Ухвала суду № 35860062, 02.12.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"02" грудня 2013 р. м. Київ К/800/26961/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Кошіля В.В.

Суддів Борисенко І.В.

Моторного О.А.

при секретарі Фоміні А.Ю.

за участю представника позивача - Тригуба Д.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Херсоні Херсонської області Державної податкової служби

на ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 08.04.2013

та постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 12.11.2012

у справі № 2а-3088/12/2170

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Амалтея»

до Державної податкової інспекції у м. Херсоні Херсонської області Державної податкової служби

про скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Амалтея» звернулось до суду з позовом про скасування податкових повідомлень-рішень Державної податкової інспекції у м. Херсоні Херсонської області Державної податкової служби від 13.02.2012 № 000128301, № 0001292301, № 0000111702 та від 31.07.2012 № 0005802200.

Постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 12.11.2012, яка залишена без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 08.04.2013, позов задоволено; визнано протиправними та скасовано спірні податкові повідомлення-рішення, з підстав обґрунтованості позовних вимог.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, за результатами проведеної планової виїзної перевірки ТОВ «Амалтея» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2010 по 30.09.2011, складено акт № 222/23-5/21298452 від 23.01.2012, в якому зафіксовані порушення: пп. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3, пп. 4.2.9 «г» п. 4.2 ст. 4, пп. 8.1.1 п. 8.1 ст. 8 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», в результаті чого допущено порушення вимог податкового законодавства під час утримання податку з доходів фізичних осіб за вересень-грудень 2010 року на загальну суму 262 155 грн.; п. 4.1 ст. 4, пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість за лютий 2010 року - лютий 2011 року на суму 1 581 174,69 грн., завищення суми, що підлягає бюджетному відшкодуванню на рахунок платника у банку за період: березень-жовтень 2010 року на 743 016,99 грн.; пп. 4.1.1 п. 4.1 ст. 4, п. 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3, пп. 5.5.1 п. 5.5 ст. 5, п. 1.32 ст. 1, п. 6.1 ст. 6 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого занижено податок на прибуток в розмірі 811 590,50 грн.

На підставі результатів вказаної перевірки, 13.02.2012 відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення:

- № 0000111702 про визначення суми грошового зобов'язання по податку з доходів фізичних осіб у розмірі 327 694,75 грн., в т.ч.: 262 155 грн. основного платежу та 65 539,75 грн. штрафних (фінансових) санкцій;

- № 0001272301 про визначення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 811 591,50 грн., в т.ч.: 811 590,50 грн. основного платежу та 1 грн. штрафних (фінансових) санкцій;

- № 0001282301 про визначення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 1 969 398,69 грн., в т.ч.: 1 575 800,69 грн. основного платежу та 393 598 грн. штрафних (фінансових) санкцій;

- № 0001292301 про зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в розмірі 699 937,99 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 174 984 грн.

За результатами адміністративного оскарження, 31.07.2012 податковим органом прийняте податкове повідомлення-рішення № 0005802200 про визначення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 751 025 грн., в т.ч.: 751 024 грн. основного платежу та 1 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Донараховуючи грошові зобов'язання з податку на прибуток, податку на додану вартість, зменшуючи розмір бюджетного відшкодування спірними податковими повідомленнями-рішеннями, податковий орган виходив із заниження позивачем податкових зобов'язань, у зв'язку з продажем товару нижче його собівартості.

Відповідно до п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість» база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів), згідно із законами України з питань оподаткування (за винятком податку на додану вартість, а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку, що включається до ціни товарів (послуг)). До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу в зв'язку з компенсацією вартості товарів (послуг). У разі якщо звичайна ціна на товари (послуги) перевищує договірну ціну на такі товари (послуги) більше ніж на 20 відсотків, база оподаткування операції з поставки таких товарів (послуг) визначається за звичайними цінами.

Згідно з абз. 1, 2 пп. 1.20.1 п. 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін. Справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг).

Відповідно до пп. 1.20.2 п. 1.20 ст. 1 цього Закону для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована. При цьому враховуються звичайні при укладанні угод між непов'язаними особами надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, пов'язані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низьколіквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів.

Обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абзацу першого підпункту 1.20.1 цього пункту (пп. 1.20.8 п. 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»).

В судовому порядку встановлено, що при встановленні факту невідповідності рівня звичайних цін, за якими здійснювалась реалізація позивачем товару, податковий орган діяв не у межах наведених норм, оскільки не використовував інформацію про укладені на момент продажу такого товару договори з ідентичними (однорідними) товарами у співставних умовах, з врахуванням звичайних, при укладені угод між непов'язаними особами надбавок чи знижок до ціни тощо.

Також, під час проведення перевірки, були виявлені порушення податкового законодавства за господарськими операціями позивача із ПП «Телетон», ТОВ «Агро АГ», ПП «Нісан-09», ПП «Санабресурс - Юг», ПП «Агро Спутнік», ТОВ «Лана ЛТД», ТОВ «НК Полюс» і ТОВ «Укрбудгарант», які, на думку податкового органу, не підтверджені належним чином складеними первинними документами, та є нікчемними, а тому суми за ними неправомірно віднесені до складу валових витрат та податкового кредиту.

Як встановлено судами обох інстанцій з підтвердженням матеріалів справи, господарські відносини позивача із контрагентами: ПП «Телетон», ТОВ «Агро АГ», ПП «Нісан-09», ПП «Санабресурс - Юг», ПП «Агро Спутнік», ТОВ «Лана ЛТД», ТОВ «НК Полюс» і ТОВ «Укрбудгарант» ґрунтуються на договорах, за умовами яких передбачено поставку товару (поліпропілену, поліетилену, нафтопродуктів, суперконцентрату) продавцями.

Матеріалами справи встановлено наявність товарно-транспортних накладних на перевезення визначеного договорами товару.

На момент здійснення поставок позивачу його контрагенти були зареєстровані в Єдиному державному реєстрі як юридичні особи та були платниками податку на додану вартість.

В судовому порядку встановлено, що позивач є виробником поліпропіленової мішкотари, у зв'язку із чим для організації господарської діяльності придбав зазначений товар, що є сировиною для виробництва. Поставлений товар був оприбуткований на складі позивача та списаний із складу у виробництво, що підтверджується документами первинного бухгалтерського обліку (картки складського обліку), тобто використаний у власній господарській діяльності позивача.

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 цього Закону до складу валових витрат включаються: суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку (абз. 4 пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»).

Згідно пп. 11.2.1. п. 11.2. ст. 11 зазначеного Закону датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Норми вказаного Закону передбачають як підставу для невключення до валових витрат лише випадок повної відсутності будь-яких розрахункових платіжних документів, а тому неможливість віднесення до валових витрат підприємства сум, що не підтверджені будь-якими документами взагалі.

Однак, як встановлено судами, всі необхідні первинні бухгалтерські документи на оплату товарів були у позивача в наявності та надані для перевірки; договори, укладені між позивачем та контрагентами про поставку товарів не були визнані недійсними в установленому законодавством порядку.

Відповідно до п. 5.11 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

Згідно з п. 1.7 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 цього Закону податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами (пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»).

Згідно з пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 зазначеного Закону датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Таким чином, для формування податкового кредиту з податку на додану вартість необхідно: наявність у платника податку - покупця належно оформлених податкових накладних, фактична сплата грошових коштів контрагентам в сумі визначеній податковими накладними, а також фактичне виконання господарських операцій, за наслідками якої у платника ПДВ виникає право на податковий кредит, що в даному випадку судами обох інстанцій встановлено з підтвердженням матеріалів справи.

Відповідно до п. 1.8 Закону України «Про податок на додану вартість» бюджетне відшкодування - сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Згідно з пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 цього Закону сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Відповідно до пп. «а» пп. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 вказаного Закону якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то: бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг).

Таким чином, визначальним фактом права платника на бюджетне відшкодування податку на додану вартість в даному випадку є фактична оплата ним сум такого податку контрагентам у попередніх податкових періодах, яка позивачем здійснена, що підтверджується дослідженими судами доказами.

Донараховуючи грошове зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб податковий орган виходив з того, що позивачем підзвітній особі ОСОБА_3 відшкодовані витрати у готівковій формі за придбання поліпропілену, поліетилену, суперконцентрату у ПП «Телетон», ТОВ «Агро АГ», ПП «Нісан-09» ПП «Санабресурс Юг», ПП «Агро Спутнік», ТОВ «Лана ЛТД», господарські операції з якими були нікчемними, в зв'язку з чим документи, надані підзвітною особою до звітів про використання коштів та прибуткові касові ордери, не є підтверджуючими документами понесених витрат, а відшкодовані суми є об'єктом оподаткування як додаткове благо.

Відповідно до пп. «г» пп. 4.2.9 п. 4.2 ст. 4 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» до складу загального місячного оподатковуваного доходу включається дохід, отриманий платником податку від його працедавця як додаткове благо у вигляді суми грошового або майнового відшкодування будь-яких витрат або втрат платника податку, крім тих, що підлягають обов'язковому відшкодуванню згідно із законом за рахунок бюджету або звільняються від оподаткування згідно з цим Законом.

Правильним є висновок судів про відсутність підстав для включення до об'єкта оподаткування податком на доходи фізичних осіб суми витрат підзвітній особі ОСОБА_3 на придбання товару (поліпропілену, поліетилену, суперконцентрату), відшкодованих йому позивачем на підставі звіту про використання коштів. Адже, як встановлено судами, вказані товари були придбані саме в інтересах позивача, про що свідчить факт їх оприбуткування позивачем та подальше списання на виробничі потреби за відповідними актами. Наведені обставини виключають можливість кваліфікації вказаного грошового відшкодування як додаткового блага працівника позивача.

За встановлених обставин, відсутності порушень норм матеріального та процесуального права, висновок судів першої та апеляційної інстанцій про задоволення позовних вимог є вірним, а касаційна скарга відповідача - необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Херсоні Херсонської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

Ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 08.04.2013 та постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 12.11.2012 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.

Головуючий(підпис)В.В. Кошіль Судді(підпис)І.В. Борисенко (підпис)О.А. Моторний