Ухвала суду № 35846247, 20.11.2013, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 листопада 2013 р.Справа № 2а-658/12/2170

Категорія: 8.2.3 Головуючий в 1 інстанції: Дубровна В.А.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Осіпова Ю.В.,

суддів - Золотнікова О.С., Скрипченка В.О.,

при секретарі Сівєлькіній С.Є.,

за участю представника позивача Махонькіна Ю.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Одесі апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м.Нова Каховка Херсонської області на постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 19 квітня 2012 року по справі за адміністративним позовом Публічного акціонерного товариства «Новокаховський завод «Укргідромех» до Державної податкової інспекції у м.Нова Каховка Херсонської області Державної податкової служби (правонаступник - Новокаховська ОДПІ ГУ Міндоходів у Херсонській області) про визнання протиправними податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

24.02.2012 року ПАТ «Новокаховський завод «Укргідромех» звернулося до окружного суду із позовом до ДПІ у м. Нова Каховка Херсонської області ДПС (правонаступник - Новокаховська ОДПІ ГУ Міндоходів у Херсонській області), в якому, з урахуванням уточнень, просило визнати протиправними:

- податкове повідомлення - рішення №0004332301 від 17.02.2012 року щодо зменшення суми бюджетного відшкодування (у тому числі заявленого в рахунок зменшення податкових зобов'язань наступних періодів) з ПДВ в сумі 45014 грн. та застосування штрафних санкцій в сумі 11254 грн.;

- податкове повідомлення - рішення №0004342301 від 17.02.2012 року щодо визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств з урахуванням штрафних санкцій в загальній сумі 70 335 грн. (т.б. 56268 + 14067).

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що оскаржувані рішення та висновки відповідача щодо нікчемності угод, укладених між контрагентами (по ланцюгу) підприємства позивача є необґрунтованими та протиправними, оскільки спірна господарська операція позивача з ТОВ «Азовпромекспо» стосовно придбання сталі є законною та реальною, що підтверджується належними чином оформленими первинними документами.

Постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 19 квітня 2012 року адміністративний позов ПАТ «Новокаховський завод «Укргідромех» задоволено. Визнано протиправним податкове повідомлення - рішення №0004332301 від 17.02.2012 року, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування у розмірі 45014 грн. та нараховано штрафні санкції у сумі 11254 грн. Визнано протиправним податкове повідомлення - рішення №0004342301 від 17.02.2012 року, яким позивачу визначено грошове зобов'язання по податку на прибуток на загальну суму 70335 грн., у тому числі за основним платежем у сумі 56268 грн. та за штрафними санкціями у сумі 14067 грн. Стягнуто з Державного бюджету України в особі ДПІ у м. Новій Каховці Херсонської області на користь ПАТ «Новокаховський завод «Укргідромех» судові витрати у вигляді судового збору в сумі 1266,03 грн.

Не погоджуючись з вищезазначеною постановою суду 1-ї інстанції, представник ДПІ у м. Нова Каховка Херсонської області ДПС 25.05.2012р. подав апеляційну скаргу, в якій зазначив, що судом, при винесенні оскаржуваної постанови порушено норми процесуального та матеріального права та просить скасувати постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 19.04.2012 року, постановити нову постанову, якою відмовити в задоволені позовних вимог в повному обсязі.

Заслухавши суддю - доповідача, виступ представника позивача, та перевіривши матеріали справи і доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про відсутність належних підстав для її задоволення.

Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи.

Позивач - ПАТ «Новокаховський завод «Укргідромех» зареєстровано, як юридична особа, виконавчим комітетом Новокаховської міської ради 31.08.1994р., про що видане Свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи.

Згідно Довідки з ЄДРПОУ, основними видами діяльності ПАТ «Новокаховський завод «Укргідромех» є виробництво будівельних металевих конструкцій, насосів, компресорів та гідравлічних систем.

В лютому 2012р. працівниками ДПІ у м. Нова Каховка було проведено документальну невиїзну позапланову перевірку ПАТ «Новокаховський завод «Укргідромех» з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні правових правовідносин із ТОВ « Азовпромекспо» за період з 01.01.2009 р. по 31.03.2009 р.

За результатами вказаної перевірки було складено акт №153/230-00100256 від 10.02.2012р., яким встановлено наступні порушення ПАТ «Новокаховський завод «Укргідромех », зокрема:

- п.5.1. ст.5 Закону України від 28.12.1994 року №334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 56 268 грн., в т.ч. за І квартал 2009 р. в сумі 56 268 грн.

