Ухвала суду № 35872754, 02.12.2013, Севастопольський апеляційний адміністративний суд

Копія

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Ухвала

Іменем України

Справа № 801/8672/13-а

02.12.13 м. Севастополь

Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Цикуренка А.С.,

суддів Іщенко Г.М. ,

Санакоєвої М.А.

розглянувши в порядку письмового провадження матеріали справи №801/8672/13-а за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у м. Сімферополі Головного управління Міндоходів в АР Крим на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим (суддя Радчук А.А. ) від 23.10.13

за позовом Публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Кримавтотранс" (вул. Севастопольська, 20 а, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим,95011)

до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі Головного управління Міндоходів в АР Крим (вул. М. Залки, 1/9, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, 95053)

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 23.10.2013 року задоволено адміністративний позов Публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Кримавтотранс" до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі Головного управління Міндоходів в АР Крим про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції в місті Сімферополі ГУ Міндоходів в АР Крим від 30.08.2013 за № 0009162270 про донарахування Публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Кримавтотранс" податку на додану вартість у розмірі 449 350 грн. та штрафних (фінансових) санкцій у сумі 224 675 грн.

Стягнуто на користь Публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Кримавтотранс" судовий збір у розмірі 2294 грн. із Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунку Державної податкової інспекції у м.Сімферополі Головного управління Міндоходів в АР Крим.

Не погодившись з даною постановою суду, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 23.10.13 та прийняти нове рішення по справі.

Сторони у судове засідання не з'явились, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином та своєчасно.

Чинне законодавство не обмежує коло представників осіб, які беруть участь у справі, при апеляційному розгляді адміністративної справи.

Крім того, згідно з частиною четвертою статті 196 Кодексу адміністративного судочинства України, неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

При викладених обставинах, враховуючи те, що сторони викликалися в судове засідання, але в суд не з'явилися, суд вважає можливим розглянути справу у відсутності їх представників.

Відповідно статті 197 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

На підставі та за правилами статті 195 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що судом першої інстанції порушені норми матеріального та процесуального права, а також неповно з'ясовані обставини, що мають істотне значення для справи.

Публічне акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Кримавтотранс" (далі - позивач, ПАТ АК "Кримавтотранс") звернулось до Окружного адміністративного суду АР Крим із адміністративним позовом до ДПІ у м.Сімферополі ГУ Міндоходів в АР Крим (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 30.08.2013 за № 0009162270 про донарахування позивачу ПДВ у розмірі 449 350 грн. та штрафних (фінансових) санкцій у сумі 224675 грн.

Посадовими особами відповідача проведена позапланова документальна виїзна перевірка позивача з питань достовірності формування даних податкової декларації за травень 2013 року по взаємовідносинам з АТЗТ «Вітас» та ТОВ «Ника-Опт», за результатами якої складено акт від 12.08.2013 за № 620/22.7 (т.1 а.с.7-26).

На підставі виявлених під час перевірки порушень відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення від 30.08.2013 за №0009162270 про донарахування позивачу податку на додану вартість у розмірі 449 350 грн. та штрафних (фінансових) санкцій у сумі 224 675грн. (т.1 а.с.27)

Судова колегія, дослідивши матеріали справи, погоджується з висновком суду першої інстанції виходячи з наступного.

З матеріалів справи та акту перевірки вбачається, що між позивачем (Замовник) та ТОВ «Ника-Опт» (Виконавець) укладено договір надання послуг №1 від 27.12.2012 року (т.1 а.с.85-86), згідно якого предметом договору є надання Замовнику активів у вигляді виконаних робіт робочей силою Виконавця, згідно заявок замовника. Згідно Заявки від 25.04.2013 року до договору, необхідно надати робітників в кількості 624 одиниць на травень 2013 року. (т.1 а.с.12) У підтвердження реальності виконання договору надані, виписані ТОВ «Ника-Опт» податкові накладні (т.1 а.с.13-15), акти здачі-приймання робіт (т.1 а.с.15-17) та банківські виписки, підтверджуючі сплату позивачем в адресу ТОВ «Ника-Опт» за послуги (т.1 а.с.17)

По взаємовідносинам позивача з АТЗТ "Вітас" надано договір б/н від 01.08.2012 року (т.1 а.с.84), згідно якого АТЗТ "Вітас" - орендодавець, а позивач - орендатор. До вказаного договору надано акт приймання орендованого майна від 01.08.2012 року на суму 258 261 670,85грн. (т.1 а.с.17, 87-98) У підтвердження реальності виконання договору надані податкові накладні виписані АТЗТ "Вітас" в адресу позивача (т.1 а.с.17-18), акти сдачі-приймання робіт (т.1 а.с.18-20) та банківські виписки підтверджуючі сплату позивачем в адресу АТЗТ "Вітас" за оренду (т.1 а.с.20).

