Постанова № 35843537, 03.12.2013, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" грудня 2013 р. Справа№ 911/3580/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Калатай Н.Ф.

суддів: Баранця О.М.

Пашкіної С.А.

при секретарі Царук І. О.

За участю представників:

від позивача: Давидович В. М. - представник за довіреністю № 5 від 24.01.2013

від відповідача: Купріянський Б. О. - представник за довіреністю від 13.09.2013

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Агрокомбінат «Калита»

на рішення господарського суду Київської області від 22.10.2013

у справі № 911/3580/13 (суддя Подоляк Ю. В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ветеко»

до Публічного акціонерного товариства «Агрокомбінат «Калита»

про стягнення 265 062,99 грн.

ВСТАНОВИВ:

Позов заявлено про стягнення з відповідача основного боргу в сумі 249 558,28 грн. за поставлений за договором поставки № 122 від 18.08.2011, але неоплачений товар, пені в сумі 12 646,58 грн., 3 % річних в сумі 2 724,56 грн. та збитків від інфляції в сумі 133,57 грн.

Рішенням господарського суду Київської області від 22.10.2013, повний текст якого підписаний 31.10.2013, у справі № 911/3580/13 позов задоволено повністю.

Рішення суду першої інстанцій ґрунтується на тому, що позивачем належним чином доведений факт порушення відповідачем своїх обов'язків по оплаті поставленого позивачем за умовами спірного договору товару.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, Публічне акціонерне товариство «Агрокомбінат «Калита» звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Київської області від 22.10.2013 по справі № 911/3580/13 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог позивача відмовити повністю.

В апеляційній скарзі Публічне акціонерне товариство «Агрокомбінат «Калита» посилається на те, що суд першої інстанції неправильно застосував положення цивільного законодавства, дав помилкову оцінку наявним у справі доказам, послався на недоведені обставини та неповно з'ясував обставини, які мають істотне значення для справи, з огляду на що оспорюване рішення підлягає скасуванню.

Відповідач зазначив про те, що судом першої інстанції не прийнято до уваги той факт, що, враховуючи те, що спірний договір не визначає умов щодо предмету поставки, а саме найменування (номенклатуру, асортимент) товару та його кількість, такий договір, відповідно до приписів чинного законодавства є неукладеним, а отже, поставок товару в межах господарського договору, викладеного у формі єдиного документу, між сторонами, а саме договору поставки № 122 від 18.08.2009 - не відбувалось. Про факт неукладення такого договору, на думку відповідача, свідчить і те, що посилання на те, що спірні поставки відбувались саме за умовами спірного договору, відсутні як у видаткових накладних, за якими спірний товар постачався відповідачеві, так і у рахунках-фактурах, виставлених на оплату такого товару.

З огляду на вищевикладені обставини, відповідач зазначив, що неправильне визначення судом першої інстанції договору поставки як правової підстави позовних вимог призвело до іншого помилкового висновку суду, а саме, щодо правомірності вимог позивача про стягнення з відповідача пені.

Також відповідач зазначив про те, що, як вбачається з матеріалів справи, грошові кошти в рахунок оплати вартості спірного товару відповідач перерахував позивачу на підставі рахунків-фактур, тобто фактично між сторонами сформувався діловий звичай, за змістом якого перерахування відповідачем грошових коштів в рахунок оплати певної партії товару здійснювалось на підставі рахунків-фактур, проте позивач не виставляв відповідачу рахунків-фактур на оплату товару за певними видатковими накладним, з огляду на що суд першої інстанції помилково визнав встановленою обставину виникнення у відповідача обов'язку оплатити товар загальною вартістю 242 409,49 грн.

Крім того, відповідач зазначив, що посилання суду на акт звірки, який підтверджує заборгованість відповідач перед позивачем, є безпідставним, оскільки акт звірки не є первинним документом в розуміння Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а відтак - не може бути належним доказом на підтвердження здійснення господарських операцій і, як наслідок, наявності заборгованості відповідача перед позивачем.

Під час розгляду справи представник відповідача апеляційну скаргу підтримав в повному обсязі, представник позивача проти задоволення апеляційної скарги заперечив та просив залишити її без задоволення, а оспорюване рішення суду першої інстанції - без змін.

Дослідивши матеріали апеляційної скарги, матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, з урахуванням правил ст. ст. 99, 101 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якими апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі, колегія суддів встановила таке.

18.08.2011 позивач як продавець та відповідач як покупець уклали договір поставки №122 (далі Договір), відповідно до умов якого позивач зобов'язався поставити та передати у власність відповідача певний товар, а відповідач зобов'язався прийняти цей товар та своєчасно здійснити його оплату на умовах Договору.

Відповідач наполягає на тому, що вказаний Договір фактично є неукладеним, враховуючи те, що його сторонами не визначено умов щодо предмету поставки, а саме, найменування (номенклатуру, асортимент) товару та його кількість. Ветеринарних препаратів, вакцин та обладнання існує безліч, однак з положень Договору не можна дійти висновку про те, який конкретно товар (із визначенням його найменування) є предметом Договору.

Щодо вказаних посилань слід зазначити наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Тобто, у випадку недосягнення сторонами згоди з усіх істотних умов договору, фактично договір між сторонами не укладено.

Спірний Договір за своєю правової природою є договором поставки.

Згідно з ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст.656 ЦК України предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Згідно з ч. 1 ст. 669 ЦК України кількість товару, що продається, встановлюється у договорі купівлі-продажу у відповідних одиницях виміру або грошовому вираженні.

Згідно зі ст. 671 ЦК України:

- якщо за договором купівлі-продажу переданню підлягає товар у певному співвідношенні за видами, моделями, розмірами, кольорами або іншими ознаками (асортимент), продавець зобов'язаний передати покупцеві товар в асортименті, погодженому сторонами (ч. 1);

- якщо договором купівлі-продажу асортимент товару не встановлений або асортимент не був визначений у порядку, встановленому договором, але із суті зобов'язання випливає, що товар підлягає переданню покупцеві в асортименті, продавець має право передати покупцеві товар в асортименті виходячи з потреб покупця, які були відомі продавцеві на момент укладення договору, або відмовитися від договору (ч. 2).

Як слідує з матеріалів справи, пунктом 1.2 Договору сторони погодили, що предметом постачання є ветеринарні препарати, вакцини, обладнання згідно видаткових накладних (передача за якими товару відповідачу підтверджується довіреностями від останнього).

Відповідно до п. 3.1 Договору поставка здійснюється окремими партіями відповідно до поданих відповідачем та погоджених позивачем письмових заявок (замовлень). Заявка може передаватися усно по телефону, при цьому відповідач зобов'язаний на вимогу позивача підтвердити таку заявку в письмовій формі.

Згідно з п. 2.1 Договору кількість та асортимент товару передбачається у видаткових накладних на кожну окрему поставку.

Таким чином, умову щодо найменування (номенклатури, асортименту) товару та його кількість сторонами узгоджено шляхом встановлення у Договорі порядку їх визначення.

Отже, посилання відповідача на те, що сторонами у спірному Договорі не визначено предмет поставки не відповідає дійсним обставинам справи.

Як слідує з наявних в матеріалах справи копій видаткових накладних (а.с. 23-48 та 23-48 зворот), в період з 05.01.2012 по 04.04.2013 позивач поставив відповідачеві товар (ветеринарні препарати) на загальну суму 743 043,99 грн. Факт одержання від позивача товарів на зазначену суму відповідачем не заперечується та підтверджується наявними в матеріалах справи копіями довіреностей на отримання товарно-матеріальних цінностей (типова форма № М-2) (а.с. 23-48 та 23-48 зворот).

В апеляційній скарзі відповідач зазначає про те, що спірні поставки відбувались на за умовами Договору, оскільки як спірні видаткові накладні, так і рахунки-фактури на оплату вказаних накладних не містять посилання на Договір.

Зазначені посилання колегією суддів до уваги не приймаються з огляду на наступне.

Пунктом 1.3 Договору сторонами погоджено, що у видаткових накладних може не зазначатися як підстава відпуску товару спірний Договір, але якщо поставка товару відбувалась в період його дії - до неї застосовуються умови Договору.

Згідно з п. 6.1 Договору Договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє до 31.12.2012. Закінчення строку дії Договору не тягне за собою припинення зобов'язань по оплаті поставленого товару.

Відповідно до п. 6.2 Договору, якщо сторони після спливу терміну дії Договору продовжують співпрацювати в сфері, визначеній розділом 1 Договору та не заявляють про зміну або припинення умов Договору, вважається, що Договір пролонгується на один рік без укладення окремої письмової угоди про таке.

Отже, враховуючи, що в період після 31.12.2012 сторона продовжували співпрацювати в сфері поставки ветеринарних препаратів, вакцин та обладнання та те, що в матеріалах справи вістуні докази заявлення будь-якої з сторін про зміну або припинення умов Договору, відповідно до п. 6.2 Договору він вважається продовжений сторонами на один рік, тобто до 31.12.2013.

З огляду на те, що Договір в період здійснення спірних поставок діяв, та враховуючи умови п. 1.3 Договору, незазначення у спірних видаткових накладних як підстави поставки Договору не є підставою вважати, що спірні товари були поставлені не за його умовами.

В п. 4.1 Договору сторонами погоджено, що відповідач оплачує поставлений позивачем товар за цінами, які вказуються в рахунках та видаткових накладних на кожну окрему поставку. Виставлений позивачем рахунок діє не протязі двох банківських днів, позивач до моменту поставку товару відповідачу має право змінити ціни. Якщо відповідач прийняв товар (підписав видаткову накладну) - вважається, що ціни на товар, вказані у відповідних рахунку та видатковій накладній, погоджені сторонами.

Згідно з п. 4.3 Договору загальна сума кожної поставки зазначається у видатковій накладній.

Пунктом 5.2 Договору визначений порядок оплати, а саме: 100% суми кожної поставки сплачується по факту поставки, в термін 14 календарних днів після переходу права власності на товар. Датою переходу права власності на товар вважається дата виписки відповідної видаткової накладної.

Отже, враховуючи те, що зі змісту п. 5.2 Договору слідує, що відповідач в будь-якому випадку, тобто незалежно від виставлення або невиставлення та вручення або невручення позивачем відповідачу відповідних рахунків-фактур, зобов'язаний спірні товари оплатити в термін 14 календарних днів після виписки відповідної видаткової накладної, факт виставлення рахунків-фактур та вручення їх відповідачу на його обов'язок оплатити товар не впливає, а отже, вказані обставини колегією суддів не досліджуються.

З наявних в матеріалах справи копій виписок з банківського рахунку позивача (а.с. 49-74, 49-74 зворот) слідує, що в рахунок оплати спірного товару відповідач перерахував позивачеві 493 484,71 грн.

Водночас слід зазначити про те, що частина з наданих позивачем виписок з банківського рахунку, а саме виписка за 19.04.2012 на суму 1 417,70 грн. та на суму 3 053,67 грн. та виписка за 21.08.2012 на суму 1 224,44 грн. (а.с. 52 зворот, 56 зворот) не стосуються оплати спірного товару, оскільки з призначень вказаних платежів слідує, що грошові кошти перераховувались в рахунок оплати лабораторних досліджень.

Отже, неоплаченим з поставленого за спірними накладними залишився товар на загальну суму 249 558,28 грн. (743 042,99-493 484,71), що підтверджується Договором та відповідними видатковими накладними, які є первинними документами в розуміння Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та, відповідно, належними доказами на підтвердження здійснення господарських операцій та наявності заборгованості відповідача перед позивачем.

Слід зазначити про те, що, як слідує з наявних в матеріалах справи підписаних обома сторонами копій актів звірки розрахунків (а.с. 75-77), відповідач проти наявності в нього заборгованості перед позивачем на вказану суму не заперечував.

З огляду на викладені вище обставини та враховуючи той факт, що відповідачем не надано доказів оплати зазначеного товару, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що поставлений позивачем за Договором товар на суму 249 558,28 грн. відповідачем не оплачений.

Згідно з ч. 1 ст. ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (ч. 2 ст. 11 ЦК України).

Згідно п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 2 зазначеної статті встановлено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частиною 1 ст. 627 УК України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно зі ст.ст. 525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства; Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Матеріали справи не містять доказів виконання відповідачем зобов'язання з оплати поставленого позивачем за Договором товару на суму 249 558,28 грн. у встановлені Договором строки, тому суд першої інстанції правомірно задовольнив вимоги позивача в частині стягнення основного боргу на зазначену суму. Рішення суду першої інстанції в цій частині залишається без змін.

Щодо вимог про стягнення з відповідача пені в сумі 12 646,58 грн. слід зазначити таке.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до п. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання, настають наслідки, передбачені договором або законом, в тому числі і сплата неустойки.

В силу ст. 230 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Дії відповідача є порушенням грошових зобов'язань, тому є підстави для застосування встановленої Договором відповідальності.

Відповідно до п. 7.2 Договору у разі порушення терміну розрахунків, відповідач за вимогою позивача зобов'язаний сплатити останньому пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла в період такого прострочення, за кожний день затримки від суми заборгованості.

Позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача пені в сумі 12 646,58 грн. підлягають задоволенню в повному обсязі за розрахунком позивача. Рішення суду першої інстанції в цій частині залишається без змін.

Щодо вимог про стягнення з відповідача 3 % річних в сумі 2 724,56 грн. та збитків від інфляції в сумі 133,57 грн. слід зазначити таке.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача 3 % річних в сумі 2 724,56 грн. та збитків від інфляції в сумі 133,57 грн. підлягають задоволенню в повному обсязі за розрахунком позивача. Рішення суду першої інстанції в цій частині залишається без змін.

Згідно ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Позивачем належним чином доведено обставини, на які він посилається як на підставу для задоволення своїх вимог, відповідач вказаних обставин належними та допустимим доказами не спростував.

Враховуючи вищевикладене, апеляційна скарга Публічного акціонерного товариства «Агрокомбінат «Калита» задоволенню не підлягає, рішення господарського суду Київської області від 22.10.2013 у справі № 911/3580/13 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи, підстав для його скасування не вбачається.

Судові витрати на подачу апеляційної скарги, відповідно до ст. ст. 44, 49 ГПК України, покладаються на Публічне акціонерне товариство «Агрокомбінат «Калита».

Керуючись ст.ст. 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Агрокомбінат «Калита» на рішення господарського суду Київської області від 22.10.2013 у справі № 911/3580/13 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду Київської області від 22.10.2013 у справі № 911/3580/13 залишити без змін.

3. Повернути до господарського суду Київської області матеріали справи №911/3580/13.

Повний текст постанови складено: 09.12.2013

Головуючий суддя Н.Ф. Калатай

Судді О.М. Баранець

С.А. Пашкіна