. 49) ЄСПЛ вказав, що збільшення податковим органом зобов'язання особи з податку безперечно є втручанням до майнових прав заявника, гарантованих статтею 1 Протоколу 1 до Конвенції. Таке втручання за Конвенцією може бути визнане тільки якщо здійснене на умовах, передбачених законом. Так, у пп. 50-51 згаданого рішення ЄСПЛ зазначає: "Найпершою та найбільш важливою вимогою ст. 1 Протоколу 1 до Конвенції є те, що будь-яке втручання державних органів у мирне володіння майном повинне бути законним: друге речення першого параграфу наділяє правом позбавляти майна лише "на умовах, передбачених законом" і другий параграф визначає, що Держава має право контролювати використання майна шляхом введення в дію "законів". Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, притаманний всім статтям Конвенції. Це поняття (поняття "закону") вимагає, перш за все, щоб заходи, що застосовуються, ґрунтувалися на національному законодавстві. Воно також посилається на якість закону, що застосовується, вимагаючи його доступності для осіб, яких він стосується, точності та передбачуваності в його застосуванні." Таким чином, будь-які дії, спрямовані на позбавлення особи її майна, є незаконними, якщо контролюючі органи діють не у відповідності до закону.

Враховуючи усе вищенаведене, колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції про правомірність прийняття ДПІ у Шевченківському районі м.Львова податкового повідомлення-рішення № 0020661630/0/20702 від 09 вересня 2009 року.

Ч.2 ст.71 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладаються на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Разом з тим, ДПІ у Шевченківському районі м.Львова не доведено правомірність прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

З врахуванням усіх вищенаведених обставин суд вважає, що доводи апеляційної скарги є підставними та обґрунтованими і повністю спростовують висновки суду першої інстанції, а постанова суду прийнята з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, порушенням норм матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, невідповідності висновків суду обставинам справи, у зв'язку з чим в силу вимог ст. 202 КАС України постанова суду підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про задоволення позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 195, 197, п. 3 ч. 1 ст. 198, п.п.1, 4 ч.1 ст. 202, 205, 207, 254 КАС України, суд, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "Фідекс" задовольнити.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 14 липня 2010 року у справі № 2а-2843/10/1370 скасувати, та прийняти нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м.Львова № 0020661630/0/20702 від 09 вересня 2009 року.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, що беруть участь у справі, та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий О.І. Мікула

Судді В.Я. Качмар

А.Р. Курилець