Ухвала суду № 35962221, 20.11.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"20" листопада 2013 р. м. Київ К/9991/24422/12

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі: Лосєва А.М., Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М., розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Житомирі Житомирської області Державної податкової служби

на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 05.12.2011

та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 12.03.2012

у справі № 0670/1894/11

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фешен Груп»

до Державної податкової інспекції у м. Житомирі

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И Л А:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Фешен Груп» (надалі - позивач, ТОВ «Фешен Груп») звернулося до Житомирського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Житомирі (надалі - відповідач, ДПІ у м. Житомирі), у якому просило суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення.

Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 05.12.2011, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 12.03.2012, адміністративний позов ТОВ «Фешен Груп» задоволено: визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення ДПІ у м. Житомирі від 15.02.2011 № 000502301, № 000512301, № 0000092201, № 0000102201.

У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати судові рішення та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Позивач письмових заперечень на касаційну скаргу відповідача до суду не надав.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, представниками податкового органу проведено виїзну планову перевірку ТОВ «Фешен Груп» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2007 по 30.09.2010, за результатами якої 04.02.2011 складено акт № 353/23-1/31945231/0110 (надалі акт).

Перевіркою встановлені порушення позивачем приписів: п. 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України від 28.12.1994 № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (надалі - Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств»), який діяв на час виникнення спірних правовідносин, що виразилося у заниженні податку на прибуток на суму 52 837,00 грн.; пп. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3, пп. 6.2.1 п. 6.2 ст. 6 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (надалі - Закон України «Про податок на додану вартість»), який діяв на час виникнення спірних правовідносин, що призвело до завищення р. 21 «від'ємне значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту поточного звітного періоду» Декларації з податку на додану вартість на 313 695,00 грн. та р. 25 «Сума, що підлягає бюджетному відшкодуванню»; ст. 1 Закону України від 23.09.1994 № 185/94-ВР «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті», ч. 3 ст. 6 Закону України від 15.09.1995 № 327/95-ВР «Про операції з давальницькою сировиною у зовнішньоекономічних відносинах», а саме в частині порушення термінів надходження валютної виручки.

15.02.2011 відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення:

- № 000502301, яким збільшено позивачу суму грошового зобов'язання за платежем «податок на прибуток» на загальну суму 66 046,00 грн., у тому числі за основним платежем 52 837,00 грн. та 13 209,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями;

- № 000512301, яким зменшено позивачу суму бюджетного відшкодування податку на додану на суму 312 122,00 грн. та нараховано штрафні (фінансові) санкції в розмірі 78 031,00 грн.;

- № 0000092201, яким нараховано позивачу суму грошового зобов'язання за платежем «пеня за порушення термінів розрахунків у сфері ЗЕД», код платежу 21081000, в розмірі 75 611,21 грн.;

- № 0000102201, яким нараховано позивачу суму грошового зобов'язання за платежем «штрафна санкція за порушення декларування», код платежу 21081000, в розмірі 680,00 грн.

Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржувані рішення є протиправними.

Суд апеляційної інстанції погодився із таким висновком суду першої інстанції, посилаючись на те, що останній правильно встановив обставини справи та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпунктом 1.32 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» визначено, що господарська діяльність - це будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Згідно з пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 цього ж Закону до складу валових витрат включаються: суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.8 цієї статті. Пункти 5.3-5.8 статті 5 вказаного Закону визначають перелік витрат, які не включаються до валових витрат платника податку.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, між позивачем та ПП ОСОБА_4 укладено договори про надання юридичних послуг від 01.09.2008 та від 01.08.2007. Факт надання послуг підтверджується актами здачі-прийняття наданих послуг від 31.08.2010, від 31.07.2010, від 30.06.2010, від 31.05.2010, від 30.04.2010, від 31.03.2010, від 28.02.2010, від 31.01.2010, від 31.12.2009, від 30.11.2009, від 31.10.2009, від 30.09.2009, від 21.08.2009, від 31.07.2009, від 30.06.2009 та ін.

Між позивачем та ПП ОСОБА_5 укладено договір від 01.08.2007 № 9 про надання аудиторських та бухгалтерських послуг. Факт виконання робіт підтверджується актами прийому - передачі виконаних робіт (наданих послуг) від 31.12.2008, від 30.11.2008, від 31.10.2008, від 30.09.2008, від 31.08.2008, від 31.07.2008, від 30.06.2008, від 31.05.2008, від 30.04.2008, від 31.03.2008, від 29.02.2008, від 31.01.2008.

