Постанова № 35787782, 28.11.2013, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/13529/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Добрянська Я.І.

Суддя-доповідач: Парінов А.Б.

ПОСТАНОВА

Іменем України

28 листопада 2013 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Парінова А.Б.,

суддів: Грибан І.О., Губської О.А.,

при секретарі судового засідання Арсенійчук М.В.,

за участю представника позивача Морозова М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Енергомаш» на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 жовтня 2013 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Енергомаш» до Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИЛА:

Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 16.04.2013 р. № 0001862250 та № 0001852250.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 03 жовтня 2013 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що суд першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення неправильно застосував норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Заслухавши суддю-доповідача, осіб, які з'явилися в судове засідання, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що посадовими особами Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві було проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача ТОВ «ТД «Енергомаш» (код ЄДРПОУ 3578501) з питань дотримання вимог правильності обчислення, повноти та своєчасності сплати до бюджету податку на додану вартість та податку на прибуток по взаємовідносинах з контрагентом ТОВ «Енергософт-3» (код ЄДРПОУ 37856960) за період з 01.01.2011 року по 31.12.2012 року.

За результатами проведеної перевірки контролюючим органом складено акт перевірки від 27.03.2013 року № 196/22-509/35978501, в якому податковим органом встановлено порушення позивачем вимог п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VІ зі змінами та доповненнями, щодо заниження податку на прибуток на загальну суму 50 908,00 грн., в тому числі за І квартал 2012 року в сумі 33 056,00 грн., за півріччя 2012 року в сумі 50 908,00 грн., а також п. 44.1 ст. 44, п. 185.1 ст. 185, п. 188.1 ст. 188, п. 198.2, п. 198.3 ст. 198, п. 201.1, п. 201.6, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VІ зі змінами та доповненнями, щодо заниження податку на додану вартість на загальну суму 48 483,00 грн., в тому числі за січень 2012 року в сумі 18 333,00 грн., за лютий 2012 року в сумі 9 500,00 грн., та за березень 2012 року в сумі 20 650,00 грн.

На підставі акта перевірки від 27.03.2013 року № 196/22-509/35978501 Державною податковою інспекцією у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві винесено податкові повідомлення-рішення 16.04.2013 р № 0001862250 та № 0001852250.

Податковим повідомленням-рішенням від 16.04.2013 р. № 0001862250 позивачу було визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 48 483,00 гривень та нараховано штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) у розмірі 12 120,75 гривень, всього до сплати 60 603,75 гривень.;

Податковим повідомленням-рішенням від 16.04.2013 р. № 0001852250 позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток підприємств у розмірі 50 908,00 гривень та нараховано штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) у розмірі 12 727,00 гривень, всього до сплати 63 635,00 гривень.

За результатами адміністративного оскарження вказані податкові повідомлення-рішення було залишено без змін, а скарги позивача - без задоволення.

Вважаючи вказані податкові повідомлення-рішення протиправними, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Приймаючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що господарські операції позивача з ТОВ «Енергософт-3» в період, що перевірявся, не мали реального характеру, первинні документи, видані на їх виконання, виписані на підставі нікчемного договору та, виходячи з цього, прийшов до висновку, що визначення контролюючим органом підприємству податкових зобов'язань з податку на додану вартість та податку на прибуток є правомірним.

Колегія суддів не погоджується з наведеним висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, заявлені позивачем суми бюджетного відшкодування за період, що перевірявся, за висновками контролюючого органу не підлягають відшкодуванню, оскільки договори, укладені позивачем з його контрагентом ТОВ «Енергософт-3» є такими, що укладені без мети настання реальних наслідків, порушують публічний порядок, а тому є нікчемними.

До таких висновків податковий орган прийшов на підставі акта ДПІ у Дарницькому районі м. Києва ДПС про неможливість проведення зустрічної перевірки ТОВ «Енергософт-3» від 27.06.2012 року № 375/23-60/37856960 від 27.06.2012 року, в якому зазначено, що ТОВ «Енергософт-3» за місцем його реєстрації не знаходиться, стан платника - « 9» направлено повідомлення про відсутність за місцезнаходженням, а також встановлено відсутність в останнього будь-яких трудових ресурсів та матеріально-технічної бази (складських приміщень, виробничих потужностей, автотранспорту, інше), що необхідні для здійснення задекларованого виду діяльності (постави товару), а отже вбачається проведення таким контрагентом транзитних фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій з надання податкової вигоди третім особам.

