Ухвала суду № 35862387, 06.11.2013, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 листопада 2013 р. Справа № 30582/10/9104

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді - Носа С. П.,

суддів - Дяковича В. П., Рибачука А. І.;

за участю секретаря судового засідання - Дяківнич Г. Й.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Городоцькому районі Львівської області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 28 липня 2010 року в справі за позовом приватного підприємства «Юпі» до Державної податкової інспекції у Городоцькому районі Львівської області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

10 березня 2010 року Львівським окружним адміністративним судом зареєстровано позовну заяву приватного підприємства «Юпі» до Державної податкової інспекції у Городоцькому районі Львівської області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 27 лютого 2010 року № № 000182301/0, 0000192301/0, 0000202301/0, 0001281741/0.

В обґрунтування вимог позовної заяви зазначено, що укладені позивачем як комісіонером договори комісії повністю відповідали всім нормам цивільного законодавства щодо таких договорів, що підтверджено здійсненими відповідачем попередніми перевірками. В акті перевірки відсутні докази нікчемності договорів комісії та вчинення господарських зобов'язань між позивачем та нерезидентами з метою приховання (ухилення) від сплати податків. Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» встановлено обов'язок покупця збільшувати валовий дохід лише у разі визнання непогашеної заборгованості в порядку досудового врегулювання спорів або за рішенням суду чи за виконавчим написом нотаріуса. Митна вартість товарів не може застосовуватись для визначення звичайних цін. У позивача не було законних підстав для утримання податку з виплачених доходів оскільки підприємцем з яким здійснювалась операція було пред'явлено позивачу оригінал свідоцтва про сплату єдиного податку та добровільно надано копію такого свідоцтва.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 28 липня 2010 року адміністративний позов задоволено повністю. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 27 лютого 2010 року № № 0000182301/0, 0000192301/0, 0000202301/0, 0001821741/0.

Зазначену постанову мотивовано тим, що отримані позивачем, як комісіонером, кошти від комітентів за договорами комісії не підпадають під визначення безоплатно отриманих товарів, а також не повинні включатись до складу валового доходу, а кошти, сплачені позивачем, як комісіонером третім особам при придбанні товарів за рахунок комітентів, не повинні включатись до валових витрат. Чинним законодавством України не передбачено визнання нікчемним або недійсним правочину, який був вчинений з метою приховання ухилення від сплати податків або таким, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. Відповідно до п. 12.1.5 ст. 12 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» обов'язок покупця збільшувати валовий дохід покладається на нього лише у разі визнання непогашеної заборгованості в порядку досудового врегулювання спорів або за рішенням суду чи за виконавчим написом нотаріуса. Застосування митної вартості товарів для визначення звичайних цін не передбачено законодавством України. Необхідною та достатньою підставою неутримання податку з доходів фізичних осіб при виплаті доходів фізичних особам-підприємцям є факт пред'явлення цим особам оригіналів свідоцтв про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності.

Не погоджуючись з прийнятою постановою, відповідачем - Державною податковою інспекцією у Городоцькому районі Львівської області, подано апеляційну скаргу до Львівського апеляційного адміністративного суду, в якій висловлено прохання скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги вказано, що в порушення вимог пп. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» для перевірки не надано необхідних документів для доказовості отриманих в межах договору комісії, відповідно такий товар не вважається безоплатно отриманим. Позивачем не включено до складу валового доходу кредиторську заборгованість з пропущеним строком позовної давності. Згідно з листом Державної податкової адміністрації України від 17 грудня 2008 року № 26411/7/23-5017 звичайною ціною з метою оподаткування вважається митна вартість.

Представник позивача, у судовому засіданні, вимоги апеляційної скарги заперечив та просить таку залишити без задоволення.

Представник відповідача, у судовому засіданні, вимоги апеляційної скарги підтримав та просить таку задовольнити.

Судом апеляційної інстанції заслухано суддю-доповідача, пояснення представників сторін, досліджено матеріали справи та проаналізовано доводи апеляційної скарги, що дало змогу зробити висновок про відсутність підстав для задоволення такої.

Встановлено, що Державною податковою інспекцією у Городоцькому районі проведено перевірку приватного підприємства «Юпі» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 квітня 2008 року по 20 вересня 2009 року, результати якої оформлено актом № 9/23/31099867 від 11 лютого 2010 року.

