Ухвала суду № 35962224, 20.11.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"20" листопада 2013 р. м. Київ К/800/12643/13

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі: Лосєва А.М., Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М., за участю секретаря Титенко М.П.,за участю представників позивача:не з'явились,відповідачів:Володкевич Ю.О.,розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Волинської області Державної податкової служби

на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 27.09.2012

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 11.01.2013

у справі № 2а/0370/2507/11 (9104/176216/12)

за позовом Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Волинської області Державної податкової служби

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Волиньтабак»,

Товариства з обмеженою відповідальністю «Еталон Ойл»

про стягнення коштів, одержаних за нікчемними правочинами,

В С Т А Н О В И Л А:

Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 27.09.2012, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 11.01.2013, відмовлено у задоволенні позовних вимог Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Волинської області Державної податкової служби (надалі - позивач, Луцька ОДПІ Волинської області ДПС) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Волиньтабак» (надалі - відповідач-1, ТОВ «Волиньтабак») та Товариства з обмеженою відповідальністю «Еталон Ойл» (надалі - відповідач-2, ТОВ «Еталон Ойл») про стягнення коштів, одержаних за нікчемними правочинами.

Вважаючи, що рішення судів попередніх інстанцій прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Волинського окружного адміністративного суду від 27.09.2012 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 11.01.2013 і прийняти нову постанову про задоволення позову в повному обсязі.

Відповідач-1 надав письмові заперечення на касаційну скаргу, в яких наводить доводи в підтримку оскаржуваних рішень.

Відповідач-2 не надав письмових заперечень, що не перешкоджає розгляду касаційної скарги.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами проведеної позапланової виїзної перевірки ТОВ «Волиньтабак» щодо правомірності формування податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість за лютий 2011 року позивачем складено акт від 25.05.2011 № 4108/23-1/21736857, яким встановлено порушення ТОВ «Волиньтабак» ст.185, п.186.1. ст.186, п.198.1, п.198.6. ст.198, п.200.2 ст.200 Податкового кодексу України. Внаслідок виявлених порушень відповідачу-1 зменшено податковий кредит з податку на додану вартість на суму 1 687 689,27 грн. З акта перевірки вбачається, що на формування показників у рядках 10-17 декларації з податку на додану вартість вплинуло здійснення операцій з придбання товару за договорами від 01.02.2011 № 3/02 та від 21.02.2011 № 4/02, укладеними із ТОВ «Еталон Ойл».

Позивач, зокрема, на підставі акта ДПІ у Ленінському районі м. Миколаєва від 23.03.2011 № 975/23-200/37385258 «Про результати невиїзної документальної перевірки ТОВ «Еталон Ойл», дійшов висновку про те, що фінансово-господарська діяльність ТОВ «Еталон Ойл» здійснювалась поза межами правового поля, фінансово-господарські взаємовідносини між ТОВ «Еталон Ойл» та контрагентами вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювались цими правочинами, а реальні операції з оприбуткування, приймання-передачі товарів не проводились. Внаслідок цього правовідносини ТОВ «Еталон Ойл» з його контрагентами-покупцями, в т.ч. з ТОВ «Волиньтабак» за лютий 2011 року, є такими, що не спрямовані на реальне настання правових наслідків та суперечать інтересам держави і мають ознаки нікчемності.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що укладені між відповідачами господарські договори відповідають вимогам закону, виконання господарських зобов'язань підтверджується належно оформленими первинними документами, проведені господарські операції відображені сторонами правочинів в бухгалтерському та податковому обліках, а наявність у відповідачів умислу на укладення угоди, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, належними доказами суб'єктом владних повноважень не підтверджено.

Переглянувши судові рішення у межах касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що згідно умов Договору купівлі-продажу від 01.02.2011 № 3/02 ТОВ «Еталон Ойл» зобов'язувалось продати, а ТОВ «Волиньтабак» - придбати олію соняшникову нерафіновану, першого ґатунку, українського походження, 2010 року врожаю у кількості 290 тон (+/- 50 %) (надалі - товар).

Додатковим Договором № 1 сторони доповнили Договір від 01.02.2011 № 3/02 пунктами 15.1 та 15.2, відповідно до умов яких обов'язки покупця по оплаті за поставлений продавцем товар наступають за умови отримання покупцем в повному обсязі коштів за укладеним ним Договором комісії від 06.12.2010 № 9К з ТОВ «Кубагро» (м. Беляївка), що є вантажоотримувачем.

Згідно акта приймання-передачі товару по якості та кількості від 11.02.2011 № 1, підписаного між ТОВ «Еталон Ойл», ТОВ «Волиньтабак» та ТОВ «Кубагро», продавець передав, а покупець прийняв у власність товар, а саме: олію соняшникову нерафіновану, першого ґатунку, українського походження, врожаю 2010 року у кількості 286,895 тон загальною вартістю 3 048 259,37 грн. (ПДВ - 609 651,88 грн.). Факт передачі товару підтверджується видатковою накладною від 11.02.2011 № РН-0000021 та податковою накладною від 11.02.2011 на всю суму поставки.

Оплата за поставлений товар за Договором від 01.02.2011 № 3/02 проводилась в безготівковій формі згідно з платіжними дорученнями, копії яких містяться в матеріалах справи.

Згідно умов Договору від 21.02.2011 № 4/02 ТОВ «Еталон Ойл» зобов'язувалось продати, а ТОВ «Волиньтабак» - придбати олію соняшникову нерафіновану, першого ґатунку, українського походження, 2010 року врожаю у кількості 500 тон.

Додатковим Договором № 1 сторони доповнили Договір від 21.02.2011 № 4/02 пунктами 15.1 та 15.2, відповідно до умов яких обов'язки покупця по оплаті за поставлений продавцем товар наступають за умови отримання покупцем в повному обсязі коштів за укладеним ним Договором комісії від 06.12.2010 № 9К з ТОВ «Кубагро» (м. Беляївка), що є вантажоотримувачем.

Згідно акта приймання-передачі товару по якості та кількості від 28.02.2011 № 1, підписаного між ТОВ «Еталон Ойл», ТОВ «Волиньтабак» та ТОВ «Кубагро», на підставі Договору від 21.02.2011 № 4/02 продавець передав, а покупець прийняв у власність олію соняшникову нерафіновану, першого ґатунку, українського походження, 2010 року врожаю у кількості 297,277 тон загальною вартістю 3 683 262,03 грн. (в т.ч. ПДВ - 613 877,01 грн.). Згідно акта приймання-передачі товару по якості та кількості від 28.02.2011 № 2, підписаного між тими самими учасниками, продавець передав, а покупець прийняв у власність олію соняшникову нерафіновану, першого ґатунку, українського походження, 2010 року врожаю у кількості 224,775 тон загальною вартістю 2 784 962,25 грн. (в т.ч. ПДВ - 464 160,38 грн.).

Факт передачі товару підтверджується видатковими накладними від 28.02.2011 № РН-0000024, від 28.02.2011 № РН-0000030, податковими накладними від 28.02.2011 на суму 3 683 262,03 грн. та від 28.02.2011 на суму 2 784 962,25 грн.

Оплата за поставлений товар за Договором від 21.02.2011 № 4/02 проводилась у безготівковій формі згідно з платіжними дорученнями, копії яких містяться у матеріалах справи.

Транспортування товару (олії соняшникової) здійснювалось згідно з товарно-транспортними накладними автопідприємством ПП «ПТК «Белтранс» на замовлення ТОВ «Еталон Ойл».

Також, як встановлено судами попередніх інстанцій, між ТОВ «Волиньтабак» та ТОВ «Кубагро» укладено Договір комісії від 06.12.2010 № 9К, за умовами якого комітент (ТОВ «Волиньтабак») доручає, а комісіонер (ТОВ «Кубагро») зобов'язується від свого імені та за рахунок комітента за обумовлену винагороду здійснити одну чи декілька зовнішньоекономічних угод з продажу олії соняшникової нерафінованої, першого ґатунку, українського походження, 2010 року врожаю, ДСТУ 4492:2005, в кількості, перерахованій у відповідному додатку до даного договору.

Згідно Додатку № 1 від 20.12.2010 до Договору від 06.12.2010 № 9К, комітент передає комісіонеру вказаний товар в кількості 980,000 тон, мінімальна ціна реалізації партії товару 10 167 255,00 грн., строк поставки 28.02.2011.

Згідно Додатку № 2 від 18.01.2011 до Договору від 06.12.2010 № 9К, комітент передає комісіонеру товар в кількості 310,000 тон, мінімальна ціна реалізації партії товару 3 314 752,50 грн., строк поставки 28.02.2011.

Згідно Додатку № 3 від 26.01.2011 до Договору від 06.12.2010 № 9К, комітент передає комісіонеру товар в кількості 200,000 тон, мінімальна ціна реалізації партії товару 2 152 860,00 грн., строк поставки 31.03.2011.

Актами приймання-передачі товару по кількості та якості від 29.12.2010 № 1, від 30.12.2010 № 2, від 30.12.2010 № 3, від 24.01.2011 № 4, від 26.01.2011 № 5, від 11.02.2011 № 6, від 28.02.2011 № 7, від 28.02.2011 № 8 підтверджено передачу від ТОВ «Волиньтабак» до ТОВ «Кубагро» вищенаведеного товару.

З метою виконання своїх зобов'язань за Договором комісії від 06.12.2010 № 9К ТОВ «Кубагро» укладено Контракт від 31.01.2011 № 1314 та Контракт від 31.01.2011 № 1331 про продаж компанії Allseeds Switzerland S.A. (Швейцарія) олії соняшникової нерафінованої, першого ґатунку, українського походження, 2010 року урожаю, наливом.

З довідки ПАТ «Укрсиббанк» від 23.09.2011 № 137-03-2/2260 вбачається підтвердження факту надходження грошових коштів за період 13.01.2011 по 04.04.2011 на поточний рахунок ТОВ «Волиньтабак» від ТОВ «Кубагро» з призначенням платежу: «оплата за олію соняшникову згідно з Договором комісії від 06.12.2010 № 9К».

Крім того, ТОВ «Кубагро» надано відповідачу-1 звіти про виконання своїх зобов'язань за Договором комісії, про що сторони підписували акти здачі-приймання виконаних робіт. Також ТОВ «Кубагро» виставлено ТОВ «Волиньтабак» рахунки-фактури на оплату комісійної винагороди та виписано податкові накладні.

Відповідно до частини першої статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Статтею 208 Господарського кодексу України визначено, що якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Наведену норму слід застосовувати з урахуванням того, що відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок та є нікчемним, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

З аналізу наведених правових норм вбачається, що для визнання угоди недійсною на підставі статті 207 Господарського кодексу України та застосування конфіскаційних адміністративно-господарських санкцій в порядку статті 208 цього Кодексу (стягнення коштів, отриманих за нікчемним правочином) необхідним є встановлення наявності суб'єктивного наміру сторін порушити вимоги закону при укладенні відповідного договору.

Правове вирішення окресленої ситуації очевидне, якщо у відносинах між контрагентами мала місце зловмисна домовленість представника однієї сторони з іншою.

Для того, щоб намір однієї особи міг бути підставою для висновку про укладення зобов'язання з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, він має бути підтверджений певними засобами доказування, які б давали можливість судити про наявність волі та безпосередній зміст такої волі (усвідомлення протиправності угоди, свідоме очікування настання протиправних наслідків тощо).

А, відтак, суб'єктивний склад правопорушення повинен бути встановлений відповідним компетентним судовим органом і підтверджений законодавчо визначеними засобами доведення.

Водночас, позивачем не надано суду жодного обвинувального вироку суду, що набрав законної сили, яким встановлено наявність вини у формі протиправного умислу конкретних посадових осіб відповідачів щодо ухилення від сплати податків, отримання податкової вигоди або порушення публічного порядку шляхом укладення господарських договорів.

Оскільки укладені між відповідачами договори у встановленому законом порядку недійсними не визнавались, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що встановивши відсутність умислу сторін порушити вимоги закону під час укладення спірних угод, зокрема, відсутність доказів усвідомлення учасниками угод протиправності цих угод і невідповідності їх мети інтересам держави та суспільства, доказів прагнення або свідомого допускання настання протиправних наслідків, тобто, встановивши відсутність ознак нікчемності вказаних угод, суди попередніх інстанцій правомірно відмовили Луцькій ОДПІ Волинської області ДПС у задоволенні позову про стягнення коштів, одержаних за нікчемними правочинами.

Доводи касаційної скарги викладеного не спростовують.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ч. 3 ст. 160, ст.ст. 210, 214, 215, 220, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

1. Касаційну скаргу Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Волинської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

2. Постанову Волинського окружного адміністративного суду від 27.09.2012 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 11.01.2013 у справі № 2а/0370/2507/11 (9104/176216/12) залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:(підпис)А.М. Лосєв Судді(підпис)Л.І. Бившева (підпис) Т.М. Шипуліна