Ухвала суду № 35829223, 13.11.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 листопада 2013 року м. Київ К/9991/47418/11

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І.- головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Феодосійської міжрайонної державної податкової інспекції Автономної Республіки Крим (далі -Феодосійська МДПІ)

на постанову окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 14.03.2011

та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 20.06.2011

у справі № 2а-222/11/4/0170

за позовом комунального житлово-експлуатаційного підприємства "Приморський"(далі - Підприємство)

до Феодосійської МДПІ

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Постановою окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 14.03.2011, залишеною без змін ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 20.06.2011, позов Підприємства задоволено; визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 17.11.2010 № 0002031502/0. У прийнятті цих судових актів попередні судові інстанції виходили з того, що позивачем було своєчасно сплачено податкові зобов'язання з ПДВ за деклараціями за серпень, вересень 2008 року, в зв'язку з чим у податкового органу були відсутні підстави для притягнення Підприємства до відповідальності у вигляді штрафу за оспорюваним актом індивідуальної дії.

Посилаючись на порушення судами підпункту 3.1.1 пункту 3.1 статті 3, пункту 5.3 статті 5 та пункту 7.7 статті 7 «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», Феодосійська МДПІ звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалені у справі судові акти попередніх інстанцій та відмовити у позові.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення касаційних вимог з урахуванням такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що Феодосійською МДПІ було проведено невиїзну документальну перевірку своєчасності сплати Підприємства податкового зобов'язання з ПДВ за період з 31.07.2008 по 21.10.2010, оформлену актом від 04.11.2010 № 1280/15-2/31382340. У ході цієї перевірки податковим органом було виявлено факт сплати позивачем податкового зобов'язання з ПДВ у загальній сумі 29103 грн. за деклараціями за серпень, вересень 2008 року із затримкою на 783 календарних дні, що стало підставою для застосування до Підприємства 14551,52 грн. штрафу за оспорюваним податковим повідомленням-рішенням.

Судами також з'ясовано, що задекларовані у названих деклараціях суми податкових зобов'язань було сплачено позивачем до бюджету своєчасно, що підтверджується наявними у матеріалах справи платіжними дорученнями. Втім відповідні кошти були спрямовані податковою інспекцією в рахунок погашення податкового боргу позивача за минулі періоди в порядку календарної черговості його виникання всупереч визначеному платником призначенню платежу.

Приймаючи рішення про задоволення цього позову, попередні судові інстанції обґрунтовано виходили з того, що право визначати призначення платежу відповідно до чинного законодавства України належить виключно платнику. Встановлена ж пунктом 7.7 статті 7 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» рівність бюджетних інтересів, яка зводиться до того, що податковий борг погашається попередньо погашенню податкових зобов'язань, які не є податковим боргом, у порядку календарної черговості його виникнення, а в разі одночасного його виникнення за різними податками, зборами (обов'язковими платежами) - у рівних пропорціях, не позбавляє платника як права самостійно визначити джерела погашення узгоджених податкових зобов'язань відповідно до пункту 7.1 статті 7 цього ж Закону, так і обов'язку самостійно сплатити суму податкового зобов'язання відповідно до підпункту 5.3.1 пункту 5.3 статті 5 цього ж Закону.

Тому суми податкових зобов'язань або податкового боргу з урахуванням підпункту 16.5.2 пункту 16.5 статті 16 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» слід вважати сплаченими у день реєстрації банківською установою платіжного документа із зазначеним у ньому призначенням платежу на сплату відповідних податкових зобов'язань або податкового боргу, визначених платником податків. Відповідно, названим Законом не визначено серед заходів, які вживаються контролюючим органом з метою погашення платниками податків податкового боргу, зміну призначення платежу, самостійно визначеного платником податків.

Відповідно ж до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже, попередні судові інстанції дійшли об'єктивного висновку стосовно того, що пункт 7.7 статті 7 згаданого Закону не надає податковому органу право змінювати призначення платежу, самостійно визначене платником податків; наведене обумовлює і правильність висновку судів про відсутність факту несвоєчасної сплати Підприємством податкового зобов'язання за розглядуваний звітний період як підстави для застосування оспорюваного штрафу.

Доводи касаційної скарги засновані на іншому тлумаченні правових норм, що, однак, не є свідченням судової помилки. Ці доводи були обґрунтуванням правової позиції відповідача по справі під час вирішення спору по суті та їм було надано належну правову оцінку судами попередніх інстанцій.

Оскільки висновки судів відповідають нормам чинного законодавства та фактичним обставинам спору, установленим на підставі повного та об'єктивного дослідження доказів у справі, то процесуальних підстав для скасування оскаржуваних постанови та ухвали окружного і апеляційного адміністративних судів зі спору не вбачається.

Керуючись статтями 220, 2201, 223, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Феодосійської міжрайонної державної податкової інспекції Автономної Республіки Крим відхилити.

2. Постанову окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 14.03.2011 та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 20.06.2011 у справі № 2а-222/11/4/0170 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько