Ухвала суду № 35835972, 04.09.2013, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 вересня 2013 р.Справа № 816/3061/13-аКолегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Шевцової Н.В.

Суддів: Мінаєвої О.М. , Старостіна В.В.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 11.06.2013р. по справі № 816/3061/13-а

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення,

ВСТАНОВИЛА:

Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 (далі за текстом - ФОП ОСОБА_1, позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області Державної податкової служби (далі за текстом - Кременчуцька ОДПІ, відповідач), в якому просив суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення від 26 квітня 2013 року №0000981702/415.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 11.06.2013р. адміністративний позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення - рішення Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області Державної податкової служби від 26 квітня 2013 року №0000981702/415.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить оскаржувану постанову скасувати та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом норм матеріального права, а саме: п. 198.1, п. 198.2, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України.

В апеляційні скарзі відповідач зазначає про неправомірне формування позивачем податкового кредиту в розмірі 21195 грн. за господарськими операціями з контрагентом ТОВ «Український ресурс», який відповідно до отриманої податкової інформації, не має технічних, технологічних, ресурсних можливостей для фактичного отримання та відвантаження товарів, необхідних умов для реального настання результатів відповідної господарської діяльності.

На підставі ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що ФОП ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа-підприємець виконавчим комітетом Полтавської міської ради 07 березня 2001 року, свідоцтво про реєстрацію платника ПДВ НОМЕР_7 від 12 січня 2007 року. На даний час позивач перебуває на податковому обліку у Кременчуцькій ОДПІ. Основними видами діяльності ФОП ОСОБА_1 є діяльність автомобільного вантажного транспорту та рекламна діяльність.

На підставі пп.78.1.1 п.78.1 ст.78 Податкового кодексу України відповідно до наказу від 01 квітня 2013 року №1300 та направлення від 01 квітня 2013 року №1686/001686 Кременчуцькою ОДПІ з 01 квітня 2013 року по 05 квітня 2013 року було проведено документальну позапланову виїзну перевірку ФОП ОСОБА_1 по питанню правомірності взаємовідносин із ТОВ "Український Ресурс" за період з 01 червня 2011 року по 30 червня 2011 року, результати якої оформлено актом від 12 квітня 2013 року №3191/17.3-08/НОМЕР_1.

Висновками зазначеного акту перевірки встановлено порушення позивачем вимог п.44.1 ст.44, п.п.198.1, 198.4 ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено податковий кредит з ПДВ за червень 2011 року у розмірі 21 195,00 грн.

На підставі акту перевірки Кременчуцькою ОДПІ винесено податкове повідомлення-рішення від 26 квітня 2013 року №0000981702/415, яким позивачу визначено податкове зобов'язання за платежем ПДВ у розмірі 21 196,00 грн., у тому числі 21 195,00 грн. - за основним платежем та 1,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з неправомірності та необґрунтованості податкового повідомлення-рішення.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, фактичною підставою для винесення спірного податкового повідомлення-рішення стали відображені в акті перевірки від 12 квітня 2013 року №3191/17.3-08/НОМЕР_1 відомості отримані з іншої ДПІ, на обліку в якій перебуває контрагент позивача ТОВ "Український Ресурс", щодо відсутності факту реального здійснення господарських операцій у зв'язку з неможливістю проведення зустрічної звірки вказаного підприємства, що призвело до завищення податкового кредиту позивача на суму 21 195,00 грн. за період червень 2011 р.

Відповідно до п.п. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

За змістом п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно ч. 2 ст. 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку. Відповідно до частини 1 статті 9 вказаного Закону, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Таким чином, відображення господарської операції у податковому обліку повинно здійснюватись відповідно до її реального економічного змісту на підставі первинних документів бухгалтерського обліку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.(п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України)

Відповідно до п. 201.4 ст. 201 Податкового кодексу податкова накладна складається у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Один примірник видається покупцю, а другий залишається у продавця. У разі складання податкової накладної у паперовому вигляді покупцю видається оригінал, а копія залишається у продавця.

Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця (п. 201.6 ст. 201 Податкового кодексу України).

У відповідності з п. 201.10 ст.201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Таким чином, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності, підтверджений податковими накладними.

З матеріалів справи вбачається, що 31 травня 2011 року позивач уклав із ТОВ "Український Ресурс" генеральний договір № 60/1 (а.с. 42), за умовами якого ТОВ "Український Ресурс" (продавець) передає у власність ФОП ОСОБА_1 (покупця) нафтопродукти за умови оплати вартості товару покупцем, оформлення накладних та інших документів.

На виконання умов договору № 60/1 від 31 травня 2011 року ТОВ "Український Ресурс" виписано на ім'я ФОП ОСОБА_1 накладні на товар, рахунки-фактури на відпуск дизельного палива, податкові накладні.

Колегія суддів зазначає, що зауважень до форми чи змісту наданих первинних бухгалтерських та інших документів під час проведення перевірки з боку податкового органу не було.

Розрахунки між суб'єктами господарювання за вищевказаним договором проводились у безготівковій формі, що підтверджується випискою по рахунку (а.с. 39).

На підтвердження реального придбання пального позивачем було надано до суду сертифікат відповідності на придбане у ТОВ "Український Ресурс" дизельне паливо (а.с.83, 85) та паспорт на зазначений товар, де виробником продукції значиться ПАТ "Укртатнафта" (Полтавська обл., м. Кременчук, вул. Свіштовська, 3) (а.с. 83, 84), оскільки відповідно до умов генерального договору №60/1 від 30 травня 2011 року при передачі нафтопродуктів продавець на вимогу покупця надає сертифікати відповідності заводу виробника з переліком найменування товарів.

Досліджуючи питання фізичного переміщення та зберігання товарно-матеріальних цінностей, колегія суддів виходить з наступного.

За умовами генерального договору придбане у ТОВ "Український ресурс" дизельне пальне відпускалося на умовах самовивозу.

За приписами ст. 19 Закону України від 06.04.2000 р. №1644-ІІІ «Про перевезення небезпечних вантажів» транспортні засоби, якими перевозяться небезпечні вантажі, повинні відповідати вимогам державних стандартів, безпеки, охорони праці та екології, а також у встановлених законодавством випадках мати відповідне маркування і свідоцтво про допущення до перевезення небезпечних вантажів.

Згідно зі ст. 20 вказаного Закону перевезення небезпечних вантажів допускається за наявності відповідно оформлених перевізних документів, перелік і порядок подання яких визначається нормативно-правовими актами, що регулюють діяльність транспорту.

Відповідно до норм ч.2 ст.48 Закону України "Про автомобільний транспорт" та норм Переліку документів, необхідних для здійснення перевезення вантажу автомобільним транспортом у внутрішньому сполученні (затверджено постановою КМУ від 25.02.2009р. №207), документами на перевезення вантажів автомобільним транспортом є дорожній лист або товарно-транспортна накладна.

За змістом абз.27 п.1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні (затверджено наказом Міністерства транспорту України №363 від 14.10.1997р., зареєстровано в Міністерстві юстиції України 20.02.1998р. за №128/2568; далі за текстом - Правила №363) товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Підпунктом 11.1 п.11 Правил №363 визначено, що товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля є основними документами на перевезення вантажів.

Як вбачається з матеріалів справи, з метою перевезення пального позивач використовував власні автомобілі з цистернами марки DAF TE95XF380 державний номерний знак НОМЕР_2, DAF TE96NAМ338 державний номерний знак НОМЕР_3 та орендований в ОСОБА_2 автомобіль DAF 95 державний номерний знак НОМЕР_8 та напівпричепи паливо-цистерни марки FRUEHAUF Т34C1NL державний номерний знак НОМЕР_5, марки FRUEHAUF Screm 34C1 державний номерний знак НОМЕР_6 та марки FRUEHAUF Т34Т державний номерний знак НОМЕР_9, орендовані у ОСОБА_3.

На підтвердження належності зазначених транспортних засобів позивач надав реєстраційні талони (а.с.44, 48, 51, 53, 56), свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу (а.с.45, 47, 56) та договори оренди транспортних засобів (а.с.46, 49-50, 52, 54-55, 57).

Факт перевезення придбаного товару позивач відобразив у товарно-транспортних накладних на відпуск нафтопродуктів (нафти) №УК-0306/08 від 03 червня 2011 року (а.с.36), №УК-2106/04 від 21 червня 2011 року (а.с.38), №УК-2906/01 від 29 червня 2011 року (а.с.37), де автопідприємством, замовником і вантажоодержувачем значиться ФОП ОСОБА_1

Відповідно до вказаних товарно-транспортних накладних, перевезення здійснювалися водіями ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, які перебувають у трудових відносинах з позивачем на підставі трудових договорів, копії яких залучено до справи. Вказані особи мають водійські посвідчення відповідної категорії та пройшли підготовку водіїв транспортних засобів, що перевозять небезпечні вантажі.

Також з матеріалів справи вбачається, що на кожну з цистерн позивачем оформлено свідоцтво про повірку робочого засобу вимірювальної техніки, де зазначено об'єм цистерни, який значно перевищує обсяг придбаного у ТОВ "Український ресурс" пального.

Придбане дизельне паливо зберігалося в автомобілі марки ГАЗ 53 АЦ-4,2 Паливоцистерна - С реєстраційний номерний знак 01142СК, який використовується ФОП ОСОБА_1 за довіреністю та знаходиться на території орендованої автостоянки на підставі договорів про надання послуг, укладених з ВАТ "Кременчуцьке Спец БМУ" (а.с.40,-41).

Зазначені докази спростовують доводи відповідача про відсутність місця для зберігання дизельного палива.

Таким чином, зобов'язання за договором між ТОВ "Український Ресурс" та позивачем виконані сторонами у повному обсязі, що підтверджується відповідними документами первинного бухгалтерського обліку, якими відображено господарську операцію з придбання дизельного палива. На час укладання зазначеної угоди ТОВ "Український Ресурс" був належним чином зареєстрованим платником ПДВ.

Придбаний позивачем товар використовується у його господарській діяльності пов'язаній з наданням послуг з перевезення небезпечних вантажів автомобільним транспортом для заправки власних та орендованих вантажних автомобілів. Облік використаного пального кожним автомобілем підприємець здійснює засобами GPS через супутникові системи, дані з яких виводяться комп'ютерною програмою у розшифрованому вигляді на робочий стіл користувача (роздруківку залучено до матеріалів справи).

Враховуючи надані документи, висновок податкового органу про ненадання документального підтвердження необхідних для здійснення перевезень небезпечних вантажів, наявність ємкостей, необхідних для транспортування та зберігання товару, є необгрунтованим.

Отже, колегія суддів вважає, що позивачем підтверджено належними доказами факт отримання, переміщення та зберігання товару, придбаного у ТОВ "Український Ресурс".

При цьому, колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги щодо наявності підстав для зменшення позивачем сум податку на додану вартість, віднесених до складу податкового кредиту через порушення правил ведення господарської діяльності контрагентом позивача та неможливості проведення зустрічної звірки, оскільки зазначені доводи суперечать практиці Європейського суду з прав людини. Так, відповідно в п.57 Рішення Європейського суду з прав людини по справі «Булвес» АД проти Болгарії від 22 січня 2009 року судом було зазначено, що оскільки компанія-заявник у повному обсязі та вчасно виконала обов'язки з дотримання встановлених Державою-членом Конвенції норм стосовно ПДВ та не мала засобів для забезпечення виконання податкових зобов'язань постачальником і не знала про невиконання останнім своїх обов'язків, вона могла правомірно очікувати отримання вигоди від застосування одного із основних правил системи оподаткування ПДВ, а саме від визнання права на податковий кредит щодо суми ПДВ, яка була сплачена постачальнику. Більше того, лише після подачі декларації із віднесенням відповідних сум до складу податкового кредиту та проведення податковими органами зустрічної перевірки постачальника могло бути встановлено, чи виконав постачальник свій обов'язок подання звітності з ПДВ у повному обсязі. Відповідачем не доведено обізнаності позивача щодо недобросовісного декларування своїх зобов'язань його контрагентами.

Таким чином, позивач не може нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань. Такі вимоги, відповідно до зазначеного рішення Європейського суду з прав людини є надмірним тягарем для платника податку, що порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту прав власності.

Отже, враховуючи що обов'язок доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності, покладений на відповідача вимогами ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, доводи апеляційної скарги Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області Державної податкової служби не знайшли свого підтвердження матеріалами справи.

За вказаних обставин, переглянувши постанову суду першої інстанції, в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів підтверджує, що при її прийнятті суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 197, 198, 200, п. 1 ч. 1 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області залишити без задоволення.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 11.06.2013р. по справі № 816/3061/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя Шевцова Н.В.Судді Мінаєва О.М. Старостін В.В.