Постанова № 35950599, 04.12.2013, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-14360/12/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Добрівська Н. А.

Суддя-доповідач: Старова Н.Е.

ПОСТАНОВА

Іменем України

04 грудня 2013 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді суддів: Старової Н. Е. Файдюка В. В., Чаку Є. В. розглянувши в письмовому провадженні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Український інвестиційний капітал» на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва по справі за адміністративним позовом Державної податкової інспекції у Голосіївському районі міста Києва Державної податкової служби (Державної податкової інспекції у Голосіївському районі міста Києва Головного управління Міндоходів) (далі позивач, ДПІ) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Український інвестиційний капітал» (далі відповідач, Товариство) про накладення арешту на кошти платника податків, що знаходяться у банку, -

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернулась Державна податкова інспекція у Голосіївському районі міста Києва Державної податкової служби (Державна податкова інспекція у Голосіївському районі міста Києва Головного управління Міндоходів) з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Український інвестиційний капітал» про накладення арешту на кошти, що знаходяться на рахунках платника податків у банках.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 31 січня 2013 року позов задоволено.

Відповідач, не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати постанову та прийняти нове рішення, яким в задоволенні адміністративного позову відмовити.

Справа розглянута відповідно до вимог п. 2 ч. 1 ст. 197 КАС України.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.

Як вбачається з матеріалів справи, у лютому - березні 2011 року працівниками ДПІ у Голосіївському районі м. Києва проведено документальну планову виїзну перевірку ТОВ Компанія з управління активами «Український інвестиційний капітал» з питань дотримання вимог податкового валютного та іншого законодавства за період з 03.10.2007 року по 30.09.2010 року, за результатами якої складено акт від 06 квітня 2011 року за № 59/1-22-10-35391432.

На підставі вказаного Акта перевірки, винесено податкове повідомлення-рішення форми «Р» № 0000122201 від 20 квітня 2011 року, яким визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток фінансових установ, розташованих на території України, за винятком страхових організацій на загальну суму 35 943 868,00 грн. (з них, основний платіж - 28 755 094, 00 грн., штрафні (фінансові санкції) - 7 188 774,00 грн.)

Також, ДПІ у Голосіївському районі м. Києва винесено податкове повідомлення-рішення форми «У» за №0000442202 від 20 квітня 2011 року, яким відповідачу визначено суму грошового зобов'язання - пеню за порушення термінів розрахунків у сфері ЗЕД, невиконання зобов'язання та штрафні санкції за порушення вимог валютного законодавства у розмірі 9 346 153, 00 грн.

Не погоджуючись з податковими повідомленнями-рішеннями за № 0000122201, № 0000442202 від 20 квітня 2011 року, платник податків оскаржив їх у судовому порядку. За наслідками розгляду судами першої та апеляційної інстанції, оскаржувані податкові повідомлення-рішення залишені без змін.

Крім того, платником податків подано до контролюючого органу податкові декларації з податку на прибуток підприємства № 342900 від 07.02.2011 року, № 19213 від 23.04.2012 року, № 50561 від 26.07.2012 року, в яких самостійно визначив суму зобов'язання з вказаного податку у розмірах 283,00 грн., 188,00 грн, 87,00 грн. відповідно.

Станом на час звернення до суду із вимогою про накладення арешту на кошти, що знаходяться на розрахункових рахунках платника податків за відповідачем рахувалась заборгованість перед бюджетом на загальну суму 45 290 134,91 грн, з яких: податок на прибуток фінансових установ, розташованих на території України у розмірі 35 944 167,92 грн. та пеня за порушення термінів розрахунків у сфері ЗЕД у розмірі 9 346 153,00 грн, яка в добровільному порядку Товариством не сплачена.

Позивач зазначав, що, оскільки відповідач має податковий борг, який не сплачено в установлений законом строк та в нього відсутнє майно, яке може бути описане у податкову заставу, у відповідності до підпункту 20.1.17 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України, він звернувся до суду з позовом про накладення арешту на кошти відповідача, що знаходяться в банку, в межах податкового боргу.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення невірно застосував норми матеріального та процесуального права, що мають значення для вирішення справи та дійшов невірного висновку, з яким суд апеляційної інстанції не погоджується, виходячи з наступного.

Відповідно до підпункту 20.1.17 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України, органи державної податкової служби мають право звертатися до суду щодо накладення арешту на кошти та інші цінності такого платника податків, що знаходяться в банку, у разі, якщо у платника податків, який має податковий борг, відсутнє майно та/або його балансова вартість менша суми податкового боргу, та/або таке майно не може бути джерелом погашення податкового боргу.

Наведена законодавча норма встановлює одночасно як право податкового органу на звернення до суду з вимогою про накладення арешту на кошти платника податків, так і підстави для реалізації цього повноваження. Такими підставами є: 1) відсутність майна, за рахунок якого може бути погашений податковий борг; 2) недостатність такого майна для погашення суми податкового боргу через те, що балансова вартість цього майна менша за відповідну суму податкового боргу; 3) майно не може бути джерелом погашення податкового боргу у відповідній сумі.

Водночас, умовою застосування норми підпункту 20.1.17 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України, є відсутність у платника податків майна, яке може бути використане для погашення податкового боргу.

При цьому, суд повинен встановити відсутність відповідного майна не взагалі, а саме на момент, коли у податкового органу виникає право на стягнення податкового боргу, ефективність реалізації якого забезпечується спеціальними заходами, зокрема, адміністративним арештом майна, у тому числі, коштів. В іншому разі, вимога про застосування арешту коштів буде передчасною, оскільки не виключається, що на момент пред'явлення відповідної вимоги майно, за рахунок якого можна погасити податковий борг, буде наявним.

Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження факту відсутності у платника податків майна, за рахунок якого може бути погашений податковий борг, позивачем надано копію рішення про опис майна у поадткову заставу та копію Акта опису майна № 9/19-106 від 22.05.2012 року за підписом податкового керуючого та представника платника податків, яким зафіксовано відсутність такого майна (а. с. 15-17).

Однак, податковим органом адміністративний позов подано 19.10.2012 року, тобто через 7 місяців після складення Акту опису майна, що не виключає, що майно, за рахунок якого можна погасити податковий борг, стало наявним.

Крім того, у відповідності до глави 10 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої № 22 постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 року, виконання банком арешту коштів, що зберігаються на рахунку клієнта, здійснюється за постановою державного виконавця чи рішення суду (у тому числі ухвалою, постановою, наказом, виконавчим листом суду) про стягнення коштів або про накладання арешту в порядку установленому законом.

Оскільки, як вбачається з матеріалів справи, постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 липня 2012 року у справі № 2а-10024/12/2670 подання ДПІ у Голосіївському районі м. Києва ДПС задоволено та стягнуто з ТОВ «Компанія з управління активами «Український інвестиційний капітал» податкову заборгованість у сумі 45 290 134,91 грн, то з врахуванням вищенаведених норм, з набранням судовим рішенням у справі № 2а-10024/12/2670 законної сили виключається необхідність у застосуванні п. п. 20.1.17 п. 20.1 ст. 20 ПКУ в даному спорі.

Окремо, колегія суддів зауважує, що, органам ДПС надано повноваження для звернення до суду з різними позовними вимогами у різних випадках, а саме: про накладення арешту на кошти та інші цінності у випадках, визначених п.п. 20.1.17 п. 20.1 ст. 20 ПКУ та про застосування адміністративного арешту майна (в тому числі коштів на рахунку платника згідно ч.3 п.п.94.6.2 ст. 94 ПКУ) у випадках, визначених п. 94.2 ст. 94 ПКУ.

Оскільки, при зверненні до суду позивачем не ставилося питання про застосування арешту коштів на рахунках платника податків як різновиду адміністративного арешту майна, у зв'язку з виникненням обставин, передбачених п. 94.2 ст. 94 ПКУ, то посилання суду першої інстанції на зазначені норми є безпідставними.

За таких підстав, колегія суддів вважає, що позовні вимоги ДПІ в частині накладення арешту на кошти, що знаходяться на рахунках платника податків у банках не підлягають задоволенню, а суд першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення, невірно застосував норми матеріального та процесуального права, що мають значення для вирішення справи та дійшов висновку, з яким суд апеляційної інстанції не погоджується.

Доводи апеляційної скарги відповідача, спростовують висновки суду першої інстанції, викладені у постанові від 31 січня 2013 року, та є підставою для її скасування.

За таких обставин, відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 202 КАС України, апеляційну скаргу слід задовольнити, а постанову суду першої інстанції - скасувати та прийняти нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог вимог відмовити в повному обсязі.

Оскільки апелянт при поданні апеляційної скарги не сплатив судовий сбір в повному обсязі, встановленому ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», як за спір майнового характеру, тому з Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Український інвестиційний капітал» належить стягнути на користь Державного бюджету України різницю судовий збір в сумі різниці між сумою встановленою законодавством, та фактично сплаченою, тобто 40, 15 грн.

Керуючись статтями 195, 198, 202, 207, 212, 254 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Український інвестиційний капітал» задовольнити, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 31 січня 2013 року - скасувати та прийняти нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Український інвестиційний капітал» на користь Державного бюджету України судовий збір 40 (сорок) грн 15 коп за наступними реквізитами: п/р 31211206781007, отримувач - УДКСУ у Печерському р-ні, банк отримувача - ГУДКCУ у м. Києві, код ЄДРПОУ 38004897, МФО 820019, код бюджетної класифікації 22030001, символ звітності - 206.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку і строки, визначені ст. 212 КАС України.

Головуючий суддя:

Судді:

Головуючий суддя Старова Н.Е.

Судді: Файдюк В.В.

Чаку Є.В.