Крім цього, обґрунтовуючи правомірність винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, податковий орган посилався на ту обставину, що державна реєстрація юридичної особи контрагента позивача ТОВ «Енергософт-3» була здійснена невстановленими особами без відома та фактичної згоди тих осіб, на яких таке товариство було документально зареєстровано, та відповідно такі засновники ТОВ «Енергософт-3» фактично не мали наміру провадити фінансово-господарську діяльність або реалізовувати свої повноваження.

Підставою для зазначеного висновку відповідача стали пояснення, надані гр. ОСОБА_3, який є єдиним засновником контрагента позивача ТОВ «Енергософт-3», згідно з якими останній повідомив, що про реєстрацію та діяльність ТОВ «Енергософт-3» йому взагалі не відомо, ніякого відношення до здійснення фінансово-господарської діяльності даного підприємства він немає, довіреність іншим особам діяти від імені та в інтересах «ТОВ «Енергософт-3» нікому не видавав, на керівні посади нікого не призначав, печатки підприємства не отримував, та не підписував жодних установчих та будь-яких інших документів від імені засновника та власника «ТОВ «Енергософт-3».

Колегія суддів звертає увагу, що наслідки в податковому обліку платника податків створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

Таким чином, в даному випадку дослідженню підлягає реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування.

Як встановлено колегією суддів, між ТОВ «ТД «Енергомаш» (Покупцем) та його контрагентом ТОВ «Енергософт-3» (Постачальником) було укладено Договір купівлі-продажу товару (обладнання та матеріалів для автомийок) від 12.01.2012 року № 01 (а.с. 143).

Згідно з умовами вказаного Договору Постачальник зобов'язується продати, а Покупець приймає на себе зобов'язання прийняти і провести оплату поставленого обладнання та/або товару матеріалів.

Даний договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2012 року.

Крім цього, між TOB «АСК БУД» (Цедент), ТОВ «Енергософт-3» (Цесіонарій) та TOB «ТД «Енергомаш» (Боржник), було укладено Договір відступлення права вимоги (цесії) від 12.01.2012 року.

В порядку та на умовах, визначених цим Договором, Цедент відступає Цесіонарієві, а Цесіонарій набуває право вимоги, належне Цедентові, і стає кредитором за Договором поставки №0111 від 01.11.2011 року, (надалі - «Первинний договір» укладеним між Цедентом і «Боржником».

За цим Договором Цесіонарій набуває право вимагати від Боржника належного виконання наступних обов'язків:

а) здійснення оплати вартості поставки товарів за січень 2012 року за Первинним договором в розмірі 110000,00грн. (сто десять тисяч грн.00 коп.);

б) інших обов'язків, встановлених чинним законодавством України в частині, що регулює виконання грошових зобов'язань.

Відповідно до п. 2.1 цього Договору до Цесіонарія переходить зазначене вище право вимоги Цедента в обсязі та на умовах, що існували на момент укладення цього Договору.

На підтвердження виконання господарських операцій за вказаними договорами позивачем надано видаткові та податкові накладні, копії рахунків фактур, в яких наведено перелік отримуваних товарів (а.с. 56-125, том 1).

Оплата по вказаних договорах підтверджується виписками банку, що містяться в матеріалах справи.

Правовідносини за спірним правочином в повній мірі відображені в бухгалтерському та податковому обліку позивача.

Посилання податкового органу на відсутність доказів транспортування вказаного вище товару від постачальника до покупця спростовуються наступним.

В матеріалах справи міститься копія договору оренди вантажного автомобіля № 09/06 від 09.06.2011 року, укладеного між ТОВ «СЕРВІС ТІП-5» (Орендодавець) та ТОВ «Торговий дім «Енергомаш» (Орендар), згідно з умовами якого Орендодавець надає, а Орендар приймає в строкове платне користування вантажний автомобіль марки: ГАЗ 2752-404, державний номер: АА7835 НХ для використання для здійснення господарської діяльності терміном на один рік.

Факт передачі вказаного автомобіля позивачу підтверджується актом передачі вантажного автомобіля (а.с. 51, том 1).

Судом встановлено, що транспортування товару, отримуваного за вказаними вище договорами, підтверджується подорожніми листами вантажного автомобіля № 30/03 30.03.2012 року та № 22/01 від 22.01.2012 року (а.с. 52, 53).

З матеріалів справи вбачається, що отриманий від ТОВ «Енергософт-3» позивачем було використано у власній господарській діяльності, на підтвердження чого скаржником надано договір поставки від 21.02.2012 року № 008, укладений з ПАТ «ЕТАЛ» (а.с. 126-127, том 1), та первинну документацію на його виконання (видаткові та податкові накладні, рахунки-фактури, виписки банку).

