Рішення № 3595108, 05.05.2009, Господарський суд Сумської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

05.05.09

Справа № 13/111-09.

за позовом: дочірньої компанії «Укртрансгаз» Національної акціонерної компанії

«Нафтогаз України»

до відповідача: відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та

газифікації «Сумигаз»

про зобов’язання укласти договір

СУДДЯ ЛИХОВИД Б.І.

За участю представників сторін:

від позивача: Овдіна Ю.Б., довіреність від 08.01.2009 року № 2-16

від відповідача: Глазунов Д.В., довіреність від 24.12.2008 року № 30/222

СУТЬ СПОРУ: позивач в позовній заяві просить суд зобов’язати відповідача укласти договір № 118Н-399 від 26.11.2008 року на транспортування природного газу для потреб населення в 2009 році в редакції дочірньої компанії «Укртрансгаз» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України».

Відповідач у відзиві на позовну заяву від 10.04.2009 року № 30/999 проти вимог позивача заперечує щодо умов договору, посилаючись на те, що вони суттєво обмежують права товариства і тим самим порушують принцип рівності сторін.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення повноважних представників позивача та відповідача, дослідивши наявні докази по справі, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню, виходячи з наступного :

Відповідно до п. 2.1 Статуту дочірньої компанії «Укртрансгаз» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України», компанія створена з метою забезпечення безперебійного транспортування природного газу, ефективного функціонування та розвитку газового комплексу, більш повного задоволення потреб промислових і побутових споживачів у сировині та паливно-енергетичних ресурсах і одержання прибутку шляхом здійснення цієї та іншої господарської діяльності.

Як зазначив позивач в позовній заяві, під час укладення договору № 118Н-339 на транспортування природного газу для потреб населення в 2009 році між позивачем – дочірньою компанією «Укртрансгаз» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» та відповідачем – відкритим акціонерним товариством по газопостачанню та газифікації «Сумигаз» виникли розбіжності стосовно його умов.

Між позивачем та відповідачем було вжито заходи щодо урегулювання розбіжностей шляхом обміну протоколами розбіжностей.

Так сторонами вживались заходи щодо урегулювання розбіжностей шляхом обміну протоколами узгодження розбіжностей, що стосується п.п. 2.1, 2.2, 3.1, 3.2, 3.3, 3.5, 3.6, 3.7, 3.8, 3.9, 3.11, 4.3, 6.2, 6.3, 7.2, 7.3, 7.4, 7.5, проте, як зазначив позивач згода досягнута лише по п.п. 2.2, 3.2, 4.3, 6.3 договору.

Листом № 1409/11-004 від 16.02.2009 року (в справі) позивач направив на адресу відповідача протоколи узгодження розбіжностей у 4-х примірниках до договорів № 118Н-399 від 26.11.2008 року та № 118Н-400 від 26.11.2008 року про транспортування природного газу для потреб населення.

Відповідно до ст. 179 Господарського Кодексу України майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання є господарсько-договірними зобов'язаннями. Укладення господарського договору є обов'язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов'язковим для суб'єкта господарювання у випадках передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладення договору для певних категорій суб'єктів господарювання.

Відповідно до ст. 12 Закону України «Про трубопровідний транспорт» встановлено, що підприємства, установи та організації трубопровідного транспорту здійснюють приймання, збереження, перевантаження і транспортування трубопроводами, у тому числі з метою транзиту, вуглеводнів, хімічних продуктів, води та інших продуктів і речовин на основі договорів з урахуванням економічної ефективності та пропускної спроможності магістральних трубопроводів.

Відповідно до ч. 2 п. 10 Порядку забезпечення галузей національної економіки та населення природним газом, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.20012001 року № 1729, постачальники природного газу укладають з газотранспортними підприємствами НАК «Нафтогаз України» та суб'єктами господарської діяльності, що мають ліцензію на транспортування природного і нафтового газу розподільними трубопроводами, договори про транспортування природного газу.

