Ухвала суду № 35962179, 09.12.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"09" грудня 2013 р. м. Київ К/9991/70708/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:головуючого суддіБорисенко І.В.суддів Кошіля В.В. Моторного О.А.,розглянувши в порядку письмового провадженнякасаційну скаргуДержавної податкової інспекції у м. Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової службина постановуОкружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 19.04.2012та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 24.09.2012у справі № 2а-10951/11/0170/1за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Декор-СВ»доДержавної податкової інспекції у м. Сімферополі Автономної Республіки Кримпроскасування податкового повідомлення-рішення,- ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Декор-СВ» звернулося до суду із адміністративним позовом, у якому просило скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у місті Ялта Автономної Республіки Крим №0009072301 від 23.08.2011

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 19.04.2012, залишеною без змін ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 24.09.2012, вказаний позов задоволено, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення № 0009072301 від 23.08.2011.

Не погоджуючись з судовими рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог повністю, оскільки вважає, що постанову та ухвалу було прийнято з порушенням норм матеріального права.

Справу розглянуто в порядку письмового провадження на підставі п.1 ч.1 ст.222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що:

- податковим органом була проведена планова виїзна документальна перевірка ТОВ «Декор-СВ» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2008 по 31.03.2011, за наслідками якої складено акт № 10210/23-7/30448541 від 15.08.2011;

- за висновками акту перевірки, відповідачем встановлено порушення позивачем пп.7.2.3 п.7.2, пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено податок на додану вартість у загальному розмірі 861 686,00 грн., у тому числі: за листопад 2008 року на суму ПДВ у розмірі 6 564,00 грн., за лютий 2009 року на суму ПДВ у розмірі 38 420,00 грн., за квітень 2009 року на суму ПДВ у розмірі 435 069,00 грн., за липень 2009 року на суму ПДВ у розмірі 2 347,00 грн., за травень 2010 року на суму ПДВ у розмірі 362 880,00 грн., за червень 2010 року на суму ПДВ у розмірі 16 406,00 грн.;

- на підставі вказаного акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0009072301 від 23.08.2011 про збільшення позивачу грошового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 1 077 107,5 грн. (в тому числі, 861 686,00 грн. основного платежу та 215 421,50 грн. штрафних (фінансових) санкцій).

Судами попередніх інстанцій також встановлено, що висновок податкового органу про неправомірність формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість ґрунтується на тому, що за результатами проведеного аналізу співставлення сум податкових зобов'язань контрагентів позивача та сум податкового кредиту позивача встановлено розбіжності, оскільки згідно аналізу звітної форми «Деталізована інформація по платнику ПДВ щодо результатів автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України» за період, що перевірявся, встановлено, що ТОВ «Декор-СВ» включило до складу податкового кредиту суми ПДВ щодо яких відсутні податкові зобов'язання постачальників по наступних контрагентах: ТОВ «Будмонтажтехнології», ПП «Капторг 2008», ТОВ «Вінта Сервіс» та ПП «Лено».

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій визнали необґрунтованим донарахування позивачу податкового зобов'язання та застосування штрафних санкцій контролюючим органом, з чим погоджується суд касаційної інстанції, з огляду на наступне.

Згідно п.1.7 ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше, ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1. статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

В силу вимог пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 названого Закону не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

Підпунктом 7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено, що податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що у відповідності до положень пп.7.4, 7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» у спірному періоді позивачем було сформовано податковий кредит на підставі податкових накладних, виданих ТОВ «Будмонтажтехнології», ПП «Капторг 2008», ТОВ «Вінта Сервіс» та ПП «Лено» (контрагентами позивача), та сплачено вартість придбаних товарів (наданих послуг) з урахуванням ПДВ. На час здійснення господарських операцій названі контрагенти належним чином зареєстровані у встановленому законодавством порядку.

Судами попередніх інстанцій не встановлено жодного фактичного порушення позивачем вимог законодавства, яким регламентується порядок формування податкового кредиту, яке б позбавляло позивача права на формування податкового кредиту.

Крім того, податковий орган не довів суду, що досліджені судами первинні документи, складені за наслідками здійснення спірних господарських операцій з названими контрагентами, не відповідають нормам Закону України «Про податок на додану вартість».

Судова колегія суддів вважає за необхідне вказати, що порушення певним постачальником товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту з ПДВ.

Платник податку на додану вартість (покупець товарів (робіт, послуг)) не має в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит за можливу неправомірну діяльність його контрагентів по ланцюгу до кінцевого виробника, зокрема, за недекларування та несплату ними відповідних сум податку на додану вартість до Державного бюджету України.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними постачальниками з метою незаконного отримання податкових вигод або факту його обізнаності з такими діями постачальників, чи сприяння ухиленню постачальниками товару від виконання податкових зобов'язань може слугувати підставою для відмови у праві на податковий кредит та праві на отримання бюджетного відшкодування. При цьому, такі висновки не можуть ґрунтуватись на припущеннях, а повинні ґрунтуватись лише на належних та достатніх доказах, які одержані судом з дотриманням закону.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, за висновком судово-економічної експертизи № 123/11 від 28.03.2012, проведеної в межах провадження по даній справі, експертом не підтверджено факту заниження позивачем суми ПДВ у розмірі 861 686,00 грн. за період, що перевірявся, а також підтверджена сплата позивачем спірних сум ПДВ у складі вартості товарів (робіт, послуг). Належних та допустимих доказів на спростування вказаного експертного висновку відповідачем суду не надано.

Аналізуючи вищенаведені норми, беручи до уваги, що суми податку на додану вартість були сплачені позивачем у ціні товару (робіт, послуг) його контрагентам та реальність господарських операцій, судова колегія касаційної інстанції вважає вірним висновок судів першої та апеляційної інстанцій про те, що донарахування позивачу податкового зобов'язання по податку на додану вартість є безпідставним.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надали їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних судових рішень судами апеляційної та першої інстанцій були порушені норми матеріального чи процесуального права.

Відповідно до ст.224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваних судових рішень.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби без задоволення.

2. Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 19.04.2012 та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 24.09.2012 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя І.В. Борисенко СуддіВ.В. Кошіль О.А. Моторний