Враховуючи те, що поставка позивачу товарів підтверджена дослідженими в судовому засіданні розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, які були надані відповідачу до перевірки, доведеність подальшого використання придбаних послуг у власній господарській діяльності позивача та економічної доцільності, суд приходить до висновку про безпідставність тверджень відповідача про неправомірне формування податкових зобов'язань за наслідками таких операцій.

Окрім того, згідно з ч. 1 ст. 18 «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців», якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Відповідачем не надано доказів з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, щодо наявності запису про виключення з реєстру контрагента позивача на момент укладення чи виконання договору або відсутності у нього статусу платника ПДВ.

Колегія суддів критично оцінює посилання відповідача на акт перевірки контрагента позивача щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків за період, що перевірявся, оскільки визначальним фактом права платника на бюджетне відшкодування податку на додану вартість є фактична оплата ним сум такого податку контрагенту у попередніх податкових періодах, яка позивачем здійснена, що не заперечується відповідачем.

Крім цього, необхідно зазначити, що і практика Європейського суду з прав людини, яка відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права, свідчить про те, якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (Рішення Європейського суду з прав людини від 09.01.2007р. у справі «Інтерсплав проти України»).

Суд апеляційної інстанції відхиляє доводи податкового органу про нікчемність укладених договорів між позивачем та його контрагентами з підстав того, що в силу положень ч. 3 ст. 228 ЦК України недійсність господарських зобов'язань органи державної податкової служби зобов'язані доводити в судовому порядку, що відповідачем не вчинено.

Доводи контролюючого органу про відсутність матеріально-технічних ресурсів у контрагента позивача як на підставу неможливості фактичного здійснення вказаних господарських операцій не підтверджені жодними доказами, а зводиться лише до констатації вказаних фактів у акті перевірки.

Суд вважає, що дана інформація не може бути беззаперечним доказом відсутності на підприємствах основних фондів та трудових ресурсів, оскільки підтвердженням наявності або відсутності у підприємства основних фондів (власних, орендованих) та трудових ресурсів є не документи податкового обліку, а відповідні документи бухгалтерського обліку.

Відповідачем такі документи в ході перевірки не досліджено та не проаналізовано, які ресурси потрібні були б підприємствам для надання послуг, що надані позивачу його контрагентом.

З приводу доводів відповідача щодо відсутності у позивача товарно-транспортних накладних суд зазначає наступне.

Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджені наказом Мінтрансу України від 14.10.97 р. № 363, регламентують порядок перевезення вантажів різного виду та визначають права, обов'язки і відповідальність власників автомобільного транспорту - Перевізників та вантажовідправників і вантажоодержувачів - Замовників.

Визначені Правилами документи - ліцензійна картка, дорожній лист, товарно-транспортна накладна - є обов'язковими для використання авто-перевізниками з метою пред'явлення особам, уповноваженим здійснювати контроль на автомобільному транспорті і у сфері безпеки дорожнього руху.

Слід зазначити, що центральним податковим органом не видавались обов'язкові до виконання платниками податків акти щодо підтвердження товарно-транспортними накладними та подорожніми листами в податковому обліку пов'язаних з господарською діяльністю отриманих автотранспортних послуг.

Отже, наявність чи відсутність товарно-транспортних накладних є лише дотриманням чи порушенням тільки правил перевезень автомобільним транспортом, які не пов'язані з дотриманням вимог податкового законодавства.

Виходячи з цього, висновки позивача про відсутність у контрагента позивача адміністративно-господарських можливостей для виконання спірних договорів не підтверджені належними доказами, а тому не можуть слугувати підставою для застосування до підприємства санкцій за порушення податкового законодавства за умови наявності первинних документів, що підтверджують реальне постачання товару.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що господарські операції позивача з ТОВ «Енергософт-3» мали реальний характер, а податковий кредит по вказаних операціях сформовано позивачем правомірно, що підтверджується наступним.

Згідно з пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п. 198.1. Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п. 198.2. ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Водночас відповідно до п.198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно п. 198.6. Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені де складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Проаналізувавши встановлені фактичні обставини справи на підставі наведених норм законодавства, колегія суддів приходить до висновку, що надані позивачем первинні документи підтверджують реальне здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ «Енергософт-3» у спірний період та наявність господарської мети при їх здійсненні.

Виходячи з викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що право позивача на отримання податкового кредиту не підтверджене належними доказами, а тому висновок відповідача про порушення позивачем вимог п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України внаслідок завищення від'ємного значення з податку на додану вартість відповідає дійсним обставинам справи.

