Постанова № 35954503, 09.12.2013, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" грудня 2013 р. Справа№ 910/16833/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Алданової С.О.

суддів: Дикунської С.Я.

Коршун Н.М.

при секретарі Шмиговській А.М.

за участю представників:

від позивача - не з'явився

від відповідача - не з'явився

розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Мостобудівельна компанія МСУ»

на рішення господарського суду міста Києва від 28.10.2013 року

у справі №910/16833/13 (суддя Ониськів О.М.)

за позовом Публічного акціонерного товариства «Південьзахідшляхбуд»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Мостобудівельна компанія МСУ»

про стягнення заборгованості

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство «Південьзахідшляхбуд» звернулось до господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Мостобудівельна компанія МСУ» про стягнення суми основного боргу у розмірі 139390,00 грн., 1776,53 грн. інфляційних втрат та 6564,70 грн. 3% річних.

В ході розгляду даної справи судом першої інстанції, позивачем була подана заява про уточнення та зменшення позовних вимог, згідно якої позивач просив стягнути з відповідача суму основного боргу у розмірі 139390,00 грн. та 6564,70 грн. 3% річних

Рішенням господарського суду м. Києва від 28.10.2013 р. позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача суму основного боргу в розмірі 139390,00 грн., 6564,70 грн. 3% річних та 2919,09 грн. судових витрат. Припинено провадження у справі в частині стягнення суми інфляційних втрат у розмірі 1776,53 грн.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що судом першої інстанції при винесенні рішення було порушено норми матеріального та процесуального права.

Представники позивача та відповідача в судове засідання 09.12.2013 р. не з'явились, про причини неявки суд не повідомили.

Враховуючи те, що в матеріалах справи містяться докази належного повідомлення всіх учасників судового процесу про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, а строки розгляду апеляційної скарги обмежені ст. 102 ГПК України, колегія суддів, вважає можливим здійснити перевірку рішення суду першої інстанції у даній справі в апеляційному порядку за наявними матеріалами справи та без участі представників позивача та відповідача.

Колегія суддів зазначає, що ухвалою від 27.11.2013 р. явка сторін у судове засідання обов'язковою не визнавалась.

Зважаючи на те, що неявка представників позивача та відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, апеляційний господарський суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

01.11.2011 р. між Публічним акціонерним товариством «Південьзахідшляхбуд» (субпідрядник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Мостобудівельна компанія МСУ» (генпідрядник) було укладено договір субпідряду № 4-1«б»/243, згідно умов якого позивач зобов'язався виконати роботи по влаштуванню асфальтобетонного покриття при капітальному ремонту шляхопроводу через залізницю на км 305+862 автомобільної дороги Київ-Ковель-Ягодин (на Люблін) за рахунок коштів державного бюджету, а відповідач зобов'язався передати позивачу проектно-кошторисну документацію, прийняти і оплатити виконані роботи на умовах, передбачених цим договором.

Пунктом 3.1. договору сторонами погоджено строк закінчення виконання робіт - листопад 2011 року.

Відповідно до п. 2.1. договору, загальна вартість робіт за договором визначається договірною ціною, що є невід'ємною частиною договору, та становить 139389,94 грн. з ПДВ.

На виконання умов вказаного договору позивачем було виконано роботи на загальну суму 139390,00 грн. у встановлені п. 3.1 договору строки, що підтверджується актом приймання виконаних будівельних робіт (форми КБ 2-В) від 18.11.2011 р. та довідкою про вартість виконаних будівельних робіт (форми КБ-3) від 18.11.2011 р., що підписані обома сторонами.

Пунктами 4.2, 4.3, 4.6 договору встановлено, що розрахунки за виконані роботи відповідач здійснює шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок позивача в строк, що не перевищує 10 робочих днів з дня підписання сторонами довідки про вартість виконаних робіт (форми КБ-3) та акта виконаних робіт (форми КБ-2в).

У разі затримки фінансування розрахунок за виконані роботи здійснюється у відповідності до документів, визначених п. 4.2 договору, протягом 5 банківських днів з дня отримання генпідрядником фінансування.

У разі затримки бюджетного фінансування не з вини генпідрядника, оплата за виконані роботи здійснюється протягом п'яти банківських днів з дати отримання генпідрядником бюджетного фінансування на свій реєстраційний рахунок, а у разі зміни бюджетного фінансування генпідрядник письмово повідомляє про це субпідрядника, який зобов'язаний негайно призупинити роботи з моменту отримання повідомлення.

Отже, кінцевий строк оплати виконаних позивачем робіт згідно акта від 18.11.2011 р. настав 02.12.2011 р.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем оплата виконаних робіт у повному обсязі не проведена, у зв'язку з чим у відповідача виникла заборгованість перед позивачем по оплаті прийнятих робіт загалом в сумі 139390,00 грн., яку позивач просить стягнути з відповідача в судовому порядку.

З матеріалів справи вбачається, що позивач неодноразово звертався до відповідача з претензіями від 25.04.2012 р., 21.06.2012 р., 06.02.2013 р., 13.03.2013 р.) про сплату заборгованості за прийняті роботи в сумі 139390,00 грн. Вказана претензія залишена відповідачм без відповіді та задоволення.

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічна норма міститься в ст. 193 ГК України, яка передбачає, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 837 ЦК України, за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Статтею 838 ЦК України встановлено, що підрядник має право, якщо інше не встановлено договором, залучити до виконання роботи інших осіб (субпідрядників), залишаючись відповідальним перед замовником за результат їхньої роботи. У цьому разі підрядник виступає перед замовником як генеральний підрядник, а перед субпідрядником - як замовник.

Генеральний підрядник відповідає перед субпідрядником за невиконання або неналежне виконання замовником своїх обов'язків за договором підряду, а перед замовником - за порушення субпідрядником свого обов'язку.

Замовник і субпідрядник не мають права пред'являти один одному вимоги, пов'язані з порушенням договорів, укладених кожним з них з генеральним підрядником, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ч. 1 ст. 853 ЦК України, замовник зобов'язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові.

Згідно ч. 1 ст. 854 ЦК України встановлено, якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.

В матеріалах справи наявний акт приймання виконаних будівельних робіт від 18.11.2011 р., який відповідачем підписано без зауважень, що свідчить про прийняття останнім виконаних позивачем робіт без претензій щодо їх якості, об'ємів і вартості та виникнення обов'язку у відповідача щодо їх оплати.

Відповідно до ст. 837 ЦК України, за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторонни (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Згідно ч. 1 ст. 212 ЦК України, особи, які вчиняють правочин, мають право обумовити настання або зміну прав та обов'язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (відкладальна обставина).

Оскільки договір підряду є оплатним, обов'язок відповідача як замовника за договором № 4-1«б»/243 від 01.11.2011 р. оплатити прийняті роботи регламентується відповідним законодавством та розділом 4 договору.

При цьому, умовами пунктів 4.3 та 4.6 договору сторонами узгоджено не умови виникнення у відповідача вказаного обов'язку, а порядок і строки здійснення розрахунків, тобто, строки виконання зобов'язання.

Вказані пункти договору, які регламентують порядок проведення розрахунків за виконані роботи після отримання бюджетного фінансування, суперечать імперативним приписам ч. 1 ст. 854 ЦК України, згідно якої у випадку відсутності домовленості сторін щодо попередньої оплати виконаної роботи, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи.

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Сторонами у п.п. 4.3 та 4.6 договору визначено строк виконання відповідачем зобов'язання з оплати виконаних робіт вказівкою на обставини надходження бюджетних коштів від замовника. Проте, вказана подія не може бути визнана такою, що неминуче має настати, оскільки вона залежить від суб'єктивної поведінки третьої особи, без зазначення реквізитів цієї особи в договорі.

Вказаними пунктами договору сторони визначили строк виконання зобов'язання з оплати виконаних робіт вказівкою на дію особи, яка не є стороною такого договору.

Статтею 511 ЦК України передбачено, що зобов'язання не може створювати обов'язку для третьої особи.

Зі змісту ч. 2 ст. 528 ЦК України вбачається, що у разі невиконання або неналежного виконання обов'язку боржника іншою особою цей обов'язок боржник повинен виконати сам.

Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Встановлення пунктами 4.2 та 4.6 договору залежності виконання відповідачем зобов'язання щодо оплати вартості виконаних робіт від наявності надходження бюджетних коштів (від замовника) суперечить приписам ст. 617 ЦК України, виходячи зі змісту якої випадкові обставини недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника чи відсутність у боржника необхідних коштів не звільняють боржника від відповідальності за порушення зобов'язання

Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 15.05.2012 р. у справі № 11/446 та постанові Вищого господарського суду України від 03.12.2012 р. у справі № 5011-16/4107-2012.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду, що позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 139390,00 грн. боргу є обгрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Позивачем також заявлено вимогу про стягнення з відповідача 6564,70 грн. 3% річних за прострочення виконання грошового зобов'язання за період з 06.01.2012 р. по 31.07.2013 р.

Відповідач заперечує проти позовних вимог в частині стягнення 3% річних, обґрунтовуючи це тим, що умовами п.п. 4.6 договору здійснення розрахунків відповідачем з позивачем за договором поставлено в залежність від надходження бюджетного фінансування від замовника, а посилання позивача на лист Служби автомобільних доріг у Рівненській області від 15.07.2013 р. № 10/1306 не є належним доказом отримання відповідачем бюджетного фінансування.

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст. 612 ЦК України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже передбачене законом право кредитора вимагати спати боргу з урахуванням, процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утриманими ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Колегія суддів, перевіривши розрахунок, погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовна вимоги про стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 6564,70 грн. є обгрунтованою та підлягає задоволенню у заявленному розмірі.

В частині стягнення суми інфляційних витрат у розмірі 1776,53 грн. апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що провадження у справі підлягає припиненню на підставі ч. 1 п. 4 ст. 80 ГПК України.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідачем, в порушення зазначеної норми, належним чином апеляційну скаргу не обґрунтовано, доказів та підстав для скасування рішення суду першої інстанції апеляційному суду не наведено.

З огляду на викладене, посилання скаржника на порушення норм матеріального та процесуального права, слід вважати такими, що не заслуговують на увагу. Крім того, доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду та не підтверджуються наявними матеріалами справи.

Тому колегія суддів вважає, що рішення господарського суду міста Києва від 28.10.2013 р. у даній справі є таким, що відповідає нормам матеріального і процесуального права, фактичним обставинам та матеріалам справи, у зв'язку з чим підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 102, п. 1 ч. 1 ст. 103, ст. 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Мостобудівельна компанія МСУ» залишити без задоволення.

Рішення господарського суду міста Києва від 28.10.2013 р. у справі №910/16833/13 залишити без змін.

Справу №910/16833/13 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання судовим рішенням апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий суддя С.О. Алданова

Судді С.Я. Дикунська

Н.М. Коршун