Ухвала суду № 35787760, 28.11.2013, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/10355/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Вєкуа Н.Г. Суддя-доповідач: Парінов А.Б.

У Х В А Л А

Іменем України

28 листопада 2013 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Парінова А.Б.,

суддів: Грибан І.О., Губської О.А.,

при секретарі судового засідання Арсенійчук М.В.,

за участю представника відповідача Бегларен О.Ф.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 02 вересня 2013 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Бізтрейд» до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИЛА:

Позивач звернувся до суду позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 17.06.2013 року № 0000642220.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 02 вересня 2013 року позов задоволено.

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що суд першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення неправильно застосував норми матеріального права, що призвело неправильного вирішення справи.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що посадовими особами відповідача проведено позапланову невиїзну перевірку товариства з обмеженою відповідальністю «БІЗТРЕЙД» з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість по взаємовідносинах з ТОВ «Дніпровенд» за період з 01.01.2013р. по 31.01.2013р.

Результати перевірки відображено в акті від 06.06.2013р. № 1791/22-20/37026239, в якому контролюючим органом встановлено порушення позивачем вимог п. 198.6 ст. 198, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податкового зобов'язання, що підлягає сплаті до бюджету за січень 2013 року на суму 57 152,00 грн.

На підставі вказаного акта перевірки від 06.06.2013р. № 1791/22-20/37026239 відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення повідомлення - рішення від 17.06.2013 року № 0000642220, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 71 440,00 грн., в тому числі за основним платежем 57 152,00 грн. та 14 288,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Застосовуючи до позивача фінансові санкції за порушення вимог податкового законодавства, відповідач виходив з того, що підприємством до податкового кредиту з податку на додану вартість включено відповідні суми на підставі первинних документів та податкових накладних, а також правочинів які не спричиняють реального настання правових наслідків та є нікчемними.

Вважаючи податкове повідомлення-рішення від 06.06.2013 р. № 1791/22-20/37026239 протиправним, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Приймаючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що формування податкових зобов'язань з ПДВ здійснено ТОВ «Дніпровенд» у відповідності з вимогами податкового законодавства.

Колегія суддів погоджується з наведеним висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Згідно з ч. 3 ст. 2 КАС України, розглядаючи справи щодо протиправності рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Як вбачається з матеріалів справи, заявлені позивачем суми бюджетного відшкодування за період, що перевірявся, за висновками контролюючого органу не підлягають відшкодуванню оскільки договори, укладені позивачем з його контрагентом, є такими, що укладені без мети настання реальних наслідків.

До таких висновків контролюючий орган прийшов на підставі акта Лівобережної МДПІ м. Дніпропетровськ №1877/22-1/36296623 від 25.04.2013 року про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Дніпровенд» щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків за січень 2013 року, з якого вбачається, що ТОВ «Дніпровенд» не знаходиться за місцем реєстрації, встановлено відсутність трудових та виробничих ресурсів, складських приміщень.

У зв'язку з цим відповідач прийшов до висновку, що правочини, укладені цим підприємством є нікчемними, податкові накладні є такими, що не мають юридичної сили, тому позивачем неправомірно віднесено суми податкового кредиту з ПДВ на підставі таких податкових накладних.

Колегія суддів звертає увагу, що наслідки в податковому обліку платника податків створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

Таким чином, в даному випадку дослідженню підлягає реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування.

Як вбачається з матеріалів справи, між ТОВ «Бізтрейд» (покупець) та ТОВ «Дніпровенд» (постачальник) було укладено Договір від 08 січня 2013 року про поставку товару, згідно з яким, постачальник зобов'язується передати у власність покупця, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити, відповідно до умов даного договору соняшникову нерафіновану олію (далі - товар) у кількості 40 тон, на загальну суму 380 000,00 грн. (в тому числі ПДВ - 63 33,33 грн.). Згідно з умовами договору, Постачальник поставляє товар партіями на умовах EXW за правилами «Інкотермс-2010» (склад Продавця): Полтавська область, Полтавський район, с Копили, пров. Лісний, 12.

