Ухвала суду № 36032450, 05.12.2013, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 грудня 2013 р.Справа № 2а-3668/12/1470

Категорія: 8.2.1 Головуючий в 1 інстанції: Брагар В. С.

Колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючогосудді -Жука С.І. судді - Яковлева Ю.В. судді - Запорожана Д.В.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Одеського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Баштанської міжрайонної державної податкової інспекції Миколаївської області Державної податкової служби на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 30 січня 2013 року по справі за позовом приватного підприємства «Експрес» до Баштанської міжрайонної державної податкової інспекції Миколаївської області Державної податкової служби про визнання протиправними дії, визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 27.06.2012 року № 23042099, -

встановиЛА:

Позивач звернувся до суду з позовом до Баштанської міжрайонної державної податкової інспекції Миколаївської області Державної податкової служби про визнання протиправними дії, визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 27.06.2012 року № 23042099.

Суд першої інстанції своєю постановою від 30 січня 2013 року позов задовольнив частково.

Визнав протиправним та скасував податкове повідомлення-рішення Баштанської міжрайонної Державної податкової інспекції Миколаївської області Державної податкової служби від 27.06.12 №23042099.

Баштанська міжрайонна державна податкова інспекція Миколаївської області Державної податкової служби не погодившись з постановою суду першої інстанції, подала апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати постанову суду та прийняти нову постанову, якою у задоволенні вимог позивача відмовити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги Баштанська міжрайонна державна податкова інспекція Миколаївської області Державної податкової служби посилається на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 197 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, або у разі відсутності клопотань від усіх осіб, які беруть участь у справі, про розгляд справи за їх участю.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали та доводи апелянта в межах апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що 12.06.12 відповідачем проведено документальну невиїзну позапланову перевірку позивача, щодо підтвердження господарських відносини з платником податків ПП "Аркат", за період за вересень 2011 року.

13.06.12 за результатами перевірки відповідачем було складено акт №98/22-23042099, у висновках якого крім іншого зазначено, що позивачем порушено п.185.1 ст.185, п.198.1 ст.198, п.201.4, 201.10 ст.201 ПК України, неправомірно сформовано податковий кредит за вересень 2011 року в сумі 43 669,75грн., у наслідок вчинення безтоварних операцій з ПП "Аркат".

27.06.12 на підставі даного акту відповідачем було прийняте податкове повідомлення-рішення №23042099, яким позивачу визначено грошове зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем на суму 43 670 грн. та штрафними санкціями на суму 10 918грн.

Відповідно до ч.1 ст.207 ГК України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється її недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не Актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в Акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Крім того, відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.09 було звернено увагу на наступне: "...вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до статей 215 і 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину".

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

Відповідно до ч.1 ст.207 ГК України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Відповідно до ст.228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

З матеріалів справи вбачається, що фактів порушення конституційних прав чи свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконного володіння ним внаслідок укладання та виконання позивачем та ПП "Аркат" правочинів.

Таким чином, відповідачем не доведено наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача чи його контрагента, як обов'язкової ознаки для визнання правочину недійсним та застосування адміністративно-господарських санкцій.

Крім того, посилання відповідача на ч.1, 5 ст.203, ч.1,2 ст.215, ст..216 ЦК України є безпідставним, так як зазначені норми можуть використовуватися лише при визнанні правочинів недійсними в судовому порядку.

Вказані висновки підтверджуються і ст.20 ПК України, відповідно до якої органам державної податкової служби України не надано повноважень щодо визнання тих чи інших угод (правочинів) недійсними та/або нікчемними, а було надане право звертатися до суду з позовом про визнання угод недійсними.

Аналогічна позиція вказана в постанові Вищого адміністративного суду України №К/9991/50772/12 від 14.11.12.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач згідно генерального договору поставки нафтопродуктів та будівельних матеріалів №9 від 15.11.10 придбав у ПП "Аркат" пісок, бітум дорожній та мазут, на загальну суму 384 131грн., та сплатив його вартість у безготівкової формі. Відповідно до умов договору поставка товару здійснювалась транспортом ПП "Аркат". На підтвердження здійснення цієї операції позивач надав суду приходні накладні, товарно-транспорті накладні та платіжні доручення. На вартість прибраного товару ПП "Аркат" надав позивачу в вересні 2011 податкові накладні, загальна сума ПДВ за якими склала 64 021,75грн.

Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.99 №996-Х11 (далі Закон №996) встановлено, що первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно з ст.9 Закону №996 підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Колегія суддів погоджується з думкою суду першої інстанції, що на підставі наданих позивачем копій первинних документів позивач довів реальність здійснення господарської операції з контрагентом.

Що стосується правомірності віднесення позивачем суми ПДВ отриманого від ПП "Аркат", та віднесення їх до податкового кредиту слід зазначити наступне.

У вересні 2011 року ПП "Аркат" надав позивачу податкові накладні, загальна сума ПДВ за якими склала 64 021,75грн. В листопаді позивач подав уточнюючий розрахунок податкових зобов'язань з ПДВ у зв'язку з виправленням самостійно виявлених помилок за вересень 2011 року, в яких зменшено суму податкового кредиту на суму 20 352грн. Таким чином позивачем визначений податковий кредит з ПДВ за вересень 2011 року в сумі 43 669,75 (як вказано в акті перевірки), та відповідно округлене відповідачем до суми 43 670грн.

Відповідно до п.198.1 ПК України що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Підпунктом 198.2. ПК України встановлено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Таким чином, враховуючи вищевикладені обставини, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що податкове повідомлення-рішення відповідача від 27.06.12 №23042099 підлягає скасуванню.

Що стосується позовних вимог про визнання протиправними дій відповідача, щодо визнання та визначення у акті перевірки від 13.06.12 №98/22-23042099 нікчемними правочинів, укладених позивачем з ПП "Аркат" слід зазначити наступне.

Відповідно до ст.17 КАС України компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

До суду, згідно ч.1 ст.2 КАС України, можуть звернутися юридичні особи за захистом прав та інтересів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади.

Таким чином, виходячи з положень вказаних статей КАС України, дії суб'єкта владних повноважень повинні порушувати права та інтереси особи.

Висновки зроблені в акті перевірки ніяким чином не порушують права та інтереси позивача, оскільки акт перевірки не є актом індивідуальної дії (рішення дія якого поширюється на конкретну особу), і його висновки не тягнуть за собою ніяких юридичних наслідків.

Отже, акт перевірки та викладені у ньому факти та висновки не можна розглядати як рішення суб'єкта владних повноважень, що породжує для суб'єкта господарювання певні правові наслідки. Акт є виключно носієм доказової інформації про виявлені податковим органом під час проведення перевірки порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства суб'єктами господарювання, обов'язковим документом, на підставі якого приймається відповідне рішення контролюючого органу. Контролюючий орган не позбавлений права викладати в акті перевірки власні суб'єктивні висновки щодо зафіксованих обставин, та в подальшому, у разі виникнення спору щодо рішень, що приймаються на підставі такого акту, обґрунтовувати ними власну позицію щодо наявності певних допущених платником податку порушень.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги є обґрунтованими, доведеними та такими, що підлягають задоволенню в частині скасування податкового повідомлення-рішення відповідача від 27.06.12 №23042099.

Розглянувши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, судова колегія вважає, що судом першої інстанції повно і всебічно досліджено обставини справи, надані сторонами докази, правильно визначено характер спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін.

Отже судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги не є істотними і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 197, 198, 200, 205, 206, КАС України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Баштанської міжрайонної державної податкової інспекції Миколаївської області Державної податкової служби, - залишити без задоволення.

Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 30 січня 2013 року по справі за позовом приватного підприємства «Експрес» до Баштанської міжрайонної державної податкової інспекції Миколаївської області Державної податкової служби про визнання протиправними дії, визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 27.06.2012 року № 23042099, - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням до Вищого адміністративного суду України в порядку статті 212 КАС України.

Головуючийсуддя С.І. Жук суддя Ю.В. Яковлев суддя Д.В. Запорожан