Ухвала суду № 35845759, 28.11.2013, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 листопада 2013 року Справа № 27064/10

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді - Макарика В.Я.

суддів - Глушка І.В. Большакової О.О.

за участю секретаря судового засідання - Ливак М.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова та апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Львівська виробнича промислова компанія" на постанову Господарського суду Львiвської областi від 21.12.2005р. по справі № А5/1958-6/240 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Львівська виробнича промислова компанія" до Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова про визнання недійними податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю "Львівська виробнича промислова компанія" звернулося до Державної податкової інспекції Галицького району м. Львова про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень ДПІ у Галицькому районі м. Львова від 26 січня 2005 року №0000482320/0/23-2132409436/1192 на суму 160213,14 грн.

26 січня 2005 року №00492320/0/23-2132409436/1193 на суму 480159.22 грн., від 27 с 2005 року №0000042333/04-23-616/32409436/2137 на суму 61490,48 грн..

Постановою господарського суду Львівської області від 21.12.2005 року частково задоволено позов товариства з обмеженою відповідальністю "Львівська виробнича промислова компанія" до державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 27 січня 2005 року №000004233 3/04-23-616/32409436/2137 в частині застосування штрафних санкцій на суму 61288,51 грн. за завищення підприємством ліміту залишку готівки в касі, та в частині визнане: суми штрафних санкцій за вказане порушення податковим зобов'язанням згідно Закону України „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами".

Рішення суду мотивоване тим, що залишком готівки у касі може бути виключно фактичне знаходження готівки в касі підприємства на кінець робочого дня у вигляді банкнот та монет НБУ, а не висновок про знаходження готівки з підстав відсутності підпису про одержання коштів на видаткових касових ордерах. Щодо визначення податковим органом суми застосованих штрафних санкцій за вказане порушення податкові зобов'язанням згідно Закону України „Про порядок погашення зобов'язань платника податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", то судом зазначено, шо штрафні санкції застосовані до позивача не за порушення правил оподаткування, а тому на ці правовідносини не можуть поширюватись норми вищезазначеного закону.

В позові про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 26 січня 2005 року №0000482320/0/23-2132409436/1192, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток на суму 160213,14 грн., судом в позові відмовлено з підстав того, ще позивачем не спростовано зафіксованих в акті перевірки порушень щодо невключения одержаної в квітні 2004 року оплати за транспортування природного газу в сумі 591556,2 грн. від ДП „Калуська теплоелектроцентраль" до валового доходу, що є порушенням п.4.1 ст.4 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств " .

В позові про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 26 січня 2005 року №00492320/0/23-2132409436/1193, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість на суму 480159,22 грн., судом в позові відмовлено, оскільки позивачем безпідставно не включено з одержаної в квітні 2004 року оплати за транспортування природного газу до податкового зобов'язання за цей період ПДВ в розмірі 98592,7 грн., а також не спростовано факту непідтвердження відповідними документами включеного до податкового кредиту податку на додану вартість в розмірі 221559,97 грн. оскільки не подано доказів факту отримання матеріальних цінностей, факту їх оплати та доказів сплати ПДВ контрагентом позивача - ТОВ „Долоніт".

В апеляційній скарзі скаржник (відповідач) просить скасувати постанову місцевого суду в частині визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 27 січня 2005 року №0000042333/04-23-616/32409436/2137 на суму 61288,51 грн. та прийняти нове рішення яким в позові відмовити повністю, з підстав порушення норм матеріального права апелюючи тим, що на видаткових касових ордерах (№15 від 31.08.2004 року) відсутній підпис про одержання коштів на суму 218,97 грн., а згідно п.3.4 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні видача готівки з каси, що ш підтверджена розписом одержувача у видатковому документі, для виведення залишку готівки в касі не приймається. Скаржник також покликається на те, що згідно з видаткових касовим ордером №19 від 31.08.2004 року готівка в сумі 599,12 грн. залишалась ш залишку в касі підприємства за період з 31.08.2004 року по 30.09.2004 року, в зв'Язку з чиіу підприємством завищено ліміт залишку готівки в касі за вказаний період на суму 801 „0( грн., та за період з 10.09.2004 року по 24.12.2004 року на суму 201,97 грн.

В апеляційній скарзі скаржник (позивач) просить скасувати постанову місцевого суду з підстав неповного з'ясування судом обставин, що мають значення для справи апелюючи тим, що правомірність віднесення до податкового кредиту ПДВ підтверджується податковою накладною №35 від 30.04.2004 року, що відповідає вимогам п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість". Щодо визначення податковим органом позивачу податкового зобов'язання з податку на прибуток згідно податкового повідомлення рішення від 26 січня 2005 року №0000482320/0/23-2132409436/1192, то скаржник зазначає, що відповідно до п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств" не належать до складу валових витрат будь-які витрати, які не підтверджені відповідними платіжними дорученнями, розрахунковими та іншими документами, обов'язковість ведення зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку, а позивачем подано всі необхідні документи, що свідчить про відсутність порушення зазначеної норми.

У запереченнях на апеляційну скаргу відповідач просить в її задоволенні відмовити мотивуючи тим, що позивачем в порушення п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" зайво віднесено до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість, сплачені (нараховані) за придбані товарно-матеріальні цінності надані послуги, що не підтверджені податковими накладними, в результаті чого занижено податок на додану вартість за 2004 р. на загальну суму 26513,44 грн. та за квітень 2004 р. на суму 195000 грн. в зв'язку з відсутністю підтверджуючих документів.

Особи, які беруть участь у справі, в судове засідання на виклик суду не з'явилися, що не перешкоджає розгляду справи у їх відсутності згідно із ч.4 ст. 196 КАС України.

Перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційні скарги задоволенню не підлягають виходячи з наступного.

Підставою прийняття податкового повідомлення-рішення податкового повідомлення- рішення від 26 січня 2005 року №0000482320/0/23-2132409436/1192, яким позивачу визначене податкове зобов'язання з податку на прибуток на суму 160213,14 грн., в тому числі 123240.87 грн основного платежу та 36972 грн. штрафних санкцій,, є зафіксований в акті перевірки №24/23- 2/32409436 від 24.01.2005 року (п.2.1) факт порушення позивачем вимог п.4.1 ст.4 Закон} України „Про оподаткування прибутку підприємств", а саме безпідставне невключение позивачем до валового доходу одержаної в квітні 2004 року оплати за транспортування природного газу в сумі 591556,2 грн. від ДП „Калуська теплоелектроцентраль".

Відповідно до п.4.1 ст.4 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств валовий дохід включає загальні доходи від продажу товарів (робіт, послуг), у тому чисі допоміжних та обслуговуючих виробництв, що не мають статусу юридичної особи, а тако> доходи від продажу цінних паперів, деривативів, іпотечних сертифікатів участі, іпотечни сертифікатів з фіксованою дохідністю, сертифікатів фондів операцій з нерухомістю (з винятком операцій з їх первинного випуску (розміщення), операцій з їх кінцевог погашення (ліквідації) та операцій з консолідованим іпотечним боргом відповідно д закону).

Судом першої інстанції встановлено, що факт одержання позивачем за транспортування природного газу в сумі 591556,2 грн. від ДП „Калуська теплоелектроцентраль підтверджується платіжними дорученнями №511, №512, №513, №514, №515 від 15.04.200 року на суму 50000 грн., №545 від 19.04.2004 року на суму 40000 грн., №556 від 20.04.200 року на суму 51556 грн., №552,№553, №554, №555, №546 від 20.04.2004 року на суму 5000 грн., а також оборотно-сальдовою відомістю за квітень 2004 року та банківським виписками підприємства.

Позивачем не спростовано зафіксованих в акті перевірки порушень щодо невключення отриманої оплати до валового доходу, а тому податковим органом зроблено правильний висновок про заниження позивачем оподатковуваного прибутку та заниження податку на прибуток згідно зазначеної операції на суму 123240,87 грн. та застосовано штрафні санкції за вказане порушення.

З наведеного суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про відсутність підстав для визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 26 січня 2005 року №0000482320/0/23-2132409436/1192, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток на суму 160213,14 грн.

Підставою прийняття податкового повідомлення-рішення від 26 січня 2005 року №00492320/0/23-2132409436/1193, , яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість на суму 480159,22 грн., в тому числі 320106,14 грн. основного платежу т; 36972 грн. штрафних санкцій, є зафіксований в акті перевірки №24/23-2/32409436 від 24.01.2005 року факт порушення позивачем п.п.7.3.1 п.7.3, п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість ", а саме безпідставне віднесення позивачем до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених (нарахованих) за придбані товарно-матеріальні цінності, надані послуги, що непідтверджені податковими накладними, в результаті чого занижено податок на додану вартість за 2004 р. на загальну суму 26513,44 грн. та за квітень 2004 р. на суму 195000 грн. в зв'язку з відсутністю податкової накладної, а також невключення ПДВ в сумі 98592,7 грн. до податкового зобов'язання в квітні 2004 році з отриманої оплати за транспортування природного газу в сумі 591556,2 гри. від ДП „Калуська теплоелектроцентраль".

Відповідно до п.п.7.3.1 п.7.3 ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість" датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а у разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку; або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

Як встановлено вище, позивачем безпідставно не включено до валового доходу одержану в квітні 2004 року оплату за транспортування природного газу в сумі 591556,2 грн. від ДГІ „Калуська теплоелектроцентраль", а тому відповідно безпідставно не включено з цієї суми до податкового зобов'язання за цей період ПДВ в розмірі 98592,7 грн., оскільки згідно вищезазначеної норми датою виникнення податкових зобов'язань в спірному випадку є дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку.

