Рішення № 35919488, 05.12.2013, Апеляційний суд Київської області

Справа № 372/2127/13-ц Головуючий у І інстанції Мостовий Р.П. Провадження № 22-ц/780/6316/13 Доповідач у 2 інстанції Мережко М.В.Категорія 40 05.12.2013

РІШЕННЯ

Іменем України

28 листопада 2013 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі :

Головуючого судді: Мережко М.В.,

Суддів: Суханової Є.М., Данілова О.М.,

При секретарі: Лопатюк В.Ю.

Розглянувши матеріали цивільної справи за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Обухівського районного суду Київської області від 23 вересня 2013 року по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, ОСОБА_4, в інтересах якого діє ОСОБА_2, треті особи: УДМС Обухівського РВ ГУ МВС України в Київській області, Орган опіки та піклування Обухівської міської ради Київської області про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів, -

ВСТАНОВИЛА:

У травні 2013 року позивач звернулася в суд із зазначеним позовом.

Свої вимоги обґрунтовувала тим, що вона є власником будинку за адресою: АДРЕСА_1.

Позивач 31 березня 2000 року зареєструвала у своєму будинку онуку ОСОБА_2, однак жодного дня у будинку онука не проживала.

ОСОБА_2, народивши у 2011 році сина, зареєструвала його без згоди ОСОБА_3 у будинку.

На неодноразові звернення до онуки з проханням знятися із реєстрації, ОСОБА_2 не реагує, взагалі перестала спілкуватися із ОСОБА_3

Позивач позбавлена можливості отримати субсидію від держави, відповідач в будинку не проживає, не допомагає їй в утриманні будинку, не сплачує комунальні послуги за електроенергію, газ, крім того, позивач не може розпорядитися своїм власним майном, тому просила визнати відповідачку та її неповнолітнього сина такими, що втратили право користування житловим будинком за адресою: АДРЕСА_1 з підстав ст. 391, 405 ЦК України, зобов'язати УДМС Обухівського РВ ГУ МВС України в Київській області зняти з реєстраційного обліку у спірному будинку ОСОБА_2, ОСОБА_4

Ухвалою Обухівського районного суду Київської області від 10 липня 2013 року до участі у справі залучений в якості третьої особи Орган опіки та піклування.

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 23 вересня 2013 року позов задоволено.

Не погоджуючись з рішенням суду, відповідач подала апеляційну скаргу, в якій просила рішення скасувати, ухвалити нове рішення про відмову у позові. В апеляційній скарзі посилалася на те, що судом неповно з'ясовані обставини, що мають значення для справи, суд не врахував, що іншого житла у відповідачів немає, рішення суду не містить висновків про те, які правовідносини існують між сторонами, враховуючи, що даним рішенням в вирішувалося щодо права неповнолітньої особи на житло, суд мав залучити до участі у справі Орган опіки та піклування Обухівської міської ради, однак таке клопотання відповідача було судом відхилено.

Апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин справи, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається, як на підставу свої вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи (за винятком тих осіб, які не мають цивільної процесуальної дієздатності), в інтересах яких заявлено вимоги.

Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги виходив з того, що передбачений ст. 391 ЦК України спосіб захисту порушеного права може бути реалізований через ст. 7 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" шляхом зняття особи з реєстраційного обліку.

Відповідно до ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно із ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. При цьому відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

За змістом ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Аналіз наведених вище норм цивільного законодавства України дає підстави для висновку про те, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема, із позовом про усунення перешкод у користуванні власністю.

Водночас відповідно до ст. 7 Закону України від 11 грудня 2003 року "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" зняття з реєстрації місця проживання здійснюється протягом семи днів на підставі заяви особи, запиту органу реєстрації за новим місцем проживання особи, остаточного рішення суду (про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, визнання особи безвісно відсутньою або померлою), свідоцтва про смерть.

Таким чином, як випливає із указаної норми, зняття з реєстрації місця проживання може бути здійснено на підставі рішення суду виключно про: 1) позбавлення права власності на житлове приміщення; 2) позбавлення права користування житловим приміщенням; 3) визнання особи безвісно відсутньою; 4) оголошення фізичної особи померлою.

Виходячи з того, що Закон України від 11 грудня 2003 року "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" є спеціальним нормативно-правовим актом, який регулює правовідносини, пов'язані із зняттям з реєстрації місця проживання, вбачається, що положення ст. 7 цього Закону підлягають застосуванню до усіх правовідносин, виникнення, зміна чи припинення яких пов'язані з юридичним фактом зняття з реєстрації місця проживання.

Отже, у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, зокрема, шляхом зняття особи з реєстрації місця проживання, пред'явивши разом з тим одну із таких вимог: 1) про позбавлення права власності на житлове приміщення; 2) про позбавлення права користування житловим приміщенням; 3) про визнання особи безвісно відсутньою; 4) про оголошення фізичної особи померлою.

Таким чином вирішення питання про зняття особи з реєстраційного обліку залежить, зокрема, від вирішення питання про право користування такої особи жилим приміщенням відповідно до норм житлового та цивільного законодавства (ст.ст. 71, 72, 116, 156 ЖК України; ст. 405 ЦК України).