- п.1.8. ст.1, пп.7.4.1., п.7.4, п.п.7.7.1., 7.7.2. п. 7.7. ст.7 Закону України від 03.04.97р. №I68/97-BP «Про податок на додану вартість», в результанті чого ПАТ « Новокаховський завод «Укргідромех» завищено ПДВ, що підлягає бюджетному відшкодуванню на загальну суму 45 014 грн., в тому числі за лютий 2009 року на суму 43765 грн., за березень 2009 року на суму 1 249 грн.

Згідно до п.123.1 ст.123 ПК України, ПАТ «Новокаховський завод «Укргідромех» нараховані штрафні санкції у відсотках від сум визначених податкових зобов'язань, зокрема за податком на прибуток підприємств в сумі 14 067 грн., за податком на додану вартість в сумі 11 254 грн.

На підставі встановлених порушень та висновків акту перевірки, уповноваженою особою ДПІ 17.02.2012 року винесено податкові повідомлення - рішення:

- №0004342301 про визначення підприємству позивача податкового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств за основним платежем в сумі 56 268 грн., за штрафними санкціями в сумі 14 067 грн.;

- №0004332301 щодо зменшення позивачу суми бюджетного відшкодування (у тому числі заявленого в рахунок зменшення податкових зобов'язань наступних періодів) з податку на додану вартість в сумі 45 014 грн., визначення податкового зобов'язання з ПДВ за основним платежем в сумі 45 014 грн. за штрафними санкціями в сумі 11 254 грн.

Не погоджуючись із зазначеними вище діями та рішеннями податкового органу, позивач оскаржив їх до суду.

Вирішуючи справу по суті та задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості та доведеності позовних вимог, а також з того, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення податкового органу є протиправними та не заснованими на законі.

Колегія суддів апеляційного суду, уважно дослідивши матеріали справи та надані сторонами докази, цілком погоджується з вказаними висновками суду 1-ї інстанції і вважає їх обґрунтованими, з огляду на наступне.

Частиною 2 ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Так, як встановлено судовою колегією з матеріалів справи, 03.01.2008 року між ВАТ «Новокаховський завод «Укргідромех» (покупець) та ТОВ « Азовпромекспо» (постачальник) було укладено договір-поставки №1, відповідно до умов якого, постачальник зобов'язується поставити, а покупець сплатити та прийняти поставлену металопродукцію згідно доданих специфікацій, яка видається на кожну партію продукції з зазначенням її найменування, одиниці виміру, загальної кількості, ціни, загальної вартості даної партії. (п.1.1 договору).

Як вказано на стор.11-13 спірного акту перевірки та згідно наданих позивачем документів, судами обох інстанцій встановлено, що ТОВ « Азовпромекспо» повністю виконало усі умови договору належним чином, про що свідчать наявні в матеріалах справи первинні документи.

Відповідно до вказаного договору та підписаних до нього додаткових угод №1 від 01.02.2010р., №2 від 20.02.2010р., №3 від 17.05.2010р., ТОВ « Азовпромекспо» поставлено (задокументовано) сталь г\к на ВАТ «Новокаховський завод «Укргідромех», на що виписало податкові накладні №1 від 15.01.2009р. - на суму ПДВ 43765,09 грн., та №1 від 03.02.2009р. - на суму ПДВ 1248,97 грн., т.б. загальна суму ПДВ складає 45014,06 грн.

Дані суми ПДВ за зазначеними вище податковими накладними були включені до податкового кредиту у січні-лютому 2011 року та, в свою чергу, відповідають даним декларацій з ПДВ та даним Додатку 5 до податкових декларацій з ПДВ за січень-лютий 2011 року.

Також, поставка продукції здійснювалась відповідно до видаткових накладних від 30.01.2009р. за №РН-0000001 - на суму 99420,22 грн. (без ПДВ), від 04.02.2009р. за №РН-0000002 - на суму 125650,07 грн. (без ПДВ), т.б. загальна сума 225070,29 грн. (без ПДВ).

Судовою колегією встановлено, що Позивачем в ході перевірки були надані ДПІ і належним чином оформлені товарно-транспортні накладні: від 30.01.2009р. на поставку сталі лист г/к 09 Г2С 6-50x1600-1900х6250 на суму 116 804,27 грн. (у т.ч. ПДВ), в кількості 17,33 тн.; від 04.02.2009р. на поставку сталі лист г/к 09 Г2С 6-50x1500-6000х6250 на суму 148 280,08 грн.(у т.ч. ПДВ.), в кількості 22тн.

