Постанова № 36013840, 11.12.2013, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 грудня 2013 року Справа № 902/1399/13

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Крейбух О.Г. , суддя Юрчук М.І.

при секретарі Макаревич В.М.

за участю представників сторін:

від позивача: Лєбєдєв О.В.

від відповідача: Люба А.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу відповідача

Фермерського господарства "ДАР`Я І Я" на рішення господарського суду Вінницької області від 21 жовтня 2013 року в справі № 902/1399/13 (суддя Мельник П.А.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Еллана"

до відповідача Фермерського господарства "Дар'я і я"

про стягнення в сумі 474 444 грн. 08 коп. заборгованості

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Еллана» (надалі - Позивач) звернулося в господарський суд Вінницької області з позовною заявою (а.с. 2-4) до Фермерського господарства «Дар'я і Я» (надалі - Відповідач), про стягнення з Відповідача заборгованості в сумі 460772 грн. 40 коп., 3 % річних в розмірі 2537 грн. 40 коп. та 11134 грн. 28 коп. пені.

Позивачем була подана заява (том 1, а.с. 70), котра прийнята судом, щодо відмови від стягнення річних в сумі 2537 грн. 40 коп. та припинення провадження в цій частині.

Рішенням господарського суду Вінницької області від 21 жовтня 2013 року (а.с. 78-81) з підстав, вказаних у цьому рішенні, позов задоволено частково. Стягнуто з Відповідача на користь Позивача 460772 грн. 40 коп. боргу, 11134 грн. 28 коп. пені. Також, покладено на Відповідача витрати по сплаті судового збору в розмірі 9438 грн. 14 коп..

Крім того, судом прийнято відмову Позивача від позовних вимог в частині стягнення річних в сумі 2537 грн. 40 коп., провадження у справі в цій частині припинено на підставі пункту 4 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України.

Не погоджуючись із винесеним рішенням суду першої інстанції Відповідач звернувся з апеляційною скаргою (а.с. 107-108) до Рівненського апеляційного господарського суду, в якій, з підстав, вказаних у цій апеляційній скарзі, просить рішення господарського суду Вінницької області від 21 жовтня 2013 року в справі № 902/1399/13 скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

Апеляційна скарга мотивована тим, що місцевим господарським судом не повністю з'ясовані обставини, які мають значення для справи при прийнятті рішення та висновки суду не відповідають обставинам справи, а тому оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим, постановленим з порушенням норм матеріального і процесуального права.

Ухвалою суду від 18 листопада 2013 року (а.с. 106) апеляційну скаргу Відповідача прийнято до провадження та призначено її розгляд на 11 грудня 2013 року на 15 годину 30 хвилин.

Позивач не скористався правом подачі письмового відзиву на апеляційну скаргу, що у відповідності частини 2 статті 96 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду рішення суду.

Голова Рівненського апеляційного господарського суду, своїм розпорядженням від 10 грудня 2013 року (том 2, а.с. 8), з підстав вказаних у ньому, вніс зміни до складу колегії суддів, окрім заміни головуючого судді, визначив колегію в складі: головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Юрчук М.І., суддя Крейбух О.Г..

Водночас, 11 грудня 2013 року на адресу Рівненського апеляційного господарського суду надійшло письмове клопотання Відповідача (том 2, а.с. 10-11) в якому з підстав, висвітлених в даному клопотанні, Відповідач просив суд зупинити провадження по справі до вирішення суті по справі № 915/2174/13 (за позовом Відповідача до Позивача про тлумачення умов правочину) та прийняття у ній рішення.

Колегія суду, після винесення даного клопотання на обговорення та заслуховування думки представника Позивача, прийшла до висновку, що у задоволенні такого клопотання слід відмовити.

