Постанова № 35791956, 28.11.2013, Львівський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 листопада 2013 року Справа № 14888/10/9104

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого - судді - Мікули О.І.,

суддів - Качмара В.Я., Курильця А.Р.,

з участю секретаря судового засідання - Рак Х.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові в залі суду апеляційну скаргу Приватного підприємства "Вікторія- Д" на постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 26 січня 2010 року у справі за позовом Приватного підприємства "Вікторія- Д" до Державної податкової інспекції у м. Хмельницькому (правонаступник - Державна податкова інспекція у м. Хмельницькому головного Управління Міндоходів у Хмельницькій області) про скасування податкових повідомлень-рішень, -

в с т а н о в и в :

15 жовтня 2009 року позивач - Приватне підприємство "Вікторія-Д" звернулося в суд з позовом до відповідача - Державної податкової інспекції у м. Хмельницькому, в якому просило визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення - рішення від 14 жовтня 2009 року №0003562301/0/7991, яким визначено суму податкового зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств у розмірі 33345 грн., в тому числі основний платіж - 23051 грн. та штрафні санкції -10294 грн. та податкове повідомлення - рішення від 14 жовтня 2009 року №00035723301/0/7990, яким визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 27662 грн., в тому числі основний платіж - 18441 грн. та штрафні санкції - 9221 грн.

Постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 26 січня 2010 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, позивач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржувана постанова прийнята з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального і процесуального права та підлягає скасуванню, покликаючись на те, що до складу податкового кредиту та валових витрат позивачем правомірно віднесено суми, сплачені за надані послуги та поставку товарно-матеріальних цінностей від ПП «Торговий дім «Крок-В», ТОВ «Вегас- С», ПП «Еклектроснаб-37», ТОВ «Александрит», ПП Тайфун-7». Реальність виконання вищенаведених господарських операцій підтверджується відповідними первинними бухгалтерськими документами. Договори, укладені між суб'єктами господарювання при здійсненні господарської діяльності, не мають ознак нікчемності, спрямовані на реальне настання наслідків, відповідають вимогам закону, в судовому порядку не визнані недійсними, тому висновки ДПІ у м. Хмельницькому щодо порушення позивачем вимог податкового законодавства є помилковими. Просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Представник апелянта в судовому засіданні підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, вважає висновки суду першої інстанції неправильними та необгрунтовними, просить скасувати оскаржувану постанову та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог.

Представник відповідача в судовому засіданні не погодився з доводами апеляційної скарги і вважає, що вони не спростовують висновків суду першої інстанції, який ухвалив законне та обґрунтоване рішення, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін.

Заслухавши суддю-доповідача та пояснення сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити, а постанову суду - скасувати з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що у період з 01 по 14 вересня 2009 року ДПІ у м. Хмельницькому проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 липня 2007 року по 30 червня 2009 року, якою встановлено порушення п.1,5 ст.203, п.1,2 ст.215, ст.662, 655, 656 Цивільного кодексу України, п.4.1.1. п.4.1. ст.4, п.5.1, п.п.5.2.1 п.5.2, п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5, п.п.11.2.1, п.п.11.3.1, п.11.3 ст.11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого занижено податок на прибуток в сумі 23051 грн.; п.п.3.1.1 п.3.3 ст.3, п.4.1 ст.4, п.п.7.3.1 п.7.3, п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено податок на додану вартість в сумі 18441 грн.

За результатами перевірки складено Акт №9520/23-4/23844278 від 28 вересня 2009 року (том I, а.с.12-59).

14 жовтня 2009 року на підставі вказаного акту перевірки прийнято податкове повідомлення-рішення №0003562301/0/7991, яким визначено суму податкового зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств у розмірі 33345 грн., в тому числі основний платіж - 23051 грн. та штрафні санкції -10294 грн. та податкове повідомлення - рішення №00035723301/0/7990, яким визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 27662 грн., в тому числі основний платіж - 18441 грн. та штрафні санкції - 9221 грн. (том I, а.с.10-11).

