Рішення № 35801594, 25.11.2013, Голосіївський районний суд міста Києва

Справа № 752/5722/13-ц

Провадження №: 2/752/2456/13

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 листопада 2013 року Голосіївський районний суд міста Києва в складі головуючого судді Пасинок В.С., при секретарі Мушта І.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк», третя особа: мале приватне підприємство «Таврія» про визнання договору кредиту № Ф060445П від 16.05.2006 року та додаткової угоди №1 від 20.10.2008 року недійсними,-

в с т а н о в и в:

у квітні 2013 року позивач звернулась до суду з вказаним позовом.

В обґрунтування останнього вказала на те, що 16 травня 2006 року між нею та ВАТ «Укрсоцбанк» був укладений договір кредиту № Ф060445П на суму 12 350,00 Євро зі сплатою 11,5% річних за користування останнім. Однак, зазначила про те, що документів для оформлення кредиту вона не готувала, вказаної суми кредиту не отримувала, оскільки безпосередньо сам кредитний договір укладала на прохання генерального директора МПП «Таврія», на якому на той час працювала, кредитні зобов'язання за договором не виконувала, а тому просила суд визнати вказаний договір недійсним на підставі ст. ст. 203, 215 ЦК України без застосування будь-яких наслідків недійсності правочину, виходячи із положень постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійними».

Виходячи з даних положень закону, також просила визнати недійсною додаткову угоду № 1 від 20 жовтня 2008 року до кредитного договору № Ф060445П від 16 травня 2006 року, оскільки останньої взагалі не підписувала.

Крім того, просила вирішити питання судових витрат у справі.

В ході розгляду справи представники позивача підтримали вимоги і обґрунтування позову в повному обсязі та просили суд його задовольнити, виходячи з обставин, викладених в позовній заяві.

Представник відповідача в ході розгляду справи проти пред'явленого позову заперечив, просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог, вважаючи їх безпідставними. Крім того, клопотав перед судом про застосування наслідків спливу строків позовної давності (а.с. 74-76).

Заслухавши сторін, дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

Так, в ході розгляду справи судом встановлено, що 16 травня 2006 року між сторонами укладено кредитний договір № Ф060445П, за умовами якого банком строком до 15 травня 2009 року надавались позивачу грошові кошти в розмірі 12 350,00 Євро зі сплатою 11,5% річних за користування ними (а.с. 3).

Не заперечуючи факту укладення вказаного кредитного договору, позивач вказує на те, що коштів за вказаним договором не отримувала. Однак, суд не приймає до уваги вказане твердження до уваги через недоведеність останнього, як того вимагає ст. 60 ЦПК України. Посилання позивача на порушення кримінальної справи за фактом шахрайства проти посадових осіб МПП «Таврія» за відсутності судового рішення з даного приводу не дає суду підстав для висновку про доведеність її позиції щодо відсутності наміру на укладення договору, яка мала своїм вираженням неотримання кредитних коштів.

Крім того, критично оцінюються судом твердження позивача на підтвердження вказаної позиції посилання на висновок експертизи № 932 від 09 квітня 2013 року, проведеної в рамках кримінального провадження по факту шахрайських дій з боку посадових осіб МПП «Таврія», відповідно до якого в довідці про доходи № 173 від 15 травня 2006 року на ім'я ОСОБА_1 виконані не керівником ОСОБА_2 та не головним бухгалтером ОСОБА_3, оскільки, на думку суду, вказане не свідчить про відсутність волевиявлення з боку позивача на укладення договору, відсутність її підпису на останньому (а.с. 116-125).

Згідно зі ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Статтею 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Статтею 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

При цьому згідно ст. 627 ЦК України та відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зокрема, ст. 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Крім того, як визначає п. 3 ст. 203 ЦК України, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

У даному випадку, наявність підписаного правочину свідчить про те, що обидва учасники бажали укласти правочин і що зовнішній вираз волі відповідає внутрішньому.

Крім того, законодавством України чітко врегульовані питання щодо недійсності угод (ст. 215-216 ЦК України).

Зокрема, відповідно до ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу.

Обставин, визначених частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 ЦК України при розгляді даної справи судом не встановлено.

Крім того, суд знаходить обґрунтованим посилання сторони відповідача на пропуск позивачем строку позовної давності.

На думку суду, 16 травня 2006 року сторони уклали кредитний договір № Ф060445П, тому саме з цього дня у відповідності з вимогами ст. 261 ЦК України починається перебіг строку позовної давності. Тобто, вже 17 травня 2006 року у позивача виникло право на позов, яке вона могла реалізувати протягом 3 років, проте, до суду звернулась лише у 2013 році.

В матеріалах справи відсутні докази про обґрунтування поважних причин пропуску строку позовної давності.

Відповідно п. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

З огляду на викладене, вимоги позивача про визнання кредитного договору № Ф060445П від 16 травня 2006 року недійсним задоволенню не підлягають.

Разом з тим, розглядаючи вимогу позивача про визнання недійсною додаткової угоди № 1 від 20 жовтня 2008 року до кредитного договору № Ф060445П від 16 травня 2006 року, суд встановив наступне.

Звернувшись до суду з вказаною вимогою, позивачем в її обґрунтування було вказано, що вказаної угоди вона не підписувала і про її існування їй стало відомо у 2010 році, коли вона отримала вимогу банку про погашення заборгованості за кредитним договором. При цьому, позивач посилалась на те, що вказане підтверджується висновком почеркознавчої експертизи, проведеної в рамках кримінального провадження, порушеного за фактом шахрайських дій з боку посадових осіб МПП «Таврія».

З наданого на виконання ухвали суду від 20 травня 2013 року висновку експерта № 479 від 03 квітня 2013 року вбачається, що підпис у додатковій угоді № 1 про внесення змін до договору кредиту № Ф060445П від 16 травня 2006 року в розділі «Сторона 2 Позичальник», в рядку ліворуч від напису «ОСОБА_1», виконаний не ОСОБА_1, а іншою особою (а.с. 108-115).

Підстави для не прийняття вказаного висновку до уваги у суду відсутні.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 5 ст. 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Беручи до уваги усі викладені обставини у їх сукупності, враховуючи той факт, що ОСОБА_1 не підписувала зазначеної додаткової угоди, тобто, не бажала укласти правочин і зовнішній вираз її волі відповідає внутрішньому, позовні вимоги останньої про визнання додаткової угоди недійсною є обґрунтованими.

При цьому судом не приймаються до уваги посилання відповідача на пропуск позивачем строку позовної давності, оскільки, виходячи з положень ст. 261 ЦК України, останньою вимоги про визнання недійсною додаткової угоди пред'явлено в межах трирічного строку, оскільки про порушення свої прав позивач дізналась у 2010 році з листа банку про необхідність погашення заборгованості (а.с. 56).

Питання судових витрат по оплаті судового збору слід вирішити на підставі ст. 88 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 6, 203, 215, 509, 626-628, 638 ЦК України, ст. ст. 10, 11, 57-60, 61, 79, 88, 212, 213-215, 218 ЦПК України, суд,-

в и р і ш и в:

позов ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк», третя особа: мале приватне підприємство «Таврія» про визнання договору кредиту № Ф060445П від 16.05.2006 року та додаткової угоди №1 від 20.10.2008 року недійсними - задовольнити частково.

Визнати недійсною додаткову угоду №1 від 20.10.2008 року про внесення змін до договору кредиту № Ф060445П від 16.05.2006 року

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду м. Києва шляхом подання через Голосіївський районний суд м. Києва апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення.

Суддя В.С. Пасинок