Ухвала суду № 35944959, 03.12.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 грудня 2013 року м. Київ К/9991/31287/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Голубєвої Г.К.

Карася О.В.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Житомирі

на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 06 жовтня 2009 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 04 листопада 2010 року

у справі № 2-а-32729/08

за позовом Державної податкової інспекції у м. Житомирі

до Приватного підприємства «Агросельхозпродукт»

про стягнення коштів, -

ВСТАНОВИВ:

Державна податкова інспекція у м. Житомирі (позивач) звернулась до суду з позовом до Приватного підприємства «Агросельхозпродукт» (відповідач), в якому просила стягнути з відповідача в доход Державного бюджету України вартість отриманого за нікчемною угодою, укладеною з Товариством з обмеженою відповідальністю «Крун-Ной», товару в розмірі 107 200,00 грн.

Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 06 жовтня 2009 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 04 листопада 2010 року, в позові відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями у справі, ДПІ у м. Житомирі оскаржила їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В поданій касаційній скарзі, з посиланням на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, ставиться питання про скасування постанови Житомирського окружного адміністративного суду від 06 жовтня 2009 року, ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 04 листопада 2010 року та прийняття нового рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

В запереченні на касаційну скаргу відповідач просить залишити її без задоволення, а постановлені у справі судові рішення - без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційну скаргу слід відхилити, виходячи з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що між ТОВ «Крун-Ной» та відповідачем укладено договір № 55 від 18 липня 2007 року на поставку пшениці фуражної в кількості 134 тонни, фактичне виконання якого підтверджується податковою накладною № 1807 від 18 липня 2007 року та прибутковою накладною № 1807 від 18 липня 2007 року. Оплата за поставлену контрагентом продукцію здійснювалась ПП «Агросельхозпродукт» готівковими коштами, що засвідчується квитанціями до прибуткових касових ордерів.

Відмовляючи в позові, суди попередніх інстанцій виходили з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Згідно з частиною 1 статті 208 Господарського кодексу України (далі - ГК України) якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а в разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також усе належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише в однієї зі сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Аналіз вказаної норми ГК України дає підстави для висновку про те, що необхідною умовою для кваліфікації правочину як такого, що порушує публічний порядок, та, як наслідок, для застосування конфіскаційних санкцій до учасників такого правочину, є наявність у сторін (сторони) мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства.

Обґрунтовуючи свою правову позицію, позивач посилався на акт № 5591/23-1/31106250/0110 від 03 жовтня 2008 року про результати виїзної планової перевірки ПП «Агросельхозпродукт» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 квітня 2007 року по 30 червня 2008 року, в якому вказано про порушення відповідачем вимог чинного на час виникнення спірних правовідносин законодавства в частині неправомірного формування валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість при взаємовідносинах з ТОВ «Крун-Ной». Зокрема, в акті перевірки зроблено висновок про нікчемність укладеного між відповідачем та вказаним суб'єктом господарювання договору купівлі-продажу № 55 від 18 липня 2007 року.

За змістом пункту 11 статті 10 Закону України від 04 грудня 1990 року № 509-XII «Про державну податкову службу в Україні» (в редакції, чинній на час звернення ДПІ у м. Житомирі з позовом до суду) органи державної податкової служби, вказані в абзаці 1 цієї статті, можуть звертатись до судів із позовами про стягнення в доход держави коштів, одержаних за правочинами, вчиненими з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їхню нікчемність.

Поряд з цим передумовою для звернення до суду з позовом про стягнення коштів, отриманих за нікчемним правочином, є отримання контролюючим органом відповідних доказів на підтвердження наявності у сторін (сторони) такого правочину мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства.

Разом з тим, як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, вказуючи на те, що укладений між ТОВ «Крун-Ной» та ПП «Агросельхозпродукт» договір № 55 від 18 липня 2007 року є нікчемним, позивач не надав жодних належних доказів того, що спірний правочин не відповідає дійсним намірам учасників щодо набуття цивільних прав і обов'язків та що ці наміри суперечать інтересам держави і суспільства.

При цьому колегія суддів вважає, що суди обґрунтовано відхилили посилання податкового органу на акт перевірки № 5591/23-1/31106250/0110 від 03 жовтня 2008 року як на беззаперечний доказ нікчемності спірного договору, адже головною підставою вважати правочин нікчемним є його недійсність, встановлена законом, а не актом податкової перевірки. Вказані ж в акті контролюючого органу недоліки, допущені суб'єктами господарювання при укладенні та виконанні договору, не є підставою для визнання правочину нікчемним, оскільки чинне на час виникнення спірних правовідносин законодавство не встановлювало таких підстав нікчемності правочину.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 06 жовтня 2009 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 04 листопада 2010 року такими, що прийняті з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому суд касаційної інстанції не знаходить підстав, які могли б призвести до їх зміни чи скасування.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Житомирі відхилити, а постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 06 жовтня 2009 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 04 листопада 2010 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Рибченко А.О.

Судді Голубєва Г.К.

Карась О.В.