Щодо невключення позивачем до податкового кредиту сум ПДВ, то відповідно до положень Закону України "Про податок на додану вартість" (у редакції, чинній до внесення змін Законом України від 25.03.2005 р. N 2505-1V) податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом (пункт 1.7 статгі 1). Податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді, у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації (підпункт 7.4.1 пункту 7.4 статті 7). Не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку з операцій поставки товарів (робіт, послуг) на митній території України, не підтверджених податковими накладними (абзац перший підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7).

Як вбачається з акту перевірки та встановлено місцевим судом, позивачем включено до податкового кредиту ПДВ в розмірі 19863,47 грн. за травень 2004 року, 6649,97 гри. за червень 2004 року та 195000 грн. за квітень 2004 року, проте жодних документів в підтвердження правомірності їх включення до податкового кредиту позивачем не подано.

Покликання позивача на податкову накладну №35 від 30.04.2004 року від постачальника „Долоніт", де сума ПДВ становить 195000 грн., є безпідставним, оскільки під час перевірки така податкова накладна представлена не була і її відсутність підтверджується поясненням позивача.

Крім цього, згідно з п.10.1 ст.10 та п.п.7.4.5. п.7.4. ст..7 Закону „Про податок на додану вартість" платники податку несуть відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та внесення податку до бюджету відповідно до законодавства України. У разі, коли на момент перевірки платника податку податковим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються непідтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством і нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації. При цьому зазначена норма, крім вищевказаних, передбачає ще наявність такої підстави, як сплата платником податку у звітному періоді відповідних сум податку.

Згідно з підпунктом 7.7.5 пункту 7.7. статті 7 Закону України „Про податок на додану вартість" суми податку на додану вартість зараховуються до Державного бюджету використовуються у першу чергу для бюджетного відшкодування податку на додану вартість згідно з цим Законом. Тобто законодавством чітко передбачено, що однією з обов'язкових підстав включення сум до податкового кредиту з податку на додану вартість є сплата Державного бюджету України

Системний аналіз вищевказаних норм свідчить, що Законом України „Про податок на додану вартість" встановлено прямий зв'язок між сплатою, надходженням до бюджету ПДВ та відшкодуванням цього податку. При цьому зазначені етапи нерозривно пов'язані між собою: сплата податку, а потім включення відповідних сум до податкового кредиту ; відшкодування ПДВ за рахунок коштів, що були сплачені у вигляді податку.

Позивачем не спростовано факту непідтвердження відповідними документами включеного до податкового кредиту податку на додану вартість в розмірі 221559.97 грн., оскільки не подано доказів факту отримання матеріальних цінностей, факту їх оплати , а також не подано доказів сплати ПДВ контрагентом позивача - ТОВ „Долоніт".

З наведеного суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про безпідставність віднесення позивачем до складу податкового кредиту податку к вартість в сумі 221559,97 грн. без підтвердження відповідними документами, невключения позивачем до податкового зобов'язання ГІДВ в сумі 98592,7 грн., а тому підстави для визнання недійсним податкового повідомлення-рішення ДПІ у Галицькому районі м. Львова від 26 січня 2005 року №00492320/0/23-2132409436/1193, яким визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість на суму 480159,1 відсутні.

Підставою прийняття податкового повідомлення-рішення від 27 січня 2005 року №0000042333/04-23-616/32409436/2137, яким до позивача застосовано штрафні санкції на суму 61490,48 грн., є зафіксований в акті перевірки № 24/32409436 від 24.01.2005 року факт порушення позивачем п.п.2.8.,2.9.,3.4. Положення ведення касових операцій в національній валюті в Україні, а саме завищення підприємством ліміту залишку готівки в касі за період з 31.08.2004 року по 30.09.2004 року на загальну суму 801,09 грн., та за період з 30.09.2004 р. по 24.12.2004 р. на суму 201,97 грн.

Проте, такий висновок податкового органу не повністю відповідає встановленим обставинам у справі та вимогам діючого законодавства.

Як вбачається із змісту податкового повідомлення-рішення від 27 січня 200 №0000042333/04-23-616/32409436/2137, воно прийняте за процедурою, передбаченою нормами Закону України „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", який до спірних правовідносин не застосовується. Як зазначено в преамбулі цей Закон є спеціальним законом з оподаткування, який установлює порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів), включаючи збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та внески на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, нарахування та сплати штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків контролюючими органами в тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності та визначає процедуру оскарження дій органів стягнення.