Колегія суду зауважує, що обставини у справі № 915/2174/13 повинні бути такими, що мають значення і унеможливлюють розгляд справи № 902/1399/13 до вирішення справи господарським судом Миколаївської області через те, що не можуть бути встановлені колегією суддів самостійно у даній справі. З матеріалів справи убачається, що предметом судового розгляду у даній справі є вимога Позивача до Відповідача про стягнення боргу. За приписами статті 101 Господарського процесуального кодексу України в процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу; додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього; апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого суду у повному обсязі.

Поряд з тим, Рівненський апеляційний господарський суд зауважує, що розгляд спарви № 915/2174/13 не тягне за собою неможливість розгляду даного спору по суті, оскільки це не перешкоджає колегії суду, при здійсненні перегляду рішення у справі, самостійно надати оцінку наявним в матеріалах справи доказам та дослідити дійсність правовідносин, які склались між сторонами.

Водночас, колегія суду позбавлена можливості брати до уваги рішення суду котре може бути прийняте в майбутньому (у разі задоволення позову у тій справі і у разі набрання тим рішенням законної сили) та скасовувати дане рішення з таких підстав, так як на момент винесення оспорюваного рішення, судового рішення по позовній заяві котре подано до господарського суду Миколаївської області не існувало в правовій природі (суд не міг ним керуватися).

Крім того, у разі задоволення позову у справі № 915/2174/13 (тлумачення правочину) на користь Відповідача та набраня таким рішенням законної сили, обставини, що були встановлені судовим рішенням у справі № 915/2174/13 будуть нововиявленими обставинами по відношенню до судового рішення у даній справі. В такому випадку будь-яка із сторін спору у справі № 902/1399/13 не позбавлена, з дотриманням приписів Господарського процесуального кодексу України, звернутися до суду із заявою про перегляд такого рішення за нововиявленими обставинами.

В судовому засіданні від 11 грудня 2013 року представник Відповідача підтримав доводи, висвітлені в апеляційній скарзі.

В судовому засіданні від 11 грудня 2013 року представник Позивача заперечив проти апеляційної скарги, вважає доводи Відповідача необґрунтованими, рішення суду першої інстанції - правомірним та законним.

Заслухавши пояснення представників Позивача та Відповідача, розглянувши матеріали та обставини справи, апеляційну скаргу, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом при винесенні рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що в задоволенні апеляційної скарги Відповідача слід відмовити, а оскаржуване рішення господарського суду Вінницької області від 21 жовтня 2013 року по справі № 902/1399/13 слід залишити без змін. При цьому колегія суду виходила з такого.

Рівненським апеляційним господарським судом встановлено, що 24 лютого 2013 року між Позивачем та Відповідачем було укладено договір поставки № 12/1-13 (надалі - Договір; а.с. 9-10) за умовами якого Відповідач зобов'язується поставити, а Позивач прийняти і оплатити Товар на умовах, викладених в Договорі.

Даним Договором було погоджено кількість Товару, який мало бути поставлено, його ціну, загальну вартість, строк поставки, порядок розрахунків, відповідальність сторін тощо.

Пунктом 2.1 Договору встановлено кількість Товару: пшениця - 3 000 тонн, кукурудза - 5 500 тонн, рапс - 600 тонн, ціна - на підставі ринкової вартості одиниці Товару (тонна) на день відвантаження зі складу продавця за мінусом 6 % і транспортних витрат.

Відповідно до пунктів 4.1, 5.1 Договору строк поставки до 1 серпня 2013 року, попередня оплата за Товар складає 1 500 000 грн., оплата за Товар здійснюється на підставі рахунку на оплату Товару.

Колегія суду зауважує, що Позивачем до матеріалів справи подані первинні докази в підтвердження своїх позовних вимог, а саме: видаткова накладна від 26 липня 2013 року № 1/07-13, накладна від 28 липня 2013 року № 2/07-13, накладна від 31 липня 2013 року № 4/07-13, накладна від 1 серпня 2013 року № 5/08-13, накладна від 2 серпня 2013 року № 6/08-13, накладна від 3 серпня 2013 року № 7/08-13, товарно-транспортні накладні за липень-серпень (том 1, а.с. 21-43), згідно котрих Відповідач здійснив поставку Товару на загальну суму 1 005 087 грн. 60 коп..