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що фактичною підставою для винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень став висновок податкового органу про відсутність реального виконання господарських операцій з контрагентами, оскільки такі не підтверджено належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, у контрагентів позивача, зокрема у ПП «Торговий дім «Крок-В», ПП Тайфун-7» відсутні основні фонди та виробничі потужності, транспортні засоби, недостатня кількість трудових ресурсів (1-2 особи), місцезнаходження ПП «Торговий дім «Крок-В» не встановлено, що свідчить про відсутність необхідних умов для отримання результатів відповідної господарської економічної діяльності. Аналіз господарської та економічної діяльності контрагентів позивача свідчить про відсутність необхідних умов для результатів відповідної господарської, економічної діяльності, а саме: відсутність технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів і транспортних засобів, що свідчить про неможливість здійснення фінансово-господарської діяльності. Таким чином, позивачем безпідставно сформовано податковий кредит, а тому оскаржувані податкові повідомлення-рішення є законними та обґрунтованими.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції та вважає його помилковим, виходячи з наступного.

П.1.7 ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з п.7.4 ст.7 вказаного Закону податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті), послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставки товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п.п.7.2.6 цього пункту). Податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Згідно з п.5.1, п.п. 5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

До складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Відповідно до п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 цього Закону не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Для перевірки законності здійснених донарахувань оскаржених сум податкових зобов'язань платника податків дослідженню підлягають обставини відносно правильності формування даних податкового обліку за результатами виконання цих операцій.

Зокрема, дослідженню підлягає реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на податковий кредит; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит.

У спірних правовідносинах, даючи оцінку правомірності формування позивачем - платником податку сум податкового кредиту з податку на додану вартість та податку на прибуток підприємств, а також сум бюджетного відшкодування з цих податків, необхідно проаналізувати первинні документи, які підтверджують фактичність здійснення господарських операцій.

Відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» обґрунтування відображення господарських операцій в податковому обліку здійснюється на підставі даних бухгалтерського обліку.

Згідно з п.1 ст.9 вказаного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю й упорядкування оброблених даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні і зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назва документа; дату і місце складання; назва підприємства, від імені якого складається документ; зміст і обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають можливість ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (п.2 ст. 9 цього Закону).

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами також визначена п.п.1.2 п.1, п.п.2.1 п.2 Положення про документальне збереження записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995 року, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за №168/704.

Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження господарських операціях з ТОВ «Александріт» в обґрунтування підстав віднесення до складу валових витрат та податкового кредиту позивачем надано податкову накладну №1905-1 від 19 травня 2009 року, платіжне доручення №225 від 19 травня 2009 року на суму 10250 грн. в тому числі ПДВ - 1708,33 грн., податкову накладну №2705-3 від 27 травня 2009 року, платіжне доручення №256 від 27 травня 2009 року на суму 10250 грн. в тому числі ПДВ - 2631,67 грн. На підтвердження підстав оприбуткування та реалізації товарно-матеріальних цінностей за договорами з вказаним контрагентом позивачем надані наступні первинні документи: видаткова накладна №2005-1 від 20 травня 2009 року, податкова накладна №1905-1 від 19 травня 2009 року на суму 10250 грн. в тому числі ПДВ 1708,33 грн., видаткова накладна №2705-3 від 27 травня 2009 року, податкова накладна №2705-3 від 27 травня 2009 року на суму 15790 грн. в тому числі ПДВ 2631,67 грн., оборотна відомість руху ТМЦ за травень 2009 року та інші.

На підтвердження господарських операціях з ТОВ «Тайфун-7» в обґрунтування підстав віднесення до складу валових витрат та податкового кредиту позивачем надано: податкову накладну №0003 від 26 березня 2008 року, платіжне доручення №246 від 26 березня 2008 року на суму 20394 грн., в тому числі ПДВ 3399 грн. На підтвердження підстав оприбуткування та реалізації товарно-матеріальних цінностей за договорами з вказаним контрагентом позивачем надані наступні первинні документи: видаткова накладна №Ж-00019 від 26 березня 2008 року, податкова накладна №0003 від 26 березня 2008 року, оборотна відомість руху ТМЦ за березень 2008 року та інші.

