Ухвала суду № 35809916, 12.11.2013, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 листопада 2013 року Справа № 9104/6015/12

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Святецького В.В.

суддів Довгополова О.М., Гудима Л.Я.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу відкритого акціонерного товариства ,,Агрофірма ,,Провесінь" на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 20 грудня 2011 року у справі за адміністративним позовом відкритого акціонерного товариства ,,Агрофірма ,,Провесінь" до управління Пенсійного фонду України в Личаківському районі м. Львова про визнання дій неправомірними,-

В С Т А Н О В И В :

31 серпня 2011 року відкрите акціонерне товариство ,,Агрофірма ,,Провесінь" ( далі - ВАТ ,,Агрофірма ,,Провесінь") звернулось до суду з адміністративним позовом, в якому просило визнати неправомірними дії управління Пенсійного фонду України (УПФУ) в Личаківському районі м. Львова щодо перерозподілу сплачених позивачем 17.06.2011 року коштів в сумі 50000 грн., визнати неправомірною та скасувати вимогу про сплату боргу № Ю-363 від 04.05.2011 року.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 20 грудня 2011 року в задоволенні позову відмовлено в повному обсязі.

Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, ВАТ ,,Агрофірма ,,Провесінь" подало апеляційну скаргу, оскільки вважає, що постанова прийнята з порушенням норм матеріального і процесуального права.

В апеляційній скарзі зазначає, що суд першої інстанції не звернув уваги на ті обставини, що вимоги зі сплати штрафних санкцій, які є предметом оскарженої вимоги, вже подавались на розгляд господарського суду у справі про банкрутство позивача. При цьому вимоги щодо стягнення 104188,09 грн. штрафу, застосованого на підставі рішення № 251/04/00854400, визнанні не були, оскільки були нараховані після порушення провадження у справі про банкрутство.

З огляду на викладене позивач просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Сторони в судове засідання апеляційного суду не з'явились, що не перешкоджає розгляду справи у їх відсутності згідно із ч.4 ст. 196 КАС України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.

Суд першої інстанції встановив, що ВАТ ,,Агрофірма ,,Провесінь" взята на облік як платник збору на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування в управлінні Пенсійного фонду в Личаківському районі м. Львова.

17.05.2010 року господарським судом Львівської області порушено провадження у справі про банкрутство позивача та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, що на думку позивача, є підставою для скасування оскарженого рішення відповідача.

04.05.2011 року УПФУ Личаківському районі м. Львова сформовано вимогу № Ю-363 про сплату боргу в сумі 312452,22 грн. , з яких 208264,13 грн. сума недоїмки зі страхових внесків та 104188,09 грн. штрафних санкцій.

Крім того, 17 серпня 2011 року на адресу позивача надійшло повідомлення УПФУ Личаківському районі м. Львова за № 223 від 28.07.2011 року, в якому зазначено, що відповідно до календарної заборгованості виникнення недоїмки, пені та фінансових санкцій здійснено перерозподіл сплачених 17.06.2011 року коштів в сумі 50 000,00 грн.: частину спрямовано на погашення недоїмки, а частину - на погашення фінансових санкцій.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що мораторій не зупиняє виконання боржником грошових зобов'язань, які виникли після дня введення мораторію.

Такі висновки суду першої інстанції, на думку апеляційного суду, відповідають фактичним обставинам справи, нормам матеріального права та є вірними.

Відповідно до ст.ст. 14, 15 Закону України від 09.07.2003 року № 1058-IV ,,Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (надалі - Закон №1058-IV) відповідач є платником страхових внесків до Пенсійного фонду України, а тому згідно підпункту 6 пункту 2 статті 17 цього Закону (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) зобов'язане нараховувати, обчислювати і сплачувати в установлені строки та в повному обсязі страхові внески.

Частиною 6 ст. 20 Закону № 1058-IV визначено, що страхувальники зобов'язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період, не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду. Базовим звітним періодом є: для страхувальників, зазначених у пунктах 1, 2, 4 статті 14 цього Закону, - календарний місяць.

Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом (ч.10 ст. 20 Закону № 1058-IV).

Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків (ч.12 ст. 20 Закону № 1058-IV).

Пунктом 2 частини 9 статті 106 Закону № 1058-IV встановлено, що за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) страхувальниками страхових внесків, у тому числі донарахованих страхувальниками або територіальними органами Пенсійного фонду, накладається штраф у розмірі від 10 до 50 відсотків своєчасно не сплачених сум. Одночасно на суми своєчасно не сплачених (не перерахованих) страхових внесків і фінансових санкцій нараховується пеня в розмірі 0,1 відсотка зазначених сум коштів, розрахована за кожний день прострочення платежу.

Згідно ч. 13 ст. 106 вказаного Закону про нарахування пені та накладення штрафів, передбачених частинами дев'ятою і десятою цієї статті, посадові особи виконавчих органів Пенсійного фонду в порядку, встановленому правлінням Пенсійного фонду, виносять рішення, які протягом трьох робочих днів із дня їх винесення надсилаються страхувальнику, банку чи організації, яка здійснює виплату і доставку пенсій. Суми пені та штрафів, передбачених частинами дев'ятою і десятою цієї статті, підлягають сплаті страхувальником, банком чи організацією, яка здійснює виплату і доставку пенсій, протягом десяти робочих днів з дня одержання відповідного рішення. При цьому в цей же строк страхувальник, банк чи організація, яка здійснює виплату і доставку пенсій, має право оскаржити зазначене рішення до вищого органу Пенсійного фонду або в судовому порядку з одночасним обов'язковим письмовим повідомленням про це відповідного виконавчого органу Пенсійного фонду, яким прийнято це рішення.

Відповідно до ч.4 ст. 12 Закону України ,,Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" мораторій на задоволення вимог кредиторів вводиться одночасно з порушенням провадження у справі про банкрутство, про що зазначається в ухвалі господарського суду. Протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів: забороняється стягнення на підставі виконавчих документів та інших документів, за якими здійснюється стягнення відповідно до законодавства; не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та інші види загальнообов'язкового державного соціального страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів).

Абзацом 24 ст. 1 Закону України ,,Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" визначено, що мораторій на задоволення вимог кредиторів - це зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію.

Наведені норми регулюють правовідносини, які виникли між боржником і кредиторами у зв'язку з неспроможністю боржника виконати після настання встановленого строку існуючі зобов'язання і спрямовані на відновлення платоспроможності боржника або його ліквідації з метою здійснення заходів щодо задоволення визнаних судом вимог кредиторів.

Однак, з порушенням провадження про банкрутство не пов'язується завершення підприємницької діяльності боржника. Він має право укладати договори та вчиняти інші правочини, у зв'язку з чим в нього виникають права та обов'язки, виконання яких забезпечується на загальних засадах, а отже дія мораторію поширюється лише на задоволення вимог конкурсних кредиторів.

Що стосується зобов'язань поточних кредиторів, то за цими зобов'язаннями, згідно із загальними правилами, нараховується неустойка (штраф, пеня), застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків та зборів (обов'язкових платежів). Мораторій не зупиняє виконання боржником грошових зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), які виникли після введення мораторію; їх виконання для боржника є обов'язковим. Невиконання таких зобов'язань є правопорушенням. Отже, нарахування санкцій, застосування заходів забезпечення в разі невиконання зазначених зобов'язань та примусове стягнення на підставі виконавчих документів коштів на їх виконання і штрафних санкцій ґрунтуються на законі.

Даний висновок кореспондує зі змістом ч.1 ст. 23 Закону України ,,Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", згідно з якою нарахування неустойки (штрафу, пені), процентів та інших економічних санкцій по всіх видах заборгованості за зобов'язаннями, строк виконання яких настав після порушення справи про банкрутство та введення мораторію, припиняється лише з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури.

На підставі викладеного апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції щодо правомірності вимоги про сплату боргу, оскільки зазначена у вимозі сума недоїмки виникла після введення мораторію. Крім того, фінансові санкції за несвоєчасну сплату цієї недоїмки також правомірно застосовані.

