Ухвала суду № 35787759, 28.11.2013, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/14697/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Гарник К.Ю. Суддя-доповідач: Парінов А.Б.

У Х В А Л А

Іменем України

28 листопада 2013 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Парінова А.Б.,

суддів: Грибан І.О., Губської О.А.,

при секретарі судового засідання Арсенійчук М.В.,

за участю представників сторін:

від позивача Чернишова А.М.,

від відповідача Коваленко А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 21 серпня 2013 року у справі за позовом виробничо-комерційного підприємства «Аметіс» до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИЛА:

Позивач звернувся до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень № 0003422220 та №0003432220 від 10.06.2013 року.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 21 серпня 2013 року позов задоволено.

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що суд першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення неправильно застосував норми матеріального права, що призвело неправильного вирішення справи.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а постанову суду - без змін, виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що посадовими особами відповідача було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку виробничо-комерційного підприємства «Аметіс» з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства по взаємовідносинах з ТОВ «Міжгалузева торгівельна компанія» за період з 01 січня 2010 року по 31 грудня 2012 року.

Результати перевірки відображено в акті перевірки від 25 квітня 2013 року № 1406/22-221/21527639, в якому контролюючим органом встановлено порушення позивачем вимог пунктів 198.1., 198.3., 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету на суму 69291 грн., в тому числі: за серпень 2012 року в сумі 69291 грн.; та підпункту 139.1.9. пункту 139.1. статті 139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 72755 грн., у тому числі за три квартали 2012 року в сумі 72755 грн.

На підставі акта перевірки від 25 квітня 2013 року № 1406/22-221/21527639 відповідачем 10.06.2013 р. прийнято податкові повідомлення-рішення № 0003422220 та № 0003432220.

Податковим повідомленням - рішенням Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві від 10 червня 2013 року № 0003422220 згідно з підпунктом 54.3.2. пункту 54.3. статті 54, абз. 2 пункту 123.1. статті123 Податкового кодексу України за порушення підпункту 139.1.9. пункту 139.1. статті 139 Податкового кодексу України виробничо-комерційному підприємству «Аметіс» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 90943,75 грн., в тому числі: за основним платежем на суму 72755 грн., за штрафними санкціями - на суму 18188,75 грн.

Податковим повідомленням - рішенням Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві від 10 червня 2013 року № 0003432220 згідно з підпунктом 54.3.2. пункту 54.3. статті 54, абз. 2 пункту 123.1. статті123 Податкового кодексу України за порушення пунктів 198.1., 198.3., 198.6 статті 198 Податкового кодексу України виробничо-комерційному підприємству «Аметіс» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 86613,75 грн., в тому числі: за основним платежем на суму 69291 грн., за штрафними санкціями на суму 17322,75 грн.

За результатами адміністративного оскарження зазначених рішень відповідача скарги позивача було залишено без задоволення, а спірні податкові повідомлення-рішення - без змін.

Вважаючи податкові повідомлення-рішення від 10 червня 2013 року № 0003422220 та № 0003432220 протиправними, позивач звернувся до суду з позовом про їх скасування.

Приймаючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що господарські операції виробничо-комерційного підприємства «Аметіс» з його контрагентом ТОВ «Міжгалузева торгівельна компанія» є реальними та підтверджуються необхідними документами, а послуги, що придбавалися позивачем у вказаного підприємств, отримувались з метою використання та були використані позивачем у власній господарській діяльності, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні вказаних операцій та безпідставність тверджень відповідача про неправомірне формування податкового кредиту за наслідками таких операцій та неправомірне віднесення понесених за наслідками таких операцій витрат до валових.

Колегія суддів погоджується з наведеним висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Згідно з ч. 3 ст. 2 КАС України, розглядаючи справи щодо протиправності рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

В даному випадку дослідженню підлягає реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування.