На підтвердження господарських операціях з ТОВ «Вега-С» в обґрунтування підстав віднесення до складу валових витрат та податкового кредиту позивачем надано: податкову накладну №00668/2 від 16 квітня 2008 року, платіжне доручення №317 від 16 квітня 2008 року на суму 15660 грн., в тому числі ПДВ 2610 грн.; податкову накладну №01259/2 від 30 липня 2007 року, платіжне доручення №720 від 30 липня 2007 року на суму 4480 грн., в тому числі ПДВ 746,67 грн. На підтвердження підстав оприбуткування та реалізації товарно-матеріальних цінностей за договорами з вказаним контрагентом позивачем надані наступні первинні документи: видаткова накладна №200617 від 21 квітня 2008 року, податкова накладна №00668/2 від 16 квітня 2008 року, оборотна відомість руху ТМЦ за липень 2007 року та квітень 2008 року.

На підтвердження господарських операціях з ТОВ «Електроснаб-37» в обґрунтування підстав віднесення до складу валових витрат та податкового кредиту позивачем надано: податкову накладну №645 від 25 березня 2009 року, платіжне доручення №93 від 25 березня 2009 року на суму 433 грн. в тому числі ПДВ 72,17 грн. На підтвердження підстав оприбуткування та реалізації товарно-матеріальних цінностей за договорами з вказаним контрагентом позивачем надані наступні первинні документи: видаткова накладна №РН-0000747 від 31 березня 2009 року, податкова накладна №645 від 25 березня 2009 року, оборотна відомість руху ТМЦ за березень 2009 року.

На підтвердження господарських операціях з ТОВ «Торговий дім «Крок-В» в обґрунтування підстав віднесення до складу валових витрат та податкового кредиту позивачем надано: податкову накладну №111002 від 11 жовтня 2007 року, платіжне доручення №982 від 11 жовтня 2007 року на суму 1481 грн., в тому числі ПДВ 246, 83 грн., податкову накладну №091102 від 09 листопада 2007 року, платіжне доручення №1107 від 09 листопада 2007 року на суму 6040,27 грн., в тому числі ПДВ 1006,71 грн., податкову накладну №071203 від 07 грудня 2007 року, платіжне доручення №1191 від 07 грудня 2007 року на суму 2195,70 грн., в тому числі ПДВ 365,95 грн., податкову накладну №250301 від 25 березня 2008 року на суму 1751,10 грн., в тому числі ПДВ 291,85 грн., банківську виписку від 25 березня 2008 року; податкову накладну №280501 від 28 травня 2008 року на суму 5744,54 грн., в тому числі ПДВ 957,42 грн., банківську виписку від 28 травня 2008 року; податкову накладну №290702 від 29 липня 2008 року, платіжне доручення №609 від 29 липня 2008 року на суму 6511,34 грн., в тому числі ПДВ 1085,22 грн.; податкову накладну №160902 від 16 вересня 2008 року, платіжне доручення № 757 від 16 вересня 2008 року на суму 6502,90 грн., в тому числі ПДВ 1083,82 грн.; податкову накладну №221002 від 22 жовтня 2008 року, платіжне доручення № 17 від 22 жовтня 2008 року на суму 6447,45 грн., в тому числі ПДВ 1074,56 грн.; податкову накладну №131102 від 13 листопада 2008 року, платіжне доручення № 34 від 13 листопада 2008 року на суму 15696,47 грн., в тому числі ПДВ 2616,08 грн.; податкову накладну №101202 від 10 грудня 2008 року, платіжне доручення № 72 від 10 грудня 2008 року на суму 3338,95 грн., в тому числі ПДВ 556,49 грн.; податкову накладну №100301 від 10 березня 2009 року, платіжне доручення № 75 від 10 березня 2009 року на суму 3909,45 грн., в тому числі ПДВ 651,57 грн.; податкову накладну №270402 від 27 квітня 2009 року, платіжне доручення № 168 від 27 квітня 2009 року на суму 2267,03 грн., в тому числі ПДВ 377,83 грн.; податкову накладну №100603 від 10 червня 2009 року, платіжні доручення № 303, №304 від 10 червня 2009 року на загальну суму 3254,88 грн., в тому числі ПДВ 542,88 грн. На підтвердження підстав оприбуткування та реалізації товарно-матеріальних цінностей за договорами з вказаним контрагентом позивачем надані відповідні податкові та видаткові накладні.

Враховуючи усе вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку, що господарські операції між позивачем та ПП «Торговий дім «Крок-В», ТОВ «Вегас- С», ПП «Еклектроснаб-37», ТОВ «Александрит», ПП «Тайфун-7» підтверджується первинними документами, які повністю відповідають вимогам до первинних документів, передбачених п.2 ст.9 Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні». Про дійсність правочинів свідчить також те, що всі розрахунки між позивачем та вказаними контрагентами мають реальний грошовий характер та підтверджені відповідними первинними документами, зокрема: актами здачі-приймання робіт, податковими накладними, платіжними дорученнями. Оскільки підставою для включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту та включення до валових витрат виробництва та обігу при оподаткуванні прибутку підприємств відповідно до вимог Законів України «Про податок на додану вартість» та «Про оподаткування прибутку підприємств» є належним чином оформлені податкові накладні, що виписані ПП «Торговий дім «Крок-В», ТОВ «Вегас- С», ПП «Еклектроснаб-37», ТОВ «Александрит», ПП «Тайфун-7», то позивачем повністю дотримано всі вимоги чинного законодавства щодо формування податкового кредиту та включення до складу валових витрат.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що у разі, якщо дії платника податку свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції не викликають сумніву в їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту, для підтвердження права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування достатньо наявності належним чином оформлених документів, зокрема податкових накладних.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем на підтвердження реальності проведених операцій з вказаними контрагентами надано ряд первинних документів, зокрема податкові накладні, які не мали недоліків та порядок заповнення яких відповідав встановленому чинним законодавством. Факт отримання позивачем податкової накладної за результатами придбання товару дає право віднести суму сплаченого ПДВ до податкового кредиту. Жодних додаткових вимог до формування податкового кредиту законодавство не встановлює. І лише відсутність податкової накладної безумовно позбавляє платника податку права на включення до податкового кредиту та валових витрат сплачених (нарахованих) сум податків у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг). Інших обмежень щодо включення до податкового кредиту та валових витрат сум податку на додану вартість, сплачених (нарахованих) при придбанні товарів (робіт, послуг), законодавчо не встановлено.

Враховуючи усе вищенаведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про неправомірність формування позивачем податкового кредиту та валових витрат, доводи апелянта в цій частині є підставними.

Щодо висновку суду першої інстанції про відсутність належних доказів про транспортування позивачем товару від контрагентів, колегія суддів вважає такий помилковим, з наступних підстав.

Наявність товарно-транспортних накладних при здійсненні перевезень передбачено наказом Міністерства транспорту України "Про затвердження типових форм первинного обліку роботи вантажного автомобіля" та Правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, які регулюють питання перевезення, а не питання податкового обліку та звітності. Товарно-транспортна накладна є підставою для списання товарно-матеріальних цінностей у вантажовідправника і оприбуткування їх у вантажоодержувача при перевезенні вантажів у межах України та не є єдиним та безумовним документом, що підтверджує факт придбання або продажу товарно-матеріальних цінностей. Таким чином, відсутність таких накладної у позивача само по собі не може слугувати підставою для визнання господарських операцій недійсними.

Крім того, наявність у накладних позивача незначних недоліків в заповненні, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка видала податкову накладну, та за наявності у цих накладних відомостей про придбані товари (роботи, послуги), їх вартість, дату здійснення операції та відповідну суму податку на додану вартість, не позбавляють такі податкові накладні правового значення та не є підставою для висновку про необґрунтованість включення до податкового кредиту сум ПДВ за цими податковими накладними. Такі недоліки можуть свідчити виключно про окремі дефекти у оформленні здійснених господарських операцій, а не про їх безтоварність чи нереальність.

Таким чином, аналіз первинних бухгалтерських та розрахункових документів дає підстави для висновку, що первинні документи є достовірними та складені за результатами фактичного здійснення господарських операцій.

