Постанова № 35961809, 10.12.2013, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 грудня 2013 року Справа № 918/792/13 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів :

головуючого Овечкіна В.Е.,суддівЧернова Є.В., Цвігун В.Л.,за участю представників:позивача -ОСОБА_4, ОСОБА_5,відповідача третьої особи-не з'явились, -ОСОБА_6,розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуфізичної особи-підприємця ОСОБА_7на постановуРівненського апеляційного господарського суду від 24.09.2013у справі№918/792/13за позовомфізичної особи-підприємця ОСОБА_4до (третя особафізичної особи-підприємця ОСОБА_7 - Дубенське районне споживче товариство)про стягнення 55682,44 грн. збитків у вигляді неодержаної орендної плати ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Рівненської області від 17.07.2013 (суддя Войтюк В.Р.), залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 24.09.2013 (судді: Маціщук А.В., Гулова А.Г., Петухова М.Г.), позов задоволено частково. Стягнуто з фізичної особи-підприємця ОСОБА_7 на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 54137,27 грн. збитків у вигляді неодержаної орендної плати за період з серпня 2012р. по березень 2013р. включно. В решті позовних вимог відмовлено з підстав їх необґрунтованості.

Фізична особа-підприємець ОСОБА_7 в поданій касаційній скарзі просить рішення та постанову скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на порушення та неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, а саме ст.ст.770,777,783 ЦК України, ст.291 ГК України та ст.ст.12,41,43 ГПК України. Зокрема, скаржник вважає неналежним доказом висновок експертного дослідження від 02.04.2013 №30326/1_ФМ, який щодо розрахунку збитків має ймовірний характер, побудований на припущеннях та не є висновком судового експерта, оскільки складений на замовлення позивача. На думку відповідача, даний спір непідвідомчий господарському суду, оскільки, приймаючи 18.05.2012р. участь в аукціоні по придбанню приміщення магазину та укладаючи договір купівлі-продажу, позивач діяв як фізична особа. Заявник вказує на нікчемність п.9.4 договору оренди від 01.09.2011 щодо його припинення в разі відчуження орендованого майна, а також на оспорювання права власності позивача на спірне приміщення в рамках цивільної справи з приводу визнання недійсними результатів аукціону та договору купівлі-продажу, яку (справу) направлено на новий розгляд ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26.06.2013.

Колегія суддів, перевіривши фактичні обставини справи на предмет правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, заслухавши пояснення присутніх у засіданні представників позивача та третьої особи, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржувані рішення та постанова - скасуванню з передачею справи на новий розгляд до господарського суду Рівненської області з наступних підстав.

Залишаючи без змін первісне рішення про часткове задоволення позову, апеляційний господарський суд виходив з того, що:

01.09.2011р. між Дубенським районним споживчим товариством (орендодавець) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_7 (орендар) укладено договір оренди основних засобів №43, об'єктом оренди за яким був магазин "ІНФОРМАЦІЯ_1" (кафетерій) загальною площею 72,6 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.11-14).

За умовами п.3.1 даного договору сторонами погоджено термін дії договору з 01.09.2011р. по 01.08.2014р. У пункті 9.4 договору сторонами визначено, що у разі відчуження орендодавцем основних засобів, що орендуються, договір оренди припиняється. Така умова договору відповідає ч.2 ст.770 ЦК України.

18.05.2012р. Рівненська облспоживспілка провела аукціон з продажу магазину "ІНФОРМАЦІЯ_1" (кафетерію), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. Учасником аукціону була серед інших ОСОБА_7 За результатами проведеного аукціону переможцем визнано ОСОБА_4 з ціновою пропозицією 556000 грн.

Обставини щодо факту проведення аукціону і його результату встановлені рішенням господарського суду Рівненської області від 13.03.2013 у справі №918/192/13-г, залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 16.04.2013 (а.с.78-79), тому не доводяться у даній справі відповідно до ч.2 ст.35 ГПК України.

12.06.2012р. Дубенське районне споживче товариство своїм листом-претензією №84 (отриманий ОСОБА_7 22.06.2012р.) повідомило орендаря про відмову від договору оренди відповідно до п.9.5 договору оренди, оскільки орендарем підприємцем ОСОБА_7 порушені умови договору щодо своєчасної сплати орендних платежів та страхування орендованого майна. Одночасно підприємцю ОСОБА_7 запропоновано терміново звільнити приміщення магазину "ІНФОРМАЦІЯ_1" (кафетерію) (а.с.20-22).

13.07.2012р. між ОСОБА_4 та Дубенським районним споживчим товариством укладено і нотаріально посвідчено договір купівлі-продажу магазину "ІНФОРМАЦІЯ_1" площею 72,6 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.16-17).

Право власності позивача на приміщення магазину по АДРЕСА_1 підтверджено витягом з Державного реєстру правочинів, виданим 13.07.2012р., витягом про державну реєстрацію прав №36835364 від 13.07.2012р., виданим комунальним підприємством "Архітектор" Дубенської міської ради, технічним паспортом на приміщення (а.с.18,19,46-50). На час вирішення спору право власності позивача на приміщення не оспорюється.

16.07.2012р. позивач направила відповідачеві лист з вимогою про звільнення приміщення, в якому посилається на умови п.9.4 договору оренди та повідомляє про набуття нею/позивачем права власності на приміщення магазину (а.с.23-24). Цей лист одержано відповідачем 17.07.2012р. та залишено без реагування (а.с.25).

21.01.2013р. позивач повторно направила відповідачу підприємцю ОСОБА_7 вимогу про звільнення приміщення магазину. У листі позивач пояснила, що має намір використовувати власне приміщення як підприємець у комерційних цілях, тому незвільнення приміщення відповідачем спричиняє їй збитки. Вказана вимога повернута поштовим відділенням з відміткою "по закінченню терміну зберігання" (а.с.26-28).

26.03.2013р. позивач втретє направила відповідачу підприємцю ОСОБА_7 вимогу про звільнення приміщення магазину та відшкодування збитків (упущеної вигоди) в сумі 84046 грн. (а.с.29-31).

Рішенням Дубенського міськрайонного суду від 23.04.2013 у справі №1705/2324/2012 задоволено позов ОСОБА_4 до ОСОБА_7 про усунення перешкод у користуванні майном шляхом виселення з приміщення магазину (а.с.80). Рішенням апеляційного суду Рівненської області від 13.06.2013 змінено резолютивну частину рішення Дубенського міськрайонного суду в частині виселення ОСОБА_7, а саме судом з посиланням на норми ст.391 ЦК України вирішено зобов'язати ОСОБА_7 усунути перешкоди в користуванні належним ОСОБА_4 на праві приватної власності магазином, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 Рівненської області, та звільнити приміщення, яке належить позивачці - ОСОБА_4 (а.с.81). Таке рішення суду набрало законної сили та є обов'язковим до виконання, однак, не виконано відповідачем. Підприємець ОСОБА_7 приміщення не звільнила та продовжує його займати.

За наведених обставин, апеляційний суд дійшов висновку, що укладений між Дубенським районним споживчим товариством та підприємцем ОСОБА_7 договір оренди від 01.09.2011 №43 припинив свою дію 17.07.2012р. на підставі п.9.4 договору, тобто після продажу приміщення та повідомлення про це відповідача.

Відповідно до ст.386 ЦК України власник майна, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому моральної та матеріальної шкоди.

Відповідно до ст.225 ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються, неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною.

Частиною 4 ст.623 ЦК України встановлено, що при визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.

Обґрунтовуючи позовну вимогу про стягнення збитків як упущеної вигоди, позивач пояснює, що мала намір використовувати власне приміщення для здійснення підприємницької діяльності, а саме для здачі в оренду відповідно до призначення. Неможливість використовувати майно в період з серпня 2012 року (після припинення договору оренди) по 30 червня 2013 року внаслідок незаконних дій відповідача спричинило їй збитки - неотриманий дохід.

Обґрунтовуючи розмір упущеної вигоди позивач надала висновок експертного дослідження, виконаний 02.04.2013р. приватним підприємством "Експерт-Рівне-Консалт" (а.с.32-42). Як вбачається з висновку, експертом вивчені надані позивачем технічний паспорт на приміщення, договір купівлі-продажу та проведено аналіз ринку нерухомості, виходячи з характеристик об'єктів-аналогів у м.Дубно, і визначено потенційний валовий дохід від оренди приміщень за період з 01.08.2012р. по 31.03.2013р. При цьому, враховано інвестиційну привабливість об'єкту дослідження та проведений аналіз інформації про зміну ціни оренди на ринку нерухомого майна протягом зазначеного періоду. Отже, дослідження проведене методом огляду приміщень будівлі з її фотофіксацією, шляхом аналізу вихідної документації, наданої замовником (позивачем), та аналізу ринку подібної нерухомості. За результатами дослідження визначено, що сума недоотриманого доходу спричинена неможливістю повноцінної експлуатації (здача в оренду відповідно до функціонального призначення) нежитлового приміщення площею 72,6 кв.м., розташованого за адресою: АДРЕСА_1, за період з 01.08.2012р. по 31.03.2013р. становить 33747 грн.

Отже, заявлений позивачем розмір упущеної вигоди, що визначений експертним шляхом виходячи з розміру місячної орендної плати, з урахуванням ПДВ 20% за 11 місяців (з 01.08.2012р. по 30.06.2013р.) становить 55682,44 грн.

Апеляційний суд, перевіривши надані позивачем розрахунки, погодився з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість належних до стягнення 54137,27 грн. збитків за розрахунком, викладеним у рішенні суду.

Позивачем доведено наявність реальної можливості за звичайних обставин передати приміщення в користування певній особі за конкретними договором оренди, а саме 31.07.2012р. підприємець ОСОБА_4 як орендодавець уклала договір оренди з підприємцем ОСОБА_9 (орендарем), предметом якого є приміщення магазину "ІНФОРМАЦІЯ_1" площею 72,6 кв.м., яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. За умовами п.п.5.1-5.2 цього договору термін оренди визначений з 01.08.2012р. до 31.07.2013р. На умовах цього договору приміщення передане в оренду не було, оскільки протягом зазначеного терміну відповідач його не звільняла, хоча позивач неодноразово листами вимагала його звільнити і зверталась до суду з вимогою про усунення перешкод в користуванні приміщенням (рішення суду у цивільній справі №1705/2324/2012). Розмір орендної плати погоджений сторонами договору в сумі 4700 грн., тобто у більшій сумі, ніж визначена експертним шляхом, що додатково підтверджує наявність збитків у вигляді упущеної вигоди та обґрунтованість розміру збитків.

Твердження відповідача про правомірність користування приміщенням є безпідставними, повністю спростовані матеріалами даної справи, а також рішенням Дубенського міськрайонного суду від 23.04.2013 та рішенням апеляційного суду Рівненської області від 13.06.2013 у справі №1705/2324/2012.

З урахуванням наведеного відхилено також клопотання відповідача про зупинення апеляційного провадження у даній господарській справі до вирішення цивільної справи за позовом ОСОБА_7 до Дубенського районного споживчого товариства та ОСОБА_4 про визнання недійсними результатів аукціону та договору купівлі-продажу магазину (кафетерію).

При цьому, апеляційна інстанція врахувала, що право власності ОСОБА_4 на приміщення не оспорюється, підтверджено належними та допустимими доказами, а неправомірність дій відповідача (підприємця ОСОБА_7) протягом періоду з 01.08.2012р. по 30.06.2013р., за який обраховано збитки, доведена як матеріалами даної справи, так і рішенням Дубенського міськрайонного суду від 23.04.2013 та рішенням апеляційного суду Рівненської області від 13.06.2013 у цивільній справі №1705/2324/2012. Тому не має значення для даної справи вирішення спору про визнання результатів аукціону та договору купівлі-продажу з підстав допущення порушень при проведенні аукціону.

Апеляційний суд не прийняв до уваги безпідставні доводи скаржника про непідвідомчість даної справи господарським судам України, так як спір у даній справі виник саме з господарських відносин, позивач та відповідач є підприємцями, приміщення має функціональне комерційне призначення, використовується відповідачем для підприємницької діяльності, а збитки, які є предметом спору, є упущеною вигодою внаслідок неможливості вести підприємницьку діяльність з використанням цього приміщення.

Також апеляційна інстанція відхилила доводи відповідача про те, що судом прийнято до уваги висновок судової будівельно-технічної експертизи №30326/1_ФМ від 02.04.2013, який, на думку скаржника, є неналежним доказом, оскільки висновок судової будівельно-технічної експертизи оцінений судом відповідно до ст.43 ГПК України у сукупності з іншими належними та допустимими доказами.

Касаційна інстанція погоджується з відхиленням апеляційним судом клопотання відповідача про зупинення апеляційного провадження у даній господарській справі до вирішення цивільної справи за позовом ОСОБА_7 до Дубенського районного споживчого товариства та ОСОБА_4 про визнання недійсними результатів аукціону та договору купівлі-продажу магазину (кафетерію). При цьому, не заслуговують на увагу недоречні твердження скаржника про оспорювання ним права власності позивача на приміщення магазину в рамках цивільної справи з приводу визнання недійсними результатів аукціону та договору купівлі-продажу, яку (справу) направлено на новий розгляд ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26.06.2013 (а.с.115-116), оскільки, по-перше, в силу приписів ч.2 ст.328 ЦК України на даний час презюмується правомірність набуття позивачем права власності на займане відповідачем приміщення магазину з огляду на невстановлення зворотного судом, а передача справи на новий розгляд не є остаточним вирішення цивільного спору. По-друге, в разі визнання недійсними результатів аукціону і договору купівлі-продажу від 13.07.2012 та набрання відповідним судовим рішенням законної сили, заінтересована особа не позбавлена можливості ініціювати перегляд судових рішень у господарській справі за нововиявленими обставинами.

Апеляційний суд правомірно не прийняв до уваги безпредметні доводи скаржника про непідвідомчість даної справи господарським судам України, так як спір у даній справі виник саме з господарських відносин, пов'язаних з припиненням договору оренди, укладеного між господарюючими суб'єктами стосовно приміщення комерційного призначення (магазину), який набуто позивачем у власність на аукціонних торгах, але незаконно утримується та використовується відповідачем для підприємницької діяльності, а збитки, які є предметом спору, є упущеною вигодою позивача внаслідок неможливості вести підприємницьку діяльність щодо використання цього приміщення саме з метою одержання прибутку, але аж ніяк не для задоволення особистих потреб сторін по справі як фізичних осіб-громадян (в якості житла тощо).

Колегія також визнає безпідставними твердження скаржника про нікчемність п.9.4 договору оренди від 01.09.2011 щодо його припинення в разі відчуження орендованого майна, оскільки вказана умова договору, яка погоджена сторонами за вільним волевиявленням, повністю відповідає диспозитивним положенням ч.2 ст.770 ЦК України, згідно якої сторони можуть встановити у договорі найму, що у разі відчуження наймодавцем речі договір найму припиняється. Доказів визнання недійсним п.9.4 договору оренди від 01.09.2011 в судовому порядку відповідач не надав, як і не довів нікчемності такої умови договору з підстав, передбачених ч.1 ст.220 та ст.228 ЦК України.

Однак, касаційна інстанція не може погодитися з передчасними та суперечливими висновками судів попередніх інстанцій про часткову доведеність розміру заявлених до стягнення збитків у вигляді неодержаної орендної плати, з огляду на наступне.

В основу висновку суду першої інстанції про доведеність розміру завданих позивачу збитків покладено виключно висновок експертного дослідження від 02.04.2013 №30326/1_ФМ, який в частині суджень щодо розрахунку збитків має ймовірний характер, побудований на припущеннях та не є висновком судового експерта, оскільки складений приватним підприємством на замовлення позивача.

При цьому, як вбачається зі змісту оскаржуваної постанови, апеляційний суд, відхиляючи посилання відповідача на вказаний експертний висновок як неналежний доказ, по суті ототожнив цей висновок з висновком судової експертизи, що є порушенням приписів ст.ст.41,42 ГПК України.

Адже, як роз'яснено в п.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 №4 "Про деякі питання практики призначення судової експертизи", судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування. Не може вважатися актом судової експертизи висновок спеціаліста, наданий заявникові (юридичній чи фізичній особі) на підставі його заяви, - навіть якщо відповідний документ має назву "висновок судового експерта" або подібну до неї, оскільки особа набуває прав та несе обов'язки судового експерта тільки після одержання нею ухвали про призначення експертизи.

Колегія також враховує правову недопустимість використання висновку експертного дослідження від 02.04.2013 №30326/1_ФМ в якості належного доказу розрахунку збитків у вигляду упущеної вигоди з тих мотивів, що предметом позову є стягнення збитків у вигляді неодержаної орендної плати за період з 01.08.2012р. по 30.06.2013р., в той час як здійснене на замовлення позивача експертне дослідження обмежується значено меншим періодом - з 01.08.2012р. по 31.03.2013р.

Касаційна інстанція враховує, що відповідно до приписів ст.142 ГК України прибуток (доход) суб'єкта господарювання є показником фінансових результатів його господарської діяльності, що визначається шляхом зменшення суми валового доходу суб'єкта господарювання за певний період на суму валових витрат та суму амортизаційних відрахувань.