Обов’язок укладення договорів у цій сфері обумовлюється також монопольним положенням сторін таких договорів. Відповідно до ст. 1 Закону України «Про природні монополії» природна монополія - стан товарного ринку, при якому задоволення попиту на цьому ринку є більш ефективним за умови відсутності конкуренції внаслідок технологічних особливостей виробництва (у зв'язку з істотним зменшенням витрат виробництва на одиницю товару в міру збільшення обсягів виробництва), а товари (послуги), що виробляються суб'єктами природних монополій, не можуть бути замінені у споживанні іншими товарами (послугами), у зв'язку з чим попит на цьому товарному ринку менше залежить від зміни цін на ці товари (послуги), ніж попит на інші товари (послуги) (далі - товари).

Відповідно до ст. 4 зазначеного Закону регулювання діяльності суб'єктів природних монополій у сферах, визначених у ст. 5 Закону, здійснюється національними комісіями регулювання природних монополій, які утворюються і функціонують відповідно до цього Закону. У випадках, встановлених законом, регулювання діяльності суб'єктів природних монополій може здійснюватися органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування.

Таким чином, законодавство України передбачає обов'язковість укладення договорів між підприємствами з газопостачання та газифікації та газотранспортними організаціями.

Закони України «Про трубопровідний транспорт» та «Про природні монополії» делегують повноваження з регулювання цих відносин Кабінету Міністрів України та Національній комісії з регулювання електроенергетики, нормативно-правові акти яких є обов'язковими для вищезазначених сторін.

Розбіжності між сторонами відносно п. 2.1 спірного договору стосуються включення умови про складання графіків між замовником та виконавцем по нерівномірній подачі газу.

Нерівномірна подача газу встановлюється з урахуванням ресурсів газу, кліматичних умов і пропускної спроможності магістральних трубопроводів Виконавця за графіками складеними між Замовником та Виконавцем.

Відповідач посилається на п. 2.1 «Правил подачі та використання природного газу в народному господарстві України, затверджених Наказом «Держкомнафтогазу» № 355 від 01.11.1994 року.

Наказом Державного комітету України по нафті і газу від 01.11.1994 року № 355 затверджено Правила подачі та використання природного газу в народному господарстві України (далі - Правила).

Правила є обов'язковими для всіх підприємств, об'єднань і організацій, зайнятих видобутком, транспортуванням, збутом і споживанням природного газу, проектуванням систем газопостачання і газоспоживчого обладнання та його налагоджуванням незалежно від їх відомчого підпорядкування і форми власності.

Відповідно до п. 2.1 Правил кількість природного газу, передбаченого для поставки, визначається договором у відповідності з затвердженими для газопостачальних, газозбутових організацій і споживачів річними і квартальними лімітами. Місячні ліміти поставки природного газу споживачам встановлюються на підставі квартальних лімітів, виходячи з середньодобової норми споживання природного газу.

Кількість постачання природного газу комунально-побутовим споживачам в тому числі для населення у І, II і IV кварталах року встановлюються Кабінетом Міністрів України нерівномірно по місяцях з урахуванням ресурсів, кліматичних умов і пропускної спроможності газопроводів.

Газопостачальні і газозбутові організації повинні подавати споживачам природний газ рівномірно протягом місяця у межах середньодобової норми споживання згідно з договором та узгодженими між сторонами диспетчерськими графіками (п. 8.2 Правил).

Оскільки розбіжності сторін стосовно п. 2.1 договору стосуються включення умов про складання графіків між замовником та виконавцем по нерівномірній подачі газу, а з огляду на п. 2.1 та п. 8.2 Правил позивач не наділений компетенцією самостійно встановлювати по місяцях розподіл обсягів транспортування природного газу, то умови п. 2.1 договору у запропонованій ним редакції є мотивованими, правомірними і та таким, що не порушує прав та законних інтересів відповідача.

Враховуючи викладене, суд вважає вимоги позивача щодо викладення п. 2.1 договору про транспортування природного газу на 2009 рік в його редакції такими, що підлягають задоволенню.

П. 3.1 договору позивач запропонував викласти в наступній редакції: «Замовник передає Виконавцю газ в загальному потоці в обсягах, зазначених в пункті 2.1 даного договору, на пунктах прийому-передачі газу в магістральні трубопроводи Виконавця». П. 3.3 договору позивач запропонував викласти в наступній редакції : «Виконавець приймає газ від Замовника на пунктах прийому-передачі газу в магістральні трубопроводи та здійснює його транспортування по території України до ГРС, де передає газ в загальному потоці Замовнику».

Відповідач наполягає на викладенні п. 3.1 договору в наступній редакції: «Виконавець передає Замовнику газ в загальному потоці газу на газо-вимірювальних станціях (ГВС) в пунктах приймання-передачі газу, що знаходяться на кордоні розподілу магістральних (ДК «Укртрансгаз») та розподілених мереж Замовника».

Щодо п. 3.3, відповідач запропонував не включати його в текст договору.

В обґрунтування своєї позиції відповідач посилається на те, що в кожному випадку приймання-передачі обсягів природного газу, як і любого іншого товару, робіт, послуг, складається відповідний документ (акт), що підтверджує факт передачі і кількість переданого товару (природного газу). Жодного акту, які відображували будь-яку передачу природного газу в пунктах приймання-передачі, зазначених в пункті 3.1. Договору в редакції позивача, взагалі не існує.

Проте, договір про умови приймання-передачі природного газу на пунктах приймання-передачі та режим транспортування його споживачам, укладений між сторонами і відповідні акти приймання-передачі природного газу чітко визначають, а тому і підтверджують позицію відповідача про те, що «Виконавець (ДК «Укртрансгаз») передає Замовнику (ВАТ «Сумигаз») газ в загальному потоці газу на газовимірювальних станціях (ГВС) в пунктах приймання-передачі газу, що знаходяться на кордоні розподілу магістральних (ДК «Укртрансгаз») та розподільних мереж Замовника».

При цьому, господарський суд вважає, що пункт 3.1 договору про транспортування природного газу на 2009 рік треба прийняти в редакції відповідача, оскільки позивач не подав обґрунтованих заперечень проти позиції відповідача, п. 3.3 виключити з договору.

Позивач запропонував викласти пункт 3.5 договору в наступній редакції: «Кількість газу, що передається сторонами, визначається приладами обліку витрат газу, які встановлені на пунктах прийому-передачі газу, зазначених в пункті 3.1 даного договору, та на ГРС.

Приклади обліку витрат газу повинні відповідати вимогам «Правил измерения расходов газов и гидкостей стандартними служащими устройствами РД-50-213-80», іншими нормативними документами Держстандарту України.

За одиницю виміру обсягу газу при його обліку встановлюється один кубічний метр (куб. м.) газу при температурі 20 град. С, тиску 760 мм ртутного стовпчика (101325 Па).»

Відповідач наполягає на викладенні частини першої п. 3.5 в наступній редакції: «Кількість газу, що передається, визначається по показникам лічильників та діючих норм спостереження природного газу населенням, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.1996 року № 619».

При цьому господарський суд вважає вимоги позивача щодо викладення п. 3.5 договору про транспортування природного газу на 2009 рік в його редакції такими, що підлягають задоволенню, оскільки позивач, як газотранспортна організація, що не має власних ресурсів газу, може передати на ГРС лише ту кількість газу, яка надійшла в магістральні газопроводи для споживачів від їх постачальників.

Тому, суд вважає вимоги позивача щодо викладення п. 3.5 договору про транспортування природного газу на 2009 рік в його редакції такими, що підлягають задоволенню.

Позивач запропонував викласти пункт 3.6 договору в наступній редакції: «Виконавець забезпечує на виході з ГРС подачу зазначеної в даному договорі кількості газу з підтриманням робочого тиску згідно з технічними характеристиками регулюючого обладнання ГРС, за умови:

- надходження газу Замовника в магістральні трубопроводи Виконавця в обсягах, зазначених у пункті 2.1 даного договору;

- дотримання Замовником запланованої добової норми відбору газу через ГРС для всіх категорій споживачів, яка відповідає місячному розподілу газу, наданому замовником Виконавцю до початку місяця транспортування газу, з розбивкою по добах по кожній ГРС;

- 100% оплати наданих Виконавцем послуг по транспортуванню газу.

У випадку якщо кількість відібраного Замовником газу на виході з ГРС перебільшує кількість газу зазначену в місячному розподілі газу по кожній ГРС, наданому Замовником Виконавцю до початку місяця транспортування, а також у випадку недотримання Замовником дисципліни розрахунків за послуги по транспортуванню газу, Виконавець не несе відповідальності за підтримання робочого тиску на виході з ГРС.».

Відповідач наполягає на викладенні п. 3.6 договору в наступній редакції: «Виконавець забезпечує на виході з ГРС подачу зазначеної в даному договорі кількості газу з підтриманням мінімального рівня тиску в розподільчих мережах Замовника (З кгс/см2) в цілях безперебійного забезпечення населення природним газом».

Враховуючи викладене, а також те, що здійсненню обов’язку позивача - надати послуги з транспортування природного газу, кореспондується зустрічний обов'язок відповідача оплатити послуги за транспортування газу господарський суд вважає, що редакція п. 3.6 запропонована позивачем є обґрунтованою, а вимоги щодо викладення зазначеного пункту в редакції позивача, такою, що підлягає задоволенню.

П. 3.7 договору позивач запропонував викласти в наступній редакції: «Обсяг відбору газу Замовником на ГЗС протягом місяця на повинен перевищувати обсяг газу, що передається Замовником в магістральні трубопроводи Виконавця в цьому місяці».

Відповідач запропонував не включати даний пункт в текст договору.

Позивач, як газотранспортна організація, що не має власних ресурсів газу, може передати на ГРС лише ту кількість природного газу, яка надійшла в магістральні газопроводи для споживачів від їх постачальників.

Виконавець може протранспортувати природний газ Замовника, лише в тому обсязі, який зазначений в договорі, за умови надходження зазначеного обсягу газу в газотранспортну мережу Виконавця.

У випадку ненадходження природного газу від Постачальника в мережу Виконавця, в обсягах, передбачених в договорі, Виконавець не має можливості передати газ Замовнику.

Враховуючи зазначене, вимоги позивача щодо викладення п. 3.7 договору в його редакції є правомірними, обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Позивач запропонував викласти пункт 3.8 договору в наступній редакції: «При зменшенні обсягів надходження газу Замовника в магістральні трубопроводи Виконавця в пунктах прийому-передачі газу, зазначених в пункті 3.1 цього договору, Виконавець відповідно зменшує обсяг подачі газу Замовнику на ГРС».

Відповідач запропонував не включати даний пункт в текст Договору.

Господарський суд вважає позовні вимоги в частині викладення п. 3.8. Договору в редакції запропонованій позивачем обґрунтованим, оскільки позивач, як газотранспортна організація, що не має власних ресурсів газу, може передати на ГРС лише ту кількість газу, яка надійшла в магістральні газопроводи для споживачів від їх постачальників.

Позивач запропонував викласти пункт 3.9 договору в наступній редакції: «При перевитратах добової норми відбору газу Замовником понад обумовлені даним договором обсяги Виконавець має право здійснювати примусове обмеження подачі газу до встановленого добового обсягу через 24 години з часу попередження».

Відповідач запропонував не включати даний пункт в текст договору.

Господарський суд вважає вимоги позивача щодо викладення п. 3.9 в редакції позивача обґрунтованим та таким, що не суперечить нормам, оскільки відповідно до п. 2.6. «Правил подачі та використання природного газу в народному господарстві України" при перевитратах добової норми відбору природного газу газозбутовою організацією понад обумовлені договором обсяги газопостачальній організації надається право здійснювати примусове обмеження подавання газу до встановленого добового об'єму через 24 години з часу попередження, а газозбутовій організації щодо споживача здійснювати примусове обмеження поставки природного газу до встановленої середньодобової норми через 6 годин після попередження.

Позивач запропонував викласти пункт 3.11 договору в наступній редакції: «У випадку не виділення постачальником Замовнику планових обсягів поставки газу або неоплати, несвоєчасної оплати Замовником послуг по транспортуванню газу Виконавець має право здійснювати заходи, спрямовані на обмеження подачі газу Замовнику, про що Виконавець в письмовій формі повідомляє Замовника».

