Постанова № 35977983, 05.12.2013, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 грудня 2013 року 810/6373/13-а

за позовом Комунального підприємства «Управління житлово-комунального господарства»

до Відділу державної виконавчої служби Славутицького міського управління юстиції

про скасування постанови про відкриття виконавчого провадження ВП №40654938 від 08.11.2013 р.

В С Т А Н О В И В:

КП «Управління житлового-комунального господарства» звернувся з вказаним позовом до суду та просить скасувати Постанову відділу державної виконавчої служби Славутицького міського управління юстиції про відкриття виконавчого провадження ВП №40654938 від 08.11.2013 р.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що Постановою від 09.02.2010 р. було відкрито виконавче провадження, ким зобов’язали КП «УЖКГ» виконати добровільно рішення суду, а саме сплатити заборгованість в розмірі 133536,55 грн., в строк до 16.02.2010 р.

Вказує, що Постанову про відкриття виконавчого провадження від 09.02.2010 р. вони отримали 11.02.2010 р., що вказує на порушення строків добровільного виконання рішення.

Пояснив, що КП «УЖКГ» виконано добровільно судове рішення та сплачена дана сума заборгованості, однак не в строк встановлений ВДВС Славутицького міського управління юстиції.

У зв’язку з виконанням судового рішення, 08.11.2013 р. КП «УЖКГ» поштою отримало Постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №40654938 про стягнення з КП «УЖКГ» виконавчого збору у розмірі 13353,66 грн. та витрат у розмірі 50,00 грн. на користь держави.

Позивач вважає, оскаржувану постанову необґрунтованою та незаконною оскільки ними виконано рішення добровільно.

Відповідач в судове засідання не з’явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, про причини неявки суд не повідомив, відзиву на позов не надав, будь-яких заяв чи клопотань про відкладення розгляду справи не заявляв.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали адміністративної справи, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як то вбачається з матеріалів справи, 09.02.2010 р. державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Славутицького міського управління юстиції було відкрито виконавче провадження ВП № 17214210 з виконання судового наказу №6/183-09/4 виданого 15.01.2010 р. Господарським судом Київської області щодо стягнення з позивача на користь ДП «Газ-тепло» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» заборгованості у розмірі 133536,55 грн.

Водночас, боржнику встановлено термін для добровільного виконання постанови про відкриття виконавчого провадження до 16.02.2010 із одночасним попередженням про проведення стягнення у примусовому порядку зі стягненням з боржника виконавчого збору та витрат, пов’язаних з провадженням виконавчих дій у випадку невиконання постанови у добровільному порядку.

Як вбачається з матеріалів справи, постанову про відкриття виконавчого провадження від 09.02.2010 р. позивачем отримано 11.02.2010 р.

Також, судом установлено, що позивачем сплачено заборгованість у добровільному порядку, що підтверджується копією платіжного доручення.

Однак, 08.11.2013 р. відповідачем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № ВП №40654938 щодо стягнення з позивача виконавчого збору у розмірі 13353,66 грн. та виконавчих витрат у розмірі 50,00 грн.

Не погоджуючись із зазначеною постановою, позивач оскаржив її, звернувшись із позовом до суду.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає таке.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, врегульовано Законом України “Про виконавче провадження” від 21.04.1999 р. № 606-XIV (надалі – Закон України “Про виконавче провадження”)

Відповідно до ст. 1 Закону України “Про виконавче провадження” - виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

За приписами ч.1 ст. 17 Закону України “Про виконавче провадження” примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом.

Згідно ч.2 ст. 17 Закону України “Про виконавче провадження” державною виконавчою службою підлягають виконанню, зокрема, виконавчі листи, що видаються судами.

Статтею 25 Закону України “Про виконавче провадження” передбачено, що державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби.

Державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.

У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п'ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом. За заявою стягувача державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження може накласти арешт на майно та кошти боржника, про що виноситься відповідна постанова.

