Ухвала суду № 35915864, 05.12.2013, Вінницький апеляційний адміністративний суд

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 802/4136/13-а

Головуючий у 1-й інстанції: Мультян М.Б.

Суддя-доповідач: Полотнянко Ю.П.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 грудня 2013 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого-судді: Полотнянка Ю.П.

суддів: Боровицького О. А. Сапальової Т.В.

секретар судового засідання: Мартинюк В.В.

за участю представників сторін:

Представників позивача: Сажнева О.Ю., Ковтуна В.В.

Відповідача: ОСОБА_4

Представника відповідача: ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_4 на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 29 жовтня 2013 року у справі за адміністративним позовом Тульчинського районного центру зайнятості до ОСОБА_4 про стягнення допомоги по безробіттю в сумі 5540,37 грн. , -

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до суду першої інстанції з адміністративним позовом до ОСОБА_4 про стягнення допомоги по безробіттю в сумі 5540,37 грн.

Відповідно до постанови Вінницького окружного адміністративного суду від 29 жовтня 2013 року позов задоволено , а саме: стягнуто з ОСОБА_4 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь Тульчинського районного центру зайнятості (вул.Леніна, 102, м.Тульчин, Вінницька область, р/р 37174100200022, МФО 802015, ГУДКСУ у Вінницькій області, ЄДРПОУ 20088066, призначення платежу: повернення допомоги по безробіттю від ОСОБА_4) кошти в сумі 5540 грн. (п'ять тисяч п'ятсот сорок гривень) 37 копійки.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу з підстав невідповідності висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, у зв'язку з чим, апелянт просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою в задоволенні адміністративного позову відмовити .

В судовому засіданні апелянт та її представник підтримали доводи викладені в апеляційній скарзі та просили її задовольнити.

Представники позивача проти доводів апеляційної скарги заперечили та просили рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 29 жовтня 2013 року- без змін, виходячи з наступного.

Як встановлено з матеріалів справи та підтвердилось при апеляційному розгляді, позивач вказав на те, що відповідач, перебуваючи на обліку в Тульчинському районному центрі зайнятості як безробітна та отримуючи допомогу по безробіттю, з 16 травня 2002 року зареєстрована як фізична особа-підприємець.

З урахуванням положень Закону України "Про зайнятість населення" в періоди перебування на обліку в центрі зайнятості та отримання допомоги ОСОБА_4 відносилася до категорії зайнятого населення, а відтак в зв'язку з неповідомленням нею того, що вона являється фізичною особою-підприємцем безпідставно отримала допомогу по безробіттю в розмірі 5540 грн. 37 коп.

З огляду на такі обставини, наказом №57 Тульчинського районного центру зайнятості від 12.08.2013 року ОСОБА_4 запропоновано повернути незаконно отриманні кошти в розмірі 5540 грн. 37 коп.

Оскільки відповідач не виконує рішення районного центру зайнятості в добровільному порядку, тому останній і звернувся до суду щодо стягнення з ОСОБА_4 5540 грн. 37 коп.

Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що кошти по безробіттю та оплачувані соціальні послуги, виплачені ОСОБА_4 Тульчинським районним центром зайнятості, були отримані нею безпідставно, на підставі поданих недостовірних відомостей, а тому вони підлягають стягненню на користь позивача.

Судова колегія апеляційної інстанції повністю погоджується з даним висновком суду першої інстанції та надаючи правову оцінку публічно - правовому спору, зазначає наступне.

Як встановлено з матеріалів справи, ОСОБА_4 перебувала на обліку в Тульчинському районному центрі зайнятості як безробітна у період з 18.01.2013 року по 12.08.2013 року, за вказаний період ОСОБА_4 виплачено допомогу по безробіттю в загальному розмірі 5540 грн. 37 коп. Крім того, у своїх заявах про надання статусу безробітного відповідач зазначила, що не зареєстрована як фізична особа-підприємець.

Згідно із ч. 2 ст. 36 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" застраховані особи, зареєстровані в установленому порядку як безробітні, зобов'язані своєчасно подавати відомості про обставини, що впливають на умови виплати їм забезпечення та надання соціальних послуг.

Згідно наданих позивачем матеріалів встановлено, що 12 серпня 2013 року службовими особами Тульчинського районного центру зайнятості проведено розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплат матеріального забезпечення відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття", за результатами якого складено акт №33 (а.с.4).

Так, даним розслідуванням було встановлено, що ОСОБА_4 під час перебування на обліку в Тульчинському районному центрі зайнятості відносилася до категорії зайнятого населення, оскільки згідно з довідкою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців являється фізичною особою-підприємцем, а відтак, безпідставно отримувала кошти в якості допомоги по безробіттю протягом періоду перебування на обліку в загальному розмірі 5540 грн. 37 коп., дані висновки висвітлені в акті розслідування №33, директором Тульчинського районного центру зайнятості 12 серпня 2013 року видано наказ №57 (а.с.10), яким ОСОБА_4 запропоновано повернути кошти в сумі 5540 грн. 37 коп., оскільки отримані нею незаконно.

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про зайнятість населення" від 1 березня 1991 року безробітними визнаються працездатні громадяни працездатного віку, які через відсутність роботи не мають заробітку або інших передбачених законодавством доходів і зареєстровані у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, готові та здатні приступити до підходящої роботи. Безробітними визнаються також інваліди, які не досягли пенсійного віку, не працюють та зареєстровані як такі, що шукають роботу. У разі неможливості надати підходящу роботу безробітному може бути запропоновано пройти професійну перепідготовку або підвищити свою кваліфікацію.

Разом з тим, частиною 1 статті 22 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що застраховані особи, визнані у встановленому порядку безробітними, які протягом 12 місяців, що передували початку безробіття, працювали на умовах повного або неповного робочого дня (тижня) не менше 26 календарних тижнів та сплачували страхові внески, мають право на допомогу по безробіттю залежно від страхового стажу.

Окрім цього, розмір зазначеної допомоги визначається ст. 23 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття".

Згідно із ч. 2 ст. 36 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" застраховані особи, зареєстровані в установленому порядку як безробітні, зобов'язані своєчасно подавати відомості про обставини, що впливають на умови виплати їм забезпечення та надання соціальних послуг. У разі виїзду особи, зареєстрованої в установленому порядку як безробітна, за межі України з метою працевлаштування чи здійснення іншої діяльності, спрямованої на отримання прибутку, така особа зобов'язана повідомити про це державну службу зайнятості.

Абз. 1 ч. 3 цієї статті Закону передбачено, що сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг застрахованій особі внаслідок умисного невиконання нею своїх обов'язків та зловживання ними стягується з цієї особи відповідно до законодавства України з моменту виникнення обставин, що впливають на умови виплати їй забезпечення та надання соціальних послуг.

Відповідно до п. 6 Порядку розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплат матеріального забезпечення безробітним, затвердженого Наказом Міністерства праці та соціальної політики України, Державної податкової адміністрації України від 11 березня 2008 року №125/116 у разі встановлення центрами зайнятості відповідно до цього Порядку належності безробітної особи до категорії зайнятих така особа знімається з обліку як безробітна в установленому законодавством порядку та повертає суму незаконно отриманого матеріального забезпечення і вартості наданих соціальних послуг з моменту виникнення обставин, що впливають на умови виплати матеріального забезпечення та надання соціальних послуг.

Судова колегія не бере до уваги доводи апелянта, що вона не займався підприємницькою діяльністю та не отримував від цього жодних доходів, оскільки правомірність надання апелянту статусу безробітного та виплата допомоги по безробіттю пов'язана не з отриманням (чи неотриманням) доходу від здійснення підприємницької діяльності, а безпосередньо з фактом реєстрації особи як приватного підприємця.

Колегія суддів одночасно зауважує, що особа не може бути визнана безробітною і не має права на виплату допомоги по безробіттю, якщо вона зареєстрована як приватний підприємець. Фізична особа-підприємець може стати на облік у центрі зайнятості і матиме право на отримання допомоги по безробіттю лише після того як у визначеному законом порядку припинить підприємницьку діяльність.

Тобто, у даному випадку, сам факт реєстрації ОСОБА_4, як фізичної особи-підприємця відносить її до зайнятого населення, що в свою чергу автоматично виключає можливість віднесення її до категорії безробітних осіб.

Юридичний факт припинення підприємницької діяльності, згідно із положеннями Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" потребує підтвердження шляхом внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців відповідного запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичною особою-підприємцем.

Відповідно до частини третьої статті 46 зазначеного Закону фізична особа позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичною особою-підприємцем. Лише після державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізична особа матиме право набути в установленому порядку статусу безробітного та отримувати допомогу по безробіттю.

При цьому, колегія суддів не бере до уваги посилання апелянта щодо пропущення Тульчинським РЦЗ строків звернення до суду з позовом щодо стягнення з неї суми матеріального забезпечення отриманої під час перебування на обліку у державній службі зайнятості, виходячи з наступного.

Так, під час апеляційного розгляду з'ясовано, що ОСОБА_4, була зареєстрована як фізична особа-підприємець ще у 2002 році, тобто до набрання чинності Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», а відтак не був внесений до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, при цьому дані про перебування скаржника у статусі фізичної особи-підприємця надійшли до Тульчинського РЦЗ від державного реєстратора лише у 2013 році.

Відтак, враховуючи те, що про перебування ОСОБА_4 у статусі фізичної особи позивачу стало відомо лише у серпні 2013 року, а адміністративний позов подано у жовтні 2013 року, у суду відсутні підстави вважати строк звернення до суду пропущеним.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про необхідність стягнення сум матеріального забезпечення з відповідача.

Отже, наведені в апеляційній скарзі доводи не викликають сумнівів щодо правильності висновків суду першої інстанції та застосування норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ч.1 ст.200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Зважаючи на те, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а постанову суду - без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_4, - залишити без задоволення, а постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 29 жовтня 2013 року, - без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно ст. 212 КАС України.

Ухвала суду складена в повному обсязі 10 грудня 2013 року .

Головуючий Полотнянко Ю.П.

Судді Боровицький О. А.

Сапальова Т.В.