Ухвала суду № 35962729, 21.11.2013, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 листопада 2013 р.Справа № 2а-7984/11/1470

Категорія: 8.2.1 Головуючий в 1 інстанції: Мавродієва М.В.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді - Єщенка О.В.

суддів - Димерлія О.О.

- Романішина В.Л.

за участю секретаря судового засідання - Дубини Т.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Вознесенської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Миколаївській області на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 20 грудня 2012 року в адміністративній справі за позовом державного підприємства «Дослідне підприємство «Зорі над Бугом» Миколаївського інституту агропромислового виробництва Національної Академії аграрних наук до Вознесенської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Миколаївській області про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

У жовтні 2011 року державне підприємство «Дослідне підприємство «Зорі над Бугом» Миколаївського інституту агропромислового виробництва Національної Академії аграрних наук звернулось до суду з позовом до Вознесенської об'єднаної державної податкової інспекції Миколаївської області Державної податкової служби, в якому росило суд визнати нечинним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0000022301 від 27 жовтня 2011 року.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач користується земельними ділянками на підставі договору про сумісне вирощування сільськогосподарських культур, а не на підсаві договору оренди, не позбавляє його права обрати спеціальний режим оподаткування, визначений п. 209.2 ст. 209 Податкового кодексу України.

Відповідач у своїх запереченнях на позовну заяву зазначив, що позивач не виконав всі умови для отримання спеціального режиму оподаткування.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 20 грудня 2012 року адміністративний позов задоволено в повному обсязі, визнано нечинним та скасовано податкове повідомлення-рішення № 0000022301 від 27 жовтня 2011 року.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням, Вознесенська об'єднана державна податкова інспекція Миколаївської області Державної податкової служби подала апеляційну скаргу, в якій посилаюсь на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржену постанову, прийняти нову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог.

Відповідач надав апеляційному суду клопотання про заміну відповідача Вознесенської об'єднаної державної податкової інспекції Миколаївської області Державної податкової служби на процесуального правонаступника Вознесенської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Миколаївській області відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України «Про утворення територіальних органів Міністерства доходів і зборів» № 229 від 20 березня 2013 року.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Частинами 1, 2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В силу ч. 1 ст. 195 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.

Судом першої інстанції встановлено, що посадовими особами відповідача період з 04 жовтня 2011 року по 17 жовтня 2011 року проведено позапланову виїзну перевірку ДП «Дослідне господарство «Зорі над Бугом»з питань правильності нарахування фіксованого сільськогосподарського податку та податку на додану вартість за період з 01 липня 2009 року по 31 серпня 2011 року.

За наслідками перевірки відповідачем складено акт №1894/23/34792373 від 24 жовтня 2011 року, яким встановлено порушення позивачем пп.81.1, 81.2, 81.6 та пп.81.15.2, п.81.15 ст.81 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 та п.209.1, 209.2, 209.6, 209.7, 209.11 ст.209 Податкового кодексу України від 02.12.2010.

В результаті перевірки позивачу донараховано податок на додану вартість, який підлягає нарахуванню та сплаті в бюджет в сумі 831131,0 грн., у т.ч. липень 2009 року -40787,0 грн., серпень 2009 року 41326,0 грн., вересень 2009 року 47485,0 грн., жовтень 2009 року 59647,0 грн., листопад 2009 року - 4216,0 грн., січень 2010 року 79,0 грн., лютий 2010 року 31256,0 грн., березень 2010 року 60559,0 грн., червень 2010 року 625,0 грн., липень 2010 року 91185,0 грн., серпень 2010 року 15348,0 грн., вересень 2010 року-183750,0 грн., листопад 2010 року 4095,0 грн., грудень 2010 року - 24684,0 грн., серпень 2011 року 93598,0 грн.

На підставі акту перевірки, відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення №0000022301 від 01 квітня 2011, яким визначено податкове зобов'язання по податку на додану вартість на загальну суму 978078,50 грн., з яких: 831131,0 грн. за основним платежем та 146947,5 грн., штрафних санкцій (а.с.8).

Згідно висновків акту перевірки, позивачем не дотримано вимоги п. 209.6 ПК України, оскільки вироблення сільськогосподарських товарів здійснювалось ним не на власних, і не на орендованих виробничих потужностях. Тому позивач не може вважатись сільськогосподарським підприємством і, відповідно, мати право на застосування спеціального режиму оподаткування по податку на додану вартість.

Вказаний висновок зроблений відповідачем виходячи з дослідження ним договору №2/04 від 02.04.2007 на сумісне вирощування сільськогосподарських культур, укладеного позивачем з Дослідною станцією по кормовиробництву Миколаївського інституту агропромислового виробництва Української академії аграрних наук.

Вказаний договір відповідач вважає договором оренди, оскільки у користування позивача передається земельна ділянка, а враховуючи, що ст.18 Закону України «Про оренду землі», передбачає обов'язкову державну реєстрацію договорів оренди землі, то відсутність такої реєстрації вказує на відсутність законних підстав для користування земельною ділянкою.

Згідно умов вказаного договору, його предметом є сумісне вирощування сільськогосподарських культур на землях Дослідної станції, площею 2026,12 га, які належать останній на праві постійного користування.

Пунктом 209.1 ст. 209 ПК України передбачено, що резидент, який провадить підприємницьку діяльність у сфері сільського і лісового господарства та рибальства та відповідає критеріям, встановленим у пункті 209.6 цієї статті, може обрати спеціальний режим оподаткування.

При цьому, в силу вимог 209.6 Податкового кодексу України сільськогосподарським вважається підприємство, основною діяльністю якого є поставка вироблених (наданих) ним сільськогосподарських товарів (послуг) на власних або орендованих виробничих потужностях, а також на давальницьких умовах, в якій питома вага вартості сільськогосподарських товарів (послуг) становить не менше 75 відсотків вартості всіх товарів (послуг), поставлених протягом попередніх дванадцяти послідовних звітних податкових періодів сукупно.

Відповідно до п. 209.11 ст. 209 ПК України, якщо суб'єкт спеціального режиму оподаткування поставляє протягом попередніх 12 послідовних звітних податкових періодів сукупно несільськогосподарські товари/послуги, питома вага яких перевищує 25 відсотків вартості всіх поставлених товарів/послуг, то на таке підприємство не поширюється спеціальний режим оподаткування, а також орган державної податкової служби виключає таке підприємство з реєстру суб'єктів спеціального режиму оподаткування.

Відповідач не надав суду жодних доказів щодо виключення позивача з реєстру суб'єктів спеціального режиму оподаткування, таким чином висновки зазначені в акті перевірки не відповідають дійсності, а ДП «Дослідне підприємство «Зорі над Бугом» користується спеціальним режимом оподаткування згідно вимог ст. 209 ПК України.

Відповідно до 209.2 цієї ж статті Кодексу згідно із спеціальним режимом оподаткування сума податку на додану вартість, нарахована сільськогосподарським підприємством на вартість поставлених ним сільськогосподарських товарів (послуг), не підлягає сплаті до бюджету та повністю залишається у розпорядженні такого сільськогосподарського підприємства для відшкодування суми податку, сплаченої (нарахованої) постачальнику на вартість виробничих факторів, а за наявності залишку такої суми податку - для інших виробничих цілей.

Крім того, апеляційний суд зазначає, що основною умовою застосування платником спеціального режиму в порядку статті 209 ПК України є здійснення таким платником діяльності з безпосереднього виробництва сільськогосподарської продукції у відповідних обсягах.

Підставою для визначення ДП «Дослідне підприємство «Зорі над Бугом» оспорюваних сум ПДВ стало неправомірне, на думку податкової інспекції, відображення позивачем податкових зобов'язань з цього податку у спеціальній декларації. На обґрунтування своєї позиції податковий орган посилається на те, що під спеціальний режим оподаткування підпадають операції з реалізації лише тієї продукції, що вирощена (вигодувана) позивачем на належним чином оформлених та зареєстрованих земельних ділянках, тоді як відсутність державної реєстрації договорів оренди земельних ділянок виключає можливість поширення пільгового режиму оподаткування на продаж сільськогосподарської продукції, виробленої на таких ділянках.

Як правильно встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, у перевіреному періоді підприємство здійснювало сільськогосподарську на земельних ділянках загальною площею 827,88 га., які знаходяться на території Яструбинівської сільської ради та на земельних ділянках загальною площею 2026,12 га, переданих згідно договору №2/04 від 02.04.2007 на сумісне вирощування сільськогосподарських культур, укладеного позивачем з Дослідною станцією.

Частина земельних ділянок загальною площею 2026,12 га, переданих згідно договору №2/04 від 02.04.2007 на сумісне вирощування, використовується позивачем на праві користування.

Факт використання позивачем земельних ділянок для виробництва сільськогосподарської продукції підтверджується матеріалами справи, та не заперечується сторонами.