Перевіркою встановлено наступні порушення: пп. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4, п. 1.25 ст. 1, пп. 12.1.5 ст. 12 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» в результаті чого донараховано податок на прибуток в сумі 409 284 грн, в т. ч. за 2008 рік в сумі 371 384 грн та за 9 місяців 2009 року в сумі 37900 грн; п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість» в результаті чого донараховано податок на додану вартість всього на суму 25 027 грн, в тому числі за квітень 2008 року в сумі 4149 грн, за червень 2008 року в сумі 1788 грн, за серпень 2008 року в сумі 1476 грн, за листопад 2008 року в сумі 2477 грн, за лютий 2009 року в сумі 2894 грн, за серпень 2009 року 6792 грн, за вересень 2009 року в сумі 5451 грн; пп. 8.1.1 пп. 8.1.2 п. 8.1 ст. 8, пп. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3, п. 7.1 ст. 7 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» в результаті чого донараховано податок з доходів фізичних осіб в сумі 133,5 грн за травень 2009 року.

На підставі згаданого акту перевірки 27 лютого 2010 року Державною податковою інспекцією у Городоцькому районі прийнято наступні податкові повідомлення-рішення:

- № 0000182301/0 від 27 лютого 2010 року, яким визначено суму податкового зобов'язання за платежем податок на прибуток в розмірі 817 497 грн (409284 грн основного платежу та 408213 грн штрафних (фінансових) санкцій);

- № 0000192301/0 від 27 лютого 2010 року, яким визначено суму податкового зобов'язання за платежем податок на додану вартість в розмірі 9039 грн (6626 грн основного платежу та 3313 штрафних (фінансових санкцій);

- № 0000202301/0 від 27 лютого 2010 року, яким зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 18 401 грн та застосовано штрафні (фінансові) санкції в розмірі 9201 грн.

- № 0001821741/0 від 27 лютого 2010 року, яким визначено суму податкового зобов'язання за платежем податок з доходів фізичних осіб в розмірі 400 грн 50 коп. (133 грн 50 коп. основного платежу та 267 грн штрафних (фінансових) санкцій).

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною першою статті 69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Відповідно до ст. 70 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Статтею 71 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст. 86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Згідно із ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Здійснивши перевірку висновків суду першої інстанції щодо відповідності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень вимогам ч. 3 ст. 2 КАС України суд апеляційної інстанції погоджується з такими та вважає за необхідне зазначити наступне.

Так, відповідно до акту перевірки № 9/23/31099867 від 11 лютого 2010 року, підставою для прийняття податкового повідомлення-рішення про визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток став висновок податкового органу про відсутність документів, що підтверджували б отримання товару в межах договору комісії, що свідчить про безоплатність отримання такого товару. Оскільки в договорах купівлі-продажу укладених з нерезидентом не зазначено про дії позивача в інтересах іншої особи, то такі є нікчемними.

Встановлено, що впродовж 2008-2009 років між позивачем та резидентами укладалися договори комісії, за яким резидент доручає приватному підприємству «ЮПІ» поставити з-за кордону техніку та провести її митне оформлення.

Водночас між приватним підприємством «ЮПІ» та нерезидентами укладалися контракти на поставку техніки.

На виконання договорів комісії складалися звіти.

Матеріали справи містять договори комісії, укладені між позивачем та резидентами впродовж 2008 -2009 років, звіти на виконання договорів комісії, контракти з нерезидентами, рахунки-фактури (інвойси), вантажно-митні декларації.

Згідно із статтями 1011 і 1012 Цивільного кодексу України за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов'язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, за рахунок комітента. Договір комісії може бути укладений на визначений строк або без визначення строку, з визначенням або без визначення території його виконання, з умовою чи без умови щодо асортименту товарів, які є предметом комісії. Комітент може бути зобов'язаний утримуватися від укладення договору комісії з іншими особами. Істотними умовами договору комісії, за якими комісіонер зобов'язується продати або купити майно, є умови про це майно та його ціну.

Відповідно до ст. 1016 ЦК України, комітент зобов'язаний забезпечити комісіонера усім необхідним для виконання обов'язку перед третьою особою. За договором, укладеним з третьою особою, комісіонер набуває права навіть тоді, коли комітент був названий у договорі або прийняв від третьої особи виконання договору. Комісіонер не відповідає перед комітентом за невиконання третьою особою договору, укладеного з нею за рахунок комітента, крім випадків, коли комісіонер був необачним при виборі цієї особи або поручився за виконання договору (делькредере). У разі порушення третьою особою договору, укладеного з нею комісіонером, комісіонер зобов'язаний негайно повідомити про це комітента, зібрати та забезпечити необхідні докази. Комітент має право вимагати від комісіонера відступлення права вимоги до цієї особи.

Згідно зі ст. 1018 ЦК України, майно, придбане комісіонером за рахунок комітента, є власністю комітента.

Пунктом 1.23 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку цього підприємств» визначено, що безоплатно надані товари (роботи, послуги) - товари, що надаються платником податку згідно з договорами дарування, іншими договорами, які не передбачають грошової або іншої компенсації вартості таких матеріальних цінностей і нематеріальних активів чи їх повернення, або без укладення таких угод; роботи та послуги, які надаються платником податку без вимоги про компенсацію їх вартості; товари, передані юридичній чи фізичній особі на відповідальне зберігання і використані нею в її виробничому або господарському обороті.

Пунктом 4.1.6 статті 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» передбачено включення до валового доходу доходів з інших джерел, у тому числі, але не виключно, у вигляді: 1) сум безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному періоді, вартості товарів (робіт, послуг), безоплатно наданих платнику податку у звітному періоді, крім їх надання неприбутковим організаціям згідно з пунктом 7.11 статті 7 цього Закону та у межах таких операцій між платником податку та його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи, крім випадків, визначених у частині четвертій статті 3 Закону України «Про списання вартості несплачених обсягів природного газу; 2) сум поворотної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному періоді, що залишається неповерненою на кінець такого звітного періоду від осіб, що не є платниками цього податку (у тому числі нерезидентів), або осіб, які згідно із законодавством мають пільги з цього податку, включаючи право застосовувати ставку податку нижчу, ніж установлена пунктом 7.2 статті 7 або статтею 10 цього Закону. У разі коли у майбутніх податкових періодах платник податку повертає таку поворотну фінансову допомогу (її частину) особі, яка її надала, такий платник податку збільшує суму валових витрат на суму такої поворотної фінансової допомоги (її частини) за наслідками податкового періоду, в якому відбулося таке повернення. При цьому валові доходи такого платника податку не збільшуються на суму умовно нарахованих процентів, а податкові зобов'язання особи, що надала поворотну фінансову допомогу, не змінюються як при її видачі, так і при її зворотному отриманні. Як виняток з правила, визначеного цим абзацом, операції з отримання (надання) фінансової допомоги між платником податку та його філіями, відділеннями, іншими відокремленими підрозділами, що не мають статусу юридичної особи, розташованими на території України, не призводять до зміни їх валових витрат або валових доходів; 3) сум невикористаної частини коштів, що повертаються із страхових резервів у порядку, передбаченому пунктом 12.2 цього Закону; 4) сум заборгованості, що підлягає включенню до валових доходів згідно з пунктами 12.3 та 12.4 цього Закону; 5) сум коштів страхового резерву, використаних не за призначенням; 6) вартості матеріальних цінностей, переданих платнику податку згідно з договорами схову (у відповідальне зберігання) та використаних ним у власному виробничому чи господарському обороті; 7) сум штрафів та/або неустойки чи пені, фактично одержаних за рішенням сторін договору або за рішенням відповідних державних органів, суду; 8) сум державного мита, попередньо сплаченого позивачем, що повертається на його користь за рішенням суду; 9) сум акцизного збору, сплачених (нарахованих) покупцями підакцизних товарів (за їх рахунок) на користь платника такого акцизного збору, уповноваженого законом вносити його до бюджету, та рентних платежів, а також сум збору у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на електричну та теплову енергію; 10) доходів від продажу електричної енергії (включаючи реактивну); 11) сум дотацій і субсидій з фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування або бюджетів, отриманих платником податку.

Пунктом 1.31 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» визначено, що не вважаються продажем операції з надання товарів у межах договорів комісії, схову (відповідального зберігання), доручення, інших цивільно-правових договорів, які не передбачають передачу прав власності на такі товари.

Крім того, згідно з пп. 7.9.1 п. 7.9 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не включаються до валового доходу і не підлягають оподаткуванню кошти або майно, залучені платником податку зокрема у зв'язку з залученням платником податку майна на підставі договору концесії, комісії, консигнації, довірчого управління, схову (відповідального зберігання), а також згідно з іншими цивільно-правовими договорами, що не передбачають передачі права власності на таке майно, а за підпунктом 7.9.2 статті 7 того ж Закону, з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом, не включаються до валових витрат кошти або майно, надані платником податку зокрема у зв'язку з наданням платником податку майна на підставі договорів концесії, комісії, консигнації, довірчого управління, схову (відповідального зберігання) або згідно з іншими цивільно-правовими договорами, що не передбачають передачі права власності на таке майно іншій особі.

Аналіз вищенаведених положень законодавства дає підстави вважати вірним висновок суду першої інстанції, що отримані позивачем, як комісіонером, кошти від комітентів за договорами комісії не підпадають під визначення безоплатно отриманих товарів, а також не повинні включатись до складу валового доходу, а кошти, сплачені позивачем, як комісіонером, третім особам при придбанні товарів за рахунок комітентів, не повинні включатись до валових витрат.

Правильними є також висновки суду першої інстанції щодо безпідставності тверджень позивача про нікчемність укладених договорів комісії.

Так, згідно з частиною 1 статті 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Згідно з абзацом 1 частини 2 статті 215 Цивільного кодексу України, недійсним є лише правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Відповідно до частини 1 статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (презумпція правомірності).

Враховуючи ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України нікчемним є правочин недійсність якого встановлена законом, а не висновками акту податкової перевірки.

Вказані в актах перевірки складених податковими органами недоліки чи порушення, допущені суб'єктами господарювання при укладенні та виконанні договорів, не є підставою для визнання правочинів нікчемними, оскільки чинне законодавство не встановлює таких підстав нікчемності правочину.

Також одним із порушень, зафіксованим актом перевірки № 9/23/31099867 від 11 лютого 2010 року, є заниження валового доходу за 2-й квартал 2008 року на загальну суму 416 640 грн шляхом невключення до валових доходів суми непогашеної кредиторської заборгованості перед іншим підприємством (ТзОВ «Аксіом»), по якій минув термін позовної давності, із посиланнями на пункт 1.25 статті 1, підпункт 12.1.5 статті 12 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та статтю 257 ЦК України.

Пунктом 1.25 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» визначено термін «безнадійна заборгованість», зокрема, як заборгованість по зобов'язаннях, за якою минув строк позовної давності.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу

Згідно зі ст. 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частинами 1,2 статті 259 ЦК України позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

27 грудня 2007 року було укладено додаток № 1 до договору купівлі-продажу №12/01 від 12 січня 2005 року між позивачем та ТОВ «Аксіом», за яким повна оплата позивачем вартості отриманого від цього підприємства товару вартістю 416640 грн. була відтермінована до 31 грудня 2010 року.

Отже, як вірно зазначено судом першої інстанції, саме з 31 грудня 2010 року почнеться перебіг строків позовної давності.

Крім того, відповідно до пункту 12.1.5 статті 12 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», обов'язок покупця збільшувати валовий дохід покладається на нього лише у разі визнання непогашеної заборгованості в порядку досудового врегулювання спорів або за рішенням суду чи за виконавчим написом нотаріуса.

В пункті 3.2.1 акту перевірки № 9/23/31099867 від 11 лютого 2010 року також вказано, що перевіркою повноти визначення податкових зобов'язань з ПДВ за період з 01.04.2008 року по 30.09.2009 року встановлено їх заниження в сумі 25027 грн внаслідок реалізації позивачем товарів ТзОВ «САТП-1»та ТзОВ «фірма «Європа-Контакт» нижче звичайних цін (митної вартості) із посиланням на пункт 4.1 статті 4 Закону України «Про податок на додану вартість».

Згідно з п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість» база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів), згідно із законами України з питань оподаткування (за винятком податку на додану вартість, а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку, що включається до ціни товарів (послуг)). У разі якщо звичайна ціна на товари (послуги) перевищує договірну ціну на такі товари (послуги) більше ніж на 20 відсотків, база оподаткування операції з поставки таких товарів (послуг) визначається за звичайними цінами.

Відповідно до п. 1.18 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» звичайні ціни застосовуються за правилами, визначеними пунктом 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Пунктом 1.20.1 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» передбачено, що якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом (пп. 1.20.8 та 1.20.10 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»).

Таким чином, якщо не доведене зворотне, звичайною вважається ціна, визначена сторонами договору. При цьому обов'язок доведення невідповідності ціни договору рівню звичайних цін покладається на податковий орган.

Для визначення звичайної ціни використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Однак при цьому необхідно враховувати, чи є умови таких договорів співставними, важливе значення також мають і властивості товарів (робіт, послуг), які є предметом купівлі-продажу.

З'ясування рівня звичайних цін має відбуватися відповідно до визначеної процедури, а необхідна інформація надаватися уповноваженим державним органом.

Як вірно зазначено судом першої інстанції, податковим органом не доведено, що ціна визначена позивачем у договорах не є звичайною.

Крім того, застосування митної вартості товарів для визначення звичайних цін не передбачено законодавством чинним у момент виникнення спірних правовідносин.

В пункті 3.4.1.1 акту перевірки № 9/23/31099867 від 11 лютого 2010 року зазначено, що позивачем не було утримано та не перераховано до бюджету податок з доходів фізичних осіб в розмірі 133,50 грн. при виплаті 30.05.2008 року доходів в розмірі 890 грн. суб'єкту підприємницької діяльності фізичній особі ОСОБА_1 у зв'язку з відсутністю документів, які б підтверджували сплату єдиного податку чи авансових платежів цим підприємцем та посиланнями на підпункти 8.1.1, 8.1.2 статті 8, підпункту 3.1.1 статті 3 та пункту 7.1 статті 7 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»від 22.05.2003 року

Фактично позивачем було в безготівковій формі сплачено 30.05.2008 року підприємцю ОСОБА_1 840 грн., а не 890 грн., як зазначено в акті перевірки.

В пункті 14.1.1 Інструкції про прибутковий податок з громадян, затвердженої наказом Головної державної податкової інспекції України від 21.04.93 року №12 (зареєстровано Міністерством юстиції України 09.06.93 року за №64), зокрема, зазначено про те, що з метою усунення фактів подвійного оподаткування за місцем виплати доходів не утримується податок з громадян, які є суб'єктами підприємництва, приватними нотаріусами чи адвокатами, підтвердили це оригіналом свідоцтва про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності (про право на заняття нотаріальною діяльністю, про право на заняття адвокатською діяльністю) та які підтвердили платіжним повідомленням (патентом, свідоцтвом про сплату єдиного податку) сплату авансових платежів прибуткового податку (фіксованого розміру прибуткового податку, єдиного податку).

Отже, необхідною та достатньою підставою неутримання податку з доходів фізичних осіб при виплаті доходів фізичним особам підприємцям, є факт пред'явлення цими особами оригіналів свідоцтва про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності.

Узагальнюючи викладене, суд апеляційної інстанції переконаний, що судом першої інстанції надано належну оцінку наявним у справі доказам, а їх достатня кількість та взаємний зв'язок у сукупності дали змогу суду першої інстанції зробити вірний висновок про наявність підстав для задоволення позову.

Враховуючи вищенаведене, суд апеляційної інстанції визнає, що судом першої інстанції, при вирішенні даного публічно-правового спору, правильно встановлено обставини справи та ухвалено законне рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, постанова суду першої інстанції ґрунтується на повно, об'єктивно і всебічно з'ясованих обставинах, доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, тому підстав для скасування постанови суду першої інстанції немає

Керуючись ст. ст. 158-160, 195, 196, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. ст. 200, 205, 206, 254 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Городоцькому районі Львівської області залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 28 липня 2010 року в справі № 2а-2220/10/1370 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

Ухвала може бути оскаржена у касаційному порядку, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України, протягом двадцяти днів з дня набрання ухвалою законної сили, а у випадку коли, відповідно до частин 3 та 7 ст. 160 КАС України, складення ухвали в повному обсязі відкладено - з дня складення ухвали в повному обсязі.

Головуючий суддя: С. П. Нос

Судді: В. П. Дякович

А. І. Рибачук

Ухвалу складено в повному обсязі 11 листопада 2013 року