Постанова № 35944403, 05.12.2013, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 грудня 2013 року Справа № 917/638/13 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючий суддя Судді:Могил С.К. (доповідач), Борденюк Є.М., Вовк І.В.,перевіривши касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Луценко" на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 27.08.2013 та на рішення господарського суду Полтавської області від 18.06.2013 у справі № 917/638/13 за позовомпублічного акціонерного товариства "Луценко"доКобелянської районної державної адміністрації Полтавської областіпровизнання недійсними та скасування рішень,за участю представниківпозивача:Бегенчев М.Х.,відповідача:не з'явились,

ВСТАНОВИВ

У квітні 2013 року публічне акціонерне товариство "Луценко" звернулось до господарського суду з позовом, в якому просило визнати недійсними та скасувати:

- Розпорядження голови Кобеляцької районної адміністрації №71 від 19.02.2002 "Про затвердження грошової оцінки земель зайнятих багаторічними насадженнями, переданих у колективну власність та вартості земельної частки (паю) її розміру в умовних кадастрових гектарах";

- Розпорядження голови Кобеляцької районної адміністрації №552 від 24.08.2007 "Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв) на території Марківської сільської ради".

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що вказані акти відповідача фактично направлені на передачу в спільну часткову власність майна, яке згідно з законодавством не підлягає виділенню в натурі, при цьому суперечать рішенню селищної ради, яким надано дозвіл на розпаювання земельної ділянки в спільну сумісну власність, та порушують право власності позивача.

Рішенням господарського суду Полтавської області від 18.06.2013, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 27.08.2013, в позові відмовлено.

Не погоджуючись із вказаними судовими рішеннями, позивач подав до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позову.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на неправильне застосування судами норм матеріального права, якими врегульовано порядок паювання земель, а також на помилковість висновків судів про те, що оскарженими актами не порушені права позивача як власника багаторічних насаджень, розташованих на земельній ділянці, грошова оцінка та дозвіл на розробку проекту землеустрою якої є предметом вказаних розпоряджень.

Переглянувши оскаржені судові рішення на підставі доводів касаційної скарги з урахуванням приписів законодавства та встановлених судами обставин справи, колегія суддів касаційної інстанції дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення вимог скаржника, з огляду на таке.

Статтею 1 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що зокрема, підприємства, установи, організації, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

За приписами ст. 20 Господарського кодексу України, права та законні інтереси суб'єктів господарювання захищаються, в тому числі, шляхом: визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб'єкта господарювання.

Згідно з ч. 1 ст. 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Таким чином, господарське судочинство спрямоване на захист порушених прав осіб, і у даному випадку для задоволення позову суд повинен встановити, що права позивача порушуються в зв'язку з прийняттям акту, який при цьому суперечить чинному законодавству.

Відтак, реалізуючи своє право на судовий захист, позивач має довести наявність в нього відповідного права, обставини порушення цього права актом органу державної влади або місцевого самоврядування, і вказати конкретні положення законодавства, яким цей акт суперечить.

Відмовляючи в позові, господарські суди виходили з недоведеності позивачем жодної з перелічених обставин.

Так, за доводами позивача, про наявність в нього права на звернення з відповідними вимогами свідчить той факт, що у випадку реалізації оскаржуваних розпоряджень позивача буде протиправно позбавлено права власності на нерухоме майно - багаторічні насадження, розташовані на відповідній земельній ділянці.

Між тим, судами з'ясовано, що насправді оскаржені розпорядження не містять вказівок на права або обов'язки позивача, не впливають на них навіть опосередковано, а лише встановлюють вартість земельної частки (паю) і її розміру в умовних кадастрових гектарах та надають дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв) на території Марківської сільської ради.

Суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що саме по собі затвердження вартості земельної ділянки та надання дозволу на розробку проекту землеустрою не має будь-яких інших юридичних наслідків (як-то переходу права власності на майно, позбавлення чи обмеження речових прав позивача тощо), окрім тих, які в них зазначені.

Враховуючи те, що господарськими судами обґрунтовано відмовлено в позові через недоведеність позивачем порушення оскарженими розпорядженнями своїх прав, колегія суддів касаційної інстанції не вбачає підстав для скасування оскаржених судових актів, а щодо доводів касаційної скарги вважає за необхідне зазначити таке.

Так, посилання позивача на те, що реалізація цих розпоряджень може призвести до позбавлення його права власності в майбутньому не є тим реальним порушенням, про яке йдеться у наведених вище статтях, оскільки має ймовірний характер та не надає особі право вимагати скасування актів органу місцевого самоврядування, які цієї особи не стосуються, при цьому прийняті в межах власних повноважень з метою реалізації законного права громадян на приватизацію земельних ділянок та отримання ними державного акту на право власності на землю.

Слід також зазначити, що оскаржуючи розпорядження відповідача з підстав порушення свого права власності, які за своєю природою є похідними від іншого рішення, яким розпочато процес розпаювання землі, позивач не зазначає яким чином буде поновлено чи захищено його право власності у випадку скасування таких актів, що додатково підтверджує помилковість обраного ним способу захисту.

Враховуючи те, що доводи скаржника про порушення і неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права не знайшли свого підтвердження під час касаційного провадження, підстав для задоволення вимог про скасування судових рішень колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову Харківського апеляційного господарського суду від 27.08.2013 у справі № 917/638/13 - без змін.

Головуючий суддя Могил С.К.

Судді: Борденюк Є.М.

Вовк І.В.