Постанова № 35859946, 05.12.2013, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 грудня 2013 року Справа № 914/2161/13 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючий суддяДроботова Т.Б., суддіКостенко Т.Ф., Яценко О.В.перевіривши матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Лізинговий дім"на постановуЛьвівського апеляційного господарського суду від 17.09.2013 рокуу справі№ 914/2161/13Господарського судуЛьвівської області за позовомПублічного акціонерного товариства Акціонерно-комерційного банку "Львів"доТовариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Лізинговий дім"простягнення 957 672,04 грн.в судовому засіданні взяли участь представники позивача відповідача не з'явився не з'явився

ВСТАНОВИВ:

До Господарського суду Львівської області звернулося Публічне акціонерне товариство Акціонерно-комерційний банк "Львів" (далі за текстом - ПАТ "АКБ "Львів") з вимогою (з урахуванням уточнень позовних вимог) стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Лізинговий дім" (далі за текстом - ТОВ "Компанія "Лізинговий дім") 957 672,04 грн. заборгованості, з яких 584 569,80 грн. заборгованість по кредиту, 306 246,50 грн. сума заборгованості по процентах, 65 667,46 грн. пені.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 17.07.2013 року у справі № 914/2161/13 позовні вимоги ПАТ "АКБ "Львів" задоволено: стягнуто з ТОВ "Компанія "Лізинговий дім" на користь ПАТ "АКБ "Львів" - 584 569,80 грн. заборгованості по кредиту, 306 246,50 грн., заборгованості по процентах, 65 667,46 грн. пені.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 17.09.2013 року у справі № 914/2161/13 апеляційну скаргу ТОВ "Компанія "Лізинговий дім" залишено без задоволення, а рішення господарського суду Львівської області від 17.07.2013 року - без змін.

Не погоджуючись з вказаними судовими актами, ТОВ "Компанія "Лізинговий дім" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, якою просить скасувати рішення господарського суду Львівської області від 17.07.2013 року та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 17.09.2013 року у справі № 914/2161/13 частково, та прийняти рішення, яким позовні вимоги задовольнити частково, відмовити у задоволенні позову в частині стягнення пені на суму 19 129,67 грн., аргументуючи вимогу порушенням норм матеріального права, зокрема, ст.ст. 258, 260, 261 Цивільного кодексу України, ст.ст. 230, 232 Господарського кодексу України.

Учасників судового процесу відповідно до статті 1114 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Колегія суддів Вищого господарського суду України, переглянувши у касаційному порядку рішення суду першої інстанції та постанову апеляційної інстанції, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши застосування судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що 27.09.2007 року між Закритим акціонерним товариством "Акціонерно-комерційний банк "Львів", повним правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "Акціонерно-комерційний банк "Львів", та Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія "Лізинговий дім" укладено кредитний договір № 73 (далі за текстом - кредитний договір).

Пунктом 1.8 кредитного договору визначено термін погашення кредиту - згідно встановленого графіку, але не пізніше 26.09.2010 року.

Згідно п.3.2.6. кредитного договору, позичальник зобов'язувався своєчасно в терміни, визначені кредитним договором, повернути банку кредит та плату за користування ним.

Як встановлено судами, позивачем виконано умови кредитного договору та надано відповідачу кредит в розмірі 1 250 682,00 грн., що підтверджується меморіальним ордером № TR.64481.1 від 27.09.2007 року.

Відповідачем обов'язки з погашення кредиту в повному обсязі не виконано, у нього виникла заборгованість перед позивачем, у зв'язку з чим сторонами 02.07.2012 року було укладено Договір про порядок виконання кредитних зобов'язань.

Договором про порядок виконання кредитних зобов'язань сторони погодили, що станом на 02.07.2012 року протермінована заборгованість за кредитним договором № 73 від 27.09.2007р. становить 888 910,44 грн., з яких 584 569,80 грн. - заборгованість по поверненню основної суми кредиту та 304 340,64 грн. - заборгованість по сплаті процентів за користування кредитними коштами.

За умовами п.1.1. та п.1.2. Договору про порядок виконання кредитних зобов'язань сторони узгодили порядок погашення кредитної заборгованості, а саме боржник взяв на себе зобов'язання сплатити банку кредитну заборгованість та нараховані банком на суму кредитної заборгованості проценти в термін до 31.12.2012 року.

Разом з тим, сторони пунктом 2.1. Договору про порядок виконання кредитних зобов'язань за кредитним договором № 73 від 27.09.2007 року передбачили нарахування позивачем починаючи з 02.07.2012 року, процентів в розмірі 1% річних на суму заборгованості по поверненню основної суми кредиту, а саме на суму 584 569,80 грн.

Пунктом 4 Договору про порядок виконання кредитних зобов'язань сторони підтверджують, що цей договір не є новим окремим зобов'язанням.

За умовами п. 5 зазначеного Договору, останній набирає чинності в день його підписання та діє до повного виконання сторонами взятих на себе зобов'язань.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, у визначений термін кредитна заборгованість, а саме 888 910,44 грн., з яких 584 569,80 грн. - заборгованість по поверненню основної суми кредиту та 304 340,64 грн. - заборгованість по сплаті процентів за користування кредитними коштами не була погашена. Нараховані проценти відповідно до п. 2.1. Договору про порядок виконання кредитних зобов'язань відповідачем в повному обсязі також не сплачені.

Судами також досліджено уточнений розрахунок заборгованості ТОВ "Компанія "Лізинговий дім" перед ПАТ "АКБ "Львів" (а.с.72-73), долучений до заяви про уточнення позовних вимог (а.с. 70-71), відповідно до якого заборгованість по тілу кредиту становить 584 569,80 грн. (що відповідає Договору про порядок виконання кредитних зобов'язань), а заборгованість по процентах становить 306 246,50 грн. (304 340,64 грн. згідно Договору про порядок виконання кредитних зобов'язань), яка включає в себе заборгованість по процентах з розрахунку 17% річних з 27.09.2007 року по 14.07.2008 року, заборгованість по процентах відповідно до укладеного додатку № 2 до кредитного договору 19,5% річних (з 15.07.2008 року до 02.07.2013р.), а також заборгованість по процентах з розрахунку 1% річних нараховані після 02.07.2013р. до 30.06.2013 року відповідно до договору про порядок виконання кредитних зобов'язань.

Крім того, судами встановлено, що сума всіх погашених платежів відповідачем з 27.09.2007 року по 30.06.2013 р. становить 666 112,20 грн.

Відповідно до ст.193 ГК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Аналогічно відповідно до ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 статті 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

На цій підставі колегія суддів касаційної інстанції вважає, що судами правомірно та обґрунтовано задоволені вимоги щодо стягнення суми основного боргу в розмірі 584 569,80 грн. та заборгованості по процентах в розмірі 306 246,50 грн., до того ж вони не заперечуються скаржником, а відтак, в цій частині підлягають залишенню без змін.

Щодо стягнення пені, то судами попередніх інстанцій встановлено наступне.

Як регламентує ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання свого зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За умовами ст. 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. При цьому пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Зазначені норми Цивільного кодексу України кореспондуються із приписами, встановленими Господарським кодексом України.

Зокрема, у відповідності із ст. 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Пунктом 6 статті 231 ГК України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, які визначаються обліковою ставкою НБУ за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Згідно ч.6 ст.232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Пунктом 4.3. кредитного договору визначено, що за несвоєчасне погашення кредиту або його частини, плати за користування кредитом або її частини банк має право нараховувати, а позичальник в такому випадку зобов'язаний сплатити банку пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої в строк суми за кожний прострочений день, з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також відшкодовує банку завдані таким невиконанням збитки в повному обсязі. Наступний день після встановленої дати погашення кредиту (його частини), відсотків рахується першим днем прострочки.

Разом з тим, судами встановлено, що за поданим уточненим розрахунком позивачем заявлено до стягнення 65 667,46 грн. пені з 01.01.2013 року по 30.06.2013 року (а.с.70-79).

Скаржник не погоджується із такою сумою пені та періодом її нарахування, зазначає, що право на пеню за тілом кредиту у позивача виникло з 27.09.2010 року.

Враховуючи наведене, для врегулювання спору у позасудовому порядку 02.07.2012 року між банком та позичальником було підписано Договір про порядок виконання кредитних зобов'язань, в якому визначено розмір та порядок погашення протермінованої кредитної заборгованості за кредитним договором № 73 від 27.09.2007 року, та, відповідно, термін, до якого боржник взяв на себе зобов'язання сплатити заборгованість і розмір процентів за кредитним договором.

Однак, як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, у визначений строк відповідач своїх зобов'язань не виконав, а тому починаючи з наступного дня, а саме з 01.01.2013 року позивач правомірно нараховував відповідачу пеню.

В зв'язку з викладеним, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає правомірним висновок судів попередніх інстанцій щодо нарахування пені починаючи з 01.01.2013 року по 30.06.2013 року, тобто з наступного дня після встановленої дати погашення кредиту та процентів по ньому.

Таким чином, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що під час розгляду справи судами попередніх інстанцій фактичні обставини справи встановлено на основі повного, всебічного і об'єктивного дослідження поданих доказів, місцевим та апеляційним господарськими судами вірно застосовані норми матеріального права, а доводи скаржника не спростовують законності прийнятих у справі рішень.

Відповідно до п. 1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.

Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що рішення місцевого та постанова апеляційного господарських судів прийняті з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, з'ясуванням всіх обставин, які мають значення для правильного вирішення спору.

За таких обставин, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками місцевого та апеляційного господарського суду, які відповідають матеріалам справи та чинному законодавству, у зв'язку з чим підстав для скасування чи зміни оскаржуваних судових актів не вбачається.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Лізинговий дім" на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 17.09.2013 року у справі № 914/2161/13 залишити без задоволення.

2. Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 17.09.2013 року у справі № 914/2161/13 залишити без змін.

Головуючий суддяТ.Б. Дроботова СуддіТ.Ф. Костенко О.В. Яценко