Постанова № 35827153, 28.11.2013, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" листопада 2013 р. Справа № 5023/3138/11

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Сіверін В.І., суддя Івакіна В.О., суддя Медуниця О.Є.

при секретарі Новіковій Ю.В.

за участю представників сторін:

позивача - не з'явився;

1-ї третьої особи - не з'явився;

2-ї третьої особи - не з'явився;

1-го відповідача - ОСОБА_1 (довіреність ВТК №314817 від 22.07.2013 року);

2-го відповідача - Рябов В.О. (довіреність ВРК №824793 від 19.05.2011 року)

розглянувши апеляційну скаргу позивача (вх. №3157Х/1-38) на рішення господарського суду Харківської області від 24.09.2013 року у справі №5023/3138/11

за позовом Дослідного сільськогосподарського підприємства "БВ" у формі ТОВ , м. Харків

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача :

1. Фізична особа-підприємець ОСОБА_3, м. Харків

2. Фізична особа-підприємець ОСОБА_4, м. Харків

до 1.Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5, с. Алісівка, Близнюківський район, Харківська область

2.Сільськогосподарського фермерського підприємства "Ріта", с. Алісівка, Близнюківський район, Харківська область

про стягнення шкоди у розмірі 1 000 000 грн.,-

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, ДСП "БВ" у формі ТОВ, звернувся до господарського суду Харківської області з позовом до ФОП ОСОБА_6 та СФП "Ріта", в якому просив суд стягнути з відповідачів солідарно суму матеріальної шкоди у розмірі 170 000 грн.

31.10.2011р позивачем надано до суду заяву про збільшення позовних вимог .В даній заяві він вказує,що раніше ним заявлялися лише прямі збитки, але він має право також на упущену вигоду - вартість неодержаного врожаю озимої пшениці за ринковими цінами з урахуванням середньої врожайності у господарстві і просив стягнути з відповідачів збитки 170000грн.( ас.13,т.2).

19.03.2013 року позивач надав господарському суду клопотання, в якому зазначено, що в заяві про збільшення позовних вимог була допущена описка і тому позивач просить стягнути з відповідача не 170 000 грн., а 1 000 000 грн. матеріальної шкоди.

Рішенням господарського суду Харківської області від 24.09.2013 року у справі № 5023/3138/11 (суддя Лаврова Л.С.) в задоволенні позову відмовлено повністю.

Позивач не погодився з рішенням суду першої інстанції, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій зазначає, що рішення суду необґрунтоване, прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права. Просить рішення господарського суду Харківської області від 24.09.2013 року у справі № 5023/3138/11 скасувати та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Перший відповідач надав відзив на апеляційну скаргу, у якому проти апеляційної скарги позивача заперечує в повному обсязі, вимоги та доводи, викладені в ній вважає незаконними, необґрунтованими, такими, що не містять під собою правового підґрунтя, у зв'язку з чим, вказана апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Позивач надав суду письмові пояснення, в яких зазначає про те, що державні акти на право власності на земельні ділянки, отримані фізичними особами-колишніми членами СВК "Харківська овочева фабрика", є нечинними та не можуть бути правовою підставою права власності на землю, оскільки розпорядження Близнюківської районної адміністрації, на підставі яких вони були отримані, скасовані в судовому порядку.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 06.11.2013 року розгляд справи було відкладено на 21.11.2013 року.

Другий відповідач та треті особи в судове засідання 21.11.2013 року не з'явились, про причини неприбуття суд не повідомили, хоча належним чином повідомлені про час та місце судового засідання.

21.11.2013 року позивач надав суду клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з похоронами співробітника ДСП «БВ» у формі ТОВ.

Відповідно до підпункту 3.9.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т.п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою - п'ятою статті 28 ГПК, в тому з числа осіб,не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32 - 34 ГПК), причому відсутність коштів для оплати послуг представника не може свідчити про поважність причини його відсутності в судовому засіданні.

Колегія суддів, розглянувши дане клопотання, дійшла висновку про відмову в його задоволенні, оскільки позивачем не надано жодних доказів на підтвердження викладених в клопотанні обставин, та не зазначено,з урахуванням вимог статті 77 ГПК України, яким чином неявка представника позивача унеможливить розгляд даної справи.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення першого відповідача, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.

Позивач( апелянт) посилається на те, що неправомірними діями Відповідачів у квітні-травні 2011року було зищено належні йому на праві власності посіви озимої пшениці, засіяні позивачем у жовтні 2010року. У зв'язку із знищенням посівів на площі 244га Позивач втратив можливісь отримати дохід від продажу пшениці в майбутньому. Згідно висновку судового експерта від 22.05.2013року - упущену вигоду позивача " можливо визначити в розмірі 2041889,60грн. Позивач, користуючись своїм правом на визначення розміру вимог, визначив їх в сумі 1000000грн., що є упущеною вигодою. В судовому засіданні апеляційного господарського суду 06.11.2013р. представник позивача також підтвердив, що бажає стягнути з відповідачів упущену вигоду.

Обгрунтовуючи свої позовні вимоги,позивач посилається на те, що він є користувачем „земельного масиву", ріллі на полях Алісівської сільської ради на підставі договору суборенди земельної ділянки, укладеного із СПДФО ОСОБА_3.

07.06.2004 року між СПДФО ОСОБА_3 та пайщиками колишнього Сільськогосподарського виробничого кооперативу «Харківська овочева фабрика» було укладено договори оренди земельних часток (паїв).

До матеріалів справи додано таблицю, що має заголовок „книга записів реєстрації договорів оренди земельних часток (паїв) Алісівської сільської ради Близнюківського району Харківської області", згідно з якою зареєстровано 1147 договорів оренди земельних часток (паїв) на полях №20, №27, № 26, №25, №19, №12, №24, №22 (а.с.13 т.7).

В матеріалах справи мається список договорів, які вилучені з Книги записів реєстрації догоорів оренди, всього 99 договорів (а.с.39;39 зв.,т.7).

Судова колегія звертає увагу, що на останньому аркуші Книги записів реєстрації договорів оренди земельних часток (паїв) Алісівської сільської зроблена запис сільським головою:" Перереєстровано 12.07.2009р. згідно ст. 33 Закону України „Про оренду землі" за вийнятком 99 осіб ( згідно додатку).

Як зазначає позивач, після закінчення строку договорів оренди, письмового заперечення від орендодавців не надійшло, а тому 12.07.2009 року вказані договори були поновлені на наступні 5 років та перереєстровані в Алісівській сільській раді Близнюківського району Харківської області на підставі ст. 33 Закону України "Про оренду землі" ( в редакції, яка діяла на момент переукладання договору), яка передбачає, що у разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди, то за відсутності письмових заперечень орендодавця протягом одного місяця після закінчення строку договору він підлягає поновленню на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Позивач також пояснює,що 02.01.2010 року СПД ФО ОСОБА_3 уклала з ДСП «БВ» у формі ТОВ договір суборенди земельної ділянки НОМЕР_6, відповідно до п.1.1. якого, орендодавець передає, а орендар приймає в суборенду земельну ділянку розміром 600 га ріллі, яка розташована в АДРЕСА_1 (а.с.63 т.6).

Строк закінчення дії договору 31.12.2010 року (п.3.1 договору).Після закінчення строку дії вказаного вище договору, сторони 04.01.2011 уклали договір суборенди земельної ділянки НОМЕР_1 на тих самих умовах (а.с.32 т.6).

На договорах суборенди мається помітка голови сільської ради Постнікова : зареєстовано в Алісівській сільраді 19.01.2010ро № 1 та 18.01.2011 № 1.

До матеріалів справи надано таблицю із заголовком „Книга записів реєстрації договорів оренди (суборенди) земельних часток (паїв)", в якій зазначено про реєстрацію 19.01.2010року договору суборенди №/0110 від 02.01.2010р( а.с.42ворот), укладеного між позивачем та СПД ФО ОСОБА_3Аналогічна інформація міститься в таблиці (а.с.42, т.7)щодо реєстрацції договору суборенди № 1/0111 від 04.01.11р.На даних документах не міститься позначки ,що вини є виписками з певного документу.