Як вбачається з матеріалів справи, заявлені позивачем суми бюджетного відшкодування за період, що перевірявся, за висновками контролюючого органу не підлягають відшкодуванню, оскільки господарські операції позивача з його контрагентом ТОВ «Міжгалузева торгівельна компанія» не мали реального характеру у зв'язку з відсутністю факту реального здійснення господарської діяльності цим контрагентом.

До таких висновків контролюючий орган прийшов на підставі актів ДПІ про проведення перевірки контрагента позивача.

З матеріалів справи вбачається, що актом Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва від 16 січня 2013 року №133/22-8/37701112 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Міжгалузева торгівельна компанія» щодо підтвердження господарських відносин платникам податків за період з 26 квітня 2011 року по 31 листопада 2012 року» встановлено відсутність об'єктів оподаткування при придбанні та продажу товарів у липні - листопаді 2012 року, які підпадають під визначення статті 134 та 198 Податкового кодексу України.

Податковим органом надано оцінку викладеному та зроблено висновок, що згідно з вимогами ст.203, ст.215, ст.216, ст.228, ст.236 Цивільного кодексу України, правочини укладені позивачем з вказаними суб'єктами господарювання є нікчемними та як наслідок недійсними з моменту їх вчинення.

Наслідки в податковому обліку платника податків створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

Перевіряючи реальність здійснення позивачем господарських операцій у спірний період, колегія суддів виходить з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що в період, за який було проведено перевірку позивача, виробничо-комерційне підприємство «Аметіс» мало господарські взаємовідносини з ТОВ «Міжгалузева торгівельна компанія».

Виробничо-комерційне підприємство «Аметіс» здійснює діяльність у сфері монтажу водопровідних мереж, систем опалення та кондиціонування; виробництва промислового холодильного та вентиляційного устаткування; будівництва житлових і нежитлових будівель; у сфері інжинірингу, геології та геодезії, надання послуг технічного консультування в цих сферах.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 07 серпня 2012 року між виробничо-комерційним підприємством «Аметіс» (Покупець за умовами Договору) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Міжгалузева торгівельна компанія» (Продавець за умовами Договору) укладено Договір поставки № МТК070812-1, згідно якого Продавець зобов'язується поставити Покупцеві обладнання, в кількості та комплектності визначеній цим Договором, а Покупець зобов'язується сплатити Продавцю вартість обладнання, за ціною та на умовах визначених цим Договором та провести прийом поставленого від Продавця обладнання у відповідності до умов цього Договору.

Пунктом 1.2. цього Договору визначено, що перелік обладнання (в т.ч. його найменування, тип, кількість та ціна), яке поставляється за даним Договором, наведений у Специфікації (Додаток № 1).

Відповідно до пункту 3.1. Договору загальна вартість договору з урахуванням ПДВ становить 415744,90 грн.

Згідно Специфікації Товариством з обмеженою відповідальністю «Міжгалузева торгівельна компанія» поставлено позивачу наступне обладнання: повітряобробна установка МС-1200, повітряобробна установка МС-500, вентилятор відцентрований 4У600*300, вставки гнучки 600*350, дросель-клапан 250*250, дросель-клапан 300*300, клапан зворотній 600*300.

Згідно видаткових накладних № 25 від 06 серпня 2012 року та № 106 від 30 серпня 2012 року товариство з обмеженою відповідальністю «Міжгалузева торгівельна компанія» поставило на адресу позивача обумовлений договором товар на загальну суму 415 744, 90 грн. в тому числі ПДВ 69 290,82 грн.

Товариством з обмеженою відповідальністю «Міжгалузева торгівельна компанія» виписано податкові накладні від 06 серпня 2012 року № 15 та від 30 серпня 2012 року № 88, які згідно квитанції включені до Єдиного реєстру податкових накладних.

Оплата за поставлений товар здійснювалась в порядку безготівкового розрахунку, що підтверджують відповідні платіжні доручення та виписки з банківського рахунку.

