Постанова № 35824229, 26.11.2013, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" листопада 2013 р. Справа № 922/2863/13

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Сіверін В. І., суддя Терещенко О.І. , суддя Івакіна В.О.

при секретарі Новіковій Ю.В.

за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_1,

відповідача - Гончаров В.Л., Кравченко С.П.

третьої особи - не з"явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. № 3223 Х/1-7) на рішення господарського суду Харківської області від 09.10.13 у справі

за позовом ФОП ОСОБА_1, с. Чемужівка,

до Чемужівської сільської ради Зміївського району Харківської області, с. Чемужівка,

про стягнення коштів

та за позовом третьої особи - ФОП ОСОБА_4, м. Зміїв,

до Чемужівської сільської ради Зміївського району Харківської області, с. Чемужівка,

про стягнення коштів

ВСТАНОВИЛА:

Фізична особа - підприємець ОСОБА_1, позивач, звернувся до господарського суду Харківської області із позовною заявою щодо стягнення з відповідача - Чемужівської сільської ради Зміївського району Харківської області, вартість придбаних матеріалів та виконаних робіт по здійсненню невід'ємних поліпшень частини орендованого приміщення Чемужівського будинку культури у розмірі 909 758,46 грн., посилаючись на неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань згідно договору оренди нерухомого майна №3 від 03.06.2008 року, який був укладений між позивачем та відповідачем, а саме відшкодування витрат на поліпшення орендованого приміщення.

В подальшому позивачем подано заяву про зміну підстав позову, яка була прийнята місцевим господарським судом та розгляд справи продовжено з урахуванням цих змін. Відповідно змін до позову позивач вказує на те, що відповідно додаткової угоди №1 до договору оренди нерухомого майна №3 від 10.06.2008 р. сторони домовились про зарахування вартості придбаних матеріалів та робіт в рахунок орендної плати згідно з кошторисом та актом виконаних робіт у зв'язку з проведенням ремонтних робіт приміщення Чемужівської будинку культури за рахунок інвестицій позивача. 02 лютого 2011 року між позивачем та відповідачем було укладено мирову угоду, яка була затверджена господарським судом у справі №60/307-10. На думку позивача укладенням мирової угоди позивач визнав наявність боргу перед позивачем у розмірі 16 416,54 грн., а відповідач визнав існування боргу перед позивачем в розмірі вартості виконаних за рахунок позивача невід'ємних поліпшень орендованих приміщень у розмірі 926 176,00 грн.

Також, до господарського суду Харківської області надійшла позовна заява третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 до відповідача - Чемужівської сільської ради Зміївського району Харківської області про стягнення боргу за договором підряду у розмірі 7 600,00 грн.

Рішенням господарського суду Харківської області від 09.10.2013 року (суддя Светлічний Ю.В.) позов Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до Чемужівської сільської ради Зміївського району Харківської області задоволено. Стягнуто з Чемужівської сільської ради Зміївського району Харківської області на користь Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 вартість придбаних матеріалів та виконаних робіт по здійсненню невід'ємних поліпшень частини орендованого приміщення Чемужівського будинку культури у розмірі 909 758,46 грн. та судовий збір в сумі 18 195,16 грн.

У задоволенні позовної заяви третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 до Чемужівської сільської ради Зміївського району Харківської області про стягнення коштів у розмірі 7 600,00 грн. - відмовлено.

Відповідач із вказаним рішенням місцевого господарського суду не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить вищенаведене рішення скасувати в частині задоволення позовних вимог позивача, та залишити без змін - в частині відмови у задоволенні позовних вимог третьої особи.

В судовому засіданні представники відповідача апеляційну скаргу підтримали, просили її задовольнити.

Позивач в судовому засіданні та у відзиві на апеляційну скаргу проти її доводів заперечував, просив залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду - без змін.

Третя особа в судове засідання свого представника не направила, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлялась належним чином.

На думку суду обставини справи свідчать про наявність у справі матеріалів достатніх для її розгляду та ухвалення законного і обґрунтованого рішення. Крім того, суд приймає до уваги, що судом сторонам були створені належні умови для надання усіх необхідних доказів (надано достатньо часу для підготовки до судового засідання, ознайомитись із матеріалами справи, зняти з них копії, надати нові докази тощо).

Беручи до уваги, що відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доказування і подання доказів покладено на сторони, суд згідно за статтею 75 Господарського процесуального кодексу України розглядає справу за наявними матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, вислухавши пояснення представників сторін та перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне.

10 червня 2008 року між Чемужівською сільською радою Зміївського району Харківської області (далі по тексту - відповідач) та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) було укладено Договір оренди частини нежитлових приміщень №3 (далі по тексту - договір), затверджений рішенням №334-У XXI сесії V скликання від 10.06.2008 року. Відповідно до умов договору Чемужівська сільська рада передала, а ФОП ОСОБА_1 прийняв в строкове платне володіння та користування частину приміщення Чемужівського будинку культури в АДРЕСА_1, загальною площею 248,4 кв.м.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначає договір як домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно ч.1 ст.628 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Згідно з п.3.1 договору, вступ орендаря у володіння та користування майном настає одночасно із підписанням сторонами договору та акту приймання-передачі орендованого майна.

На підставі акту приймання-передачі майна в АДРЕСА_1 від 10 червня 2008 року. Відповідачем було передано позивачу нежитлові приміщення.

Згідно п. 4.1. договору орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати, затвердженої Постановою Кабміну України від 04.10.1995 року №786 (із змінами та доповненнями) і складає 5982,33 грн. на рік.

У додатковій угоді №1 до договору від 10.06.2008 року сторони домовились про зарахування вартості придбаних матеріалів та робіт в рахунок орендної плати згідно з кошторисом та актом виконаних робіт у зв'язку з проведенням ремонтних робіт приміщення Чемужівського будинку культури за рахунок інвестицій позивача.

Рішенням 39 сесії 5 скликання відповідача від 31.08.2010 р. позивачеві було надано дозвіл па виконання за власні кошти робіт по здійсненню невід'ємних поліпшень частини орендованих приміщень Чемужівського будинку культури загальною площею 248, 4 кв.м, розташованого за адресою: АДРЕСА_1; погоджено граничну суму та перелік невід'ємних поліпшень об'єкта оренди - частини приміщень будинку культури загальною площею 248, 4 кв.м, на виконання яких надається дозвіл орендарю, ФОП ОСОБА_1, в межах наданого кошторису; погоджено кошторис здійснення невід'ємних поліпшень об'єкту оренди за рахунок власних коштів орендаря ФОП ОСОБА_1

Рішенням Відповідача №696-У від 26.10.2010 року було затверджено акт виконаних робіт по здійсненню невід'ємних поліпшень частини орендованого приміщення Чемужівського будинку культури.

Рішенням 6 сесії 6 скликання Чемужівської сільської ради № 41-VI від 16.12.2010 р. зараховано частину вартості придбаних матеріалів та робіт по здійсненню невід'ємних поліпшень орендованих приміщень Чемужівського сільського будинку культури в рахунок зменшення нарахувань по сплаті орендної плати за період з 10.06.2008 року по 31.11.2010 року; надано згоду на укладення мирової угоди у справі за позовом Чемужівської сільської ради до ФОП ОСОБА_1 про стягнення боргу за Договором, а також зобов'язано орендаря провести експертну оцінку приміщення будинку культури і надати акт вводу в експлуатацію.

Відповідно до звіту КП "Зміївське БТІ" про незалежну оцінку нерухомого майна вартість нежитлової будівлі (будинку культури) загальною площею 301,9 кв.м., розташованого за адресою: АДРЕСА_1, станом на 23.01.2007 року, складала 44460,00 грн.

Станом на 06.06.2011 року вартість вказаної будівлі, згідно з висновком про незалежну оцінку об'єкта нерухомості ТОВ "СІТ-Консалт", складає 1026000,00 грн.

Згідно з актом прийняття виконаних робіт по здійсненню Позивачем невід'ємних поліпшень частини орендованого приміщення Чемужівського будинку культури за власні кошти в межах наданого кошторису, складеним комісією у складі голови Чемужівської сільської ради Бережного Л.В. орендаря ОСОБА_1, та депутатів Чемужівської сільської ради Дмитренко С.М., Пашко З.П., Власенко О.В., Саяного М.В., всі роботи невід'ємних поліпшень згідно з затвердженим рішення відповідача № 665-У від 31.08.2010 р. кошторисом на загальну суму 926 175, 00 грн. виконані в повному обсязі та відповідають будівельно - технічним вимогам.

02 лютого 2011 року між позивачем та відповідачем було укладено мирову угоду, яка була затверджена господарським судом Харківської області (далі по тексту - мирова угода) в межах розгляду справи №60/307-10.

Відповідно до ч.3 ст.778 Цивільного кодексу України, додаткової угоди №1 до договору, рішення Чемужівської сільської ради №41-VI "Про розгляд заяви орендаря Чемужівського будинку культури ОСОБА_1" від 16 грудня 2010 року та мирової угоди, затвердженої ухвалою Господарського суду Харківської області від 02 лютого 2011 року по справі №60/307-10, частина суми витрат позивача по оплаті вартості придбаних матеріалів та здійснених робіт з ремонту орендованих приміщень в розмірі 16 416 (шістнадцять тисяч чотириста шістнадцять) грн. 54 коп., загальна вартість яких склала 926 175, 00 грн., було зараховано в рахунок сплати орендної плати за період з 10.06 2008 року по 31.10.2010 року.

Укладенням мирової угоди позивач визнав існування боргу перед відповідачем по сплаті орендної плати у розмірі 16 416,54 грн. та зобов'язався відшкодувати зазначений борг шляхом зарахування частини суми витрат позивача по сплаті вартості придбаних матеріалів та здійсненних робіт з ремонту орендованих приміщень. Відповідач підписанням мирової угоди визнав існування боргу перед позивачем в розмірі вартості виконаних за рахунок позивача невід'ємних поліпшень орендованих приміщень, який склав 926 175, 00 грн. (п.5.1 мирової угоди). Частину зазначеного боргу відповідача перед позивачем було зараховано у оплату заборгованості позивача перед відповідачем з орендної плати за договором.

У відповідача утворилася заборгованість за Мировою угодою у розмірі 909 758, 46 грн.

Мировою угодою від 02.02.2011 р. не було встановлено строк виконання відповідачем свого зобов'язання по сплаті боргу за мировою угодою у розмірі 909 758,46 грн.

22.009.2011 року позивач в порядку досудового врегулювання спору звернувся до відповідача з вимогою про сплату боргу. Однак, відповідач відмовив Позивачу у відшкодуванні коштів, у зв'язку з відсутністю у Відповідача грошових коштів для погашення боргу.

Згідно ст. 604 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняються за домовленістю сторін.

Одним з різновидів домовленості сторін, як підставою припинення зобов'язання є новація зобов'язання - заміна первісного зобов'язання новим зобов'язанням між тими ж сторонами (ч. 2 от. 604 ЦК України).

В силу ст.ст.11, 202 Цивільного кодексу України, затверджена судом мирова угода за своєю правовою природою є правочином, який за загальними принципами цивільного законодавства має бути виконаний за правилами ст.ст.525, 526 Цивільного кодексу України.

Мирову угоду в господарському процесі можна визначити як одну з форм прояву свободи в реалізації сторонами господарського процесу своїх прав, що проявляється в укладенні між ними угоди про заміну зобов'язання, на підставі якого й виник спір, іншим зобов'язанням з метою врегулювання такого спору.

Відповідно до ч. 4 ст. 78 Господарського процесуального кодексу України, мирова угода затверджується ухвалою суду, якою одночасно припиняється провадження у справі.

Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України.

Частиною 3 статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно ст.193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України, яка містить аналогічні положення, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно відлягає виконанню у цей строк (термін).

За змістом ст.ст.599, 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання, яке припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Посилання відповідача на сплив терміну позовної давності є безпідставним з огляду на наступне.

Статтею 256 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальний строк позовної давності встановлюється тривалістю у три роки відповідно до ст. 257 ЦК України.

Згідно з ст. 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. При цьому, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня. коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.

Як вірно зазначає місцевий господарський суд в оскаржуваному рішенні - законодавством встановлено спеціальний строк позовної давності щодо вимог, які випливають із договору найму про який йдеться в даній справі.

Зокрема, згідно з ст. 786 ЦК України, до вимог про відшкодування збитків у зв'язку з пошкодженням речі, яка була передана у користування наймачеві, а також до вимог про відшкодування витрат на поліпшення речі застосовується позовна давність в 1 рік. Перебіг позовної давності щодо вимог наймодавця починається з моменту повернення речі наймачем, а Шото вимог наймача - з моменту припинення договору найму .

Встановлення спеціального скороченого терміну позовної давнини для правовідносин, щодо вимог наймача про відшкодування витрат на поліпшення речі, є обґрунтованим зважаючи на природу цих правовідносин. Обумовлено це перед усим створенням оптимальних умов для зібрання та об'єктивного оцінювання доказової бази. Оскільки перебіг більш значного часу може створювати значні складнощі у визначенні вартості предмету спору, проведенні експертної оцінки тощо.

Однак, між позивачем та відповідачем відсутній спір, предметом якого б була вимога позивача про відшкодування витрат на поліпшення орендованого майна, оскільки підписанням мирової угоди, сторони здійснили новацію уклали новий правочин, яким було скасовано необхідність позивача заявляти вимогу про відшкодування витрат на поліпшення речі, доводити факт здійснення поліпшень, розмір таких витрат тощо, і відповідно до якого за відповідачем утворилася заборгованість у розмірі 909 758,46 грн.

Саме тому предметом цього позову є стягнення боргу за мировою угодою, а не відшкодування витрат на поліпшення орендованого майна.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 3.07.2012 року у справі № 1-20/2012, згідно зі статтею 786 Кодексу, яка є предметом тлумачення, до вимог про відшкодування збитків у зв'язку з пошкодженням речі, яка була передана у користування наймачеві, а також до вимог про відшкодування витрат на поліпшення речі застосовується позовна давність в один рік; перебіг позовної давності щодо вимог наймодавця починається з моменту повернення речі наймачем, а щодо вимог наймача - з моменту припинення договору найму (частини перша, друга).

Зі змісту статті 786 Цивільного Кодексу України вбачається, що її положення встановлюють спеціальну позовну давність - один рік - та початок її перебігу щодо вимог наймача і наймодавця, зазначених в частині першій цієї статті, на стадіях припинення та розірвання договору найму (оренди).

З огляду на наведене Конституційний Суд України вважає, що положення статті 786 Цивільного Кодексу України мають єдиний зміст, завершену структуру і встановлюють спеціальну позовну давність - один рік - та початок її перебігу щодо вимог наймодавця про відшкодування збитків у зв'язку з пошкодженням речі, яка була передана у користування наймачеві, а також до вимог наймача про відшкодування витрат на поліпшення речі. Положення частини другої цієї статті не поширюється на інші вимоги, що випливають із договору найму (оренди).

Оскільки мировою угодою від 02.02.2011 року не було визначено строку виконання відповідачем свого зобов'язання по сплаті боргу Позивачу у розмірі 909 758,46 грн. позивач звернувся до відповідача з вимогою про сплату цього боргу 22.09.2011 року, то відповідно до ст.530 ЦК України, право вимоги у позивача виникло 30.09.2011 року. Загальний строк позовної давності встановлюється тривалістю у три роки відповідно до ст. 257 ЦК України, відповідно до цього суд вважає за необхідне у задоволенні заяви відповідача про застосування строків позовної давності відмовити.

Як вбачається з матеріалів справи сума заборгованості відповідачем за мировою угодою від 02.02.2011 року, яка була затверджена ухвалою господарського суду Харківської області від 02.02.2011 року у справі №60/307-10 не сплачена. За таких обставин, суд знаходить позовні вимоги обґрунтованими і підлягаючими задоволенню в сумі заборгованості у розмірі 909 758,46 грн.

Щодо позовної заяви третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 до Чемужівської сільської ради Зміївського району Харківської області про стягнення коштів у розмірі 7 600,00 грн. суд вважає зазначити, що позовні вимоги є необгрунтованими та недоведеними, що в свою чергу є підставою для відмови від позову.

02 вересня 2010 року між третьою особою та позивачем було укладено договір підряду, відповідно до умов якого позивач доручив третій особі виконати та передати позивачу дерев"яні конструкції та столярні вироби - плінтуси та налічники і здійснити всі необхідні монтажні роботи з установки виробів у приміщенні ЧЕмужівської сільського будинку культури, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, а позивач зобов"язався прийняти та оплатити вартість виробів, доставки та монтажних робіт. Третя особа свої зобов"язання за договором виконала, про що 28.09.2010 р. був складений акт приймання - передачі виконаних робіт.

Відповідно до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Згідно із ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Відповідно до вимог ст. 32 Господарського процесуального кодексу України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

При цьому, належністю доказів є спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об'єктивної істини.

Стаття 129 Конституції України відносить до основних засад судочинства змагальність сторін.

За загальним правилом обов'язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. Обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення. Це стосується позивача, який повинен доказати факти, на підставі яких пред'явлено позов, а також відповідача, який має можливість доказувати факти, на підставі яких він будує заперечення проти позову.

У відповідності до вимог ст. 54 Господарського процесуального кодексу України, позовна заява повинна містити виклад обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги з зазначенням доказів. До обставин, на яких позивач обґрунтовує свої вимоги, відносять обставини, які становлять предмет доказування у справі. Предмет доказування це сукупність обставин, які необхідно встановити для правильного вирішення справи. У предмет доказування включаються факти матеріально-правового характеру, що є підставою вимог позивача та заперечень відповідача.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції": п. 2.1. згідно з частиною другою статті 43 Господарського процесуального кодексу та статтею 33 Господарського процесуального кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ст.43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Таким чином, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про те, що позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають, тому суд вважає за необхідне у задоволенні позову відмовити повністю.

Беручи до уваги всі наведені обставини в їх сукупності, судова колегія дійшла висновку, що під час розгляду справи господарським судом першої інстанції фактичні обставини справи встановлені на основі всебічного, повного і об'єктивного дослідження поданих доказів, висновки суду відповідають обставинам справи та їм надана правильна юридична оцінка, прийняте рішення відповідає нормам чинного законодавства та підстав для його скасування не вбачається.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 09.10.2013 року залишити без змін.

Дана постанова набирає законної сили з дня її підписання і може бути оскаржена протягом 20 днів до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови складено 26.11.2013 року.

Головуючий суддя Сіверін В. І.

Суддя Терещенко О.І.

Суддя Івакіна В.О.