Відповідно до п. 5.1 Договору, оплату за кожну партію товару, що поставляється за даним договором, Покупець проводить шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Постачальника на підставі виставленого рахунку-фактури.

Судом першої інстанції встановлено, що на виконання Договору №К-ОЛ/1/13 від 08.01.2013 року, ТОВ «Дніпровенд» 30.01.2013 відвантажило позивачу товар (олію соняшникову) у кількості 30,08 тонн на загальну суму 342 912,00 грн., в тому числі ПДВ - 57 152,00 грн., виписано видаткову накладну № 37 від 31.01.2013 р. та надало податкову накладну №44 від 31.01.2013 року, яку постачальник зареєстрував у реєстрах виданих податкових накладних, а суму ПДВ включено до у податкових зобов'язань з ПДВ відповідного періоду.

Отримання товару за вказаним договором підтверджується довіреністю на отримання товару №282 від 08.01.2013 року, що підтверджується витягом з журналу реєстрації виданих довіреностей.

ТОВ «Бізтрейд» включило до податкового кредиту суму податку на додану вартість по отриманій податковій накладній від 31.01.2013 року №44, яку відобразило у реєстрі отриманих маткових накладних, що відповідає даним додатку 5 до податкової декларації з ПДВ та даним декларації з ПДВ за січень 2013 року.

На підставі виставленого ТОВ «Дніпровенд» рахунку-фактури №1 від 31.01.2013 року, позивачем здійснено оплату за олію соняшникову по Договору №К-ОЛ/1/13 від 08.01.2013 року, у сумі 342 912, 00 грн., в тому числі ПДВ 57 152, 00 грн., що підтверджується банківською випискою.

Транспортування товару підтверджують наступні документи: товарно-транспортна накладна 02ААТ 690445 від 30.01.2013 року, із якої вбачається, що олія соняшникова у кількості 30,08 тон була завантажена на автомобіль ДАФ, номер державної реєстрації - НОМЕР_1, водій ОСОБА_3, автопідприємства ТОВ «Скінар» на замовлення ТОВ «Бізтрейд», про що свідчить договір перевезення вантажу автомобільним транспортом №Т-96/11/12 від 26.11.2012р., з пункту відвантаження: Полтавська область, Полтавський район, с Копили, пров. Лісний, 12 (адреса складу ТОВ «Дніпровенд»).

Судом першої інстанції встановлено, що позивач купував олію соняшникову у ТОВ «Дніпровенд» з метою використання товару у власній господарській діяльності, а саме: для забезпечення виконання взятих на себе зобов'язань за договором поставки №С 12-514 від 06.11.2013 року укладеним між Приватним акціонерним товариством «Креатив» та ТОВ «Бізтрейд» та Додаткової угоди до нього від 28.12.2012 року №1.

Посилання контролюючого органу на акт про неможливість проведення перевірки податковим органом контрагента позивача, відповідно до висновків якого встановлено неможливість фактичного здійснення господарських операцій через відсутність майна та інших матеріальних ресурсів та порушення контрагентом позивача податкового законодавства як на підставу неправомірного формування ТОВ «Бізтрейд» податкових зобов'язань з ПДВ за господарськими операціями з цим суб'єктом господарювання не приймаються судом до уваги у зв'язку з тим, що чинним законодавством не передбачено обов'язку платника податку нести відповідальність за несплату податків продавцями, або за можливу недостовірність відомостей про них. Бюджетне відшкодування можливе за наявності належних документів, що підтверджують правомірність формування сум податкового кредиту платника податку, та встановлення реальності здійснення господарських операцій.

Доводи контролюючого органу на відсутність матеріально-технічних ресурсів у цих контрагентів позивача як на підставу неможливості фактичного здійснення вказаних господарських операцій не підтверджені жодними доказами, а зводяться лише до констатації вказаних фактів у акті перевірки.

Суд вважає, що дана інформація не може бути беззаперечним доказом відсутності на підприємствах основних фондів та трудових ресурсів, оскільки підтвердженням наявності або відсутності у підприємства основних фондів (власних, орендованих) та трудових ресурсів є не документи податкового обліку, а відповідні документи бухгалтерського обліку.

Відповідачем такі документи в ході перевірки не досліджено та не проаналізовано, які ресурси потрібні були б підприємствам для надання послуг, що надані позивачу його контрагентами.

Виходячи з цього, висновки позивача про відсутність у контрагентів позивача адміністративно-господарських можливостей для виконання договорів купівлі-продажу належними доказами, а тому не можуть слугувати підставою для застосування до підприємства санкцій за порушення податкового законодавства за умова наявності первинних документів, що підтверджують реальне здійснення поставки товару.

Виходячи з цього, суд приходить до висновку про безпідставність тверджень відповідача про неправомірне формування податкових зобов'язань за наслідками таких операцій.

Згідно з пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п. 198.1. Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п. 198.2. ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Водночас відповідно до п.198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно п. 198.6. Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені де складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, у наданих позивачем видаткових і податкових накладних зазначено перелік товарів, що відповідає умовам договору поставки та видам господарської діяльності позивача.

Виконання договору підтверджується також подальшим використанням придбаних у товарів в межах господарської діяльності позивача, як того вимагає п.198.3 ст. 198 ПК.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що правомірність формування позивачем податкових зобов'язань з ПДВ підтверджена належними доказами, а тому висновок відповідача про порушення позивачем вимог п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.4, п. 201.6 ст. 201 Податкового кодексу України не відповідає дійсним обставинам справи.

Колегія суддів критично оцінює посилання відповідача на акти про неможливість проведення зустрічної звірки контрагентів позивача щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків за період, що перевірявся, оскільки визначальним фактом права платника на бюджетне відшкодування податку на додану вартість є фактична оплата ним сум такого податку контрагенту у попередніх податкових періодах, яка позивачем здійснена, що не заперечується відповідачем.

Крім цього, необхідно зазначити, що і практика Європейського суду з прав людини, яка відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права, свідчить про те, якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (Рішення Європейського суду з прав людини від 09.01.2007р. у справі «Інтерсплав проти України»).

Суд апеляційної інстанції також погоджується з висновками суду першої інстанції щодо відхилення доводів податкового органу про нікчемність укладених договорів між позивачем та його контрагентами з підстав того, що в силу положень ч. 3 ст. 228 ЦК України недійсність господарських зобов'язань органи державної податкової служби зобов'язані доводити в судовому порядку, що відповідачем не вчинено.

Окрім того, згідно з ч. 1 ст. 18 «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців», якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Відповідачем не надано доказів з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, щодо наявності запису про виключення з реєстру контрагентів позивача на момент укладення чи виконання договорів або відсутності у них статусу платника ПДВ.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статті 72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Колегія суддів зазначає, що доводи органу державної податкової служби не свідчать про наявність обставин, які унеможливлюють підтвердження права на бюджетне відшкодування з податку на додану вартість позивачу, у зв'язку з чим, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржувані податкові повідомлення - рішення прийняті податковим органом без достатніх підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Відповідно до ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин у адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідачем не надано належних та допустимих доказів, які б свідчили про недобросовісність позивача, як платника податку на додану вартість, про наявність обставин, що виключають обґрунтованість заявленої суми до відшкодування та не доведено наявність підстав та правомірність зменшення заявленого позивачем бюджетного відшкодування з податку на додану вартість

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно та всебічно, оцінивши фактичні обставини справи, з дотриманням норм матеріального та процесуального права, дійшов вірного висновку про задоволення вимог адміністративного позову.

Згідно з ст. ст. 198, 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 167, 195, 197, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, колегія суддів, -

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 02 вересня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення (ч.5 ст.254 КАС України)та може бути оскаржена протягом двадцяти днів в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя А.Б. ПаріновСудді І.О. Грибан О.А. Губська

Ухвалу в повному обсязі виготовлено 02 грудня 2013 року

.

Головуючий суддя Парінов А.Б.

Судді: Грибан І.О.

Губська О.А.