Враховуючи усе наведене, висновок суду першої інстанції про відсутність у позивача первинних бухгалтерських документів, які підтверджують реальність здійснення господарських операцій, не знайшов свого підтвердження під час апеляційного розгляду справи, а тому доводи апелянта в цій частині є обґрунтованими.

Висновок суду першої інстанції про відсутність необхідних умов для отримання результатів відповідної господарської економічної діяльності, зокрема, відсутність у ПП «Торговий дім «Крок-В», ПП Тайфун-7» основних фондів та виробничих потужностей, недостатня кількість трудових ресурсів (1-2 особи), не встановлення місцезнаходження ПП «Торговий дім «Крок-В», є помилковим з наступних підстав.

Відповідно до ч.4 ст.70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Оскільки доказом відсутності контрагентів позивача за юридичною адресою є запис у ЄДРПОУ, інші докази, зокрема дані податкового органу, які не належить до передбачених ст.69 КАС України доказів, цю обставини підтвердити не можуть, а отже й не можуть братися до уваги судом під час вирішення справи.

Виходячи з вимог ч.2 ст.71 КАС України, ці обставини повинен довести суб'єкт владних повноважень, який є відповідачем, оскільки саме з встановленням цих обставин пов'язана правомірність прийнятих податкових повідомлень-рішень.

Сам лише факт незнаходження за юридичною адресою контрагента позивача жодним чином не є пов'язаним з можливістю здійснення господарських операцій.

Висновок суду першої інстанції про нереальність господарських операцій з огляду на відсутність основних фондів та недостаність трудових ресурсів є безпідставними, оскільки немає законодавчого обмеження щодо використання у господарській діяльності лише власних основних засобів, тобто є можливість здійснення діяльності шляхом використання орендованих основних фондів, залучення трудових ресурсів на підставі укладення цивільно-правових договорів.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що у разі якщо дії платника податку свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції не викликають сумніву в їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту для підтвердження права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування достатньо наявності належним чином оформлених документів, зокрема податкових накладних.

Подібне розмежування платників податків дозволяє індивідуалізувати юридичну відповідальність особи та забезпечити дотримання правопорядку в галузі оподаткування.

Така позиція висловлена, зокрема, в Постанові Верховного суду України від 31.01.2011 року в справі № 21-47а10, який зазначив, що «чинне законодавство України не ставить у залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема, тим, який не був постачальником товарів (послуг) на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту».

Таким чином, колегія суддів вважає, що порушення податкової дисципліни контрагентом не є підставою для відмови у праві на податковий кредит.

Така правова позиція суду узгоджується також з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у рішенні Європейського суду з прав людини від 22.01.2009 у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії"" (заява № 3991/03) зазначено, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов'язаним зі сплатою ПДВ, який нараховується у ланцюгу поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки до отримувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності.

При цьому, суд зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку суду, такі вимоги є надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності. Більш того, відповідачем не надано, а судом не встановлено, жодних доказів порушення порядку декларування податкових зобов'язань та сплати ПДВ до бюджету контрагентами позивача, хоча відповідач має змогу без особливих зусиль отримати таку інформацію в електронній базі.

Суд першої інстанції також покликається на те, що податковий кредит був сформований позивачем безпідставно за нікчемним правочином, зокрема, таким правочином, що порушує публічний порядок, що спричинило втрату доходної частини Державного бюджету України.

Колегія суддів звертає увагу на те, що відсутність судового рішення про недійсність нікчемного правочину не свідчить про створення ним певних правових наслідків. При цьому суд у мотивувальній частині рішення у справі щодо оскарження нарахованих податкових зобов'язань має право дійти самостійно висновків про нікчемність правочину під час розгляду питання про реальність господарської операції, на підставі якої формувалися дані податкового обліку сторін договору.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про підставність тверджень податкового органу щодо нікчемності укладених між позивачем та контрагентами договорів, оскільки податковим органом не наведено жодних доказів, які б свідчили про те, що господарські зобов'язання між позивачем та контрагентами вчинені саме з метою суперечною інтересам держави та суспільства, та не були спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними. Податковим органом не доведено, що платнику податків було відомо про порушення, які допускалися його контрагентом, та не підтверджено наявність інших обставин, що свідчать про недобросовісність платника.