Визначаючи суму збитків у розмірі неотриманої (ймовірної) орендної плати, розрахованої експертом із застосуванням методу аналізу вихідної документації, наданої замовником (позивачем), та аналізу цін на ринку подібної нерухомості, позивачем було здійснено лише теоретичне (умовне) обґрунтування можливості отримання прибутку, що не може бути підставою для його стягнення у зазначеному розмірі.

За вищенаведених обставин, вказаний експертний висновок не може вважатися належним доказом, який би з достовірністю підтверджував розмір збитків, заявлених до стягнення.

Разом з тим, касаційна інстанція також вважає передчасним висновок апеляційного суду про доведеність завдання позивачу 54137,27 грн. збитків у вигляді неодержаної орендної плати з посиланням на договір оренди від 31.07.2012, з огляду на таке.

Згідно з ч.1 ст.101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

В порушення імперативних вимог ч.1 ст.101 ГПК України укладений між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 (орендодавець) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_9 (орендарем) договір оренди від 31.07.2012 (а.с.161), як додатковий доказ, що наданий апеляційному суду тільки в день прийняття оскаржуваної постанови та покладений в основу висновку щодо можливості реального одержання позивачем доходів в спірній сумі, однак, попередньо не був оцінений апеляційною інстанцією на предмет з'ясування поважності причин неможливості його подання до суду першої інстанції. Адже, в обґрунтування підстав позову позивач у поданій позовній заяві та в ході розгляду справи судом першої інстанції на вказаний договір оренди не посилався. Тим більше, що з клопотання від 24.09.2013 про долучення доказів (а.с.160) не вбачається обґрунтування неможливості подання цього додаткового доказу до місцевого господарського суду з причин, незалежних від позивача, оскільки, будучи стороною цього договору оренди, позивач був своєчасно обізнаний про його існування, а, відтак, не був позбавлений можливості його подання станом на дату прийняття рішення від 17.07.2013.

Незважаючи на те, що заявник у поданій касаційній скарзі не посилається на вищевказане порушення апеляційним судом норм процесуального права (ч.1 ст.101 ГПК України), таке порушення є достатньою підставою для скасування оскаржуваної постанови, оскільки, як роз'яснено в п.11 постанови Пленуму ВГСУ від 24.10.2011 №11 "Про деякі питання практики застосування розділу XII1 Господарського процесуального кодексу України", суд касаційної інстанції не зв'язаний доводами касаційної скарги щодо порушення чи неправильного застосування нижчими судовими інстанціями норм матеріального і процесуального права та може встановлювати порушення чи неправильне застосування відповідних норм, на які не було посилання в такій скарзі.

Отже, наведене вище вимагає від суду касаційної інстанції встановлювати фактичні обставини справи, зокрема, щодо дійсного розміру збитків у вигляді неодержаних доходів, що безумовно виходить за межі перегляду справи в порядку касації (ч.2 ст.1117 ГПК України) та є підставою для скасування оскаржуваних рішення та постанови і передачі справи на новий розгляд до місцевого господарського суду у зв'язку з неповним встановленням та з'ясуванням ним обставин справи, які мають істотне значення для правильного вирішення спору.

Водночас, керуючись ст.11112 ГПК України, касаційна інстанція вважає за необхідне доручити суду першої інстанції при новому розгляді справи вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для призначення судово-бухгалтерської експертизи з врахуванням того, що наявні у справі докази (висновок експертного дослідження від 02.04.2013 №30326/1_ФМ, договір оренди від 31.07.2012) в частині визначення розміру збитків є суперечливими, а у разі, якщо наявні у справі докази є взаємно суперечливими, їх оцінку в разі необхідності може бути здійснено господарським судом з призначенням відповідної судової експертизи (абзац 3 п.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 №4 "Про деякі питання практики призначення судової експертизи").

Відповідно до п.3 ст.1119 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд, якщо суд припустився порушень норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Зважаючи на те, що вищезгадані істотні порушення норм процесуального права (ст.ст.34,41,42,43,101 ГПК України), які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення спору, допущені судами першої та апеляційної інстанцій, колегія вбачає достатні правові підстави для задоволення скарги шляхом скасування рішення та постанови і передачі справи на новий розгляд до господарського суду Рівненської області.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст.1115,1117-11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_7 задовольнити.

Рішення господарського суду Рівненської області від 17.07.2013 та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 24.09.2013 у справі №918/792/13 скасувати з передачею справи на новий розгляд до господарського суду Рівненської області.

Головуючий, суддя В.Овечкін

Судді: Є.Чернов

В.Цвігун