Згідно з пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати мають бути підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Оскільки акти виконаних робіт відносяться до первинних документів, які фіксують факти виконання господарських операцій і є підставою для внесення відповідних записів до бухгалтерського обліку та податкової звітності, то дані документи підтверджують виконання робіт за спірними договорами позивача із ПП ОСОБА_4 та ПП ОСОБА_5

Крім того, судами попередніх інстанцій встановлено, що у штаті позивача не було посади головного бухгалтера, тому обов'язки з складання звітності за міжнародними стандартами, проведення консультацій з питань особливостей національного законодавства, у тому числі, податкового, згідно укладених договорів, було покладено на СПД ФО ОСОБА_5

Також у позивача була відсутня штатна посада юрисконсульта та інспектора відділу кадрів, що підтверджено штатним розкладом, у зв'язку з чим, відповідний юридичний супровід надавала СПД ФО ОСОБА_4

З огляду на викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає правильними висновки судів попередніх інстанцій про відсутність у діях позивача порушень приписів п. 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», оскільки товариством обґрунтовано необхідність отримання від ПП ОСОБА_4 та ПП ОСОБА_5 юридичних та консультаційних послуг для забезпечення власної господарської діяльності, та законність віднесення, пов'язаних з цим, витрат до складу валових витрат.

Відповідно до пп. 3.1.3 п. 3.1 ст. 3 Закону України «Про податок на додану вартість» об'єктом оподаткування є операції платників податку з: вивезення товарів (супутніх послуг) у митному режимі експорту або реекспорту (далі - експорту), поставки транспортних послуг по перевезенню пасажирів, вантажобагажу (товаробагажу) та вантажу за межами державного кордону України.

З метою оподаткування до експорту товарів також прирівнюється:

вивезення товарів (супутніх послуг) за межі митного кордону України за договорами фінансового лізингу (оренди) (у тому числі у разі повернення об'єкта фінансового лізингу лізингодавцю-нерезиденту або іншій особі за дорученням такого лізингодавця), застави та іншими договорами, які не передбачають передання права власності на такі товари (майно) або передбачають їх обмін на корпоративні права чи цінні папери, у тому числі якщо таке вивезення пов'язане із припиненням дії зазначених договорів;

поставка товарів (супутніх послуг) з митної території України на територію безмитних магазинів;

передача товарів, оформлених у митному режимі експорту, під митний режим митного складу, для подальшого вивезення таких товарів з митної території України.

Відповідно до п. 6.2 ст. 6 Закону України «Про податок на додану вартість» при експорті товарів та супутніх такому експорту послуг ставка податку становить « 0» відсотків до бази оподаткування.

Підпунктом 6.2.1 п. 6.2 ст. 6 вказаного вище Закону передбачено, що у тому числі за нульовою ставкою оподатковуються операції з: поставки послуг, що складаються із робіт з рухомим майном, попередньо ввезеним на митну територію України для виконання таких робіт та вивезеним за межі митної території України платником, що виконував такі роботи, або одержувачем-нерезидентом. До робіт з рухомим майном належать роботи з переробки товарів, що можуть включати власне переробку (обробку) товарів - монтаж, збирання, монтування та налагодження, внаслідок чого одержуються інші товари, у тому числі виконання робіт по переробці давальницької сировини, а також модернізацію та ремонт товарів, що передбачає проведення комплексу операцій з частковим або повним відновленням виробничого ресурсу об'єкта (або його складових частин), визначеного нормативно-технічною документацією, в результаті виконання якого передбачається поліпшення стану такого об'єкта. Товари вважаються експортованими платником податку в разі, якщо їх експорт засвідчений належно оформленою митною вантажною декларацією.

Судами встановлено, що 01.08.2003 між ТОВ «Фешен Груп» укладено зовнішньоекономічний контракт № 1 з компанією «EINTEX LLP», Великобританія, про виробничу послугу (нова редакції угоди від 03.01.2007 № 1-07).

Згідно з п. 1.1 Контракту, Замовник (компанія «EINTEX LLP») доручає, а Виконавець (TOB «Фешен Груп») приймає на себе обов'язок виконувати на території України роботи по виготовленню з давальницької сировини Замовника взуттєвої продукції (виробнича послуга). Згідно п. 1.2. Контракту, Виконавець надає послуги власними силами чи силами залучених ним третіх осіб. На виконання умов Контракту, позивач здійснює ввезення давальницької сировини та виготовлення з неї взуттєвої продукції (виробнича послуга), як власними силами, так і з залученням третіх осіб - ДП ЖВК № 4 та TOB «Дзвін-1».

Підпунктами «а», «г» п. 6.5 ст. 6 Закону України «Про податок на додану вартість» визначено, що місцем поставки послуг вважається місце, де особа, яка надає послугу, зареєстрована платником цього податку. У сфері діяльності, допоміжній транспортній, такій як навантаження, розвантаження, перевантаження, складська обробка товарів та інші аналогічні види робіт (включаючи страхування), місцем поставки є місце, де фактично надаються послуги.

Разом з тим, суди попередніх інстанцій правильно зазначили, що п. 6.5 ст. 6 Закону України «Про податок на додану вартість» має ширший предмет регулювання, ніж припис п. 6.2 ст.6 цього ж Закону, який регулює застосування нульової ставки для супутніх послуг. Пункт 6.5 визначає оподаткування за місцем поставки всіх послуг, у той час як пункт 6.2 регулює оподаткування саме супутніх послуг, у зв'язку з чим, можна дійти висновку, що п. 6.2 ст. 6 Закону України «Про податок на додану вартість» є спеціальною нормою, яка визначає додаткові випадки застосування нульової ставки податку на додану вартість саме для супутніх послуг.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про операції з давальницькою сировиною у зовнішньоекономічних відносинах» під операцією з давальницькою сировиною розуміється операція з попередньої поставки сировини для її подальшої переробки (обробки, збагачення або використання) в готову продукцію за відповідну плату, а також за умови, що вартість давальницької сировини на кожному етапі переробки становить не менше 20 % загальної вартості готової продукції. Операції, що не передбачають попередньої поставки сировини для отримання готової продукції або якщо вартість сировини менше 20 % загальної вартості продукції, не вважаються операціями з давальницькою сировиною. Давальницькою сировиною є сировина, матеріали, напівфабрикати, комплектуючі вироби, енергоносії.

За змістом пункту «а» ч. 2 ст. 274 Митного кодексу України вантажні, транспортні та страхові послуги є супутніми саме в тому разі, коли здійснюються до пункту перетину митного кордону України.

Відтак, супутні послуги фактично надаються саме на митній території України, тому місцем їх поставки згідно з п. 6.5 ст. 6 Закону України «Про податок на додану вартість» є митна територія України, однак в силу п. 6.2 ст. 6 цього ж Закону, супутні послуги повинні оподатковуватися за нульовою ставкою незалежно від того, що місцем їх поставки є митна територія України.

Вивезення всієї виробленої продукції по договору (в тому числі і послуги по переробленню давальницької сировини) за межі митної території України здійснює позивач, доказом чого є відповідні вантажно-митні декларації, прості векселі з відміткою відповідача «погашено», що є підтвердженням здійснення позивачем вивозу готової продукції та супутніх послуг.

Оскільки застосування нульової ставки оподаткування послуг можливо лише тоді, коли відбувся експорт товарів, стосовно якого надані супутні послуги та не ставить право на застосування нульової ставки в залежність від кількості переробників давальницької сировини, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що податкове повідомлення-рішення відповідача № 000512301, яким позивачу збільшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану на суму 312 122 грн. та нараховано штрафні (фінансові) санкції в розмірі 78 031 грн. є протиправним.

Щодо висновків судів попередніх інстанцій про протиправність податкового повідомлення-рішення № 0000092201 слід зазначити наступне.

Відповідно до п. 4.3 вказаного вище Контракту від 01.08.2003 у новій редакції від 03.01.2007, сторони узгодили порядок оплати за надану виробничу послугу, а саме: оплату за надану Виконавцем виробничу послугу Замовник здійснює в безготівковому порядку, банківським переказом на валютний рахунок Виконавця, в строк не пізніше 20 календарних днів з дати отримання ним готової продукції. Датою оплати вважається дата зарахування грошових коштів на валютний рахунок Виконавця (позивача).

Як підтверджується матеріалами справи, виконання умов Контракту протягом періоду з 01.10.2007 по 30.09.2010 (період перевірки згідно акта № 353/23-1/31945231/0110 від 04.02.2011), Компанією «EINTEX LLP» було сплачено позивачу за надану виробничу послугу 2 454 715,18 євро. Так, станом на 30.09.2010 (остання дата періоду, що перевірявся) поточний залишок заборгованості перед позивачем по Контракту становив 10 707,94 євро по останній поставці 24.09.2010, що підтверджується карткою рахунку 362 позивача за період з 01.10.2007 по 30.09.2010.

Разом з тим, позивач отримав від компанії«EINTEX LLP» 03.07.2009 - 65 664,90 євро та 09.10.2009 - 12 208,95 євро (граничний термін розрахунків, що зазначений відповідачем на арк. 45 акта перевірки), що підтверджується карткою рахунку 362 Позивача за період з 01.10.2007 по 30.09.2010.

З огляду на це, облік відвантаженої готової продукції та отриманих коштів за надану виробничу послугу ведеться позивачем та компанією «EINTEX LLP» відповідно до умов Контракту. При цьому належних доказів на підтвердження порушення позивачем термінів розрахунків у сфері ЗЕД, код платежу 21081000, в розмірі 75 611,21 грн. відповідач не надав, а тому висновок судів першої та апеляційної інстанцій про протиправність податкового повідомлення-рішення № 0000092201 також є правильним.

Враховуючи викладене, суди також обґрунтовано вважають відсутність законних підстав для нарахування позивачу штрафних санкцій за порушення декларування іноземної валюти, код платежу 21081000, в розмірі 680,00 грн.

Таким чином, суди попередніх інстанцій під час розгляду справи повно і правильно встановили обставини справи, та при ухваленні судових рішень не допустили порушень норм матеріального та процесуального права. Зазначена обставина, відповідно до частини першої статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень - без змін.

Керуючись ст.ст. 210, 214, 215, 220, 220-1, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Житомирі Житомирської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

2. Постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 05.12.2011 та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 12.03.2012 у справі № 0670/1894/11 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:(підпис)Лосєв А.М. Судді(підпис)Бившева Л.І. (підпис) Шипуліна Т.М.