Постанова № 36031176, 19.11.2013, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/4018/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Шулежко В.П.

Суддя-доповідач: Собків Я.М.

ПОСТАНОВА

Іменем України

19 листопада 2013 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді : Собківа Я.М.,

суддів: Борисюк Л.П., Петрика І.Й.,

при секретарі: Присяжній Д.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Онур Конструкціон Інтернешнл» на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 травня 2013 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Онур Конструкціон Інтернешнл» до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі міста Києва Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Онур Констукціон Інтернешнл» (далі - ТОВ «Онур Конструкціон Інтернешнел») звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі міста Києва Державної податкової служби , в якому просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення відповідача від 14.03.2013 року № 0002402270 та від 14.03.2013 року № 0002412270.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 травня 2013 року в задоволенні вимог даного позову відмовлено.

Позивач не погоджуючись з прийнятим рішенням суду звернувся з апеляційною скаргою, в якій зазначає, що оскаржувана постанова суду не відповідає вимогам матеріального та процесуального права, а саме, судом першої інстанції неповно з'ясовано та не доведено обставини, що мають значення для справи, висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, в зв'язку з чим просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким задовольнити його позов в повному обсязі.

Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, які з'явилися до суду апеляційної інстанції, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції - скасуванню, виходячи з наступного.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст.202 КАС України підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання, а так само розгляд і вирішення справи неповноважним судом; участь в ухваленні постанови судді, якому було заявлено відвід на підставі обставин, які викликали сумнів у неупередженості судді, і заяву про його відвід визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованою; ухвалення чи підписання постанови не тим суддею, який розглянув справу.

Згідно ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ТОВ «Онур Конструкціон Інтернешнел» зареєстроване 22.03.2004 року Печерською районною у м. Києві державною адміністрацією, номер запису про включення відомостей до Єдиного державного реєстру ЮОФОП 10701200000000069. Код суб'єкта господарювання за ЄДРПОУ - 32851616.

30.03.2004 р. ТОВ «Онур Конструкціон Інтернешнел» взято на податковий облік в органах державної податкової служби ДПІ у Печерському районі м. Києва за №376478. Станом на день підписання акту перевірки підприємство перебувало на обліку в ДПІ у Голосіївському районі м. Києва ДПС.

Позивач відповідно до Свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість від 01.04.2004 р. №37651580, виданого ДПІ у Печерському районі м. Києва ДПС, індивідуальний податковий номер - 328516126551, був зареєстрований платником ПДВ. У зв'язку з перереєстрацією товариства відповідно до свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість, виданого ДПІ у Голосіївському районі м. Києва ДПС, індивідуальний податковий номер позивача - 328516126551 та був зареєстрований платником ПДВ 16.01.2013 року по день підписання акту.

В період з 22.02.2013 року по 28.02.2013 року службовими особами відповідача було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «Онур Конструкціон Інтернешнел» (код за ЄДРПОУ 32851616) з питань правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податку на додану вартість та податку на прибуток по фінансово-господарських відносинам з ТОВ «Мінераліс» за період з 01.04.2011 року по 31.12.2011 року.

За результатами перевірки було складено акт перевірки від 28.02.2013 р. №108/1-22-70-32851616, в якому зафіксовано порушення позивачем вимог:

- пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, в результаті чого було занижено податок на прибуток на загальну суму 1 398 364,00 грн., а сааме: II квартал 2011 р. у сумі 88 056,00 грн., ІІ-III квартали 2011 р. у сумі 1 398 364,00 грн.; ІІ-IV квартали 2011 р. у сумі 1 398 364,00 грн.;

- п.198.3, п.198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого було завищено податковий кредит за період, що перевірявся, у розмірі 1 215 968,00 грн.

На підставі акту перевірки відповідачем було винесено податкові повідомлення - рішення № 0002402270 від 14.03.2013 р., яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 1 398 364,00 грн. та № 0002412270 від 14.03.2013 р., яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 1 215 968,00 грн.

Позивач заперечує правомірність спірних податкових повідомлень-рішень відповідача, у зв'язку з чим просить визнати їх протиправними та скасувати.

Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи колегія суддів зважає на наступне.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, а також права та обов'язки платників податків і зборів, компетенція контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства, регулюються Податковим кодексом України, який вступив в силу з 01.01.2011 року (далі по тексту - ПК України).

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно п.п. 138.10.3 п. 138.10 ст. 138 ПК України до складу інших витрат включаються витрати на збут, які включають витрати, пов'язані з реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, зокрема, витрати на рекламу та дослідження ринку (маркетинг), на передпродажну підготовку товарів.

Відповідно до п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Разом з тим, згідно із п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Отже, з аналізу вказаних правових норм випливає, що необхідними та достатніми підставами для включення позивачем до складу податкового кредиту відповідних сум податку на додану вартість є: придбання ним товарів та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності; сплата чи нарахування сум податку на додану вартість у зв'язку з таким придбанням.

При дослідженні матеріалів справи колегією суддів було встановлено, що 08.06.2011 року між позивачем (Покупець) в особі Генерального директора Бірол Їлдиз та ТОВ «Мінераліс» (Продавець) в особі директора ОСОБА_4 було укладено договір купівлі-продажу №121/11, за умовами якого Продавець зобов'язується протягом дії даного договору передати Покупцю товар (будівельні матеріали окремими партіями), а Покупець - прийняти товар і оплатити його на умовах, установлених цим договором.

На підтвердження виконання умов вказаного договору позивачем були надані видаткові та податкові накладні, копії яких містяться в матеріалах даної справи, які на думку останнього є документами, що дають йому право на податковий кредит.

Разом з тим, заперечуючи проти вимог даного позову відповідач вказує на нікчемність укладеного позивачем правочину, який на його думку є фіктивним та не створює жодних юридичних наслідків, крім тих, які пов'язані з його недійсністю.

Так, в своїх доводах відповідач посилається на протоколи допиту свідка ОСОБА_5, постанову старшого слідчого СВ ДПІ у Подільському районі м. Києва ДПС від 20.06.2012 р. про порушення кримінальної справи відносно директора ТОВ «Мінераліс» ОСОБА_4 за ознаками злочину, передбаченого ч.2 ст.205 КК України та матеріали об'єднаної кримінальної справи № 77-00186, порушеної відносно ОСОБА_4 за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 205 КК України.

З матеріалів даної справи вбачається, що постановою старшого слідчого СВ ДПІ у Подільському районі м. Києва ДПС від 20.06.2012 р. було порушено кримінальну справу відносно директора ТОВ «Мінераліс» ОСОБА_4 за ознаками злочину, передбаченого ч.2 ст.205 КК України, щодо створення/придбання з метою прикриття незаконної діяльності підприємств, у тому числі ТОВ «Мінераліс».

Як вбачається з протоколу допиту свідка ОСОБА_5 від 19.07.2012 р., останній брав участь в організації діяльності по конвертації грошових коштів за участю підприємств з ознаками фіктивності, у тому числі ТОВ «Мінераліс» (код ЄДРПОУ 32486018), яке було зареєстровано на підставних осіб, при цьому угоди від імені директорів укладалися та підписувалися ним особисто. Операції з підприємствами, що перераховували грошові кошти на розрахункові рахунки фіктивних підприємств, мали безтоварний характер, жодних поставок товарів, надання інших послуг та виконання робіт дане підприємство не здійснювало.

Між тим, відповідач зазначає, що згідно податкової звітності у ТОВ «Мінераліс» відсутнє виробниче, транспортне та торговельне обладнання, сировина, матеріали для здійснення основного виду діяльності, а також відсутні основні фонди, обладнання для виконання господарської діяльності та відповідні документи, що підтверджують фактичний рух товару від постачальника до покупця.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є саме первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні облікові документи можуть бути складені на паперових носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена п.1.2 ст. 1, п.2.1 ст.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України, де передбачено, що первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення. Господарські операції мають бути відображені в податковому обліку відповідно до їх реального змісту, а тому право платника ПДВ на податковий кредит може визнаватися лише у разі, якщо відповідні товари ним реально придбавалися, або ж у разі реального понесення ним витрат на таке придбання.

