Постанова № 35868884, 09.12.2013, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" грудня 2013 р. Справа № 5023/454/12

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Пуль О.А.,

суддя Білоусова Я.О., суддя Хачатрян В.С.,

при секретарі Лисокобилка А.Ю.,

за участю представників сторін

позивача - Рум'янцева І.І. за довіреністю від 02.12.2013 року,

відповідача - Шибіка Ю.Г. за довіреністю № 010-01/7568 від 05.11.2013р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю С.К.С.М.», м. Харків, (вх.№3505Х/2-7) на рішення господарського суду Харківської області від 17.10.2013 р. у справі №5023/454/12,

за позовом - Товариства з обмеженою відповідальністю «С.К.С.М.» м. Харків,

до Публічного акціонерного товариства «Державний експортно - імпортний банк України» в особі філії АТ «Укрексімбанк» в м. Харкові, м. Харків,

про визнання кредитних договорів недійсними,-

ВСТАНОВИЛА:

Товариство з обмеженою відповідальністю «С.К.С.М.» звернулося до господарського суду Харківської області із позовною заявою з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог від 14.03.3012р., в якій просило визнати недійсними: генеральну угоду № 6806N4 від 17.11.2006 року, кредитний договір № 6806К92 від 17.11.2006 року, кредитний договір № 68108К42 від 25.06.2008 року, кредитний договір № 68108К50-1 від 22.08.2008 року та додаткові угоди до них, які укладені між ним та ПАТ «Державний експортно - імпортний банк України» в особі філії АТ «Укрексімбанк» в м. Харкові. Судові витрати позивач просив покласти на відповідача.

Рішенням господарського суду Харківської області від 17.10.2013 року (суддя Светлічний Ю.В.) у задоволенні позову відмовлено.

Позивач, не погоджуючись з рішенням місцевого господарського суду від 17.10.2013 року, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати вказане рішення господарського суду та прийняти нове, яким визнати недійсною генеральну угоду № 6806N4 від 17.11.2006 р. та додаткові угоди до неї: № 6806 N4-1 від 07.07.2007 року, № 6806 N4-2 від 25.06.2008 року, № 6806 N4-3 від 28.07.2008 року; визнати недійсним кредитний договір № 6806К92 від 17.11.2006 року та додаткові угоди до нього: № 6806К92-1 від 27.04.2007 року, № 6806К92-2 від 30.01.2008 року, № 6806К92-3 від 03.11.2008 року, № 6806К92-4 від 26.11.2008 року, № 6806К92-5 від 30.12.2008 року, № 6806К92-6 від 28.05.2010 року, № 6806К92-6 від 30.07.2010 року; визнати недійсним кредитний договір №68108К42 від 25.06.2008 року та додаткові угоди до нього: № 68108К42-1 від 03.11.2008 року, № 68108К42-2 від 26.11.2008 року, № 68108К42-2 від 30.12.2008 року, № 68108К42-3 від 28.05.2010 року, № 68108К42-4 від 30.07.2010 року; визнати недійсним кредитний договір № 68108К50 від 28.07.2008 року та додаткові угоди до нього: № 68108К50-1 від 22.08.2008 року, № 68108К50-2 від 09.10.2008 року, № 68108К50-3 від 25.11.2008 року, № 68108К50-4 від 30.12.2008 року, № 68108К50-5 від 28.05.2010 року, № 68108К50-6 від 30.07.2010 року, укладені між ним та відповідачем, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

В обґрунтування своїх доводів апелянт посилається на те, що господарський суд першої інстанції зробив помилковий висновок щодо того, що спірні кредитні договори повинні були скріплюватися печатками філії, у зв'язку із чим у винесеному рішенні господарський суд допустив порушення положень ч. 2 ст. 207, ст. 1055 Цивільного кодексу України та неправильно застосував ст. ст. 2,47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» і ст. 95 Цивільного кодексу України.

Крім того, позивач вважає, що кредитні договори укладені з грубим порушенням вимог ч. 8 ст. 19 Господарського кодексу України, що відповідно є підставою для визнання цих кредитних договорів та всіх додаткових угод до них (так як вони є невід'ємними частинами цих кредитних договорів) недійсними на підставі положень ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України.

Скаржник посилається на те, що у відповідності до законодавства умови і порядок розрахунків за кредитним договором є істотними умовами угоди. У договорі і графіку погашення, які є невід'ємною частиною цих договорів, прямо вказана валюта платежу - євро, а не його грошовий еквівалент. Отже, на думку позивача, місцевим господарським судом при винесенні рішення не було враховано ч. 1 ст. 524, ч. 1 ст. 533 Цивільний кодекс України, ст. 3 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», які необхідно було застосувати при розгляді даного спору, у зв'язку з чим передчасно дійшов до висновку, що положення кредитних договорів відповідають чинному законодавству.

А також, апелянт зазначає, що при винесені місцевим господарським судом оскаржуваного рішення не були дослідженні обставини щодо вчинення передбачених кредитними договорами дій позичальником без відповідного дозволу (ліцензії).

До Харківського апеляційного господарського суд надійшов відзив відповідача на апеляційну скаргу (вх. 11514 від 02.12.2013р.), в якому він вважає доводи апеляційної скарги безпідставними, незаконними та необґрунтованими, у зв'язку з чим, апеляційна скарга не підлягає задоволенню, рішення місцевого суду не підлягає скасуванню.

Також, до Харківського апеляційного господарського суду надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи витягу з Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб-підприємців від відповідача (вх. 11591 від 04.12.2013р.) та позивача (вх. 11592 від 04.12.2013р.).

У судовому засіданні 04.12.2013р. представник позивача підтримав вимоги, викладені в апеляційній скарзі, та просив рішення місцевого господарського суду скасувати, апеляційну скаргу - задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні 04.12.2013р. заперечував проти вимог апеляційної скарги позивача, просив залишити її без задоволення, рішення господарського суду першої інстанції - без змін.

Перевіривши повноту встановлених судом першої інстанції обставин справи та докази на їх підтвердження, їх юридичну силу та доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, перевіривши правильність застосування господарським судом Харківської області норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне.

17.11.2006 року між ВАТ "Укрексімбанк", правонаступником якого на теперішній час є АТ "Укрексімбанк", та ТОВ "С.К.С.М." укладено генеральну угоду №6806N4. Відповідно до п. 4.5.1 генеральної угоди загальний ліміт заборгованості не може перевищувати 22 683 000,00 грн.(т. 1. а.с. 19-34).

Відповідно до додатку І до генеральної угоди №6806N4 від 17.11.2006 р. сторонами укладено:

- кредитний договір №6806К92 від 17.11.2006 р. на відкриття відновлювальної кредитної лінії з лімітом 7 000 000,00 грн., кінцевий термін погашення 25.10.2009 р. (т. 1 а.с. 40-54);

- кредитний договір №68108К42 від 25.06.2008 р. на відкриття відновлювальної кредитної лінії з лімітом 915 000,00 євро, кінцевий термін погашення 24.06.2009 р. (т. 1 а.с. 64-78);

- кредитний договір №68108К50 від 28.07.2008 р. на відкриття відновлювальної кредитної лінії з лімітом 9 795 000,00 грн. (з урахуванням додаткової угоди №68108К50-1 до кредитного договору №68108К50 від 28.07.2008р. (т. 1. а.с. 100), кінцевий термін погашення 27.07.2009 р. (т.1 а.с. 84-98).

Як встановлено господарським судом першої інстанції, не заперечується сторонами та підтверджується матеріалами справи, кредитний договір №6806К92 від 17.11.2006 р. підписаний позивачем та відповідачем та відкриває кредитну лінію у валюті євро.

Таким чином, кредитним договором позивач та відповідач погодили можливість надання кредиту в валюті євро, при цьому позивач мав право самостійно обирати валюту, в якій він має намір отримати кредит та, в подальшому, виконувати свої договірні зобов'язання протягом тривалого часу.

Як вбачається з матеріалів справи, у преамбулі вказаних кредитних договорів та генеральної угоди з боку відповідача вказані договори укладено юридичною особою - Відкритим акціонерним товариством "Державний експортно-імпортний банк України", правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство Державний експортно-імпортний банк України", в особі керуючого філією АТ "Укрексімбанк" у м. Харкові, який підписав їх на підставі довіреності та положення про філію АТ "Укрексімбанк" в м. Харкові. В реквізитах вказаних договорів зазначено юридичну особу та філію, яка діє в інтересах юридичної особи, а також договори підписані керівником філії та скріплені печаткою філії, що не суперечить діючому законодавству України.

Крім того, умовами п. 3.5.2 кредитного договору №68108К42 від 25.06.2008 р. передбачено, що відповідач має право ініціювати зміну розміру процентної ставки за кредитом. Про зміну процентної ставки за кредитом укладається додаткова угода до кредитного договору. Пунктом 8.6. кредитного договору передбачено, що будь-які зміни та доповнення до кредитного договору можуть бути внесені тільки у письмовому вигляді, оформлюються додатковими угодами, які підписуються повноважними представниками сторін. Відповідно до додаткових угод до кредитних договорів, які укладені у письмовому вигляді та підписані повноважним представниками сторін, за домовленістю сторін.

Колегія суддів погоджується з такими висновками місцевого господарського суду, виходячи із наступного.

Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу.

Вирішуючи спір про визнання договору недійсним, необхідним є встановлення наявності тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону, додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони тощо.

Згідно з ст. 202, ч. 2 ст. 203, 205, 207, 237 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; правочин може вчинятися усно або в письмовій формі; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами); правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою; представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє; представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Договір - погоджена дія двох або більше сторін спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частини 1,2, 4 статті 202 ЦК України). Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина 1 статті 628 ЦК України).

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 ЦК України).

Частиною 7 статті 179 Господарського кодексу України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Так, відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з ч. 1 ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Статтею 1049 Цивільного кодексу України передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Щодо посилання апелянта про невідповідність рішення господарського суду першої інстанції щодо валюти укладення договору Харківський апеляційний господарський суд зазначає наступне.

Згідно зі статтею 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня. Вказана стаття визначає правовий статус гривні, але не встановлює сферу її обігу, а статтею 192 ЦК України передбачено, що іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Отже, банк як фінансова установа, отримавши у встановленому законом порядку (статті 19, 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність") банківську та генеральну ліцензії на здійснення валютних операцій або письмовий дозвіл на здійснення операцій із валютними цінностями. Щодо вимог підпункту "в" пункту 4 статті 5 цього Закону, який передбачає наявність індивідуальної ліцензії Національного банку України на здійснення операцій щодо надання та одержання резидентами кредитів у іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі, оскільки на цей час законодавством України не встановлено термінів і сум кредитів у іноземній валюті як критеріїв їх віднесення до сфери дії режиму індивідуального ліцензування, ця норма не може застосовуватись судами.

Посилання позивача щодо відсутності повноважень у філії банку та укладання кредитних договорів є необґрунтованими, Харківський апеляційний господарський суд погоджується з висновками місцевого господарського суду щодо безпідставності даної вимоги, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 95 Цивільного кодексу України філією є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює всі або частину її функцій. Філії та представництва не є юридичними особами та діють на підставі затвердженого нею положення. Керівники філій призначаються юридичною особою і діють на підставі виданої нею довіреності.

Як вбачається з пункту 42 "Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України" в редакції, яка діяла на момент укладання вказаних кредитних договорів, передбачено, що при посвідченні правочинів нотаріуси можуть приймати договори, укладені від імені юридичних осіб їх філіями чи представництвами, підписані уповноваженими на це особами та скріплені печатками цих філій чи представництв.

Положенням про філію АТ "Укрексімбанк" передбачено, що філія має гербову печатку зі своїм найменуванням, тобто сторони на момент укладання кредитних договорів та генеральної угоди були наділені достатніми повноваженнями.

Харківський апеляційний господарський суд погоджується з висновками суду першої інстанції щодо необґрунтованого посилання позивача на невідповідність вимогам чинного законодавства умови договору щодо зміни процентної ставки.

З огляду на ст. 651 Цивільного кодексу України, зміна договору допускається лише за згодою сторін, статтею 654 Цивільного кодексу України передбачено, що зміна договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється.

Згідно ч. з ст. 653 Цивільного кодексу України, у разі зміни договору зобов'язання змінюється з моменту досягнення домовленості про зміну договору (домовленістю було підписання уповноваженими представниками сторін додаткових угод до кредитного договору). Окрім того, якщо сторони досягли домовленості згідно з положеннями статей 207, 640 Цивільного кодексу України та уклали кредитний договір, в якому передбачили умови підвищення процентної ставки, то вони мають виконуватись, а момент досягнення домовленості вважається таким, що настав.

