Постанова № 35971287, 29.11.2013, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

29 листопада 2013 року 11:18 № 826/15401/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:

головуючого судді Аблова Є.В.;

при секретарі Мальчик І.Ю.,

за участю сторін:

представника позивача - Кузьменко С.В.,

представника відповідача - Денисенко О.Е.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом приватного підприємства «МТІ» до Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень та зобов'язання вчинити певні дії, обґрунтовуючи свої позовні вимоги тим, що податковим органом під час проведення перевірки позивача, безпідставно зроблено висновок про відсутність господарських операції ПП«МТІ» з ТОВ «Нью Марк Груп», що стало підставою для винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень. Разом з тим, податковим органом прийнято протиправне рішення про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість, яке мотивоване тим, що підприємство не звітує протягом 12 послідовних податкових місяців по деклараціях з ПДВ, які свідчать про відсутність оподаткованих поставок. Дане твердження відповідача є неправдивим про що свідчать декларації з ПДВ з червня 2012р. по червень 2013р. Винесення відповідачем, протиправних рішень, призвело до порушення законних прав та інтересів позивача, у зв'язку з чим вони підлягають скасуванню як протиправні.

В позовній заяві, з урахуванням доповнень до адміністративного позову, позивач просить суд: визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення форми «Р» від 10.07.2013 № 0001012201 на загальну суму 880378 грн., та податкове повідомлення - рішення форми «Р» від 10.07.2013 № 0001022201 на загальну суму 848797 грн.; визнати протиправними дії Державної податкової інспекції у Подільському районі м.Києва щодо анулювання 14.08.2013р. реєстрації ПП «МТІ» як платника податку на додану вартість; визнати протиправним та скасувати рішення ДПІ у Подільському районі м. Києва від 14.08.2013 року №18 про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість ПП «МТІ»; зобов'язати Державну податкову інспекцію у Подільському районі м.Києва поновити дію свідоцтва платника податку на додану вартість ПП «МТІ» з дати його анулювання; зобов'язати Державну податкову інспекцію у Подільському районі м. Києва Державної податкової служби вилучити інформацію про результати проведеної позапланової перевірки ПП «МТІ», за наслідками якої складено акт від 21.06.2013 №154/22-2-05/36798441, з інформаційних баз, що адмініструються органами Державної податкової служби України; зобов'язати Державну податкову інспекцію у Подільському районі м. Києва Державної податкової служби поновити в усіх інформаційних базах, що адмініструються органами Державної податкової служби України, в тому числі в Автоматизованій системі «Система автоматичного співставлення податкового кредиту та податкового зобов'язання в розрізі контрагентів на рівні ДПА України», а також в особовій картці ПП «МТІ» задекларовані в податкових деклараціях з податку на додану вартість за червень 2012 року - червень 2013 року суми податкового кредиту та податкових зобов'язань.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав повністю.

Представник відповідача позовні вимоги не визнав повністю та зазначив, що оскаржувані податкові рішення прийняті відповідачем відповідно до вимог чинного законодавства.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи, заслухавши представника позивача, представника відповідача, суд дійшов наступних висновків:

Судом встановлено, що ДПІ у Подільському районі м. Києва, проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ПП «МТІ» (код ЄДРПОУ 3679841) з питань дотримання податкового законодавства по взаємовідносинам з ТОВ «Нью Марк Груп» (код за ЄДРПОУ 38390500) за період з 01.10.12р. по 31.12.12р., за результатами якої складено акт №154/22-2-05/36798441 від 21.06.2013р.

В ході проведення перевірки, позивачем встановлено порушення: пп.139.1.6, пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу, що призвело до заниження податку на прибуток на загальну суму 679037,6грн., за 4 квартал 2012р.; п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу, що призвело до заниження податку на додану вартість на загальну суму 646702,5 грн., за листопад 2012р.

На підставі акту перевірки №154/22-2-05/36798441 від 21.06.2013р., ДПІ у Подільському районі м. Києва прийнято податкове повідомлення-рішення форми «Р» від 10.07.2013 № 0001012201, за платежем податок на додану вартість, на загальну суму 880378 грн., з яких за основним платежем 646702,5грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 161675,5грн. та податкове повідомлення - рішення форми «Р» від 10.07.2013 № 0001022201, за платежем податок на прибуток приватних підприємств, на загальну суму 848797грн, з яких за основним платежем 679037,6грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 169759,4грн.

Як вбачається з матеріалів справи, при проведенні перевірки відповідачем використовувався Акт від 04.04.13р. №1258/22-2/38390500 про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ТОВ «Нью Марк Груп» (код за ЄДРПОУ 38390500) щодо підтвердження господарських відносин із платником податків ПФ «МСВ» за листопад 2012р.

Відповідно до зазначеного акту, встановлено, що фінансово-господарська діяльність ТОВ «Нью Марк Груп» здійснюється поза межами правового поля, що в свою чергу свідчить про не набуття належним чином цивільної правової - дієздатності ТОВ «Нью Марк Груп», фінансово-господарські взаємовідносини між ТОВ «Нью Марк Груп» та контрагентами є фіктивними правочинами, та такими, що вчинені без наміру створення правових наслідків, які обумовлювались цими правочинами. ТОВ «Нью Марк Груп» здійснював діяльність спрямовану на здійснення операцій пов'язаних з наданням податкової вигоди третіх осіб.

На підставі викладеного, податковий орган, в акті перевірки, зробив висновок про відсутність у ПП «МТІ» об'єктів оподаткування по господарських операціях з вищезазначеним контрагентом за перевіряємий період.

Разом з тим, перевіркою встановлено, що в період з 01.10.12р. по 31.12.12р. ПП «МТІ» задекларовано податок на прибуток в сумі 18636грн. Перевіркою повноти визначення податку на прибуток встановлено його заниження всього у сумі 679037,6грн., за 4 квартал 2012р. В період з 01.10.12р. по 31.12.12р. ПП «МТІ» задекларовано податок на додану вартість у сумі 3553506грн. . Перевіркою повноти визначення податкового кредиту за період з 01.10.12р. по 31.12.12р, встановлено його завищення в сумі 646702,5 грн., за листопад 2012р.

На підтвердження реального здійснення господарської діяльності в матеріалах справи містяться, копії видаткових та податкових накладних виписаних ТОВ «Нью Марк Груп», за період,що перевірявся, акти прийому-передачі виконаних робіт, рахунки-фактури, платіжні доручення.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України (далі -Кодекс), він, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оскаржуваний правочин). До оскаржуваних правочинів належить зокрема фіктивний правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним (ст. 234 ЦК України).

Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст. 228 ЦК України міститься обов'язкова ознака -специфічна мета -порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника -фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину. Такі обставши можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

Статтею 207 Господарського кодексу України передбачено, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині. Недійсною може бути визнано також нікчемну умову господарського зобов'язання, яка самостійно або в поєднанні з іншими умовами зобов'язання порушує права та законні інтереси другої сторони або третіх осіб. Нікчемними визнаються, зокрема, такі умови типових договорів і договорів приєднання, що: виключають або обмежують відповідальність виробника продукції, виконавця робіт (послуг) або взагалі не покладають на зобов'язану сторону певних обов'язків; допускають односторонню відмову від зобов'язання з боку виконавця або односторонню зміну виконавцем його умов; вимагають від одержувача товару (послуги) сплати непропорційно великого розміру санкцій у разі відмови його від договору і не встановлюють аналогічної санкції для виконавця.

Таким чином, необхідними умовами для визнання угоди недійсною є її укладання з метою, що завідомо суперечною інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних наслідків.

Відповідачем не надано суду жодних доказів, які б підтверджували те, що укладення договорів, на підставі яких виникли взаємовідносини між позивачем та контрагентом, не відповідають дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав та обов'язків. Зазначена обставина відповідачем взагалі не досліджувалась, посадові особи сторін правочинів з цього приводу навіть не опитувались. Отже, доводи відповідача щодо нікчемності правочинів, укладених між позивачем та контрагентами, судом до уваги не приймаються.

На момент укладання договорів, на яких ґрунтувалися взаємовідносини позивача з контрагентом, а також під час здійснення господарських операцій, згідно даних ЄДРПОУ контрагент був зареєстрований в податкових органах як платники ПДВ.

Відповідно до ч.1 ст.18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців" якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки них не внесено відповідних змін.

Суд також звертає увагу на положення інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 20.07.2010 № 1112/11/13-10, в якому зазначено, що у разі якщо на час здійснення господарських операцій, якими податкова інспекція не визнає обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту з податку на додану вартість, постачальники були включені до єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців, а також мали свідоцтво про реєстрацію платника податку додану вартість, покупець не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями, ні можливу недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.

Крім того, чинним законодавством України, відповідач не наділений повноваженнями щодо визнання правочинів нікчемними (недійсними) із застосуванням відповідних наслідків їх нікчемності (недійсності).

Відповідно до пп.14.1.36. п.14.1. ст.14 Кодексу, господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно до пп.14.1.27. п.14.1. ст.14 Кодексу, витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до пп.139.1.9. п.139.1. ст.139 Кодексу, не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку та нарахування податку.

Згідно пп.14.1.181. п.14.1.ст.14 Податкового кодексу України, податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду.

Відповідно до пп. а п.198.1, п.198.2., п.198.3. ст.198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст.193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п.198.6. ст.198 Податкового кодексу України, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п.201.11 ст.201 Кодексу). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Відповідно до п.201.10. ст.201 Кодексу, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Законом України "Про бухгалтерський обік та фінансову звітність в Україні" передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Таким чином, для підтвердження включення витрат на придбання товарів (робіт, послуг) до складу валових витрат підприємства, а також для підтвердження включення сум сплаченого податку на додану вартість у складі ціни за придбаний товар (роботи, послуги) до складу податкового кредиту, необхідні первинні документи (зокрема, податкові накладні), оформлені відповідно до вимог Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні" (далі-Закон).

Закон поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності, які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством (ст.2).

Частиною 2 ст.3 Закону визначено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до ст.1 Закону, первинний документ -це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно ст.9 Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88, первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Пунктом 1 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 01.11.2011 р. № 1379, визначено, що податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення особою, яка не зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій не присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Відповідно до п.6.2. зазначеного Порядку, податкова накладна є підставою для віднесення до податкового кредиту витрат зі сплати податку на додану вартість у покупця, зареєстрованого як платник податку.

Таким чином, враховуючи викладені законодавчі норми та обставини справи, суд дійшов висновку, що взаємовідносини позивача з контрагентом, який на момент здійснення господарських операцій був належним чином зареєстрований як платник податку на додану вартість, оформлені договорами, які не були визнані в судовому порядку недійсними, а також підтверджені виданими контрагентом первинними документами, зокрема, податковими накладними, отже позивачем були виконані передбачені законодавством вимоги для підтвердження права на податковий кредит та включення відповідних витрат до складу валових витрат підприємства.

Відповідно до ст.70 Кодексу адміністративного судочинства України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Суд критично сприймає доводи відповідача, сформовані на підставі актів перевірки контрагента про неможливість проведення зустрічної звірки, оскільки, інформація, викладена в зазначених документах була фактично переписана відповідачем в акт перевірки позивача, без належного дослідження та надання оцінки первинним документам, як того вимагають норми діючого податкового законодавства України.

Згідно вимог Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого Наказом Державної податкової адміністрації України від 22.12.2010 р. № 984, факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів. В акті перевірки не допускається відображення необґрунтованих даних, а також суб'єктивних припущень перевіряючими, які не мають підтверджених доказів, та різного роду висновків щодо дій посадових осіб суб'єкта господарювання.

Крім того, суд звертає увагу на положення інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 20.07.2010 р. № 1112/11/13-10 щодо принципу персональної податкової відповідальності в спорах про податок на додану вартість та принципу добросовісності платника податків, якими визначено, що сама по собі несплата податку продавцем (серед іншого й внаслідок ухилення від сплати) у разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем та суму бюджетного відшкодування. Відповідальна за сплату податку на додану вартість особа, що формує дані податкового обліку з цього податку, а не контрагент такої особи. Якщо дії платника податку свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції реальні та відповідають дійсному економічному змісту, для підтвердження права на податковий кредит та /або бюджетне відшкодування достатньо наявності належним чином оформлених документів, зокрема, податкових накладних. Не будуть підставою для відмови у праві на податковий кредит та бюджетне відшкодування з податку на додану вартість порушення податкової дисципліни з боку його контрагентів, припинення чи анулювання статусу платника податку на додану вартість, припинення юридичної особи.

Отже, за таких обставин суд вважає, що у ПП «МТІ» були всі підстави для віднесення витрат пов'язаних із веденням господарської діяльності до складу валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість, що свідчить про відсутність законних підстав для винесення відповідачем податкових повідомлень-рішень від 10.07.2013 р. № 0001012201 та № 0001022201.

Також, ДПІ у Подільському районі м. Києва прийнято рішення від 14.08.2043 року №18 про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість ПП «МТІ» що мотивоване тим, що підприємство звітує протягом 12 послідовних податкових місяців (з червня 2012 року по червень 2013 рік) по деклараціях з податку на додану вартість, які свідчать про відсутність оподатковуваних поставок, та має за останні дванадцять календарних місяців обсяги оподатковуваних операцій " 0" гривень.

ПП «МТІ» 14.05.2012 року зареєстроване платником податку на додану вартість з присвоєнням індивідуального податкового номеру 367984426563 та видано свідоцтво 4200046520, дата початку дії 14.05.2012 року.

З матеріалів справи вбачається, що на протязі періоду з червня 2012 року по червень 2013 року підприємство мало фінансово-господарські взаємовідносини з контрагентами, які теж зареєстровані платниками ПДВ, на підставі укладених договорів, а загальна сума від здійснення ітерацій з постачання товарів/послуг, що підлягають оподаткуванню згідно з розділом 7 ст.181 ПКУ, нарахована (сплачена) такій особі протягом останніх 12 календарних місяців, сукупно перевищує 300 000 гривень (без урахування податку на додану вартість).

З матеріалів справи вбачається, що на підставі даних первинного бухгалтерського та податкового обліку позивача складалися на подавалися податковому органу декларації з податку на додану вартість протягом 12 послідовних місяців, які свідчать про наявність обсягів достачання/придбання товарів (робіт,послуг), здійснених з метою формування додаткового зобов'язання та податкового кредиту ПП «МТІ» .

На спростування зазначених у рішенні обставин, щодо подання податкових декларацій з податку на додану вартість з нульовими показниками об'єкта оподаткування, що стали підставою для прийняття оскаржуваного рішення, позивачем надано декларації з ПДВ починаючи з червня 2012р. по червень 2013р. та докази їх направлення в електронному вигляді.

Відповідно до пункту 180.1 статті 180 Податкового кодексу України, для цілей оподаткування платником податку на додану вартість є: 1) будь-яка особа, що провадить господарську діяльність і реєструється за своїм добровільним рішенням як платник податку у порядку, визначеному статтею 183 цього розділу; 2) будь-яка особа, що зареєстрована або підлягає реєстрації як платник податку; 3) будь-яка особа, що ввозить товари на митну територію України в обсягах, які підлягають оподаткуванню, та на яку покладається відповідальність за сплату податків у разі переміщення товарів через митний кордон України відповідно до Митного кодексу України, а також: особа, на яку покладається дотримання вимог митних режимів, які передбачають повне або часткове умовне звільнення від оподаткування, у разі порушення таких митних режимів, встановлених митним законодавством; особа, яка використовує, у тому числі при ввезенні товарів на митну територію України, податкову пільгу не за цільовим призначенням та/або всупереч умовам чи цілям її надання згідно із цим Кодексом, а також будь-які інші особи, що використовують податкову пільгу, яку для них не призначено.

Згідно із підпунктом "г" пункту 184.1 статті 184 Податкового кодексу України, реєстрація платника податку на додану вартість діє до дати анулювання реєстрації, яка проводиться шляхом виключення з реєстру платників податку і відбувається у разі якщо особа, зареєстрована як платник податку, протягом 12 послідовних податкових місяців не подає органу державної податкової служби декларації з податку на додану вартість та/або подає таку декларацію (податковий розрахунок), яка (який) свідчить про відсутність постачання/придбання товарів, здійснених з метою формування податкового зобов'язання чи податкового кредиту.

Порядок анулювання реєстрації платників податку на додану вартість визначено в Положенні про реєстрацію платників податку на додану вартість, яке затверджено наказом Міністерства фінансів України від 7 листопада 2011 року № 1394 та зареєстровано в Міністерстві юстиції України 29 листопада 2011 року за № 1369/20107 (далі - Положення № 1394).

Підпунктом 5.1.3 пункту 5.1 Положення № 1394 встановлено, що при розгляді питання анулювання реєстрації згідно з підпунктом "г" пункту 184.1 статті 184 Податкового кодексу України 12 місяців визначаються із урахуванням того, що: не враховується місяць, в якому проведено реєстрацію особи платником ПДВ, якщо особа зареєстрована платником ПДВ з дня іншого, ніж перший день календарного місяця; включаються останні 12 послідовних податкових місяців, за які подані податкові декларації (у разі подання декларацій) або сплив строк подання податкових декларацій (у разі неподання декларацій) до отримання чи складання податковим органом документа, який є підставою для анулювання реєстрації.

Відповідно до підпункту 5.5.1 пункту 5.5 Положення № 1394, податкові органи здійснюють постійний моніторинг платників ПДВ, включених до Реєстру, та приймають рішення про анулювання реєстрації платників ПДВ у разі існування відповідних підстав.

У силу вимог підпункту 5.5.2.3 підпункту 5.5.2 пункту 5.5 Положення № 1394, рішення про анулювання реєстрації за ініціативою податкового органу приймаються за наявності відповідних підтверджувальних документів (відомостей).

У випадку скасування реєстрації платника податку на додану вартість на підставі підпункту "г" пункту 184.1 статті 184 Податкового кодексу України підтверджуючим документом є довідка підрозділу оподаткування юридичних або фізичних осіб про подання/неподання платником ПДВ податковому органу декларації з податку на додану вартість протягом 12 послідовних податкових місяців та/або реєстр (перелік) податкових декларацій (податкових розрахунків) особи за 12 послідовних податкових місяців, які свідчать про відсутність постачання/придбання товарів, здійснених з метою формування податкового зобов'язання чи податкового кредиту у таких деклараціях (податкових розрахунках) протягом 12 послідовних податкових місяців (підстава - підпункт "г" пункту 184.1 статті 184 розділу V Кодексу). У реєстрі (переліку) зазначаються дані про реєстрацію особи платником ПДВ та по кожній декларації (податковому розрахунку) - податковий період, дата надходження декларації (податкового розрахунку) до податкового органу, загальні обсяги постачання/придбання товарів, здійснених з метою формування податкового зобов'язання чи податкового кредиту, звітного періоду, вказані у відповідних рядках та колонках податкової декларації (податкового розрахунку).

Зі змісту вищезазначених положень чинного законодавства України випливає, що підставою для скасування реєстрації платника податку на додану вартість з ініціативи податкового органу у відповідності до підпункту "г" пункту 184.1 статті 184 Податкового кодексу України є встановлення факту подання таким платником протягом 12 послідовних податкових місяців декларацій з податку на додану вартість, які свідчать про відсутність постачання/придбання товарів, здійснених з метою формування податкового зобов'язання чи податкового кредиту.

Суд зазначає, що визначення понять поставки товарів та послуг, не дають підстав для розмежування операцій з продажу та придбання товарів (послуг) при визначенні оподатковуваної поставки для застосування п.п. "г" п. 184.1 ст.184 Податкового кодексу України, оскільки за своєю суттю операція з поставки товарів та послуг, що є об'єктом оподаткування ПДВ, є двостороннім правочином, і для однієї сторони така операція є продажем, а для іншої - придбанням, в результаті чого у продавця виникає податкове зобов'язання, а у покупця - право на податковий кредит. Тобто поняття оподатковуваної поставки охоплює як операції з продажу товарів (послуг), так і операції з їх придбання.

При цьому, суд вважає за необхідне зазначити, що з аналізу положень п.п. "г" п. 184.1 статті 184 Податкового кодексу України вбачається, що підставою для анулювання реєстрації платника податку на додану вартість є неподання протягом 12 послідовних податкових місяців органу державної податкової служби декларації з податку на додану вартість або подання такої декларації, яка свідчить про відсутність постачання/придбання товарів, здійснених з метою формування податкового зобов'язання чи податкового кредиту.

Тобто мова йде про сам факт неподання декларацій чи подання з нульовими показниками. Не підтвердження ж зазначених в деклараціях податкових зобов'язань первинними документами, що ставить під сумнів їх достовірність, на чому наполягає відповідач, є підставою для проведення позапланової документальної перевірки платника податку на додану вартість, за результатами якої органом державної податкової служби може бути прийнято податкове повідомлення-рішення про донарахування відповідних сум податкових зобов'язань з ПДВ та застосування штрафних (фінансових) санкцій.

Суд не приймає до уваги посилання відповідача на неправильне формування позивачем податкових зобов'язань у зв'язку із ненаданням податковому органу підтверджуючих документів, оскільки ст. 184 ПК України, яка містить виключний перелік підстав для анулювання реєстрації платника ПДВ, не містить норми, яка б вказувала на те, що неправильне формування податкових зобов'язань чи не підтвердження податкового кредиту є підставою для анулювання реєстрації платника ПДВ.

Подання Позивачем за декілька місяців податкових декларацій з 0 показниками не може бути підставою для скасування реєстрації позивача як платника ПДВ, оскільки законодавцем в підпункті "г" пункту 184.1 статті 184 Податкового кодексу України чітко передбачено підстави для анулювання реєстрації платника ПДВ - не подання протягом 12 послідовних податкових місяців декларацій з податку на додану вартість або подання протягом зазначеного періоду декларацій, які свідчать про відсутність постачання/придбання товарів, здійснених з метою формування податкового зобов'язання чи податкового кредиту.

Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідачем необґрунтовано прийнято рішення про анулювання реєстрації позивача як платника ПДВ, а висновок про відсутність оподатковуваних операцій за 12 послідовних податкових місяців в поданих до податкового органу ПП «МТІ» податкових деклараціях з податку на додану вартість за період з червня 2012р. по червень 2013р. спростовується дослідженими судом доказами.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що рішення від 14.08.2013 року №18 про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість ПП «МТІ» -є протиправним та підлягає скасуванню.

Як вбачається з положень п. 3 інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 02.08.2010 р., № 1172/11/13-10, у разі набрання законної сили рішенням про задоволення позовних вимог та визнання протиправним рішення про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість, відповідне рішення податкового органу вважається протиправним з моменту його прийняття.

Щодо позовних вимог відносно зобов'язання ДПІ у Подільському районі м. Києва вилучити інформацію про результати проведеної позапланової перевірки ПП «МТІ», за наслідками якої складено акт від 21.06.2013 №154/22-2-05/36798441, з інформаційних баз, що адмініструються органами Державної податкової служби України, та зобов'язати відповідача поновити в усіх інформаційних базах, задекларовані в податкових деклараціях з податку на додану вартість за червень 2012 року - червень 2013 року суми податкового кредиту та податкових зобов'язань, суд зазначає наступне.

Згідно з приписами статті 72 Податкового кодексу України для інформаційно - аналітичного забезпечення діяльності державної податкової служби використовується інформація, що надійшла, зокрема, від платників податків, податкових агентів, органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, Національного банку України, банків, інших фінансових установ - інформація про наявність та рух коштів на рахунках платника податків; органів влади інших держав, міжнародних організацій або нерезидентів, підрозділів податкової служби та митних органів - за результатами податкового контролю.

Податкова інформація, зібрана відповідно до цього Кодексу, може зберігатися та опрацьовуватися в інформаційних базах органів державної податкової служби або безпосередньо посадовими (службовими) особами органів державної податкової служби. Перелік інформаційних баз, а також форми і методи опрацювання інформації визначаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику. Зібрана податкова інформація та результати її опрацювання використовуються для виконання покладених на органи державної податкової служби функцій та завдань (стаття 74 Податкового кодексу України).

Відповідно до статті 16 Закону України «Про інформацію» податкова інформація - сукупність відомостей і даних, що створені або отримані суб'єктами інформаційних відносин у процесі поточної діяльності і необхідні для реалізації покладених на контролюючі органи завдань і функцій у порядку, встановленому Податковим кодексом України.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 9 Закону України «Про доступ до публічної інформації» інформація, що міститься в документах суб'єктів владних повноважень, які становлять внутрівідомчу службову кореспонденцію, доповідні записки, рекомендації, якщо вони пов'язані з розробкою напряму діяльності установи або здійсненням контрольних, наглядових функцій органами державної влади, процесом прийняття рішень і передують публічному обговоренню та/або прийняттю рішень, належить до службової, тому, в силу статті 6 цього Закону, є інформацією з обмеженим доступом.

З метою удосконалення адміністрування податку на додану вартість, руйнування схем мінімізації податкових зобов'язань, ліквідації віртуального податкового кредиту з податку на додану вартість, повноти декларування податкових зобов'язань та забезпечення своєчасності відшкодування податку на додану вартість наказом Державної податкової адміністрації України від 18.04.2008 "Про організацію взаємодії органів державної податкової служби при проведенні перевірок податкових декларацій з податку на додану вартість з урахуванням інформації розшифровок податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість у розрізі контрагентів" затверджено Методичні рекомендації щодо взаємодії органів державної податкової служби при проведенні перевірок податкових декларацій з податку на додану вартість з урахуванням інформації розшифровок податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість у розрізі контрагентів.

Згідно з пунктом 2.21 вказаних Методичних рекомендацій підсумки перевірок за результатами автоматизованого співставлення податкової звітності з ІІДВ на центральному рівні відображаються в додатку до акта перевірки (камеральної, документальної невиїзної, планової, позапланової перевірки) або довідки у розрізі періодів та операцій з одним контрагентом та фіксуються в АС "Аудит". По мірі підписання актів перевірки та узгодження податкових зобов'язань, визначених податковим повідомленням-рішенням, прийнятим за результатами таких перевірок, уточнюються результати автоматизованого співставлення на центральному рівні податкової звітності з ГІДВ за поданням підрозділу, яким завершено процедуру такого узгодження та яким прийнято таке повідомлення-рішення.

З наведеного вбачається, що дані усіх актів перевірок (камеральних, документальних невиїзних, планових, позапланових) або довідок без виключень, що здійснювались посадовими особами Державної податкової служби, підлягають фіксації в інформаційній аналітичній системі АС "Аудит" незалежно від їх змісту. Зміст інформації, що міститься в актах або довідках, коригується по мірі підписання актів перевірки та узгодження податкових зобов'язань. Інформація, унесена до інформаційних систем державної податкової служби, не визначає змісту прав та обов'язків платників податків, є службовою інформацією, яка використовується в інформаційно-аналітичних цілях з метою здійснення податкового контролю.

Унесення до інформаційно-аналітичних систем податкової інформації, незалежно від її позитивного чи негативного змісту, перевірка цієї інформації, є обов'язком податкового органу.

Суд зазначає, що автоматизована система створена для службового користування, у зв'язку з чим наявні в ній відомості не можуть порушувати прав та інтересів позивача, оскільки саме податкове-повідомлення рішення є тим рішенням, яке впливає на права платника податків.

Таким чином, внесення відповідачем змін до відомостей Автоматизованої системи «Результати співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України» про результати перевірки не є діями, що порушують права платника податків.

Виходячи з викладеного, суд прийшов до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог в частині внесення відповідачем змін до інформаційних баз, що адмініструються органами Державної податкової служби України.

За таких обставин, Окружний адміністративний суд міста Києва, за правилами, встановленими ст.86 Кодексу адміністративного судочинства України, перевіривши наявні у справі докази та заслухавши пояснення представників сторін по справі, вважає заявлені позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню частково.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого вирішує справи відповідно до Конституції України та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач по справі, як суб'єкт владних повноважень, не виконав покладеного на нього обов'язку щодо доказування правомірності прийнятих ним оскаржуваних рішень та вчинених дій.

Керуючись ст.ст. 94, 158-163 КАС України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення форми «Р» від 10.07.2013 № 0001012201.

Визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення - рішення форми «Р» від 10.07.2013 № 0001022201.

Визнати протиправними дії Державної податкової інспекції у Подільському районі м.Києва Головного управління Міндоходів у м. Києві щодо анулювання 14.08.2013р. реєстрації ПП «МТІ» як платника податку на додану вартість.

Визнати протиправним та скасувати рішення ДПІ у Подільському районі м. Києва Головного управління Міндоходів у м. Києві від 14.08.2013 року №18 про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість ПП «МТІ».

Зобов'язати Державну податкову інспекцію у Подільському районі м.Києва Головного управління Міндоходів у м. Києві поновити дію свідоцтва платника податку на додану вартість ПП «МТІ» з дати його анулювання.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі в Окружний адміністративний суд міста Києва апеляційної скарги на постанову протягом десяти днів з дня її проголошення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилаються особою, яка її подає, до Київського апеляційного адміністративного суду.

Якщо апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений ст.186 Кодексу адміністративного судочинства України, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку.

Суддя Є.В. Аблов