Постанова № 35859899, 05.12.2013, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 грудня 2013 року Справа № 910/6273/13 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючий суддяДроботова Т.Б.,суддіКостенко Т.Ф., Яценко О.В.розглянувши матеріали касаційної скарги Міністерства оборони Українина постановуКиївського апеляційного господарського суду від 07.10.2013 рокуу справі№ 910/6273/13господарського судуміста Києваза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "ЕКООЙЛ"доМіністерства оборони Україниза участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Державної казначейської служби Українипростягнення 42 603 243, 82 грн.

В засіданні взяли участь представники:

- позивача:Троян О.В. дов. № 1 від 26.03.2013 року,- відповідача:Кривошея Д.А. дов. № 220/1012/д від 12.12.2012 року,- третьої особи:не з'явивсяВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ЕКООЙЛ" (далі за текстом - ТОВ "ЕКООЙЛ") звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Міністерства оборони України про стягнення 42 603 243, 82 грн.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 22.04.2013 року залучено до участі у справі Державну казначейську службу України в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача.

Рішенням господарського суду міста Києва від 19.06.2013 року позовні вимоги задоволено частково: стягнуто з Міністерства оброни України на користь ТОВ "ЕКООЙЛ" заборгованість у розмірі 35 423 419, 10 грн., інфляційні у розмірі у розмірі 1 521, 68 грн. Провадження у справі в частині стягнення основного боргу у розмірі 7 178 300, 00 грн. припинено на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України. В іншій частині в задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись з рішенням місцевого господарського суду, Міністерство оборони України звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило скасувати рішення господарського суду міста Києва від 19.06.2013 року в частині стягнення інфляційних втрат у розмірі 1 521, 68 грн. та відмовити у задоволенні позову у цій частині.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 07.10.2013 року у справі № 910/6273/13 апеляційну скаргу Міністерства оборони України залишено без задоволення, рішення господарського суду міста Києва від 19.06.2013 року - без змін.

Не погоджуючись з вказаними судовими актами, Міністерство оборони України звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 19.06.2013 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 07.10.2013 року у справі № 910/6273/13 в частині стягнення інфляційних втрат у розмірі 1 521, 68 грн. та відмовити у задоволенні позову у цій частині, аргументуючи порушення норм права, зокрема, ст. 212 Цивільного кодексу України.

Розпорядженням заступника секретаря другої судової палати Вищого господарського суду України від 19.11.2013 року № 03-05/2602 для перегляду в касаційному порядку справи № 910/6273/13 у зв'язку з припиненням повноважень у судді Першикова Є.В. щодо здійснення ним правосуддя та відпусткою судді Ходаківської І.П., сформовано колегію суддів у складі: головуючий - Дроботова Т.Б., судді Костенко Т.Ф., Яценко О.В.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 21.11.2013 року, на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, розгляд касаційної скарги відкладено до 05.12.2013 року, у зв'язку з неявкою представника третьої особи.

Учасників судового процесу відповідно до статті 1114 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Колегія суддів Вищого господарського суду України, переглянувши у касаційному порядку рішення суду першої інстанції та постанову апеляційної інстанції, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши застосування судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що 16.05.2012 року між Міністерством оборони України, як замовником, та ТОВ "ЕКООЙЛ", як постачальником, укладено договір про постачання для державних потреб продуктів нафтоперероблення рідких, для техніки спеціального призначення (за кошти Державного бюджету України) №286/1/12/2.

Положеннями п. 1.1. вищевказаного Договору постачальник зобов'язується постачати у 2012 році для потреб Міністерства оборони України продути нафтоперероблення рідкі згідно специфікацій, а замовник забезпечити приймання продукції та її оплату в асортименті, кількості, у строки і за цінами згідно з нижчевикладеними специфікаціями.

Відповідно до п. 3.1. Договору ціна договору становить: без ПДВ 64 092 000, 00 грн., крім того ПДВ 12 818 400, 00 грн. Ціна договору, що підлягає оплаті становить 76 910 400, 00 грн., у тому числі податок на додану вартість, вартість вантажних робіт в місцях завантаження та транспортні витрати.

Пунктом 4.4. Договору сторони передбачили, що відповідно до статей 48, 51, 112 Бюджетного кодексу України та зважаючи на п. 2.4. Порядку обліку зобов'язань розпорядників бюджетних коштів в органах Державного казначейства України, затвердженого наказом Державного казначейства України від 09.08.2004 № 136, постачальник зобов'язаний надавати документи, які являються підставою для оплати продукції протягом 3 днів з часу отримання продукції замовником, але не пізніше передостаннього робочого дня календарного місяця.

Місцевим та апеляційним господарськими судами встановлено, що в період з 28.05.2012 по 10.12.2012 року сторонами були укладені додаткові угоди №№ 1 - 7 до Договору.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на виконання умов договору у період з 05.07.2012 по 18.12.2012 року позивач поставив, а відповідач прийняв товар на загальну суму 76 164 323, 07 грн., що підтверджується видатковими накладними, актами прийому-передачі продукції та актами звіряння розрахунків за вказаний період. Відповідач частково оплатив поставлену продукцію на суму 33 562 603, 97 грн., що підтверджується копіями банківських виписок з рахунку позивача.

Позивач обґрунтовує позовні вимоги неналежним виконанням грошового зобов'язання відповідачем по оплаті поставленого згідно Договору товару, у зв'язку з чим у відповідача виникла заборгованість у розмірі 42 601 719, 10 грн.