Слід звернути увагу і на той факт, що усі розрахунки між ВАТ «Новокаховський завод «Укргідромех» та ТОВ «Азовпромекспо» проводились через банк у безготівковій формі згідно платіжних доручень №114 від 15.01.2009р. на суму 262590,55 грн. та №305 від 03.02.2009 р. на суму 567 450,06 грн.

Заборгованість по взаєморозрахунках між ВАТ «Новокаховський завод «Укргідромех» та ТОВ «Азовпромекспо» відсутня.

Як вбачається з матеріалів справи та пояснень представника позивача, товариство повідомляло ДПІ (лист від 10.02.2012р. №13/165), що сталь, яка отримана від ТОВ «Азовпромекспо», була використана для виготовлення обладнання для ГЕС та поставлена на умовах експорту на ГЕС «ЛАЕСКА» (Мексика), що, в свою чергу, не заперечувалось податковим органом.

Про фактичне виконання поставки сталі свідчать і залучені до матеріалів справи первинні бухгалтерські та податкові документи, виписані відповідно до п.9.2. ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансової звітності в Україні» і п.2.4. ст.2 «Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку».

Статтею 1 розділу 1 Закону України « Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що «первинний документ» - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Таким чином, судовою колегією встановлено, що вищевказаний договір поставки виконаний сторонами у повному обсязі без будь-яких претензій та зауважень.

При цьому, слід зазначити, що в акті перевірки з боку перевіряючих також не було ніяких зауважень щодо договору та складених позивачем та його контрагентом первинних документів.

Згідно з приписами п.1.6, 1.7 ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість» (діючого на час спірних правовідносин), податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим законом, а податкове зобов'язання - це загальна сума податку, одержана (нарахована) платником податку у звітному (податковому) періоді, що визначена згідно з цим законом.

Підпунктом 7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», визначено, що податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.6.1 ст.6 та ст.81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пп.7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

До того ж, приписами п.п.7.4.5. п.7.4. ст.7 вказаного Закону встановлено, що до складу податкового кредиту підлягають включенню суми сплаченого (нарахованого) податку, що підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями. Не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними.

У відповідності до вимог пп.7.5.1 п.7.5 ст.7 даного Закону, датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Як слідує зі змісту п.п.7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.97р. №168/97-ВР, платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: порядковий номер податкової накладної; дату виписування податкової накладної; повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ціну поставки без врахування податку; ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Як встановлено по справі та вже зазначалося вище, ВАТ «Новокаховський завод «Укргідромех» та ТОВ «Азовпромекспо» належним чином оформили свої договірні правовідносини та на виконання вимог податкового законодавства належним чином оформили усі первинні документи податкової та бухгалтерської звітності.

Слід звернути увагу на те, що зауваження щодо форми та змісту наданих податкових накладних з боку ДПІ в акті перевірки відсутні.

Таким чином, позивачем виконані всі умови для формування податкового кредиту, при цьому, на момент складання податкових накладних, ТОВ «Азовпромекспо» було офіційно зареєстровано платником ПДВ та мало право на складання податкових накладних.

При цьому, судова колегія ще раз звертає увагу на те, що вищезазначені податкові накладні повністю відповідають вимогам, закріпленими в п.п.7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Враховуючи вищевикладене, судова колегія вважає, що суд 1-ї інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що позивач правомірно включив до свого податкового кредиту суми, які підтверджені податковими накладними, складеними контрагентом, у зв'язку з придбанням позивачем сталі, яку, в свою чергу, було використано останнім у власній господарській діяльності для виготовлення обладнання з подальшою його реалізацією на експорт, а тому, відповідно, відповідачем було помилково зроблено висновок про те, що позивачем занижено податок на додану вартість.

Окрім цього, слід вказати, що позивач є експортером, а тому перевищення сплаченого позивачем ПДВ над отриманим, і як наслідок виникнення у позивача права на бюджетне відшкодування у певних податкових періодах, є цілком економічно виправданим та узгоджується з вказаними видами діяльності позивача.

Що ж стосується завищення позивачем валових витрат в силу визнання в акті перевірки нікчемними укладених контрагентом правочинів, судова колегія вважає за необхідне зазначити наступне.