Відповідно до п.1.2 ст.1 Закону України „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" податкове зобов'язання - це зобов'язання платників податків сплатити до бюджетів або державних цільових фондів відповідну суму коштів у порядку та у строки, визначені цим Законом або іншими законами України. Відповідно до п.1.5 ст.1 вказаного Закону штрафна санкція (штраф) - це плата у фіксованій сумі або у вигляді відсотків від суми податкового зобов'язання (без урахування пені та штрафних санкцій), яка справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним правил оподаткування, визначених відповідними, законами.

Оскільки штрафні санкції застосовані до позивача не за порушення правил оподаткування, у відповідача не було законних підстав для визначення їх як податкового зобов'язання з поширенням на них вимог Закону України „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами щодо граничного строку сплати та положень щодо наслідків несплати, про що правильного висновку прийшов суд першої інстанції, а тому в цій частині і з цих підстав рішення суду першої інстанції слід залишити без змін.

Разом з тим, лише це не може бути підставою для визнання недійсним спірн податкового повідомлення-рішення без з'ясування суті порушень, підстави застосування спеціальних Законів, що регулюють спірні правовідносини.

Відповідно до п.2.8 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого Постановою Правління НБУ №72 від 19.02.01р., ліміт к встановлюється підприємствам, які мають рахунки в установах банків і здійснюють операції з готівкою. Такі підприємства можуть зберігати в своїй касі готівку на кінець дня в межах затвердженого ліміту каси. Відповідальність за неподання заявок - розрахунків визначені строки та несвоєчасне одержання встановленого ліміту каси згідно з умова договору на розрахунково-касове обслуговування покладено на підприємство, а згідно п.2.9 вищезгаданого Положення підприємство зобов'язане здавати готівкову виручку понад встановлений ліміт каси в порядку і строки визначені установою банку для зарахування їх на поточні рахунки. Якщо ліміт каси підприємству взагалі не встановлено, то вся наявна готівка ( крім розміру одного неоподатковуваного мінімуму доходів громадян) в його касі на кінець дня має здаватися до банку.

Судом першої інстанції встановлено, що ліміт залишку готівки в касі для ТЗОВ „Львівська виробнича промислова компанія" становить 17 грн. Перевіркою зафіксовано матеріалами справи підтверджується, що на видаткових касових ордерах відсутній підпис про одержання коштів на суму 218,97 грн., а також згідно з видатковим касовим ордером №19 від 31.08.2004 р. готівка в сумі 599,12 грн. залишалась на залишку касі підприємства за період з 31,08.2004р. по 30.09.2004р.

Відповідно до п.3.4 Положення про ведення касових операцій у національній валют Україні видача готівки з каси, що не підтверджена розписом одержувача у видатковому документі, для виведення залишку готівки в касі не приймається.

Проте, згідно із п. 1 цього ж Положення, ліміт залишку готівки в касі - це граничний розмір готівки, що може залишатися в касі підприємства на кінець робочого дня, як встановлюється установою банку, а тому залишком готівки у касі може бути виключно фактичне знаходження готівки в касі підприємства на кінець робочого дня у вигляді банкнот та монет НБУ, а не висновок про наявність готівки внаслідок відсутності розписки одержувача у видатковому документі.

З наведеного, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що в спірному випадку правомірним є застосування штрафних санкцій до позивача лише в розмірі 201,97 грі тобто за день, коли фактично в касі підприємства знаходилось готівки більше встановлено ліміту. Таким чином, податкове повідомлення-рішення від 27 січня 2005 рої №0000042333/04-23-616/32409436/2137 в частині застосування штрафних санкцій на суму 201, грн. слід залишити без змін, а в решті на суму 61288,51 грн. зазначене податкове повідомлення рішення підлягає визнанню недійсним, про що правильного висновку дійшов суд першої інстанції.

В зв'язку з вищевикладеним, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, вирішуючи даний спір, на підставі правильно встановлених обставин справи та визначених їм правовідносин, прийшов до обґрунтованих і законних висновків. Доводи апеляційних скарг не спростовують висновків суду першої інстанції і не свідчать про порушення судом норм матеріального чи процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справі і відповідно до ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції.

Тобто, постанова суду першої інстанції відповідає вимогам ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України щодо вимог законності та обґрунтованості судових рішень, і підстав для її скасування і відповідно задоволення апеляційної скарги колегія суддів не вбачає.

Таким чином, апеляційний суд вважає доводи апеляційної скарги безпідставними, та такими, що не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому апеляційні скарги слід залишити без задоволення, а оскаржувану постанову суду без змін.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, ст. 198, ст. 200, ст. 205, ст. 206, 254 КАС України, Львівський апеляційний адміністративний суд, -

У Х В А Л И В:

апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова та апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Львівська виробнича промислова компанія" залишити без задоволення, а постанову Господарського суду Львiвської областi від 21.12.2005р. по справі № А5/1958-6/240 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя: В.Я.Макарик

Судді: І.В.Глушко

О.О.Большакова