Відповідно до абз. 5 ч. 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону України ,,Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" стягнення заборгованості із сплати страхових внесків за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування та сум штрафних санкцій, нарахованих та/або не сплачених у період до 1 січня 2011 року, у тому числі страхових внесків, строк сплати яких на 1 січня 2011 року не настав, здійснюється фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування відповідно до законодавства, що діяло на момент виникнення такої заборгованості або застосування штрафних санкцій. Погашення заборгованості з використанням коштів, що надходять у рахунок сплати єдиного внеску, забороняється.

Згідно з пунктом 7 розділу VIII ,,Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 2464 суми внесків, нарахованих на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням, загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, строк сплати яких не настав на 1 січня 2011 року, та суми нарахованого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування до 1 січня 2004 року, строк сплати яких не настав на 1 січня 2011 року, не сплачені станом на 1 січня 2011 року, підлягають сплаті в порядку, що діяв до 1 січня 2011 року. Стягнення заборгованості із сплати страхових внесків за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування та сум штрафних санкцій, нарахованих та/або не сплачених у період до 1 січня 2011 року, в тому числі страхових внесків, строк сплати яких на 1 січня 2011 року не настав, здійснюється фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування відповідно до законодавства, що діяло на момент виникнення такої заборгованості або застосування штрафних санкцій. Погашення заборгованості з використанням коштів, що надходять у рахунок сплати єдиного внеску, забороняється.

На період до повного стягнення заборгованості із сплати страхових внесків за діючими видами загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та сум штрафних санкцій, нарахованих та /або не сплачених у період до 1 січня 2011 року, в тому числі нарахованих внесків, строк сплати яких на 1 січня 2011 року не настав, та відповідних штрафних санкцій за фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування зберігаються повноваження щодо контролю за правильністю нарахування, своєчасністю сплати страхових внесків, застосування фінансових санкцій, якими вони були наділені до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до частини 5 статті 106 Закону № 1058 (в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин) за рахунок сум, що надходять від страхувальника або від державної виконавчої служби в рахунок сплати недоїмки, погашаються суми недоїмки, пені та фінансових санкцій у порядку календарної черговості їх виникнення. У разі, коли страхувальник має несплачену недоїмку, пеню та фінансові санкції і здійснює сплату поточних сум страхових внесків, ці суми зараховуються в рахунок сплати недоїмки, пені та фінансових санкцій.

Таким чином, нормою спеціального закону прямо встановлені повноваження відповідача на зарахування поточних платежів у випадках, коли страхувальник має несплачену недоїмку, пеню та фінансові санкції, в рахунок сплати недоїмки, пені та фінансових санкцій (зазначену правову позицію підтримано також

Враховуючи вищезазначене колегія судів погоджується з висновком суду першої інстанції про те , що проводячи перерозподіл сплачених позивачем 17.06.2011 року коштів в сумі 50000 грн. УПФ діяло у відповідності до норм чинного законодавства України.

Наведене спростовує доводи позивача щодо невідповідності оскарженого рішення нормам матеріального та процесуального права.

Статтею 159 КАС України визначено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

В силу ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд визнає, що приймаючи оскаржену ухвалу суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив законне рішення з дотриманням норм процесуального права, ухвала ґрунтується на повно, об'єктивно і всебічно з'ясованих обставинах, доводи апеляційної скарги їх не спростовують, а тому підстав для скасування ухвали суду першої інстанції немає.

Керуючись ст.195, ст. 197, п. 1 ч. 1 ст.198, ст. ст. 200, 205, 206, 254 КАС України, суд,-

У Х В А Л И В :

апеляційну скаргу відкритого акціонерного товариства ,,Агрофірма ,,Провесінь" залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 20 грудня 2012 року у справі № 2а-9645/11/1370 - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили рішенням суду апеляційної інстанції шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя В.В. Святецький

Судді О.М. Довгополов

Л.Я. Гудим