Як було вірно зазначено судом першої інстанції, правомірність (законність) господарських операцій позивача у взаємовідносинах з ТОВ «Мінераліс» підтверджується видатковими та податковими накладними, а також платіжними дорученнями, оформленими з дотриманням вимог чинного законодавства та договором купівлі-продажу №121/11 від 08.06.2011 року.

Згідно ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Приписами статті 203 Цивільного кодексу України установлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Дії, вчинені у межах нікчемного правочину, не можна вважати господарськими операціями, оскільки зазначений правочин не створює інших юридичних наслідків, окрім пов'язаних з його недійсністю.

Відповідно до пункту 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 Цивільного кодексу України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина: 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Згідно статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається недійсним в судовому порядку.

Відповідно до інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 року № 742/11/13-11, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість належить з'ясовувати, зокрема, обставини щодо руху активів у процесі здійснення господарської операції, установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції, установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

Як вбачається з матеріалів справи, господарські операції позивача у взаємовідносинах з TOB «Мінераліс» мали реальний характер, були вчинені між право- і дієздатним суб'єктом права; первинні бухгалтерські документи складені у відповідності до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» та Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та в повній мірі відповідають вимогам, встановленим пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України.

Так, на момент складання податкових накладних контрагент позивача ТОВ «Мінераліс» був зареєстрований як платник податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку, а відтак мав право нараховувати податок на додану вартість та складати податкові накладні на кожну надану ним послугу.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців», державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру.

Згідно статті 33 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців», юридична особа припиняється в результаті передання всього свого майна, прав та обов'язків іншим юридичним особам - правонаступникам у результаті злиття, приєднання, поділу, перетворення (реорганізації) або в результаті ліквідації за рішенням, прийнятим засновниками (учасниками) юридичної особи або уповноваженим ними органом, за судовим рішенням або за рішенням органу державної влади, прийнятим у випадках, передбачених законом.

Юридична особа є такою, що припинилася, з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення юридичної особи.

На момент здійснення господарських операцій у Єдиному державному реєстрі були відсутні відомості, які б ставити під сумнів цивільну правоздатність контрагента позивача ТОВ «Мінераліс». При цьому, за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців не вбачається, що на момент укладення та виконання сторонами спірних угод були наявні записи щодо не підтвердження відомостей про юридичну особу вказаного підприємства.

Отже, враховуючи відсутність доказів на підтвердження обставин, на які посилається відповідач, вказуючи на нікчемність правочину, укладеного між позивачем та ТОВ «Мінераліс», суб'єктивний та оціночний характер доводів, якими це підтверджується, наявність первинних документів та інших доказів на підтвердження товарності господарських операцій, колегія суддів приходить до висновку про незаконність податкових повідомлень-рішень відповідача від 14.03.2013 року № 0002402270 та від 14.03.2013 року № 0002412270.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 19 лютого 2013 року по адміністративній справі № К/9991/47893/12 та ухвалі Вищого адміністративного суду України від 02 липня 2013 року № К/9991/74923/12.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що постанова суду першої інстанції ухвалена з порушенням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги повністю спростовують висновки суду першої інстанції, а тому вбачаються підстави для скасування постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 травня 2013 року та ухвалення нового рішення, яким адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Онур Конструкціон Інтернешнл» до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі міста Києва Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, слід задовольнити.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати її та прийняти нову постанову суду.

Керуючись ст. ст. 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Онур Конструкціон Інтернешнл» - задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 травня 2013 року - скасувати.

Прийняти нову постанову, якою адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Онур Конструкціон Інтернешнл» до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі міста Києва Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Голосіївському районі міста Києва Державної податкової служби від 14.03.2013 року № 0002402270 та від 14.03.2013 року № 0002412270.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя суддя суддя Я.М. Собків Л.П. Борисюк І.Й. Петрик

Повний текст постанови виготовлено - 25.11.13р.

Головуючий суддя Собків Я.М.

Судді: Борисюк Л.П.

Петрик І.Й.