Водночас, з матеріалів справи вбачається, що Позивач виконав належним чином зобов'язанння за Договору здійснивши за період з лютого 2013 року по травень 2013 року перерахування Відповідачу в готівковому та безготівковому порядку грошових коштів на загальну суму 1 465 860 грн., що підтверджується, наявними в матеріалах справи доказами (копіями банківських виписок, квитанціями до прибуткових касових ордерів; а.с. 13-20).

Колегія суду звертає увагу на те, що, статтею 9 закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачено, що: первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення; підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій; первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення; для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи; первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Поряд з тим, пунктом 9 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затвердженим наказом Міністерства фінансів України N 88 від 24 травня 1995 року), передбачено, що первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції; документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою.

Отже, підтвердженням правовідношення, за яким Відповідач передав товар Позивачу у власність (даному передувало перерахування Позивачем коштів на рахунок Відповідача в сумі 1465860 грн.), є документи, які оформлюють рух товарно - матеріальних цінностей (видаткові накладні), і відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" опосередковано підтверджує факт здійснення господарської операції.

Водночас, Відповідач зобов'язання щодо поставки Товару, в строки обумовлені Договором, не виконав належним чином.

З огляду на зазначене, Позивач був змушений звернутись з позовом до суду про повернення залишку попередньої оплати в сумі 460 772 грн. 40 коп, а також 11 134 грн. 28 коп. пені, 2 537 грн. 40 коп. річних.

Доказів поставки решту товару чи повернення залишку попередньої оплати в матеріалах справи відсутні.

Таким чином сума неповернутих Відповідачем Позивачу коштів на момент звернення до суду становила 460 772 грн. 40 коп..

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Статтею 193 Господарського кодексу України визначено, що: суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору. Також кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до статтей 526, 525 Цивільного кодексу України: зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Дослідивши матеріали справи, колегія суду констатує, що між Позивачем та Відповідачем виникли правовідносини на підставі Договору щодо поставки товару.

Відповідно до статті 712 Цивільного кодексу України: одна сторона - продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму; до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Як передбачено частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України: покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до частини1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Колегія суду констатує, що пунктом 5.1 Договору сторони передбачили, що: строк поставки оплаченого товару (згідно сумам передоплати) до 1 серпня 2013 року.

З огляду на це, колегія суду звертає увагу на пункти 4.1 та 4.2 Договору, котрими сторони резюмували, що передоплата за товар становить 1 500 000 грн.; оплата за Товар здійснюється Позивачем на підставі рахунку на оплату Товару.

Дослідивши наявні в матеріалах справи квитанції до прибуткових касових ордерів та банківські виписки (том 1, а.с. 11-20), з котрих вбачається, що Позивачем була перерахована сума для Відповідача в розмірі 1 465 860 грн, в сукупності з матеріалами справи, колегія суду зазначає, що підставою для проведення оплати Позивачем була саме «попередня оплата за сільськогосподарську продукцію», дане опосередковано свідчить про належне виконання Позивачем свого зобов'язання по Договору (а саме, пункту 4.1 Договору).

Пунктом 2.1 Договору, передбачено, що: кількість товару складає: пшениця - 3000 тонн, кукурудза - 5500 тонн, рапс - 600 тонн.

Поряд з тим колегія суду, дослідивши наявні в матеріалах справи накладні та товарно-транспортні накладні, в сукупності з умовами Договору, звертає увагу, що по накладним відпущено товару, а саме «пшеницю» на суму 1 005 087 грн. 60 коп. в кількості 652 т..

З огляду на зазначена, колегія суду зауважує, що дане ще раз опосередковано засвідчує про неналежне виконання Відповідачем свого зобов'язання щодо поставки Товару (пшениця, кукурудзи, рапсу) в строки, передбачені Договором.