Частиною 2 ст. 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 року №996-XIV (далі - Закон №996) бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до ч.1 ст.9 Закону №996 підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують факти здійснення господарських операцій.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена також п.п.1.2 п.1, п.п.2.1 п.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 року за № 168/704 (далі -Положення № 88) де зазначено, що первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Статтею 9 Закону №996 встановлені вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку. Згідно з даною нормою, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо -безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з пунктом 2.4 Положення № 88 первинні документи (на паперових і машино зчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Таким чином, реальність здійснення будь-яких господарських операцій має бути підтверджена відповідними первинними документами бухгалтерського та податкового обліку. Документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Отже, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Відповідно до ст.1 Закону №996 господарська операція є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Аналогічна думка викладена, у Листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 р. №742/11/13-11.

Отже, позивачем при проведені господарських операцій з АТЗТ «Вітас» та ТОВ «Ника-Опт» оформлені первинні документи, які відображено в податковому обліку. Недостовірність жодного з цих документів не встановлена.

Матеріалами справи підтверджено реальне виконання сторонами правочинів, встановлено факт сплати позивачем заборгованості, в тому числі ПДВ в ціні послуг.

Так, позивачем надані первинні документи, фіксуючі факти здійснення господарських операцій з АТЗТ «Вітас» та ТОВ «Ника-Опт», які відповідачем не оскаржені і не скасовані.

Згідно до даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців» встановлено, що АТЗТ «Вітас» та ТОВ «Ника-Опт» станом на час вчинення господарських операцій із позивачем, були зареєстровані у якості юридичних осіб та були платниками ПДВ.

Відповідно до ч.1 ст. 4 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців - засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру

Статтею 80 Цивільного кодексу України встановлено, що юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді.

Частиною 4 статті 91 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Встановлено, що Державною податковою інспекцією в м.Сімферополі АРК приймалось рішення про анулювання реєстрації АТЗТ «Вітас» в якості платника податку на додану вартість, яке оформлене актом про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість №394/12-2 від 19.05.2010.

Не погодившись із вказаним рішенням відповідача, АТЗТ «Вітас» звернулось до Окружного адміністративного суду АРК з позовною заявою про визнання його протиправним та скасування. Ухвалою Окружного адміністративного суду АРК від 18.06.2010 по справі №2а-7269/10/15/0170 за позовом АТЗТ «Вітас» до ДГП в м. Сімферополі АРК вжиті заходи про забезпечення позову шляхом зупинення дії акту №394/12-2 від 19.05.2010 про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість до набрання законної сили рішення у даній справі. Постановою Окружного адміністративного суду АРК по справі №2а-7269/10/15/0170 від 28.07.2010, яка залишена без змін ухвалою Севастопольського адміністративного апеляційного суду від 17.01.2011, позов АТЗТ «Вітас» до ДПІ в м.Сімферополі АРК задоволено у повному обсязі. (т.1 а.с.28-34)

Аналогічним рішенням ДПІ в м.Сімферополі АРК №32/15-2 від 28.01.2013 анульовано реєстрацію ТОВ «Ника-Опт» в якості платника податку на додану вартість.

