Ухвала суду № 35860046, 11.11.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"11" листопада 2013 р. м. Київ К/9991/67523/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:головуючого суддіБорисенко І.В.суддів Кошіля В.В. Лосєва А.М.за участю секретаряГончар Н.О.та представників сторін: від позивача Підіпригора М.О.від відповідачане з'явивсярозглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргуДержавної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової службина постанову та ухвалуХарківського окружного адміністративного суду від 29.05.2012 Харківського апеляційного адміністративного суду від 26.09.2012у справі № 2-а-1493/12/2070за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Європейський фонд розвитку» доДержавної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової службипроскасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Європейський фонд розвитку» звернулося до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби, в якому (з урахуванням заяви про зміну предмету позову) просить суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова №0006032305 від 06.12.2011, №0001792305 від 17.02.2012, №0001152305 від 01.02.2012 та №0001162305 від 01.02.12.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 29.05.2012, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 26.09.2012, позов задоволено.

Державна податкова інспекція у Дзержинському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби подала касаційну скаргу, у відповідності до якої, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, просить скасувати судові рішення першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджується наступне:

- ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова була проведена виїзна планова перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2010 по 30.06.2011, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2010 по 30.06.2011, за результатами якої складено Акт № 5532/2305/24271057 від 22.11.2011;

- за наслідками перевірки, на підставі вказаного акту, ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова було прийнято:

1) податкове повідомлення-рішення № 0006032305 від 06.12.2011, яким позивачу за порушення п.5.1 ст.5, пп.5.5.1 п.5.5 ст.5, п.6.1 ст.6 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», пп.138.1.1 п.138.1, п.138.4, пп.138.10 ст.138, п.141.1 ст.141 розділу ХХ підрозділу 4 Податкового кодексу України зменшено суму від'ємного значення з податку на прибуток у розмірі 1 548 445,00 грн.;

2) податкове повідомлення-рішення № 0006042305 від 06.12.2011, яким позивачу за порушення пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», ст.198 Податкового кодексу України збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 731389,00 грн. (з яких за основним платежем - 559 861,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 171 528,00 грн.);

- за результатами адміністративного оскарження ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова було прийнято податкове повідомлення-рішення № 0001792305 від 17.02.2012, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 645625 грн., з яких за основним платежем 559 861 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 85 764 грн., внаслідок чого, повідомлення-рішення №0006042305 від 06.12.11 вважається відкликаним:

- окрім того, контролюючим органом на підставі акту перевірки № 154/2305/24271057 від 20.01.2012 «Про результати проведення позапланової документальної виїзної перевірки ТОВ «Європейський фонд розвитку» щодо документального підтвердження господарських операцій із ТОВ «Промспецконсалтинг», їх реальності та повноти відображення в обліку за період з 01.08.2011 по 31.10.2011» були прийняті:

1) податкове повідомлення-рішення № 0001152305 від 01.02.2012, яким позивачу за порушення п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України зменшено розмір від'ємного значення з податку на додану вартість на суму 51 107,00 грн.;

2) податкове повідомлення-рішення № 0001162305 від 01.02.2012, яким позивачу за порушення п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 34 704,00 грн., з яких за основним платежем - 23 136 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 11 568 грн.

Висновки податкового органу про порушення позивачем норм податкового законодавства обґрунтовані тим, що суми податку на прибуток віднесені платником до від'ємного значення об'єкта оподаткування та суми податку на додану вартість віднесені платником до складу податкового кредиту безпідставно та підлягають виключенню, оскільки, за твердженням відповідача, правочини, укладені позивачем, та виконувані ним і далі по ланцюгу, не спричинили реального настання правових наслідків, а відтак, є нікчемними.

Суди першої та апеляційної інстанцій визнали необґрунтованими висновки податкового органу про порушення позивачем податкового законодавства, з чим погоджується суд касаційної інстанції, з огляду на наступне.

В частині зменшення позивачу суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток судова колегія зазначає наступне.

Порядок визначення платником податків об'єкта оподаткування податком на прибуток у спірному періоді був врегульований як Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств», так і Податковим кодексом України.

Пунктами 5.1, 5.2 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» встановлено, що валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. До складу валових витрат включаються, зокрема, суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці.

Підпунктом 5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» визначено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до п.138.1 ст.138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно п.138.2 ст.138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Статтею 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (із змінами та доповненнями) передбачено, що фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтується на даних бухгалтерського обліку.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій (ст.9 названого Закону).

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, позивачем належним чином виконано умови договорів, укладених з контрагентами ПП «Аквіт 7», ТОВ «Брокер класік», ТОВ «Валрус-ексім», ТОВ «Верес», ТОВ «Перша технологічна компанія - СТГ», а наявні первинні документи відображають реальність господарських операцій позивача з контрагентами та призвели до руху активів позивача.