Для здійснення господарської діяльності позивач, згідно Договору оренди № СУВ-5 від 01 липня 2012 року, укладеного із ОСОБА_4, та Договору оренди від 03 травня 2012 року та від 03 травня 2013 року, укладеного із ТОВ «Благодійний центр «Асоціація Групо», орендує нежитлові приміщення за адресою: АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 відповідно.

Судом встановлено, що придбане у товариства з обмеженою відповідальністю «Міжгалузева торгівельна компанія» обладнання використано позивачем при виконанні зобов'язань за Договором № 32 від 20 червня 2012 року на реконструкцію комплексу будівель (корпус А) Управління Національного банку України у Чернівецькій області за адресою: м. Чернівці, площа Центральна, 3 в частині виконання робіт по системі вентиляції і кондиціонування, укладеним між виробничо-комерційним підприємством «Аметіс» та сільськогосподарським кооперативом «Колос», за умовами якого Генпідрядник (СК «Колос») доручає, а Підрядник (ВКП «Аметіс») в межах договірної ціни, бере на себе зобов'язання виконати на свій ризик власними силами ( із залученням в разі потреби субпідрядників) і засобами у строки, обумовлені у цьому Договорі під час реконструкції комплексу будівель (корпус Б) Управління Національного банку України в Чернівецькій області за адресою: м. Чернівці, площа Центральна, З (далі - Об'єкт) в обсягах передбачених проектно-кошторисною документацією (Додаток №1 до цього Договору), з дотриманням чинних державних нормативних документів з будівництва (далі - ДБН).

На підтвердження виконання умов вищезазначеного Договору із використанням товарів, придбаних у ТОВ «Міжгалузева торгівельна компанія», позивачем надано копію договірної ціни, зведеного кошторисного розрахунку вартості будівництва та акти приймання виконаних будівельних робіт за жовтень, листопад 2012 року

Також, на підтвердження реальності укладеного договору з ТОВ «Міжгалузева торгівельна компанія», фактичного придбання товару в рамках вказаного договору, його подальшої реалізації позивачем надано копії витягу з книги обліку придбання, копію витягу з книги обліку продажу, витяг картки рахунку 201: основний склад: щодо придбаного у ТОВ «Міжгалузева торгівельна компанія» товару, копію оборотно-сальдової відомості по рахунку 631; замовлення за серпень 2012 року, копію оборотно-сальдової відомості по рахунку 631; контрагент ТОВ «Міжгалузева торгівельна компанія» за період з 01 серпня 2012 року по 30 вересня 2012 року.

В матеріалах справи міститься лист ТОВ «Міжгалузева торгівельна компанія» від 17 вересня 2013 року № 1709, яким останній підтверджує поставку виробничо-комерційному підприємству «Аметіс» товару відповідно Договору 07 серпня 2012 року № МТК070812-1. Додатково зазначено, що ДПІ у Печерському районі міста Києва була проведена перевірка ТОВ «МТК», за результатами якої складено акт перевірки від 27 червня 2013 року № 23/26-55-22-08/37701112, відповідно до якого самостійно визначені ТОВ «Міжгалузева торгівельна компанія» податкові зобов'язання податку на додану вартість по взаємовідносинах з контрагентами податковим органом не змінювалися.

Враховуючи те, що поставка товарів підтверджена дослідженими в судовому засіданні розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, які були надані відповідачу до перевірки, доведеність подальшого використання придбаних послуг у власній господарській діяльності позивача та економічної доцільності, суд приходить до висновку про безпідставність тверджень відповідача про неправомірне формування податкового кредиту за наслідками таких операцій.

Окрім того, згідно з ч. 1 ст. 18 «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців», якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Відповідачем не надано доказів з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, щодо наявності запису про виключення з реєстру контрагента позивача на момент укладення чи виконання договору або відсутності у нього статусу платника ПДВ.

Колегія суддів критично оцінює посилання відповідача на акт перевірки контрагента позивача щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків за період, що перевірявся, оскільки визначальним фактом права платника на бюджетне відшкодування податку на додану вартість є фактична оплата ним сум такого податку контрагенту у попередніх податкових періодах, яка позивачем здійснена, що не заперечується відповідачем.