Так, приписами ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» встановлено, що «валові витрати» виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності (п.5.1. ст.5 Закону); до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених п.п.5.3-5.7 цієї статті (пп.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону); не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку (пп. 5.3.9 п. 5.3 ст.5 Закону).

Як видно з матеріалів справи, позивачем до суду 1-ї інстанції було надано договір, додаткові угоди до нього, специфікації, рахунки-фактури, видаткові накладні, лімітно- заборні картки, складські приходні ордери, рахунки на поставку продукції, вантажно-митні декларації, товарно-транспортні накладні, платіжні доручення.

Частинами 1, 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже, з досліджених в судовому засіданні копій вищевказаних документів, судом апеляційної інстанції встановлено, що в них зазначено всі необхідні відомості та реквізити, наявність яких є обов'язковою для первинного документу у розумінні ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». При цьому, вказані документи у повному обсязі розкривають суть господарської операції, що є необхідним для аргументованості та доказовості щодо реальності поставки сталі.

Таким чином, на підставі викладеного, суд 2-ї інстанції приходить до аналогічного висновку про те, що відповідачем, в даному випадку, було необґрунтовано визначено позивачу суму податкового зобов'язання та штрафні (фінансові) санкції за порушення п. 5.1 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Стосовно ж висновку ДПІ щодо нікчемності договору №1 від 03.01.2008 року, укладеного між позивачем та ТОВ «Азовпромекспо» та нереальності вказаної господарської операції, виходячи із висновків, зроблених посадовими особами податкового органу, в яких на обліку знаходяться контрагент-позивача ТОВ «Азовпромекспо» та ТОВ «Маргеотех», суд зазначає наступне.

Виходячи з системного аналізу положень ст.ст.207,208 ГК України, ч.3 ст.228 ЦК України, судова колегія відмічає, що одного лише висновку органу державної податкової служби про нікчемність вчиненого платником податку правочину або про нереальність здійсненої платником податків господарської операції є недостатньо для судження іншого податкового органу про вчинення контрагентом такого платника порушення закону, так як податкові органи не наділені законодавцем прерогативою визнавати правочини такими, що суперечать закону.

Так, відповідно до положень Цивільного та Господарського кодексу України, Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців», позивач та його контрагент є окремими суб'єктами права зі статусом юридичної особи, а відтак, за змістом Закону України «Про податок на додану вартість» та Податкового кодексу України, вони є окремими платниками податків.

За таких обставин, межі юридичної відповідальності кожного платника податків, яка відповідно до ст.61 Конституції України має індивідуальний характер, поширюється на діяння, що визнаються законом протиправними та були вчинені саме цим платником. Притягнення суб'єкта права до юридичної відповідальності за діяння, що було вчинено іншою особою, є протизаконним.

Отже, якщо постачальник у ІІ-му ланцюгу постачання - ТОВ «Маргеотех» має ознаки фіктивного підприємства, то це створює негативні наслідки саме для нього та будь-яка відповідальність в наслідок його діяльності не може бути покладена на позивача при виконанні останнім вимог діючого законодавства щодо формуванні податкового кредиту та валових витрат і який, до того ж, безпосередньо з цим контрагентом не мав жодних правовідносин.

Щодо доводу податкового органу про факт порушення кримінальної справи відносно ОСОБА_2 та ОСОБА_3 за ознаками злочинів, передбачених ч.2 cт.205, ч. 3 ст.209, ч.2,3 cт.358 КК України, які, в порушення встановленого законодавством порядку здійснення підприємницької діяльності, організували створення ТОВ «Маргеотех», то останні не можуть бути прийняті судом до уваги, як належний та допустимий доказ, оскільки, відповідно до ч. 4 ст. 72 КАС України, тільки вирок суду в кримінальній справі, який набрав законної сили, є обов'язковим для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Крім того, слід вказати, що ст.8 КАС України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Так, Європейський Суд з прав людини у своєму рішення від 22.01.2009р. («Булвес АД проти Болгарії») зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз. На, думку Європейського Суду такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності. Право на податковий кредит є «власністю» у розумінні статті 1 Протоколу № 1, яке повинно розглядатися як таке, що виникло у момент повного виконання нею своїх зобов'язань щодо податкової звітності з ПДВ. Визнання права на нарахування податкового кредиту було поставлено в залежність від виконання обов'язків постачальником, в той час коли це не залежало від волі одержувача поставки - застосування відповідних положень Закону «Про податок на додану вартість» стало не передбаченим і самовільним. Платник податку не має абсолютно ніяких повноважень відслідковувати, контролювати і забезпечувати виконання постачальником його обов'язків із складення та подання декларації з ПДВ, а також обов'язку зі сплати ПДВ (п.43, п.69 зазначеного вище рішення Європейського Суду).

Відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини», практика Європейського Суду з прав людини є джерелом права та свідчить про те, що якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкту, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (рішення Європейського Суду від 09.01.2007 р. у справі « Інтерсплав проти України»).

При цьому, апеляційний суд зазначає, що належними та допустимими в розумінні ст.124 Конституції України і ст.70 КАС України доказами вчинення платником податків нікчемного правочину можуть бути або обвинувальний вирок суду по кримінальній справі (оскільки діяння платника податків по протиправному заволодінню майном іншої особи або ухиленню від сплати податків, тобто вчинення нікчемного правочину, є об'єктивною стороною злочинів, передбачених ст. 191 КК України та ст. 212 КК України), або рішення суду у справі про стягнення одержаного за нікчемним правочином (оскільки наслідком вчинення платником податків нікчемного правочину відповідно до ст.ст.207,208,250 КАС України є застосування конфіскаційного заходу у вигляді стягнення одержаного за нікчемним правочином), або рішення суду про визнання правочину недійсним.

Між тим, в ході розгляду справи як в суді 1-ї інстанції, так і в суді апеляційної інстанції, відповідачем не надано до суду жодних доказів порушення кримінальної справи відносно посадових (службових) осіб платника податків або за викладеними в акті фактами діяльності платника податків, наявності обвинувального вироку суду, рішення суду про стягнення одержаного за нікчемним правочином, наявності рішення суду про визнання правочину недійсним.

Аналізуючи положення ст.ст.54,58,76,86 Податкового кодексу України, «Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства» (затв. наказом ДПА України від 22.12.2010р. №984), «Порядку направлення органами державної податкової служби податкових повідомлень-рішень платникам податків» (затв. наказом ДПА України 22.12.2010р. №985), суд 2-ї інстанції доходить висновку, що специфіка правових актів індивідуальної дії, які ухвалюються органами податкової служби у формі податкових повідомлень-рішень з приводу самостійного визначення грошових зобов'язань платників податків, зменшення суми бюджетного відшкодування, полягає у тому, що фактичні підстави для ухвалення цих актів містяться в документальних результатах контролю за діяльністю платника податків (матеріалах перевірки), а правові підстави та владні приписи - безпосередньо в самих податкових повідомленнях-рішеннях.

Проте, судова колегія зазначає, що в спірному акті перевірки підприємства позивача, суб'єктом владних повноважень не викладено жодних належних та допустимих доводів про відсутність фактичного виконання позивачем господарських операцій за спірним правочином, про відсутність витрат позивача у спірних правовідносинах, про несумісність предмету спірних правочинів з напрямом господарської діяльності позивача, про відсутність використання позивачем отриманого товару (сталі) у власній господарській діяльності з подальшою його реалізацією на експорт, про відсутність змін у складі і структурі активів осіб, котрі є сторонами спірного правочину, що зумовлює необґрунтованість висновку суб'єкта владних повноважень про нікчемність правочину або невідповідність закону вчинених за ними господарських операцій.

До того ж, ще слід вказати, що згідно із приписами ст.ст.11,71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, у відповідності до ст.86 цього ж Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

А у відповідності до ч.2 ст.71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову, що, в свою чергу, не було зроблено представником відповідача при розгляді справи в судах 1-ї та 2-ї інстанцій.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні даної справи не допустив, вірно встановив фактичні обставини справи та надав їм належної правової оцінки. Наведені ж у апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.198 КАС України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін.

Отже, за таких обставин, судова колегія, діючи в межах доводів апеляційної скарги, відповідно до ст.200 КАС України, залишає цю апеляційну скаргу відповідача без задоволення, а постанову окружного суду - без змін.

Керуючись ст.ст.195,196,198,200,205,206,254 КАС України, апеляційний суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Нова Каховка Херсонської області Державної податкової служби - залишити без задоволення, а постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 19 квітня 2012 року - без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили негайно після її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого Адміністративного Суду України протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили судовим рішенням апеляційного суду.

Головуючий: Ю.В. Осіпов

Судді: О.С. Золотніков

В.О. Скрипченко