Водночас, ч.1 та ч.7 ст. 28 Закону України “Про виконавче провадження” передбачено, що у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений частиною другою статті 25 нього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом. У разі завершення виконавчого провадження з виконання рішення немайнового характеру та в разі закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених статтею 49 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня після завершення (закінчення) такого виконавчого провадження відкриває виконавче провадження за постановою про стягнення виконавчого збору.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що лише за обізнаності боржника про відкриття виконавчого провадження та належне повідомлення його про необхідність самостійно виконати рішення у визначений строк і, відповідно, за умови невиконання рішення у цей строк, у державного виконавця виникають правові підстави для стягнення з боржника виконавчого збору.

Як встановлено судом, копію постанови про відкриття виконавчого провадження від 09.02.2010 ВП №17214210, якою позивачеві було встановлено строк для добровільної сплати боргу до 11.02.2010 р., було отримано ним лише 16.02.2010 р., тобто «нереальний» строку для добровільного виконання судового рішення.

При цьому, із системного аналізу вказаних норм слідує, що невиконання боржником рішення у встановлений для самостійного його виконання строк не є безумовною підставою для стягнення з останнього виконавчого збору.

Зазначеними положеннями Закону України “Про виконавче провадження” стягнення з боржника виконавчого збору поставлено в залежність від того, чи виконано рішення боржником та надано про це документальне підтвердження державному виконавцю, хоч би і після закінчення строку, встановленого для добровільного виконання рішення, але саме до початку його примусового виконання державним виконавцем.

Згідно, п. 20 Постанови Пленуму Верховного суду України “Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження” витрати виконавчого провадження та виконавчий збір стягуються за постановою державного виконавця з боржника, якщо останній не виконав рішення добровільно в установлений для цього строк і воно було виконане примусово.

У даному випадку рішення суду було виконано добровільно у зв'язку із самостійною сплатою позивачем заборгованості, при цьому відповідачем не надано доказів здійснення виконавцем заходів по його примусовому виконанню, які направлені на виконання рішення суду в примусовому порядку відповідно до Закону України “Про виконавче провадження”.

Згідно ч.2 ст. 35 Закону України “Про виконавче провадження” за наявності обставин, що перешкоджають провадженню виконавчих дій, або у разі несвоєчасного одержання сторонами документів виконавчого провадження, внаслідок чого вони були позбавлені можливості скористатися правами, наданими їм цим Законом, державний виконавець може відкласти виконавчі дії за заявою стягувача чи боржника або з власної ініціативи на строк до десяти робочих днів. Про відкладання провадження виконавчих дій державний виконавець виносить відповідну постанову, про що повідомляє сторін.

Відтак, вищезазначеною нормою встановлені можливі наслідки несвоєчасного отримання боржником постанови про відкриття виконавчого провадження (відкладення виконавчих дій, поновлення строку для добровільного виконання), підстави для застосування таких наслідків (позбавлення можливості добровільного виконання).

Проте, матеріали справи не містять відомостей щодо дотримання відповідачем вищенаведеної норми законодавства. Доказів того, що відповідач пересвідчився, що копія постанови про відкриття виконавчого провадження отримана боржником своєчасно, матеріали справи не містять.

Зважаючи на викладене, а також ураховуючи, що позивачем добровільно виконано рішення суду, доказів наявності примусового виконання рішення відповідачем суду не надано, суд дійшов висновку, що оскаржувана постанова винесена неправомірно, оскільки не відповідає вимогам Закону України "Про виконавче провадження" та як наслідок підлягає скасуванню.

Відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду жодних доказів, які спростовували б твердження позивача, а відтак, не довів правомірності свого рішення.

Відповідно до ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

На підставі викладеного, керуючись ст. ст.11, 14, 69, 70, 71, 112, 136, 159-163, 167, 254 КАС України, суд

п о с т а н о в и в:

1. Позов задовольнити.

2. Скасувати постанову відділу державної виконавчої служби Славутицького міського управління юстиції Київської області про відкриття виконавчого провадження від 08.11.2013 р. № ВП №40654938.

3. Стягнути з Державного бюджету України на користь Комунального підприємства “Управління житлово-комунального господарства” (код ЄДРПОУ 31476318) судовий збір у розмірі 68 (шістдесят вісім) грн. 82 коп.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Щавінський В. Р.

Дата виготовлення і підписання повного тексту постанови - 10 грудня 2013 р.