Крім цього, необхідно зазначити, що і практика Європейського суду з прав людини, яка відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права, свідчить про те, якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (Рішення Європейського суду з прав людини від 09.01.2007р. у справі «Інтерсплав проти України»).

Доводи контролюючого органу про відсутність матеріально-технічних ресурсів у контрагентів позивача як на підставу неможливості фактичного здійснення вказаних господарських операцій не підтверджені жодними доказами, а зводиться лише до констатації вказаних фактів у акті перевірки.

Суд вважає, що дана інформація не може бути беззаперечним доказом відсутності на підприємствах основних фондів та трудових ресурсів, оскільки підтвердженням наявності або відсутності у підприємства основних фондів (власних, орендованих) та трудових ресурсів є не документи податкового обліку, а відповідні документи бухгалтерського обліку.

Відповідачем такі документи в ході перевірки не досліджено та не проаналізовано, які ресурси потрібні були б підприємствам для надання послуг, що надані позивачу його контрагентами.

Виходячи з цього, висновки позивача про відсутність у контрагента позивача адміністративно-господарських можливостей для виконання спірних договорів не підтверджені належними доказами, а тому не можуть слугувати підставою для застосування до підприємства санкцій за порушення податкового законодавства за умова наявності первинних документів, що підтверджують фактичну поставку товару.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що господарські операції позивача з ТОВ «Міжгалузева торгівельна компанія» мали реальний характер, а податковий кредит по вказаних операціях сформовано позивачем правомірно, що підтверджується наступним.

Згідно з пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п. 198.1. Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п. 198.2. ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Водночас відповідно до п.198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно п. 198.6. Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені де складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, первинні документи, оформлені на виконання договору підряду, відповідають встановленим вимогам та видам господарської діяльності позивача.

Виконання договору підтверджується також подальшим використанням придбаних у товарів в межах господарської діяльності позивача, як того вимагає п.198.3 ст. 198 ПК.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що право позивача на отримання податкового кредиту підтверджене належними доказами, а тому висновок відповідача про порушення позивачем вимог п. 185.1 ст.185, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.4, п. 201.10 ст.201 Податкового кодексу України внаслідок завищення від'ємного значення з податку на додану вартість на підставі податкових накладних, не відповідає дійсним обставинам справи.

Перевіряючи висновок податкового органу про порушення позивачем вимог п. 138.1 ст. 138, п.п. 139. п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до підпункту 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України, витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізований товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інших витрат беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.1 даної статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Згідно з пунктом 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України, витрати які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визначаються на основі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами, ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II даного Кодексу.

Відповідно до п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст.139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Таким чином, враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що витрати, понесені позивачем за період, що перевірявся, при веденні фінансово-господарської діяльності з ТОВ «Міжгалузева торгівельна компанія» повинні приймати участь у формуванні об'єкта оподаткування з податку на прибуток підприємства за цей період, оскільки підтверджуються відповідними первинними документами, що місяться в матеріалах справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статті 72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Колегія суддів зазначає, що доводи органу державної податкової служби не свідчать про наявність обставин, які унеможливлюють підтвердження права на бюджетне відшкодування з податку на додану вартість позивачу та формування валових витрат, у зв'язку з чим, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржувані податкові повідомлення - рішенні прийняті податковим органом без достатніх підстав.

Відповідно до ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин у адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно та всебічно, оцінивши фактичні обставини справи, з дотриманням норм матеріального та процесуального права, дійшов вірного висновку про задоволення вимог адміністративного позову.

Згідно з ст. ст. 198, 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, колегія суддів, -

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 21 серпня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення (ч.5 ст.254 КАС України)та може бути оскаржена протягом двадцяти днів в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя А.Б. ПаріновСудді І.О. Грибан О.А. Губська

Ухвалу в повному обсязі виготовлено 02.12.2013 року

Головуючий суддя Парінов А.Б.

Судді: Грибан І.О.

Губська О.А.