Ухвала суду № 35829222, 20.11.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 листопада 2013 року м. Київ К/9991/44760/11

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу державної податкової інспекції у м. Хмельницькому (далі - ДПІ)

на постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 04.04.2011

та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 06.07.2011

у справі № 2270/3331/11

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Продтекс" (далі - Товариство)

до ДПІ

про скасування податкового повідомлення-рішення.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 04.04.2011, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 06.07.2011, позов задоволено; визнано нечинним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 15.02.2011 № 0000042307/0/233 з посиланням на реальність виконання господарських операцій з поставки позивачеві сільськогосподарської продукції в рамках фінансово-господарських правовідносин з фермерським господарством «Калина» (далі - ФГ «Калина»).

Посилаючись на невідповідність висновків судів положенням чинного законодавства (зокрема, пункту 1.8 статті 1, підпунктам 7.4.1, 7.4.4 пункту 7.4, підпункту 7.7.10 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість») та дійсним обставинам справи, ДПІ звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувані судові акти попередніх інстанцій та відмовити у позові.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для її задоволення виходячи з такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що ДПІ було проведено невиїзну документальну перевірку Товариства з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування ПДВ на рахунок платника у банку по декларації за вересень 2010 року за наслідками перевірок інших платників податків, які свідчать про порушення Закону України «Про податок на додану вартість». Результати перевірки відображені в акті від 31.01.2011 № 582/23-7/31157038.

За наслідками цієї перевірки податковою інспекцією було прийнято податкове повідомлення-рішення від 15.02.2011 № 0000042307/0, згідно з яким Товариству визначено суму завищення бюджетного відшкодування з ПДВ за серпень, вересень 2010 року в загальному розмірі 29000 грн.

Підставою для прийняття цього акта індивідуальної дії став висновок ДПІ про безпідставне включення позивачем до податкового кредиту сум ПДВ, пред'явлених до сплати його постачальником ФГ «Калина» у ціні поставленої продукції (зерна гірчиці). При цьому податкова інспекція посилається на результати зустрічної перевірки названого контрагента, під час якої було встановлено, що у період з 01.01.2009 по 30.06.2010 ФГ «Калина» товари, роботи та послуги не реалізовувало; первинні документи, складенням яких мали б опосередковуватись операції з поставки позивачеві сільськогосподарської продукції та які б підтверджували її фактичну наявність у цього контрагента (як-от договори, товарно-транспортні накладні, документи складського обліку зерна тощо), ФГ «Калина» не представлено.

На підставі цього ДПІ зроблено висновок про штучне виписування ФГ «Калина» податкових та видаткових накладних з метою імітації поставок та сприяння позивачеві в отриманні необґрунтованої податкової вигоди.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу вимог підпункту 7.4.5 пункту 7.4 цієї ж статті Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

З наведених законодавчих положень вбачається, що обов'язковою умовою виникнення у платника права на податковий кредит є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг), а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку (зокрема, податковими накладними), що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Необґрунтована ж податкова вигода характеризується відсутністю фактичного виконання господарських операцій, здійсненням операцій без ділової мети та обліком операцій безвідносно до їх реального економічного змісту, узгодженістю дій покупця та постачальника для штучного створення сприятливих наслідків у податковому обліку платника.

Втім, як вірно зазначили суди, у даному разі існування відповідних обставин податковою інспекцією не доведено.

За наслідками дослідження наявних у матеріалах справи доказів суди з'ясували, що факт виконання поставок зерна гірчиці ФГ «Калина» в адресу позивача у кількості 100 тонн на загальну суму 174 000 грн. підтверджується договором поставки зерна від 12.08.2010, видатковими та податковими накладними, квитанціями до прибуткових ордерів, довіреностями на отримання матеріальних цінностей, актами здачі-прийняття робіт з перевезення продукції; придбаний товар було в подальшому експортовано позивачем за межі митної території України (що підтверджується вантажними митними деклараціями).

Наявність у ФГ «Калина» товару, що виступав предметом розглядуваних поставок, підтверджується книгою складською обліку, звітом по збору врожаю, обліковими листами техніки по обробці земель та збору врожаю.

Наведені первинні документи у сукупності були цілком об'єктивно розцінені судами як такі, що містять необхідні для цілей оподаткування відомості про спірні господарські операції та підтверджують факт їх виконання.

ДПІ, в свою чергу, не наведено переконливих доводів та не подано належних доказів на підтвердження того, що відомості, які містяться у цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі.

Неподання ФГ «Калина» на вимогу податкового органу первинних документів не є свідченням недобросовісності позивача як платника податків, а відтак не може розглядатися як підстава для позбавлення його права на податковий кредит.

Не є відповідною підставою і факт порушення контрагентом позивача податкової дисципліни. Адже чинне податкове законодавство не пов'язує право платника на податковий кредит з повнотою відображення постачальником у своїй податковій звітності відповідних господарських операцій, з фактичною сплатою постачальником ПДВ до бюджету. Платник не несе відповідальності за дії всіх підприємств та організацій, що беруть участь у багатостадійному процесі сплати податків до бюджету. Податкові органи не вправі тлумачити поняття добросовісності платника як таке, що породжує у останнього додаткові обов'язки, не передбачені чинним законодавством.

За таких обставин висновок судових інстанцій про дотримання Товариством необхідних умов для формування податкового кредиту та про відсутність у податкового органу підстав для позбавлення позивача права на отримання оспорюваної суми бюджетного відшкодування відповідає наявним у справі доказам.

Доводи касаційної скарги були розглянуті судами першої та апеляційної інстанцій по суті, цим доводами було надано правильну юридичну оцінку. Підстави для їх переоцінки у суду касаційної інстанції відсутні в силу статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України.

Оскільки усі обставини, що входять до предмета доказування у справі, встановлені судами на підставі повного та всебічного дослідження наявних у справі доказів, які відповідають ознакам належності та допустимості, цим обставинам надана правильна юридична оцінка, то підстав для скасування оскаржуваних судових актів не вбачається.

Керуючись статтями 220, 2201, 223, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу податкової інспекції у м. Хмельницькому відхилити.

2. Постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 04.04.2011 та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 06.07.2011 у справі № 2270/3331/11 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько