Постанова № 35824321, 03.12.2013, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" грудня 2013 р. Справа № 918/1211/13

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючий суддя Огороднік К.М.

суддя Тимошенко О.М. ,

суддя Коломис В.В.

при секретарі судового засідання Ващук К.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Приватного підприємство "Агро-Експрес-Сервіс" на рішення господарського суду Рівненської області від 14.10.13 року у справі № 918/1211/13 (суддя Войтюк В.Р.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Приват Лізинг"

до Приватного підприємства "Агро-Експрес-Сервіс"

про стягнення 485684,86 грн.

за участю представників сторін:

позивача - Толочко А.П., за довіреністю

відповідача - Бордюженко М.М., за довіреністю; Муха В.І., за довіреністю

Розпорядженням В.о. голови Рівненського апеляційного господарського суду Гудак А.В. від 02.12.2013 року сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Огороднік К.М., суддя Тимошенко О.М., суддя Коломис В.В.

В судовому засіданні 03.12.2013 року відповідно до ст.ст. 85, 99 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частину постанови.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Приват Лізинг" (далі - ТзОВ "Приват Лізинг") звернулося до господарського суду Рівненської області з позовом до Приватного підприємства "Агро-Експрес-Сервіс" (далі - ПП "Агро-Експрес-Сервіс") про стягнення суми процентів на розстрочений платіж по договору поставки сільськогосподарської техніки на умовах розстрочення платежів № 2410/ХМ, укладеного між сторонами 12.10.2010 року, в розмірі 485684,86 грн.

Рішенням господарського суду Рівненської області від 14.10.2013 року позов задоволено.

Не погоджуючись з прийнятими судовим рішенням, ПП "Агро-Експрес-Сервіс" звернулось до Рівненського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Рівненської області від 14.10.2013 року повністю та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного судового рішення було порушено норми матеріального права, неповно з'ясовані обставини, що мають значення для справи та висновки, викладені у рішенні суду першої інстанції, не відповідають обставинам справи.

Представник позивача подав відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого просив суд відмовити в задоволенні апеляційної скарги, оскільки оскаржуване рішення місцевого господарського суду у справі прийнято з повним та всебічним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Під час розгляду справи представники відповідача апеляційну скаргу підтримали в повному обсязі, представник позивача проти її задоволення заперечив та просив оспорюване рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Дослідивши доводи апеляційної скарги, наявні матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, з урахуванням правил ст.ст. 99, 101 ГПК України, згідно яким апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі, апеляційний господарський суд встановив наступне.

12.10.2010 року між ТзОВ "Приват Лізинг" (постачальник) та ПП "Агро-Експрес-Сервіс" (покупець) був укладений договір поставки сільськогосподарської техніки на умовах розстрочення платежів № 2410/ХМ. Пунктом 2.1 договору встановлено, що ціна придбання товару в розстрочку (ціна договору) вказана у додатку до договору. Сторони встановлюють ціну договору в гривнях, а також визначають її грошовий еквівалент в іноземній валюті, вказаній в додатку. У додатку № 1 до договору сторони передбачили, що ціна даного договору становить 3969965,32 грн. Згідно з п. 2.3 договору покупець проводить оплату ціни (та процентів, якщо таке передбачено договором) придбання товару у розстрочку шляхом перерахування коштів у розмірі гривневої суми ціни договору, вирахуваної відповідно до положень пункту 2.2 договору, на банківський рахунок постачальника. У п. 2.4 договору сторони погодили, що авансовий платіж у розмірі 15,12% в сумі 600000,00 грн., що еквівалентно 54430,48 євро, покупець здійснює до 15.10.2010 року включно. Другий платіж у розмірі 35,26% в сумі 1400000,00 грн., що еквівалентно 127004,44 євро, покупець здійснює до 29.10.2010 року. Третій платіж в розмірі 2,48% в сумі 98498,27 грн., що еквівалентно 8935,52 євро, покупець здійснює до 01.09.2011 року. Кінцевий платіж у розмірі 47,14% в сумі 1871467,05 грн., що еквівалентно 169774,71 євро, покупець проводить до 25.10.2011 року.

На виконання умов договору позивач передав відповідачу обумовлену в даній угоді продукцію виробничо-технічного призначення, що підтверджується актом приймання-передачі сільськогосподарської техніки від 15.10.2010 року, підписаним уповноваженими представниками сторін та скріплений печатками цих сторін.

У підпункті 2.5.2 пункту 2.5. договору поставки сторони погодили, що на кінцевий платіж згідно з пунктом 2.4.4 постачальник нараховує, а покупець сплачує проценти за розстрочений платіж, починаючи з 01.09.2011 року. Розмір процентів, які покупець сплачує на користь постачальника за придбання товару у розстрочку, встановлюється у розмірі 25% річних від неоплаченої вартості товару на момент платежу. Проценти нараховуються на несплачений залишок ціни товару, сума якого визначається відповідно до положень пункту 2.2 цього договору для визначення суми до сплати.

Цінним листом від 05.06.2013 року позивач направив відповідачу претензію за вих. № 53 від 30.05.2013 року та акт надання послуг № 8 від 31.01.2013 року на суму 196119,49 грн. Цінним листом від 29.05.2013 року позивач направив відповідачу претензію за вих. № 49 від 27.05.2013 року та акт надання послуг № 420 від 23.05.2013 року на суму 289565,38 грн. Крім того, позивачем надіслана податкова накладна за № 114 від 23.05.2013 року на суму 289565,38 грн. Як вбачається з актів надання послуг, що виписані на підставі договору № 2410/ХМ від 12.10.2010 року, спірна сума стягнення визначена позивачем в його первинних документах як виконані роботи (надані послуги) по нарахуванню відсотків вартість яких становить 196119,49 грн. та 289565,38 грн. з ПДВ. На підставі останнього акту позивачем виписана податкова накладна від 23.05.2013 року на таку ж суму.

Вважаючи, що внаслідок несвоєчасного здійснення розрахунків відповідачем порушене право позивача, ТзОВ "Приват Лізинг" звернулось до суду із даним позовом.

Як убачається з матеріалів справи, предметом даного судового розгляду є вимога ТзОВ "Приват Лізинг" про стягнення з ПП "Агро-Експрес-Сервіс" процентів на розстрочений платіж по договору поставки сільськогосподарської техніки на умовах розстрочення платежів № 2410/ХМ, укладеного між сторонами 12.10.2010 року, в розмірі 485684,86 грн.

Ухвалюючи рішення у справі, господарський суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог через їх обґрунтованість і доведеність матеріалами справи.

Мотивуючи свою відмову у сплаті спірних коштів, відповідач вказував на те, що проценти, передбачені договором поставки за своєю правовою природою підпадають під визначення неустойки, а саме пені, тому підлягають застосуванню скорочені строки позовної давності для стягнення штрафних санкцій.

Апеляційний господарський суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання, зокрема, може забезпечуватись неустойкою. За змістом ч. 1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Згідно з ч. 3 вказаної статті пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Вищий господарський суд України в оглядовому листі від 29.04.2013 року № 01-06/767/2013 "Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", роз'яснив, що пеню необхідно відрізняти від процентів за користування чужими коштами, що є платою саме за користування ними, а не санкцією за невиконання чи неналежне виконання зобов'язання. Передбачені договором проценти не є неустойкою (штрафом, пенею), а є саме процентами за користування товарним кредитом відповідно до ч. 5 ст. 694 ЦК України та стягуються незалежно від наявності вини боржника. Зазначені проценти за своєю правовою природою є боргом, тому зменшення їх розміру неможливе (Постанова Вищого господарського суду України від 25.09.2012 року № 32/5005/3471/2012).

Таким чином, апеляційний господарський суд вважає, що господарський суд Рівненської області дійшов правильного висновку, що передбачені пунктами 2.5.1-2.5.2 договору грошові кошти не є пенею в розумінні положень ЦК України, оскільки останні нараховуються не за кожний день прострочення платежу, а як проценти за рік. Проценти за користування товарним кредитом та пеня за правовою природою не є тотожними поняттями. За своєю правовою природою проценти за користування чужими коштами є платою за користування чужими коштами, а не санкцією за невиконання чи неналежне виконання зобов'язання. Оскільки, зазначені проценти є платою за користування чужими грошовими коштами і є самостійним грошовим зобов'язанням, в той час як пеня є неустойкою у випадку порушення грошового зобов'язання, суд вважає, що твердження відповідача про необхідність застосування судомположень ст. 258 ЦК України, а саме спеціальних строків позовної давності в один рік до даних правовідносин, є безпідставним, і таким що не підлягає задоволенню.

Проте, з урахуванням правил ст.ст. 99, 101 ГПК України, згідно яким апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі, апеляційний господарський суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні унормовані Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні". Згідно з частиною 1 статті 9 цього Закону підставою для обліку господарської операції є первинний документ, який фіксує факт здійснення операції. За визначенням статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами передбачено Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 №88. Згідно з пунктами 2.1, 2.2., 2.4 цього Положення первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують і підтверджують господарські операції і для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати відповідні реквізити. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів. Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення.

Статтею 32 ГПК України унормовано, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості. За приписами ст. 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Статтею 43 цього ж Кодексу унормовано, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Дослідивши усі обставини справи та надавши оцінку зібраним у справі доказам, а саме акту надання послуг № 8 від 31.01.2013 року, акту надання послуг № 420 від 23.05.2013 року, податковій накладній за № 114 від 23.05.2013 року, апеляційний господарський суд вважає, що вказані документи підтверджують відображення в бухгалтерському та податковому обліках позивача іншої правової природи спірної суми, ніж вказаної у позовній заяві.

Позивачем помилково у позовній заяві визначено спірну суму як відсотки за користування коштами, які нараховані на момент повної оплати товару по договору поставки, оскільки дані твердження не ґрунтуються на його первинних документах. У випадку нарахування спірної суми як відсотків за користування чужими коштами чи за товарний кредит податкові зобов'язання мали б виникнути у сторін не пізніше грудня місяця 2012 року та не потребували б оформлення вказаних відносин як необумовленої договором послуги. Будь-які документи (у тому числі договори, акти, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Відповідно до вказаних вище документів, подія 23.05.2013 року та 31.01.2012 року не відбулась, оскільки договором такі послуги не передбачені.

Господарським судом апеляційної інстанції також встановлено, що договір № 2410/ХМ від 12.10.2010 року не містить визначень поняття "розстрочений платіж". Договір № 2410/ХМ підписано 12.10.2010 року. Згідно пункту 5.1. договору господарські зобов'язання сторін цього договору, які виникають на його основі, існують протягом одного року із дня підписання його тексту представниками сторін. Кінцевий платіж, згідно п. 2.4.4. договору має бути здійснено 25.10.2011 року, тобто поза стоком дії договору, виключає можливість застосування до нього положень договору про нарахування відсотків на вказану суму.

Таким чином, позивачем невірно визначено правову природу зобов'язання, невірно встановлено підставу нарахування відсотків (правомірне чи неправомірне користування чужими коштами), період нарахування відсотків, первинні документи які обґрунтовується нарахування відсотків та їх відображення.

Відповідно до ч. 1 ст. 104 ГПК України підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду апеляційною інстанцією є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 103 Господарського процесуального кодексу України апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати рішення повністю або частково і прийняти нове рішення

Апеляційний суд зазначає, що, приймаючи рішення, місцевий господарський суд не врахував фактичні обставини справи, тому неправильне застосування норм матеріального права призвело до прийняття судом першої інстанції хибного рішення у справі.

З огляду на вищезазначене, керуючись ст. ст. 4-7, 33, 43, 99, 101-103, 105 ГПК України, Рівненський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного підприємства "Агро-Експрес-Сервіс" задоволити.

2. Рішення господарського суду Рівненської області від 14.10.2013 року у справі № 918/1211/13 скасувати.

Прийняти нове рішення.

В позові відмовити.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

Головуючий суддя Огороднік К.М.

Суддя Тимошенко О.М.

Суддя Коломис В.В.