За приписами ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до п. 4.1. Договору розрахунок за фактично постачену продукцію здійснюється протягом 30 банківських днів (за умови надходження бюджетних коштів на рахунок Міністерства оборони України за даним кодом видатків) з дати надання постачальником до Департаменту державних закупівель та постачання матеріальних ресурсів Міністерства оборони України належним чином оформлених документів, передбачених цим договором.

За таких обставин, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про те, що з урахуванням наведених положень ст. 530 Цивільного кодексу України та укладеного сторонами договору, виходячи з факту підписання сторонами актів виконаних робіт та отримання представником замовника документів, передбачених п. 4.2. Договору, строк виконання зобов'язання щодо оплати поставленого і отриманого товару станом на момент подання позовної заяви настав.

Також, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками місцевого та апеляційного господарських судів щодо безпідставності доводів скаржника стосовно умови договору в частині розрахунків про надходження бюджетних коштів на рахунок Міністерства оборони України за даним кодом видатків, яка погоджена сторонами з огляду положення ст. ст. 212, 251, 252 Цивільного кодексу України, оскільки вказана умова Договору не є подією, яка має неминуче настати зі спливом певного періоду, а тому не може бути відкладальною умовою та не створює для сторін цивільних прав та обов'язків щодо визначення строку оплати.

Отже, зазначена умова договору не є підставою вважати таким, що не настав (або таким, настання якого залежить від надходження коштів державного бюджету) строк виконання зобов'язань по оплаті поставленого товару, оскільки вказана умова стосується порядку розрахунків, а строки розрахунків сторонами визначені у п. 4.1. Договору, а тому доводи скаржника про те, що сторонами у договорі щодо порядку розрахунків було передбачено відкладальну обставину, з настанням якої пов'язаний обов'язок відповідача оплатити поставлену продукцію, - надходження бюджетних коштів за даним кодом видатків є безпідставними.

Крім того, колегія суддів касаційної інстанції вважає обґрунтованим є висновок судів про безпідставність посилань скаржника на те, що Міністерство оборони України є центральним органом виконавчої влади і військового управління, фінансування якого здійснюється за рахунок коштів державного бюджету, а тому його вини у недостатньому фінансуванні немає, оскільки згідно п. 1.4. Договору зобов'язання по оплаті поставленого за договором товару покладено саме на замовника, а питання щодо здійснення фінансового забезпечення зобов'язань замовника не є предметом даного спору та не можуть вирішуватись в межах заявленого позову. Крім того, за приписами ч. 1 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, з якими кореспондуються положення ст. 193 Господарського кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов не допускається.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що заборгованість відповідача на користь позивача, станом на момент подання позову, становить 42 601 719, 10 грн. за поставлений товар, проте під час розгляду справи місцевим господарським судом, представником позивача були надані банківські виписки з рахунку, які підтверджують, що після подання позовної заяви 10.04.2013 року відповідачем перераховано на користь позивача грошові кошти у розмірі 6 656 800, 00 грн., а 23.04.2013ркоу - 521 500, 00 грн. в рахунок погашення заборгованості за договором, у зв'язку із чим позивачем були подані заяви про припинення провадження у відповідній частині.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій стосовно припинення провадження у справі в частині стягнення основної заборгованості у розмірі 7 178 300, 00 грн. (6 656 800, 00 грн. + 521 500, 00 грн.) на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України, оскільки погашення боргу здійснено після звернення позивача до суду.

Згідно ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Аналогічне положення містить ст. 611 Цивільного кодексу України, згідно з якою у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Положеннями ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України закріплено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, враховуючи вищевикладене, обґрунтованим є висновок судів попередніх інстанцій щодо задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача інфляційних втрат в розмірі 1 521, 68 грн., згідно здійсненого судами перерахунку, а тому позовні вимоги ТОВ "ЕКООЙЛ" підлягають частковому задоволенню, а саме в частині стягнення з Міністерства оборони України на користь позивача заборгованості у розмірі 35 423 419, 10 грн. та інфляційних у розмірі 1521,68 грн.

Частиною 2 ст. 1117 ГПК України закріплено, що касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Всі інші доводи скаржника не спростовують висновків суду апеляційної інстанцій та зводяться до переоцінки доказів, яким вже було надано оцінку судами попередніх інстанцій.

Таким чином, колегія суддів касаційної інстанції приходить до висновку, що під час розгляду справи місцевим та апеляційним господарськими судами фактичні обставини справи встановлено на основі повного, всебічного і об'єктивного дослідження поданих доказів, господарськими судами вірно застосовані норми права, а доводи скаржника не спростовують законності прийнятих у справі судових актів.

Відповідно до п. 1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.

Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що рішення місцевого та постанова апеляційного господарських судів прийняті з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, з'ясуванням всіх обставин, які мають значення для правильного вирішення спору.

Таким чином, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками місцевого та апеляційного господарських судів, які відповідають матеріалам справи та чинному законодавству, у зв'язку з чим підстав для скасування чи зміни оскаржуваних судових актів не вбачається.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Міністерства оборони України на постанову Київського апеляційного господарського суду від 07.10.2013 року у справі № 910/6273/13 залишити без задоволення.

2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 07.10.2013 року у справі № 910/6273/13 залишити без змін.

Головуючий суддяТ.Б. ДроботоваСуддіТ.Ф. Костенко О.В. Яценко