04.01.2011 року сторони підписали акт прийому - передачі об'єкта оренди, відповідно до якого орендодавець передає земельні ділянки на полях №20 (106 га), частини поля №27 вздовж дороги Рижове - Алісівка (60га), № 26 (108 га), №25 (145 га) №19 (46 га), №12 (71 га), №24 (82 га), частини поля №22 (28 га) (а.с.33 т.6).

Як зазначає позивач, восени 2010 року ДСП «БВ» у формі ТОВ було посіяно озиму пшеницю на частині земельного масиву, інші землі були зорані на зяб.

Позивач в позовній заяві також казує, що ним самостійно було було укладено 96 договорів з пайщиками колишнього СВК „ХОФ" на полі 13 та щодо частини поля 16.

Проте, на думку позивача, відповідачами 20.04.2011; 21.04.2011 та 22.04.2011 року було пошкоджено посіви озимої пшениці на частині поля №12 (0,2 га), №27 (60 га), 26 (40 га).

Комісія у складі директора ДСП «БВ» у формі ТОВ ОСОБА_8, головного агронома ДСП «БВ» у формі ТОВ Пуляєва А.А., Алісівського сільського голови Постникова С.М., пайщика ОСОБА_11, склала акт обстеження знищення посівів озимої пшениці від 25.04.2011 року, яким зафіксовано повну загибель посівів озимої пшениці на певних полях(а.с.38 т.6).

Актом обстеження знищення посівів озимої пшениці від 17.05.2011 року зафіксовано, що на задискованих площах в 244 га настала повна загибель посівів озимої пшениці і ці посіви відновленню не підлягають( а.с.39,т.6).

В зазначених актах відсутні вказівки на будь-які дати , коли вказані в них події відбувалися.

Крім того,зазначає в своїх поясненнях позивач, також 26.04.2011 року, 02.05.2011 р., 08.05.2011 р., 09.05.2011 року, 10.05.2011 р., 11.05.2011 року, 17.05.2011 року відповідачі повторно проникали своєю сільськогосподарською технікою на орендовані позивачем земельні ділянки на полях №№12,26, 27,24,25 та задискували посіви озимої пшениці, про що позивачем було сповіщено співробітників міліції.

Таким чином, на думку позивача, винними діями відповідачів було знищено посіви озимої пшениці та завдано шкоду ДСП «БВ» у формі ТОВ у розмірі 1 000 000 грн.

В свою чергу, перший відповідач в судовому засіданні зазначає про те, що позивач є неналежним землекористувачем, оскільки укладений договір суборенди від 04.01.2011 року не зареєстрований відповідно до вимог законодавства - ст.ст.125,202 Земельного кодексу України та ст.8 Закону України «Про оренду землі».

До матеріалів справи першим та другим відповідачем надано договори про спільну діяльність без створення юридичної особи від 02.04.2011 року, укладені між фізичними особами, колишніми членами колективу СВК «Харківська овочева фабрика» та відповідачами (а.с.107,124 т.1).

Відповідно до п.1.2. договору, укладеного першим відповідачем, спільна діяльність здійснюється сторонами на земельних ділянках НОМЕР_2,НОМЕР_3, загальною площею 199,6 га, що знаходяться на території Алісівської сільської ради Близнюківського району Харківської області та належать особам, що іменуються у цьому договорі сторона-2 на праві приватної власності.

Пунктом п.1.2. договору, укладеного другим відповідачем, спільна діяльність здійснюється сторонами на земельних ділянках НОМЕР_4,НОМЕР_5, що знаходяться на території Алісівської сільської ради Близнюківського району Харківської області та належать особам, що іменуються у цьому договорі сторона-2 на праві приватної власності.

Крім того, в підтвердження своїх доводів, відповідачем надано суду листи власників земельних ділянок НОМЕР_2, НОМЕР_3 та НОМЕР_4,НОМЕР_5, згідно яких належні їм земельні ділянки ніколи не передавали в користування на підставі договорів оренди чи будь-яких інших договорів ФОП ОСОБА_3 та не надавали письмової згоди на укладення договорів суборенди з ДСП «БВ» у формі ТОВ. (а.с.47-66 т.8).

До матеріалів справи позивачем надано довідки Алісівської сільської ради №02-23/85 від 17.05.2011 року та №02-23/84 від 17.05.2011 року, про те, що в період з 2009 року Алісівська сільська рада не реєструвала договори оренди (суборенди) земельних часток (паїв) або земельних ділянок на ділянки НОМЕР_4,НОМЕР_5 та НОМЕР_2,НОМЕР_3 (а.с.121,122 т.1).

Частиною 2 ст.166 Земельного кодексу України передбачено, що набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності (ч.1 ст.93 Земельного кодексу України).

Частиною 1 статті 95 Земельного кодексу України встановлено права землекористувача, зокрема, на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом.

Для вирішення питання про відшкодування збитків землекористувачу, необхідно встановити законність права користування земельною ділянкою, на якій заподіяна шкода.

Позивач зазначає про те, що він є законним землекористувачем, оскільки ним укладено договори суборенди земельної ділянки НОМЕР_1 та НОМЕР_6, які зареєстровані в Алісівській сільській раді Близнюківського району Харківської області, відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 24.01.2000 року №119 «Про затвердження Порядку реєстрації договорів оренди земельної частки (паю).

Аналізуючи матеріали справи, колегія суддів приймає до уваги наступне.

Статтею 16 Закону України «Про оренду землі» встановлено, що укладання договору оренди земельної ділянки із земель приватної власності здійснюється за згодою орендодавця та особи, яка згідно із законом вправі набувати право оренди на таку земельну ділянку.

Право оренди земельної ділянки посвідчується договором оренди землі, зареєстрованим відповідно до закону (ч.5 ст.126 Земельного кодексу України, який діяв на момент укладення позивачем договорів суборенди).

Статтею 202 Земельного кодексу України, який діяв на момент укладення договорів суборенди земельних ділянок, визначено, що державна реєстрація земельних ділянок здійснюється у складі державного реєстру земель, що складається з двох частин:

а) книги записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі із зазначенням кадастрових номерів земельних ділянок;

б) Поземельної книги, яка містить відомості про земельну ділянку.

Постановою кабінету Міністрів України від 09.09.2009 року №1021 "Про затвердження порядків ведення Поземельної книги і Книги записів про державну реєстрацію державних актів на право власності на земельну ділянку та на право постійного користування земельною ділянкою, договорів оренди землі" регулювався порядок державної реєстрації, в тому числі, договорів оренди та суборенди земельних ділянок.

Відповідно п.10 „Порядку ведення Книги записів про державну реєстрацію державних актів на право власності на земельну ділянку та на право постіного користування земельною ділянкою ,договорів оренди землі", записи до розділів Книги записів вносяться при видачі документа, що посвідчує право на земельну ділянку, якими є державний акт на право власності на земельну ділянку, державний акт на право постійного користування земельною ділянкою, договір оренди землі, договір суборенди землі та договір про внесення змін до договорів оренди та суборенди землі.

Дата внесення запису до розділу Книги записів є датою державної реєстрації документа, що посвідчує право на земельну ділянку.

Вказана постанова набрала чинності 01.01.2011 року, а отже на момент укладення позивачем договору суборенди земельної ділянки від 04.01.2011 року, діючим на той час законодавством було встановлено обов'язок реєстрації такого договору в Книзі записів.

Позивачем не надано суду доказів реєстрації договору суборенди земельної ділянки від 04.01.2011 року органами Держкомзему України.

Надання земельної ділянки в оренду врегульовано також Законом України „По оренду землі".

Згідно ч.1 ст. 8 вказаного закону - Орендована земельна ділянка або її частина може передаватися орендарем у суборенду без зміни цільового призначення, якщо це передбачено договором оренди або за письмовою згодою орендодавця.Якщо протягом одного місяця орендодавець не надішле письмовогоповідомлення щодо своєї згоди чи заперечення, орендована земельна ділянка або її частина може бути передана в суборенду.

Договір суборенди земельної ділянки підлягає державній реєстрації( ч.5 с. 8 Закону України „Про оренду землі").

Відповідно до ст.125 Земельного кодексу України, право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цих прав.

Відділ Держземагенства у Близнюківському районі Харківської області надав суду інформацію, в якій зазначає про те, що згідно книг записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі в Державному реєстрі та земельно-облікових даних Відділу Держземагенства у Близнюківському районі Харківської області, договори суборенди, укладені між ФОП ОСОБА_3 та ДСП «БВ» у формі ТОВ НОМЕР_6 та НОМЕР_1 не проходили процедуру державної реєстрації (а.с.105 т.7).

Таким чином, оскільки вказані договіри суборенди земельних ділянок у встановленому законодавству порядку зареєстровані не були, вони є неукладеним.

Апелянт наполягає на тому, що в дійсності ним були укладені договори суборенди земельних часток (паїв) , а не земельної ділянки і, крім того Алісівською сільською радою зареєстровано в книзі записів реєстрації договорів оренди( суборенди) земельних часток( паїв).

Такі доводи протирічать змісту вказаних договорів, оскільки предметом укладених договорів суборенди є „земельна ділянка розміром 600га ріллі, яка розташована в АДРЕСА_1", без зазначеня номерів певних паїв.

Судова колегія приймає до уваги, що діючим законодавством передбачена суборенда саме земельної ділянки , а не земельної частки( паю)( ст. 8 Закону України „Про оренду землі").

Практика оренди земельної частки паю не відповідає низці нормативних актів про оренду землі. Поширення такої практики призвело до регулювання її постановою Кабінету Міністрів Україн 3 119 від 24.01.2000р., якою затверджено Порядок реєстрації договорів оренди земельної частки( паю), а також Наказом Держкомзем України № 5 від 17.01.2000р., яким затверджено форму типового договору оренди земельної частки ( паю).

Вказаними нормативними актами також не передбачено можливості укладання договору суборенди земельних часток( паїв).

Постановою № 119 від 24.01.2000р затверджено форму Книги реєстрації договорів оренди земельних часток( паїв), яка не передбачає можливості реєстрації договорів суборенди паїв. Зазначене також випливає із змісту пункту 4 вказаної постанови.

Отже головою Алісівської сільської ради безпідставно сформовано книгу про реєстрацію договорів оренди і суборенди паїв.

Слід звернути увагу також на ту обставину,що згідно п.3 Постанови від 24.01.2000р № 119 для реєстрації договору оренди земельної частки( паю) саме орендодавець має подавати особисто або поштою до відповідного виокнавчого комітету органу місцевого самоврядування договір оренди у двох примірниках та сертифікат на право на земельну частку ( пай).

За обставинами справи орендодавці - власники паїв не зверталися до сільської ради із вказаною заявою і документи, передбачені Порядком не подавали.

До матеріалів справи надано листи ОСОБА_3 на ім"я глови Алісівської сільської ради про реєстрацію договорів земельої частки( паю) „в кількості 1140 ( реєстр на 19 аркушах додається)"( а.с.17 зв. Т.1).

В такому ж порядку проводилася і перереєстрація договорів оренди паїв.( а.с.17,т.1).

Судом першої інстанції двічи витребувано у третої особи завірені копії та оригінали до огляду договорів оренди земельних часток паїв із усіма додатками до них.

Третя особа вимоги суду не виконала.

Позивачем із супровідним листом від 24.09.2013 року подано 16 договорів оренди земельної частки( паю), укладених між третьою особою та пайщиками. Додатки до договорів, а також договори в повному обсязі суду не представлені.

Пунктом 5 Порядку реєстрації договорів оренди земельної частки паю встановлено , що на обох примірниках договору оренди ставиться штамп із зазначенням дати реєстрації та номера запису, а також з підписом особи, яка зареєструвала договір.

Всі надані позивачем договори оренди паїв не містять вказаного штампу, номер запису вказаний один і той самий для всіх договорів - №1; договір оренди земельної частки 453( а.с.68, т.8)зареєстрований 07.06.2001р, але підписаний орендодавцем 15.09.204р.; частина договорів не має позначення дати реєстрації( а.с.70 зворот- а.с. 75 зворот, т.8).

Сертифікати на право на земельну частку (пай) є дійсними до виділення власникам земельних часток (паїв) у натурі (на місцвості) земельних ділянок та видачі їм державних актів на право власності на земельну ділянку( п.17 Перехідних положень Земельного Кодексу України).

У вересні 2010 року здійснено державну реєстрацію Державних актів на право власності на земельні ділянки бувших пайщиків ( а.с. 74-183 , т.3; а.с.32-279 ,т.4; а.с.1-131,т.5).

Відповідно до Перехідних положень Закону України „Про оренду землі"- після отримання громадянами державних актів на право власності на земельну ділянку договір оренди землі переукладається відповідно до державного акта на тих самих умовах за формою відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 03.03.2004року № 220 , оскільки з"явився інший об"єкт договірних відносин - земельна ділянка з певним кадастровим номером.

Третьою особою не було переукладено договори оренди земельних ділянок після вересня 2010року та після сплинення строку дії договору суборенди земельнї ділянки від 02.01.2010р № 1/0110( масивом 600га) , але 04.01.2011 укладено наступний договір суборенди із позивачем № 1/0111.

Колегія суддів приходить до висновку, що позивач не підтвердив належними доказами, що він є належним користувачем земельної ділянки, загальною площею 600 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1

Згідно ст. 22 ЦК України - особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права , має право на їх відшкодування. Позивачем не доведено , що він є носієем права оренди ( суборенди землі) , тому вимоги про захист цього права не можуть бути задоволені.

Відповідно до ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України, ч. 2 ст. 20 Господарського кодексу України, одним із способів захисту прав і законних інтересів суб'єктів господарювання є відшкодування майнової шкоди.

Загальні положення про відшкодування шкоди закріплені у статті 1166 Цивільного кодексу України.

Майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала; особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Шкода може відшкодовуватися у вигляді відшкодування збитків, відшкодування в натурі ( ч. ч. 1, 2 ст. 1166 Цивільного кодексу України)

Заподіяння шкоди можливе при наявності чотирьох умов: 1. наявність правила поведінки, встановленого законом або договором; наявність факту порушення такого правила поведінки винною особою; наявність шкоди у потерпілої особи; наявність безпосереднього причинно-наслідкового зв'язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала шкоду, та збитками потерпілої сторони.

Отже, позивач звертаючись з позовом про стягнення з відповідачів матеріальної шкоди в розмірі 1 000 000 грн. має довести наявність зазначених умов.

Також позивач повинен довести належними доказами, що саме відповідачі заподіяли йому шкоду.

В позовній заяві позивач вказує, що йому було спричинено шкоду( збитки) неправомірними діями відповідачів.

На підтвердження своїх доводів позивачем надано до матеріалів справи акти знищення посівів озимої пшениці.

Представники відповідачів в судових засіданнях апеляційного суду не визнавали фактів , про які намагається довести позивач щодо знищення ними його посівів та наполягали на тому, що діяли правомірно на підставі договорів про спільну діяльність від 02.04. 2011року,укладених іх фізичними особами власниками землі( а.с. 128) та сертифікатів ( а.с.111).

Судова колегія не аналізує правильність укладення договорів про спільну діяльність від 02.04. 2011року між фізичними особами пайщиками та кожним із відповідачів ( ас.107; а.с.124 ,т.1), але вважає за необхідне зазначити наступне.

За змістом договорів про спільну діяльність відповідачі мали право і обов"язок обробляти земельні ділянки НОМЕР_4; НОМЕР_5, НОМЕР_2;НОМЕР_3,що знаходяться на території Алісівської сільської рад і належать громадянам .

Сторони по даній справі мають конфлікт щодо користування одними й тими ж земельними ділянками.

Особа, що має право на обробку спірної ділянки не набуває права захисту права володіння і користування спірними ділянками. Таке право належить тільки власнику, орендарю( іншому користувачу в порядку визначеному законом). Така особа також не має права своїми діями оспорювати це право.

Отже дії відповідачів( за словами позивача) щодо знищення посівів мають вважатися неправомірними.

Неправомірність дій особи має встановлюватися в поряду визначеному законом та доводитися певними доказами.

Апелянт в апеляційній скарзі зазначає ,що він зазнав майнових втрат внаслідок знищення відповідачами посівів озимої пшениці, а не пошкодження земельних ділянок.

Відповідальність за знищення (потраву) посівів передбачена ст. 104 Кодексу України про адміністративні правопорушення, дані справи підвідомчі адміністративним комісіям при виконавчих органах сльських , селищних рад( ст. 218 КоАП ).

Отже підставою для стягнення збитків мають бути матеріали адміністративної справи , в тому числі протокол про адміністративне правопорушення, відомості про притягнення винних осіб до адміністративної відповідальності, тощо.

Вказана обставина по даній справі відсутня.

Натомість позивач намагається довести факт знищення посівів актами обстеження знищення посівів озимої пшениці , підписаними працівниками позивача та сільським головою Постніковим С.М. , складеними 25.04.2011року та17 травня 2011року( а.с.38;39 , т.6).

Вказані акти не фіксують всіх обставин пошкодження і знищення посівів, оскільки за поясненнями позивача події на спірних полях відбувалися 20 ; 21; 22 квітня 2011року. Акти складені позивачем в інші дні „заочно"і тому не можуть бути належними доказами, що фіксують певні події.

Доводи апелянта про те, що орендодавці , які отримали державні акти на право власності на земельну ділянку не повідомляли ані позивача ані СПД ФО ОСОБА_3 про отримання ними державних актів замість земельних сертифікатів є безпідставними, оскільки , як зазначалося вище, саме орендодавці , а не орендарі звертаються до відповідного виконавчого комітету органу місцевого самоврядування документи для реєстрації договорів оренди земельних часток( паїв). Реєстрація договорів оренди паїв 2004 р та пролонгація цих договорів , передача земельної ділянки масивом 60ога в суборенду здійснено з порушеннями вимог п.п. 3 ;4 Порядку реєстрації договорів оренди земельної частки( паю), ст.ст.8; 33 Закону України „Про оренду землі".

Крім того, позивач зазначає в письмових поясненнях до апеляційної скарги про те, що державні акти на право власності на земельні ділянки, отримані фізичними особами-колишніми членами СВК "Харківська овочева фабрика", є нечинними та не можуть бути правовою підставою права власності на землю, оскільки розпорядження Близнюківської районної адміністрації, на підставі яких вони були отримані, скасовані в судовому порядку.

Однак, такі доводи заявника апеляційної скарги є безпідставними.

В матеріалах справи (а.с.51 т.3) міститься постанова Харківського окружного адміністративного суду від 01.08.2011 року, якою визнано нечинними п.п.1,2 розпорядження Близнюківської районної державної адміністрації Харківської області від 31.01.2008 року №53 «Про погодження проекту землеустрою щодо організації земельних часток (паїв) членів колишнього СВК «Харківська овочева фабрика» на території Близнюківської сільської ради».

В той час, державні акти на право власності на земельну ділянку, на підставі яких було укладено договори про спільну діяльність з відповідачами видані на підставі розпорядження Близнюківської районної державної адміністрації від 19.01.2010 року №32 (а.с.85 т.3).Отже доводи скаржника не мають правових підстав.

Таким чином, розпорядження, на підставі якого були видані державні акти, є чинним та не визнане недійсними в судовому порядку, а тому відсутні підстави вважати державні акти на право власності на землю недійсними.

Щодо оренди позивачем земельних часток (паїв) на полях №13 і №16 судова колегія враховує наявність постанови Апеляційного господарського суду від 23.05.2012 року по справі №5023/3411/11, де встановлено, що ДСП "БВ" ТОВ є неналежним користувачем земельними частками (паями) на вказаних полях.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків господарського суду Харківської області.

На підставі викладеного колегія суддів дійшла висновку, що рішення господарського суду Харківської області від 24.09.2013 року у справі № 5023/3138/11 прийняте при належному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи та у відповідності до норм матеріального і процесуального права і підстави для його скасування відсутні, в зв'язку з чим, апеляційна скарга відповідача не підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 99, 101, 102, п. 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 24.09.2013 року у справі № 5023/3138/11 залишити без змін.

Дана постанова набирає законної сили з дня її підписання і може бути оскаржена протягом 20 днів до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови по справі № 5023/3138/11 підписано 26.11.2013 року

Головуючий суддя Сіверін В.І.

Суддя Івакіна В.О.

Суддя Медуниця О.Є.