Щодо визначення позивачу податкових зобов'язань з податку на додану вартість судова колегія зазначає наступне.

Порядок визначення платником податків об'єкта оподаткування податком на додану вартість у спірному періоді був врегульований як Законом України «Про податок на додану вартість», так і Податковим кодексом України.

Згідно пп.7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Відповідно до п.п.7.4.1 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податків у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами (п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»).

Згідно п.п.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Законом України «Про податок на додану вартість» не передбачений обов'язок суб'єктів підприємницької діяльності контролювати податкову звітність контрагентів. Якщо за результатами реальної господарської операції віднесення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплаченого у вартості товару, відбувається на підставі належним чином оформлених документів, обов'язковість ведення яких передбачена правилами ведення податкового обліку, дії платника податку є правомірними.

Щодо спірних правовідносин стосовно визначення позивачу податкових зобов'язань з податку на додану вартість, які виникли після набрання чинності Податковим кодексом України, судова колегія виходить з наступного.

Розділом V Податкового кодексу України врегульовані питання, пов'язані з обчисленням та сплатою податку на додану вартість.

У відповідності зі ст.198 ПК України:

- право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу (п.198.1);

- датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п.198.2);

- податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду (п.198.3);

- не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу) (п.198.6).

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Згідно п.187.1 ст.187 Податкового кодексу України датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг (п.201.4 ст.201 ПК України).

Як правильно встановлено судами попередніх інстанцій, у позивача наявні всі податкові накладні, виписані контрагентами ПП «Аквіт 7», ТОВ «Брокер класік», ТОВ «Валрус-ексім», ТОВ «Верес», ТОВ «Перша технологічна компанія - СТГ», ТОВ «Лінда Стар», ТОВ «Мостплюс», ТОВ «Промтехноопт» відповідно до вимог ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» та п.201.1 ст.201 Податкового Кодексу України, які відповідно були відображені позивачем у реєстрі отриманих податкових накладних відповідних звітних періодів, що в свою чергу не заперечується відповідачем.

Судами попередніх інстанцій не встановлено жодного фактичного порушення позивачем вимог законодавства, яким регламентується порядок формування податкового кредиту та валових витрат, яке б позбавляло позивача права на податковий кредит чи свідчило про завищення розміру від'ємного значення об'єкту оподаткування податком на прибуток за наслідками здійснення спірних господарських операцій з контрагентами.

Натомість, відповідач, стверджуючи про встановлені факти порушення позивачем податкового законодавства, посилається на нікчемність правочинів, що не спричинили реального настання правових наслідків, укладених між позивачем та його контрагентами.

Статтею 204 ЦК України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно ч.2 ст.215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Отже, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним, та є нікчемним, якщо його недійсність встановлена законом.

У відповідності до ч.2 ст.228 ЦК України нікчемним є правочин, який порушує публічний порядок.

Необхідною умовою для визнання угоди нікчемною в силу вимог ст.228 ЦК України є її укладання з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних протиправних наслідків.

При кваліфікації правочину за ст.228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однієї зі сторін.

Для висновку про нікчемність угоди необхідно мати належні та допустимі докази наявності умислу у позивача або його контрагента на момент укладання правочину, проте, таких доказів матеріали справи не містять.

Водночас, судами першої та апеляційної інстанції були досліджені наявні первинні документи та встановлено реальність господарських операцій з вказаними контрагентами та дотримання позивачем спеціальних вимог законодавства щодо документального підтвердження сум податкового кредиту та валових витрат. При цьому, придбання товарів та послуг здійснювалось позивачем у межах його господарської діяльності та на момент укладання договорів та видачі податкових накладних контрагенти позивача були зареєстровані як платники податку на додану вартість та мали відповідні свідоцтва платника податку.

На підставі викладеного, з врахуванням встановлених обставин справи, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що позивачем підтверджено факт реальності спірних операцій з його контрагентами ПП «Аквіт 7», ТОВ «Брокер класік», ТОВ «Валрус-ексім», ТОВ «Верес», ТОВ «Перша технологічна компанія - СТГ», ТОВ «Лінда Стар», ТОВ «Мостплюс», ТОВ «Промтехноопт» та правомірність формування ним валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість у спірному періоді.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надали їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.

Таким чином, доводи касаційної скарги щодо порушення норм матеріального та процесуального права судами першої та апеляційної інстанцій при прийнятті оскаржуваних судових рішень є необґрунтованими.

Відповідно до ст. 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваних судових рішень.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 160, 220, 221, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

2. Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 29.05.2012 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 26.09.2012 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя І.В. Борисенко

Судді В.В. Кошіль

А.М. Лосєв