Перевіряючи висновок податкового органу про порушення позивачем вимог 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до підпункту 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України, витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізований товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інших витрат беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.1 даної статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Згідно з пунктом 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України, витрати які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визначаються на основі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами, ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II даного Кодексу.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88, первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Пунктом 1 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 01.11.2011 р. № 1379, визначено, що податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення особою, яка не зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій не присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Відповідно до п.6.2. зазначеного Порядку, податкова накладна є підставою для віднесення до податкового кредиту витрат зі сплати податку на додану вартість у покупця, зареєстрованого як платник податку.

Під час огляду та дослідження первинних документів, поданих позивачем на підтвердження його взаємовідносин з контрагентами, судом не встановлено їх невідповідності вимогам чинного податкового законодавства.

Таким чином, враховуючи викладені законодавчі норми та обставини справи, суд дійшов висновку, що взаємовідносини позивача з контрагентом, який на момент здійснення господарських операцій був належним чином зареєстрований як платник податку на додану вартість, оформлений договором, який не був визнаний недійсним в судовому порядку, а також підтверджені виданими контрагентами відповідними первинними документами, отже позивачем були виконані передбачені законодавством вимоги для підтвердження включення відповідних витрат до складу валових витрат підприємства та права на отримання податкового кредиту.

Колегія суддів вважає помилковими посилання суду першої інстанції на пояснення гр. ОСОБА_3, який є єдиним засновником контрагента позивача ТОВ «Енергософт-3», з яких вбачається, що про реєстрацію та діяльність ТОВ «Енергософт-3» ОСОБА_3 не відомо, ніякого відношення до здійснення фінансово-господарської діяльності даного підприємства він немає, довіреність іншим особам діяти від імені та в інтересах «ТОВ «Енергософт-3» нікому не видавав, на керівні посади нікого не призначав, печатки підприємства не отримував, та не підписував жодних установчих та будь-яких інших документів від імені засновника та власника «ТОВ «Енергософт-3» зважаючи на наступне.

Відповідно до ч. 4 ст. 70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Згідно з ч. 4 ст. 72 КАС України вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Отже, пояснення ОСОБА_3, на які посилається суд першої інстанції при вирішенні справи, не є допустимими та належними у справі доказами у розумінні вимог ст. ст. 70 та 72 КАС України, оскільки зазначена особа надавала свої покази в рамках порушеної кримінальної справи, по якій на момент ухвалення судом першої інстанції оскаржуваної постанови, відсутній вирок, який би встановлював вину певних осіб у вчиненні злочину та відповідні фактичні дані, які б мали значення для справи.

Таким чином, враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що витрати, понесені позивачем за період, що перевірявся, при веденні фінансово-господарської діяльності з контрагентом повинні приймати участь у формуванні об'єкта оподаткування з податку на прибуток підприємства за цей період, оскільки підтверджуються відповідними первинними документами, що містяться в матеріалах справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статті 72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Колегія суддів зазначає, що доводи органу державної податкової служби не свідчать про наявність обставин, які унеможливлюють підтвердження права на бюджетне відшкодування з податку на додану вартість позивачу та формування валових витрат, у зв'язку з чим, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржувані податкові повідомлення - рішенні прийняті податковим органом без достатніх підстав.

Доводи апеляційної скарги спростовують висновки суду першої та дають підстави вважати, що судом при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального та права, які регулюють спірні правовідносини, та процесуального права.

Згідно пп. 1. 3. 4 ч. 1 ст. 202 КАС України, підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, а також порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

Зважаючи на те, що рішення суду першої інстанції є незаконним так, як прийняте з порушення норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, оскаржувану постанову належить скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку про стягнення з Державного бюджету України на користь позивача витрат зі сплати судового збору.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 160, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Енергомаш» задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 03 жовтня 2013 року скасувати.

Прийняти нову постанову.

Адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Енергомаш» задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати винесені Державною податковою інспекцією у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві податкові повідомлення-рішення № 0001862250 та № 0001852250 від 16.04.2013 р.

Стягнути з Державного бюджету України на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Енергомаш» витрати зі сплати судового збору в розмірі 2294,00 грн. (дві тисячі двісті дев'яносто чотири грн. 00 коп).

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення (ч.5 ст.254 КАС України)та може бути оскаржена протягом двадцяти днів в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя А.Б. ПаріновСудді І.О. Грибан О.А. Губська

Постанову в повному обсязі виготовлено 02.12.2013 року

Головуючий суддя Парінов А.Б.

Судді: Грибан І.О.

Губська О.А.