Ні до суду першої, а ні до суду апеляційної інстанції відповідачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження самовільного захоплення позивачем будь яких земельних ділянок або вилучення у нього земельних ділянок у якості застосування адміністративних санкцій за порушення земельного законодавства.

Таким чином, врожай вирощений з посівів на цих ділянках є власністю підприємства та поставляючи його іншим особам підприємство поставляє сільськогосподарську продукцію власного виробництва.

Пункт 209.6 статті статті 209 Податкового кодексу України не ставить право платника на застосування спеціального режиму оподаткування в залежність від дотримання ним вимог цивільного та земельного законодавства.

Податкове законодавство не деталізує вимог до правового титулу, відповідно до якого у особи виникає право користування земельною ділянкою, на якій розташовані сільськогосподарські угіддя, а також до правовстановлюючих документів, якими підтверджуються відповідні права на земельні ділянки. А відтак, будь-яке право користування земельною ділянкою, на якій розташовані сільськогосподарські угіддя, безвідносно до підстав виникнення такого права, є належним для підтвердження частки сільськогосподарського товаровиробництва для цілей застосування спеціального режиму оподаткування.

Також, слід зазначити, що податкове законодавство не вимагає державної реєстрації договору оренди земельної ділянки як обов'язкової ознаки для кваліфікації відповідної ділянки як такої, що знаходиться у користуванні сільськогосподарського товаровиробника. Податкове законодавство пов'язує виникнення прав та обов'язків платників податків не з фактом укладанням договорів (оскільки сам по собі факт укладання договору не є об'єктом оподаткування), а з фактом здійснення господарської операції.

Суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що не дотримання вищезазначених норм, стосовно окремих земельних ділянок, свідчить про можливе невиконання вимог земельного та цивільного законодавства. У той же час, законодавець пов'язує надання пільг щодо сплати податку на додану вартість при спеціальному режимі оподаткуванні лише з вартістю та обсягами поставки сільськогосподарських товарів власного виробництва сільськогосподарським підприємством.

Актом перевірки підтверджено, що фактів придбання позивачем сільськогосподарської продукції у інших юридичних або фізичних осіб перевіркою не встановлено; сільськогосподарська продукція, про яку йдеться у акті перевірки, є продукцією власного виробництва позивача.

Таким чином, колегія суддів вважає, що у податкового органу відсутні підстави для застосування будь-яких негативних наслідків до осіб, що застосовують спеціальний режим оподаткування податком на додану вартість сільськогосподарської діяльності, у разі недотримання останніми норм земельного законодавства щодо реєстрації договорів оренди земельних ділянок, якщо при цьому дотримано вимоги законодавства податкового. Сільськогосподарська продукція рослинництва, вирощена платником фіксованого сільськогосподарського податку на будь-яких використовуваних ним земельних ділянках, у тому числі орендованих, незалежно від стану державної реєстрації відповідних орендних договорів, не може оподатковуватися за іншими правилами, ніж у режимі фіксованого сільськогосподарського податку.

Сумніви відповідача щодо правомірності використання позивачем окремих земельних ділянок не спростовують факту виробництва на них позивачем власної сільськогосподарської продукції, що є підставою для застосування спеціального режиму оподаткування.

Продукція, вирощена на земельній ділянці, орендованій платником фіксованого сільськогосподарського податку в юридичної та/або фізичної особи, є сільськогосподарською продукцією в розумінні глави 2 розділу XIV Податкового кодексу України незалежно від того, чи зареєстровані належним чином договори оренди такої ділянки ( Інформаційний лист ВАСУ №2614/12/13-12 від 28.12.2012р).

При розгляді справи судом правильно застосовані норми матеріального та процесуального права, вірно встановлено фактичні обставини справи та дана правова оцінка.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи та дав їм належну правову оцінку.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.

Згідно з ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 195, 196, п.1 ч.1 ст. 198, п.1 ч.1 ст. 200, ст. 206, ст. 254 КАС України, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Вознесенської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Миколаївській області - залишити без задоволення.

Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 20 грудня 2012 року в адміністративній справі за позовом державного підприємства «Дослідне підприємство «Зорі над Бугом» Миколаївського інституту агропромислового виробництва Національної Академії аграрних наук до Вознесенської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Миколаївській області про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили негайно після її проголошення, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Головуючий суддя Єщенко О.В.

суддя Димерлій О.О.

суддя Романішин В.Л.