Ухвала суду № 35944958, 03.12.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 грудня 2013 року м. Київ К/9991/7175/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Голубєвої Г.К.

Карася О.В.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Петровському районі м. Донецька

на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 23 листопада 2010 року

та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 20 січня 2011 року

у справі № 2-а-24340/10/0570

за позовом Приватного підприємства «Вінфорс-ЕКО»

до Державної податкової інспекції у Петровському районі м. Донецька

про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 23 листопада 2010 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 20 січня 2011 року, позов Приватного підприємства «Вінфорс-ЕКО» (позивач) до Державної податкової інспекції у Петровському районі м. Донецька (відповідач) задоволено. Скасовано податкові повідомлення-рішення № 0000762342/0 від 08 вересня 2010 року та № 0000752342/0 від 08 вересня 2010 року.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями у справі, відповідач оскаржив їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В поданій касаційній скарзі, ДПІ у Петровському районі м. Донецька, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, просить скасувати постанову Донецького окружного адміністративного суду від 23 листопада 2010 року, ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 20 січня 2011 року та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційну скаргу слід відхилити, виходячи з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем проведено документальну невиїзну перевірку ПП «Вінфорс-ЕКО» щодо підтвердження взаємовідносин з Товариством з обмеженою відповідальністю «Струм» за період з 01 травня 2010 року по 31 травня 2010 року, за результатами якої складено акт № 1088/23/34850085 від 26 серпня 2010 року.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення № 0000752342/0 від 08 вересня 2010 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 60 615,50 грн. (55 105,00 грн. - основний платіж, 5 510,50 грн. - штрафні (фінансові) санкції), та № 0000762342/0 від 08 вересня 2010 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 61 717,60 грн. (44 084,00 грн. - основний платіж, 17 633,60 грн. - штрафні (фінансові) санкції).

Перевіркою встановлено порушення позивачем пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 334/94-ВР), підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 168/97-ВР) у зв'язку з неправомірним віднесенням до складу валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість сум, сформованих за договором купівлі-продажу № 17/5 від 17 травня 2010 року, укладеним з ТОВ «Струм», з підстав відсутності факту реального вчинення господарської операції та, як наслідок, нікчемності вказаного правочину.

Зазначений висновок податковим органом зроблено з огляду на відсутність у постачальника позивача основних фондів, трудових та виробничих ресурсів, транспортних засобів, складських та торгівельних приміщень, сировини та матеріалів, необхідних для здійснення основного виду діяльності, а також неперебування вказаного суб'єкта господарювання за юридичною адресою.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій виходили з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Пунктом 5.1 статті 5 Закону № 334/94-ВР визначено, що валовими витратами виробництва та обігу є сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону № 334/94-ВР до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Підпунктом 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону № 334/94-ВР передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до пункту 1.7 статті 1 Закону № 168/97-ВР податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР передбачено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Згідно із статтею 1 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон № 996-XIV) первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином оформленими первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

В свою чергу, судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що фактичне виконання договору № 17/5 від 17 травня 2010 року підтверджується видатковою накладною № 29 від 31 травня 2010 року та платіжним дорученням.

До складу податкового кредиту позивачем включено суму податку на додану вартість, сплачену в ціні придбаних у ТОВ «Струм» товарно-матеріальних цінностей, на підставі належним чином оформленої податкової накладної, виписаної на його адресу особою, яка має статус платника податку на додану вартість.

Більш того, судовими інстанціями встановлено, що придбаний у контрагента товар ПП «Вінфорс-ЕКО» використано у власній господарській діяльності, а саме - реалізовано Товариству з обмеженою відповідальністю «ВАТІ-Україна» в рамках виконання укладеного договору купівлі-продажу № 03-06-10 від 03 червня 2010 року, що засвідчується долученими позивачем до матеріалів справи первинними документами.

Отже, з огляду на встановлений судами попередніх інстанцій факт реального здійснення спірної господарської операції, висновок судів про задоволення позову є правильним.

При цьому слід враховувати, що податкове законодавство не ставить в залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб, зокрема, від перебування постачальника за юридичною адресою, а також від його господарських та виробничих можливостей.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісним постачальником з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями контрагента може слугувати підставою для висновку про неправомірне формування даних податкового обліку.

Разом з тим, як встановлено судовими інстанціями, відповідачем не надано належних та допустимих доказів, які підтверджували б відсутність фактичного виконання господарської операції за спірним договором, узгодженість дій позивача з контрагентом з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаність з такими діями постачальника, у зв'язку з чим твердження податкового органу про нікчемність укладеного позивачем з ТОВ «Струм» правочину є необґрунтованими належними засобами доказування припущеннями.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає постанову Донецького окружного адміністративного суду від 23 листопада 2010 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 20 січня 2011 року такими, що прийняті з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому суд касаційної інстанції не знаходить підстав, які могли б призвести до їх зміни чи скасування.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Петровському районі м. Донецька відхилити, а постанову Донецького окружного адміністративного суду від 23 листопада 2010 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 20 січня 2011 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Рибченко А.О.

Судді Голубєва Г.К.

Карась О.В.