Відповідач запропонував не включати даний пункт в текст договору.

Відповідно до п. 2.1. «Правил подачі та використання природного газу в народному господарстві» - кількість природного газу, передбаченого для поставки, визначається договором у відповідності з затвердженими для газопостачальних, газозбутових організацій і споживачів річними і квартальними лімітами. Місячні ліміти поставки природного газу споживачам встановлюються на підставі квартальних лімітів, виходячи з середньодобової норми споживання природного газу.

Згідно п. 12 «Порядку забезпечення споживачів природним газом», затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 1729 від 27.12.2001 року –газотранспортні підприємства НАК «Нафтогаз України» обмежують або припиняють подачу газу споживачам в установленому порядку у разі неповного проведення розрахунків за спожитий природний газ та надані послуги з його транспортування та розподілу, або для яких постачальником не виділено планових обсягів поставки газу. При цьому відповідальність за наслідки дій з припинення подачі газу несе сторона, яка не виконала умов укладених договорів.

Враховуючи викладені обставини, господарський суд вважає п. 3.11 договору запропонований позивачем, таким, що не суперечить вимогам чинного законодавства, а вимоги позивача в цій частині такими, що підлягають задоволенню.

П. 6.2. спірного договору позивач запропонував викласти в наступній редакції: «Замовник здійснює оплату послуг по транспортуванню газу шляхом щоденного зарахування коштів на поточний рахунок Виконавця в порядку встановленому Алгоритмом (порядком) розподілу коштів, затвердженим Національною комісією регулювання електроенергетики України. Остаточний розрахунок за фактично надані послуги по транспортуванню газу здійснюється Замовником протягом місяця, наступного за звітним місяцем, в якому здійснювалось транспортування газу».

Відповідач запропонував виключити другий абзац п. 6.2 з тексту договору.

Господарський суд вважає, що закріплення обов'язку відповідача розрахуватися з позивачем протягом місяця, наступного за місяцем надання послуг, є таким, що не суперечить чинному законодавству, так як, згідно умов договору природний газ транспортується позивачем відповідачу безперервно, протягом року, в зв'язку з чим позовні вимоги щодо викладення п. 6.2. договору в редакції позивача підлягають задоволенню.

Позивач запропонував викласти п. 7.2 договору в наступній редакції: «Виконавець відповідає за втрату газу, яка виникла в магістральних трубопроводах під час його транспортування від пунктів прийому-передачі газу, зазначених в п. 3.1 даного договору, до ГРС у розмірі фактичної шкоди, якщо він не доведе, що втрата сталася не з його вини».

Відповідач запропонував викласти вказаний пункт договору в такій редакції: «Виконавець відповідає за втрату прийнятого ним для транспортування у пунктах прийому-передачі газу в розподільчі газопроводи в розмірі вартості такого газу».

Запропонована позивачем редакція п. 7.2 договору повністю відображено і враховано ситуацію щодо умов транспортування природного газу та умов його обліку, відповідає чинному законодавству України, технічним характеристикам та специфіці галузі, тому вимоги позивача щодо викладення п. 7.2 договору є обґрунтованими, правомірними та підлягають задоволенню.

П. 7.3 договору позивач запропонував викласти в наступній редакції: «У разі неоплати або несвоєчасної оплати по транспортуванню газу в строки, зазначені в п. 6.2 даного договору, Замовник сплачує на користь Виконавця, крім сум заборгованості, пеню в розмірі 0,1 відсотка, але не більше подвійної облікової ставки Національного Банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми прострочення платежу за кожен день прострочення платежу.»

Відповідач запропонував викласти даний пункт договору в наступній редакції: «За несвоєчасне перерахування коштів, які фактично надійшли на поточний рахунок зі спеціальним режимом використання Замовник сплачує на користь Виконавця, крім суми заборгованості, пеню в розмірі облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу, за кожен день прострочення платежу».

Розбіжності щодо умов п. 7.3. договору виникли у зв’язку з включенням до умов відповідного договору положень про відповідальність за несвоєчасну оплату наданих транспортних послуг у вигляді пені.

Відповідач запропонував не включати даний пункт в текст Договору.

Заперечення відповідача з цього приводу не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, тому є безпідставними. При цьому суд враховує, що розмір встановленої спірним договором відповідальності відповідача за неналежне виконання зобов’язання по оплаті наданих послуг у вигляді пені є меншим, порівняно з відповідальністю, встановленою ч. 2 ст. 232 ЦК України, тому відповідні положення договору прав відповідача не порушують.

Пункт 7.3. договору приймається в редакції позивача, оскільки господарський суд вважає вимоги позивача такими, що не суперечать нормам чинного законодавства.

Відповідач запропонував доповнити текст договору п.п. 7.4 та 7.5.

Так, п. 7.4 договору викласти в наступній редакції: «У випадку невиконання в повному об’ємі транспортування газу на місяць Виконавець сплачує на користь Замовника пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла у період, протягом якого відбулась затримка виконання зобов’язання, від вартості непротранспортованих об’ємів природного газу у відповідному місяці».

П. 7.5 договору відповідач запропонував викласти в такій редакції: «За передачу Виконавцем Замовнику газу нижчої, ніж якість газу, яка передбачена договором, Виконавець сплачує Замовнику штраф в розмірі 10,0% від вартості обсягу газу, якість якого не відповідає вимогам, встановленим даним договором.

В разі невиконання Виконавцем умови договору щодо підтримання мінімально-допустимого тиску, зазначеного в п. 3.1 даного договору, що призвело до порушення прав або законних інтересів споживачів газу, Виконавець компенсує збитки, пов'язані з заподіяною шкодою споживачу, його майну, навколишньому середовищу, в розмірі фактично пред’явленої або відшкодованої Замовником суми, відповідно до вимог ст.ст.224-226 ГК України.»

Господарський суд вважає вимогу щодо включення до тексту договору п.п. 7.4 та 7.5 з боку відповідача необґрунтованою, враховуючи ту обставину, що позивач не має власного резерву газу, а тому не має можливості передати в мережу замовника природний газу в обсягах більших, ніж поступили в газотранспортну систему Виконавця для Замовника.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати по державному миту в сумі 85 грн. 00 коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, –

В И Р І Ш И В :

1. Позов задовольнити частково.

2. Вважати укладеним договір № 118Н-399 від 26.11.2008 року на транспортування природного газу для потреб населення у 2009 році, між дочірньою компанією «Укртрансгаз» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» (01021, м. Київ, вул. Кловський узвіз, 9/1, код 30019801) та відкритим акціонерним товариством по газопостачанню та газифікації «Сумигаз» (40021, м. Суми, вул. Лебединська, 13, код 03352432) в частині пунктів розбіжностей в наступній редакції:

Викласти п. 2.1 договору в наступній редакції: «Прийом-передача газу протягом місяця здійснюється сторонами, як правило, рівномірно, виходячи із середньодобового місячного обсягу. Нерівномірна подача газу встановлюється з урахуванням ресурсів газу, кліматичних умов і пропускної спроможності магістральних трубопроводів Виконавця за графіками складеними між Замовником та Виконавцем»

Викласти п. 3.1 договору в наступній редакції: «Виконавець передає Замовнику газ в загальному потоці газу на газо-вимірювальних станціях (ГВС) в пунктах приймання-передачі газу, що знаходяться на кордоні розподілу магістральних (ДК «Укртрансгаз») та розподілених мереж Замовника.».

П. 3.3 виключити з договору.

Викласти п. 3.5 договору в наступній редакції: «Кількість газу, що передається сторонами, визначається приладами обліку витрат газу, які встановлені на пунктах прийому-передачі газу, зазначених в пункті 3.1 даного договору, та на ГРС.

Приклади обліку витрат газу повинні відповідати вимогам «Правил измерения расходов газов и гидкостей стандартними служащими устройствами РД-50-213-80», іншими нормативними документами Держстандарту України.

За одиницю виміру обсягу газу при його обліку встановлюється один кубічний метр (куб. м.) газу при температурі 20 град. С, тиску 760 мм ртутного стовпчика (101325 Па).».

Викласти п. 3.6 договору в наступній редакції: ««Виконавець забезпечує на виході з ГРС подачу зазначеної в даному договорі кількості газу з підтриманням робочого тиску згідно з технічними характеристиками регулюючого обладнання ГРС, за умови:

- надходження газу Замовника в магістральні трубопроводи Виконавця в обсягах, зазначених у пункті 2.1 даного договору;

- дотримання Замовником запланованої добової норми відбору газу через ГРС для всіх категорій споживачів, яка відповідає місячному розподілу газу, наданому замовником Виконавцю до початку місяця транспортування газу, з розбивкою по добах по кожній ГРС;

- 100% оплати наданих Виконавцем послуг по транспортуванню газу.

У випадку якщо кількість відібраного Замовником газу на виході з ГРС перебільшує кількість газу зазначену в місячному розподілі газу по кожній ГРС, наданому Замовником Виконавцю до початку місяця транспортування, а також у випадку недотримання Замовником дисципліни розрахунків за послуги по транспортуванню газу, Виконавець не несе відповідальності за підтримання робочого тиску на виході з ГРС.».

Викласти п. 3.7 договору в наступній редакції: «Обсяг відбору газу Замовником на ГЗС протягом місяця на повинен перевищувати обсяг газу, що передається Замовником в магістральні трубопроводи Виконавця в цьому місяці.».

Викласти п. 3.8 договору в наступній редакції: «При зменшенні обсягів надходження газу Замовника в магістральні трубопроводи Виконавця в пунктах прийому-передачі газу, зазначених в пункті 3.1 цього договору, Виконавець відповідно зменшує обсяг подачі газу Замовнику на ГРС.».

Викласти п. 3.9 договору в наступній редакції: «При перевитратах добової норми відбору газу Замовником понад обумовлені даним договором обсяги Виконавець має право здійснювати примусове обмеження подачі газу до встановленого добового обсягу через 24 години з часу попередження.».

Викласти п. 3.11 договору в наступній редакції: «У випадку не виділення постачальником Замовнику планових обсягів поставки газу або неоплати, несвоєчасної оплати Замовником послуг по транспортуванню газу Виконавець має право здійснювати заходи, спрямовані на обмеження подачі газу Замовнику, про що Виконавець в письмовій формі повідомляє Замовника.».

Викласти п. 6.2 договору в наступній редакції: «Замовник здійснює оплату послуг по транспортуванню газу шляхом щоденного зарахування коштів на поточний рахунок Виконавця в порядку встановленому Алгоритмом (порядком) розподілу коштів, затвердженим Національною комісією регулювання електроенергетики України від 12.07.2000 року № 759 «Про затвердження алгоритму розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки зі спеціальним режимом використання газопостачальних підприємств».

Остаточний розрахунок за фактично надані послуги по транспортуванню газу здійснюється Замовником протягом місяця, наступного за звітним місяцем, в якому здійснювалось транспортування газу.»

Викласти п. 7.2 договору в наступній редакції: «Виконавець відповідає за втрату газу, яка виникла в магістральних трубопроводах під час його транспортування від пунктів прийому-передачі газу, зазначених в п. 3.1 даного договору, до ГРС у розмірі фактичної шкоди, якщо він не доведе, що втрата сталася не з його вини».

Викласти п. 7.3. договору в наступній редакції: «У разі неоплати або несвоєчасної оплати послуг по транспортуванню газу в строки, зазначені в пункті 6.2 даного договору, Замовник сплачує на користь Виконавця, крім суми заборгованості, пеню в розмірі 0,1 відсотка, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.».

Не включати п.п. 7.4, 7.5 в текст договору.

3. Стягнути з відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Сумигаз» (40021, м. Суми, вул. Огарьова, 21, код 03352432) на користь дочірньої компанії «Укртрансгаз» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» (01021, м. Київ, вул. Кловський узвіз, 9/1, код 30019801) 85 грн. 00 коп. державного мита, 118 грн. 00 коп. витрат на інформаційно –технічне забезпечення судового процесу.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

СУДДЯ Б.І.ЛИХОВИД

Повний текст рішення підписано 07.05.2009 року.