Згідно з ч. 2 ст. 1056 та ст. 1061 ЦК України у зв'язку з прийняттям Закону від 12 грудня 2008 р. N 661 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони банкам змінювати умови договору в односторонньому порядку", який набрав чинності з 10 січня 2009 р., передбачено, що встановлений кредитним договором розмір процентів не може бути збільшений банком в односторонньому порядку. Конституцією України закріплено принцип незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів (ч. 1 ст. 58), усі рішення банку у будь-якій формі (постанова, рішення, інформаційний лист) щодо підвищення процентної ставки в односторонньому порядку після 10 січня 2009 р. є неправомірними.

Таким чином, місцевий господарський суд дійшов правомірного висновку, що кредитний договір був укладений до 10 січня 2009 (до набрання чинності Закону України від 12.12.2008 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони банкам змінювати умови договору в односторонньому порядку") і в ньому сторони досягли домовленості про те, що банк має право в односторонньому порядку змінити проценту ставку, то це вже є домовленістю сторін. Якщо банком прийнято таке рішення до 10 січня 2009 р. (при підтвердженні цього юридичного факту відповідними доказами), а позичальник отримав повідомлення після цієї дати, то це є лише механізмом виконання цієї домовленості. У цьому разі важливим є визначений договором механізм виконання цієї домовленості: отримання повідомлення та, відповідно, прийняття пропозиції позичальником, чи укладання шляхом підписання додаткової угоди щодо підвищення процентної ставки.

Таким чином, безпідставними є посилання апелянта щодо відсутності у генеральній угоді та кредитних договорах порядку зміни умов договору, який врахував би інтереси позивача та взагалі не містить умови про порядок припинення договору, всупереч п. 8 ч.1 ст. 6 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", оскільки відповідно до п. 10.7 генеральної угоди та п. 8.6. кредитного договору передбачено, що будь-які зміни та доповнення до кредитного договору можуть бути внесені тільки у письмовому вигляді, оформлюються додатковими угодами, які підписуються повноважними представниками сторін, а з огляду на розділ 9 "Розірвання генеральної угоди" генеральну угоду може бути достроково розірвано за ініціативою позивача або відповідача. Позивач має право звернутися до банку з проханням про дострокове розірвання генеральної угоди виключно у разі повного виконання зобов'язань за цією генеральною угодою та кредитними договорами. Відповідач може ініціювати дострокове розірвання генеральної угоди, якщо позивач погасив заборгованість за кредитними договорами та протягом шести місяців не користується кредитними операціями в рамках цієї генеральної угоди.

Також, колегія суддів зазначає, що частиною першою статті 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною другою ст. 651 Цивільного кодексу України встановлено, що договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

При цьому істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Статтею 652 Цивільного кодексу України передбачено, що в разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання.

Якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов: 1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; 2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; 3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; 4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

Отже, закон пов'язує можливість розірвання договору безпосередньо не з наявністю істотної зміни обставин, а з наявністю чотирьох умов, визначених ч. 2 ст. 652 ЦК України, при істотній зміні обставин.

Відповідно до ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Як вбачається з матеріалів справи, твердження позивача, викладені у позові та на яких ґрунтуються позовні вимоги, не підтверджуються належними доказами в розумінні ст. 32 Господарського процесуального кодексу України.

Скаржником не надано доказів, які б підтверджували одночасну наявність чотирьох умов для розірвання кредитних договорів та генеральної угоди.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення господарського суду Харківської області від 17.10.2013р. у справі №5023/454/12 відповідає нормам чинного законодавства та правові підстави для його скасування відсутні, у зв'язку з чим апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

На підставі викладеного та керуючись статтями 99, 101, п.1) ч.1 ст. 103, ст. 105, Харківський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «С.К.С.М.» залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 17.10.2013р. у справі №5023/454/12 залишити без змін.

Повний текст постанови складено 09.12.2013 р.

Головуючий суддя О.А. Пуль

Суддя Я.О.Білоусова

Суддя В.С.Хачатрян