Поряд з тим, колегія суду критично оцінює доводи Відповідача щодо того, що Договір не припинив своєї дії, а Позивач не зазначив яку саме вимогу на поставку товару не здійснив Відповідач, оскільки дане спростовуються наявними в матеріалах справи доказами (належними та допустимими).

Крім того, Відповідач протягом даного часу користувався отриманими від Позивача коштами (передоплатою на Товар).

Що ж стосується доводів Відповідача щодо того, що Позивач належним чином не звертався до нього з вимогою про повернення суми передоплати або ж з вимогою про поставку решта Товару (чим на думку Відповідача порушив вимоги статті 693 Цивільного кодексу України), то дане спростовується наявною в матеріалах справи копією письмової вимоги та доказу направлення її для Відповідача (том 1, а.с. 119; оригінали яких були оглянуті в судовому засіданні), з котрого вбачається, що даний лист був отриманий саме 3 жовтня 2013 року з підписом про його одержання. При цьому, посилання Відповідача на відсутність опису вкладення до даного листа, не мають правового підґрунтя, оскільки така відсутність опису вкладення до цінного листа, не може розцінюватися як неналежне відправлення листа та свідчити про його неотримання адресатом.

Поряд з тим, колегія суду зауважує, що законом не визначено форму пред'явлення вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою, тощо, так і шляхом пред'явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову.

Можливість обрання певно визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця.

Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.

Обмеження заявників (покупців) у праві на судовий захист шляхом відмови у задоволенні позову за відсутності доказів попереднього їх звернення до продавця з вимогами, оформленими в інший спосіб, ніж позов, фактично буде призводити до порушення принципів верховенства права, доступності судового захисту, суперечити положенням частини другої статті 124 Конституції України та позиції Конституційного Суду України в Рішенні від 9 липня 2002 року № 15-рп/2002 у справі за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 124 Конституції України (справа про досудове регулювання спорів), згідно з якою вирішення правових спорів у межах досудових процедур є правом, а не обов'язком особи, яка потребує такого захисту.

Дана правова позиція висвітлена в постанові Верховного Суду України від 28 листопада 2011 року.

Крім того, колегія суду наголошує на тому, що дані первинні документи, додані Позивачем до матеріалів справи (накладна, товарно-транспортна накладна, виписка з банківського рахунку, квитанції до прибуткового касового ордера) відповідають вимогам чинного законодавства, в тому числі, містить всі передбачені законодавством реквізити та, відповідно, підтверджують факт здійснення господарської операції щодо приймання-передачі частини товару та оплати товару, відповідно до умов Договору .

Відповідна правова позиція висвітлена в постанові Вищого господарського суду України № 12/82/2011/5003 від 11 березня 2013 року.

З урахуванням усього вищевказаного, згідно пунктів 4.1, 5.1 Договору, статті 193 Господарського кодексу України та статтей 526, 525, 692 Цивільного кодексу України позовні вимоги Позивача про стягнення з Відповідача суми боргу в розмірі 460 772 грн. 40 коп., підлягають до задоволення. Відповідно Рівненський апеляційний господарський суд - задовольняє позовні вимоги Позивача в цій частині.

Дане, в свою чергу, вчинено судом у оспорюваному судовому рішенні. Відповідно, колегія суду залишає без змін судове рішення господарського суду Вінницької області в цій частині.

Крім того, Позивач у своїй позовній заяві просив стягнути з Відповідача 2 537 грн. 40 коп. річних за період з 2 серпня 2013 року по 7 жовтня 2013 року.

Однак, Позивачем 21 жовтня 2013 року (том 1, а.с. 70) до місцевого господарського суду була подана заява про відмову від стягнення річних та закриття провадження у справі в цій частині.

Відповідно до частини 4 статті 22 господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення у справі, крім іншого, відмовитись від позову; при цьому частина шоста названої статті вказує, що господарський суд не приймає відмови від позову, зменшення розміру позовних вимог, визнання позову відповідачем, якщо ці дії суперечать законодавству або порушують чим-небудь права і охоронювані законом інтереси.

Згідно частини 3 статті 78, пункту 4 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо позивач відмовився від позову і відмову прийнято господарським судом.

З огляду на це, колегія суду приймає заяву Позивача про відмову від позову в частині вимог про стягнення з Відповідача 2 537 грн. 40 коп. річних, оскільки дана відмова від позову не суперечить чинному законодавству, не порушує прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб та припиняє провадження по справі в цій частині та залишає рішення господарського суду Вінницької області в цій частині без змін.

Окрім основного боргу, Позивач просить стягнути з Відповідача 11 134 грн. 28 коп. пені.

Пунктом 8.1 Договору передбачено, що: у випадку порушення строків поставки Товару, відповідач сплачує Позивачу пеню в розмірі подвійної облікової ставки, яка діяла в період прострочки, від вартості поставленого (недопоставленого) Товару за кожний день прострочки і на протязі всього періоду прострочки з моменту, коли відповідач повинен був поставити товар Позивачу.

Колегія суду зауважує, що частиною 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

З викладеного слідує, що частина 6 статті 232 Господарського кодексу України передбачає строк, у межах якого нараховуються штрафні санкції, а строк, протягом якого особа може звернутися до суду за захистом свого порушеного права, встановлюється Цивільним кодексом України.

Згідно статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов"язання за кожен день прострочення виконання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов"язання, на вимогу кредитора зобов"язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, проаналізувавши дані норми законодавства, перевіривши правильність розрахунку, проведеного Позивачем (том 1, а.с. 44) та зважаючи на умови Договору Рівненський апеляційний господарський суд констатує той факт, що вимоги Позивача щодо стягнення пені (заявлені в межах шестимісячного терміну та річного строку позовної давності) в розмірі 11134 грн. 28 коп. підлягають до задоволення.

Відповідно, Рівненський апеляційний господарський суд залишає рішення господарського суду Вінницької області і в цій частині без змін.

Водночас колегія суду зауважує, що відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Статтею 33 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

З огляду на усе вищевказане у цій постанові та з огляду на докази наявні у матеріалах справи, колегія Рівненського апеляційного господарського суду констатує, що доводи апелянта, висвітлені в апеляційній скарзі є надуманими, безпідставними, а тому до уваги колегією суду не беруться.

При цьому Рівненський апеляційний суд критично оцінює заперечення Відповідача щодо безпідставності вимог Позивача. Зокрема, суд зауважує, що Відповідач сам погоджуючи умови Договору (повноважний представник підписав даний Договір та скріпив його своєю печаткою) згодився на те, що за порушення строку поставки товару, він несе відповідальність, визначену Договором та чинним законодавством в Україні, а також погодив умови щодо суми передоплати та строків поставки товару (згідно суми передоплати).

Крім того, з матеріалів справи не вбачається та Відповідачем, всупереч нормам статтей 32, 33 Господарського процесуального кодексу України, взагалі не надано будь-яких доказів на підтвердження обставин, висвітлених в апеляційній скарзі.

Враховуючи усе вищевказане Рівненський апеляційний господарський суд залишає рішення господарського суду Вінницької області без змін, а апеляційну скаргу Відповідача - без задоволення.

Судові витрати за подачу апеляційної скарги суд залишає за Відповідачем.

Керуючись статтями 49, 99, 101, 103 - 105 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Фермерського господарства "ДАР`Я І Я" - залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду Вінницької області від 21 жовтня 2013 року в справі №902/1399/13 - залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

4. Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

5. Справу №902/1399/13 повернути господарському суду Вінницької області.

Головуючий суддя Василишин А.Р.

Суддя Крейбух О.Г.

Суддя Юрчук М.І.