Ухвалою Окружного адміністративного суду АРК від 13.02.2013 по справі №801/1396/13-а за позовом ТОВ «Ника-Опт» до ДПІ в м. Сімферополі АРК ДПС вжиті заходи про забезпечення позову шляхом зупинення дії акту №32/15-2 від 28.01.2013 про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість до набрання законної сили рішення у даній справі. Постановою Окружного адміністративного суду АРК по вказаній вище справі від 13.02.2013, яка залишена без змін ухвалою Севастопольського адміністративного апеляційного суду від 30.05.2013, позов ТОВ «Ника-Опт» до ДПІ в м. Сімферополі АРК ДПС задоволено у повному обсязі. (т.1 а.с.35-41)

З огляду на викладене, оскільки АТЗТ «Вітас» та ТОВ «Ника-Опт» у період що охоплено перевіркою були платниками ПДВ, тому і позивач мав право вчиняти із останніми господарські операції, отримувати від контрагентів податкові накладні, а також відображати дані правовідносини у своїй первинній бухгалтерській документації.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства встановлені Податковим Кодексом України (далі - ПК України), який набрав чинності з 01.01.2011 року.

Відповідно до п. 198.1 а) ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.2. Податкового кодексу України встановлено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.3. ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 ст.193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно до п.201.10 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, па вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Крім того приписами п.201.10 ст. 201 Податкового кодексу України також встановлено, що відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних та порушення порядку заповнення податкової накладної не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту та не звільняє продавця від обов'язку включення суми податку на додану вартість, вказаної в податковій накладній, до суми податкових зобов'язань за відповідний звітний період.

Що стосується нікчемності правочину. Стаття 204 ЦК України закріплює принцип презумпції правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він невизнаний судом недійсним.

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не Актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в Акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

Згідно з ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Правовідносини з приводу нікчемності правочинів унормовані ст.228 Цивільного кодексу України, відповідно до якої правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним (ч.1 ст.228); правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним (ч.2 ст.228).

Пленум Верховного суду України в своїй постанові від 06 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" роз'яснив, що нікчемними правочинами, які порушують публічний порядок, визначені ст. 228 ЦК України, є: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочини, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема є: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режими вилучення з обігу або обмеження в обігу об'єктів цивільного права, тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним, тощо.

Ні акт перевірки ні апеляційна скарга не містять таких посилань, не доводять умислу саме позивача на порушення публічного порядку, не містять посилання і на те, в чому таке порушення полягає. Доказів, які б доводили нерозумність або необачність правової поведінки саме позивача у спірних правовідносинах при здійсненні господарських операцій із контрагентом до суду не подано.

Таким чином, зміст правочину з постачальником не суперечить законодавству, моральним засадам суспільства. У зв'язку з чим, доводи апеляційної скарги в зазначеної частині не підлягають задоволенню.

Щодо посилання заявка апеляційної скарги на матеріали кримінальної справи.

Відповідно до ст.159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим.

Поняття доказів в адміністративному судочинстві визначено ст. 69 вказаного Кодексу, згідно якої ними є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно частині 1, 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Частиною 4 ст. 72 встановлено, що вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Таким чином, для прийняття законного та обґрунтованого рішення суд повинен перевірити всі обставини, на яких сторони ґрунтують свої вимоги і заперечення, та дослідити докази, якими ці обставини підтверджуються. Суд не вимагає доведення обставин, які встановлені у кримінальній справі, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно конкретною особою. Єдиним джерелом цієї обізнаності є вирок суду в кримінальній справі, який набрав законної сили.

Самі по собі окремі процесуальні документи в кримінальній справі не можуть бути доказами відсутності або наявності будь-яких обставин, які є предметом доказування в адміністративній справі.

Отже, суд не має підстав врахувати матеріали кримінальної справи, якщо вони не підтверджені вироком, який набрав законної сили. Колегія суддів звертає увагу, що у матеріалах справи наявна постанова про закриття кримінального провадження. (т.2 а.с.190-192)

Правова оцінка, яку суд першої інстанції дав обставинам справи, не суперечить вимогам матеріального права, а доводи апеляційної скарги щодо їх неправильного застосування є необґрунтованими.

Судове рішення є законним і обґрунтованим та не може бути скасовано з підстав, що наведені в апеляційній скарзі.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 198 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду без змін. У ст. 200 КАС України наведені підстави для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

У зв'язку з чим колегія судів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, що є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а постанови без змін.

Керуючись статтями 195, 197, 198, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Сімферополі Головного управління Міндоходів в АР Крим залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 23.10.2013 року по справі №801/8672/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі.

Ухвалу може бути оскаржено до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя підпис А.С. Цикуренко

Судді підпис Г.М. Іщенко

підпис М.А.Санакоєва

З оригіналом згідно

Головуючий суддя А.С. Цикуренко