Таким чином, з врахуванням презумпції правомірності дій платника податків, колегія суддів дійшла висновку про дотримання контрагентами податкового законодавства при операціях з позивачем, а тому будь - які інші вказівки на недотримання ними законодавства (відсутність за юридичною адресою, недостатність трудових ресурсів тощо) є безпідставними.

Колегія суддів звертає увагу на те, що збільшення суми грошового зобов'язання (шляхом прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень) порушує право позивача мирно володіти своїм майном, визначення якого міститься у Першому Протоколі до Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини від 20 березня 1952 року (надалі також "Протокол 1 до Конвенції"), яка є частиною національного законодавства України згідно із ст.9 Конституції України.

Зокрема, стаття 1 Протоколу 1 до Конвенції так визначає підстави, за яких особа може бути позбавлена свого майна: "Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права"

Роз'яснення цієї норми містяться в рішеннях Європейського суду з прав людини (надалі також "ЄСПЛ"). Дані рішення згідно з ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" мають в Україні значення джерела права. Більше того, ча.2 ст.8 Кодексу адміністративного судочинства України вимагає врахування практики ЄСПЛ при вирішенні справ.

В рішенні в справі "Щокін проти України" (п. 49) ЄСПЛ вказав, що збільшення податковим органом зобов'язання особи з податку безперечно є втручанням до майнових прав заявника, гарантованих статтею 1 Протоколу 1 до Конвенції. Таке втручання за Конвенцією може бути визнане тільки якщо здійснене на умовах, передбачених законом. Так, у пп. 50-51 згаданого рішення ЄСПЛ зазначає: "Найпершою та найбільш важливою вимогою ст. 1 Протоколу 1 до Конвенції є те, що будь-яке втручання державних органів у мирне володіння майном повинне бути законним: друге речення першого параграфу наділяє правом позбавляти майна лише "на умовах, передбачених законом" і другий параграф визначає, що Держава має право контролювати використання майна шляхом введення в дію "законів". Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, притаманний всім статтям Конвенції. Це поняття (поняття "закону") вимагає, перш за все, щоб заходи, що застосовуються, ґрунтувалися на національному законодавстві. Воно також посилається на якість закону, що застосовується, вимагаючи його доступності для осіб, яких він стосується, точності та передбачуваності в його застосуванні." Таким чином, будь-які дії, спрямовані на позбавлення особи її майна, є незаконними, якщо контролюючі органи діють не у відповідності до закону.

Відповідно до ч.2 ст.8 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Згідно зі ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Ч.2 ст.71 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладаються на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Разом з тим, ДПІ в м.Хмельницькому не доведено правомірність прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, чим не спростовано тверджень позивача про реальність проведених операцій з контрагентами.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що позовні вимоги про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень ДПІ в м.Хмельницькому від 14 жовтня 2009 року №0003562301/0/7991 та №00035723301/0/7990 є підставними та обгрунтованими, а тому підлягають до задоволення.

З врахуванням усіх вищенаведених обставин суд вважає, що доводи апеляційної скарги є підставними та обґрунтованими і повністю спростовують висновки суду першої інстанції, а постанова суду прийнята з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, порушенням норм матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, невідповідності висновків суду обставинам справи, у зв'язку з чим в силу вимог ст. 202 КАС України постанова суду підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про задоволення позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 195, 196, п.3 ч.1 ст. 198, п.п.1,4 ч.1 ст. 202, 205, 207, 254 КАС України, суд, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу Приватного підприємства "Вікторія- Д" задовольнити.

Постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 26 січня 2010 року у справі № 2а-8990/09/2270/14 скасувати та прийняти нову постанову, якою позов задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Хмельницькому №0003562301/0/7991 та №0003572301/0/7990 від 14 жовтня 2009 року.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий О.І. Мікула

Судді В.Я. Качмар

А.Р. Курилець

Повний текст постанови виготовлено 03.12.2013 року.