Відповідно до ст. 391 ЦК України власник має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Як встановлено судом першої інстанції, позивач є власником будинку за адресою: АДРЕСА_1.( а.с.6).

Позивач 31 березня 2000 року зареєструвала у своєму будинку онуку ОСОБА_2 ( а.с. 12-13). Відповідач ОСОБА_2 зареєструвала шлюб із ОСОБА_5 29 січня 2011 року.( а.с. 5). Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 05 червня 2013 року шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 розірваний. ОСОБА_2, народивши у 2011 році сина, зареєструвала його без згоди ОСОБА_3 у будинку.( а.с. 12-13).

Відповідно до ст. 3 Сімейного кодексу України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права і обов'язки.

Подружжя вважається сім'єю і тоді, коли дружина та чоловік у зв'язку із навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно. Дитина належить до сім'ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає.

Відповідно до змісту вказаної статті, ОСОБА_2 до 2011 року була членом сім'ї своїх батьків, а після одруження утворила сім'ю із ОСОБА_5

Враховуючи наведене, ОСОБА_2 членом сім'ї ОСОБА_3 ніколи не була, хоч є її онукою. Належних доказів, відповідно до ст. 60 ЦПК України, про спільне проживання із ОСОБА_3, ведення спільного господарства, наявність взаємних права і обов'язків, утримання будинку, сплату комунальних послуг, відповідач не надала ні суду першої інстанції на суду апеляційної інстанції.

Згідно із актами, складеними депутатом Обухівської міської ради Макаренко Л.П. (а.с. 14-24), ОСОБА_2 разом із сином на проживають за адресою: АДРЕСА_1.

Конституцією України (ст. 41) та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17 липня 1997 року відповідно до Закону України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого май на будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (ст.ст. 316, 317, 319, 321 ЦК України, ст. 48 Закону України "Про власність").

Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його правё хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння. Способи захисту права власності передбачені нормами ст. ст. 16, 386, 391 ЦК України.

Об'єктом власності особи може бути, зокрема, житло - житловий будинок, садиба, квартира (ст. ст. 379, 382 ЦК України).

Права власника житлового будинку квартири визначені ст. 383 ЦК України та ст. 150 ЖК України, які передбачають право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім'ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд.

Обмеження чи втручання у право власника можливе лише з підстав, передбачених законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 156 ЖК України з урахуванням положень ч. 1 ст. 405 ЦК України члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням в обсязі, визначеному відповідно до угоди з власником.

Передбачаючи право власника житлового будинку (квартири) на відчуження цих об'єктів, закон не передбачив при цьому перехід прав і обов'язків попереднього власника до нового власника в частині збереження права користування житлом (житлового сервітуту) членів сім'ї колишнього власника у випадку зміни власника будинку (квартири) (на відміну від договору найму (оренди) житла - ст. ст. 810, 814 ЦК України).

Частина 4 ст. 156 ЖК України передбачає збереження такого права користування житлом лише для членів сім'ї, які припинили сімейні відносини з власником будинку, при умові збереження права власності на будинок цього ж власника, тобто при незмінності власника майна.

Зазначені висновки не суперечать нормам ст. 47 Конституції України, ст. 9 ЖК України, ст. 311 ЦК України, враховуючи, що право на житло (користування ним, усунення перешкод у користуванні ним) підлягає захисту лише у випадку порушення прав особи.

Враховуючи, що відповідач не набула самостійного права на житло з підстав, передбачених законом (найм, оренда, вселення наймачем чи на підставі ордера тощо - ст. 810 ЦК України, ст. ст. 61, 64 ЖК України), вірним є висновок суду про визнання відповідача та її сина такими, що втратили право користування жилими приміщенням у спірному будинку.

Висновок суду щодо зобов'язання третьої особи: УДМС Обухівського РВ ГУ МВС України в Київській області зняти ОСОБА_2, ОСОБА_4 з реєстрації в будинку за адресою: АДРЕСА_1, є передчасний, оскільки відповідно до ст. 7 Закону України від 11 грудня 2003 року "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" зняття з реєстрації місця проживання здійснюється протягом семи днів на підставі заяви особи, запиту органу реєстрації за новим місцем проживання особи, остаточного рішення суду (про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, визнання особи безвісно відсутньою або померлою), свідоцтва про смерть.

Оскільки, рішення суду у вказаній частині постановлено з порушенням норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, в цій частині рішення підлягає скасуванню відповідно до ст. 309 ЦПК України, з ухваленням рішення про відмову у позові у цій частині.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 313-316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів ,-

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2, яка діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітнього ОСОБА_4 - задовольнити частково.

Рішення Обухівського районного суду Київської області від 23 вересня 2013 року - скасувати в частині зобов'язання УДМС Обухівського РВ ГУ МВС України в Київській області зняти ОСОБА_2, ОСОБА_4 з реєстраційного обліку за адресою: АДРЕСА_1. Ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у позові.

В решті рішення залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена протягом двадцяти днів у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий:

Судді: