Ухвала суду № 35787650, 28.11.2013, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/12720/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Добрівська Н.А. Суддя-доповідач: Парінов А.Б.

У Х В А Л А

Іменем України

28 листопада 2013 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Парінова А.Б.,

суддів: Грибан І.О., Губської О.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Ойшо Україна» на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 29 серпня 2013 року у справі за позовом Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів до товариства з обмеженою відповідальністю «Ойшо Україна» про стягнення адміністративно-господарських санкцій, -

ВСТАНОВИЛА:

Позивач звернувся до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Ойшо Україна» про стягнення адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу по створенню робочих місць для працевлаштування інвалідів за 2012 рік у розмірі 71 210,80 грн. і пені за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у сумі 1 523,68 грн.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 29 серпня 2013 року позов задоволено.

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що суд першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення неправильно застосував норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

В засідання учасники процесу не з'явилися, будучи належним чином повідомленими про дату, час і місце апеляційного розгляду.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 197 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції, колегія суддів визнала можливим розглядати справу в порядку письмового провадження.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що відповідно до поданого ТОВ «Ойшо Україна» (зареєстрованого 27.02.2013р. за №7/2735) звіту про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2012 рік (форма №10-ПІ поштова річна) відповідачем не було створено у 2012 році робочих місць для працевлаштування інвалідів. Відповідно до середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу 25 осіб, кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до ст.19 Закону №875-XII визначена ТОВ «Ойшо Україна» у кількості 1 особи.

Посилаючись на ту обставину, що відповідач в силу вимог статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" відповідач повинен був створити та працевлаштувати відповідну кількість інвалідів, однак необхідну кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів не створено, у зв'язку з чим утворилась заборгованість по сплаті адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу по створенню робочих місць для працевлаштування інвалідів в розмірі71 210,80 грн. та пені за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у сумі 1 523,68 грн., звернувся з даним позовом до суду.

Приймаючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що, оскільки ТОВ ТОВ «Ойшо Україна» не створено робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до встановленого нормативу робочих місць у 2012 році, тобто не вжито заходів для недопущення господарського правопорушення, нарахування адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів з урахуванням пені за спірний період є правомірним.

Колегія суддів погоджується з наведеним висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Предметом даного спору є стягнення адміністративно-господарських санкцій за порушення вимог ч. 1 ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" від 21 березня 1991 року N 875-XII (далі по тексту - Закон N 875-XII).

Відповідно до ст. 19 Закону N 875-XII для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Статтею 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" встановлено, що працевлаштування інвалідів здійснюється органами виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями інвалідів.

Згідно з п. 3 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою КМУ від 03.05.95 р. N314, робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією підприємства за участі представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда.

Відповідно до Положення, державна служба зайнятості повинна вести облік інвалідів, які звернулися за допомогою у працевлаштуванні; сприяти працевлаштуванню інвалідів, які звернулися з проханням, з урахуванням рекомендацій МСЕК та щоквартально подавати місцевим органам соціального захисту населення інформацію про працевлаштування інвалідів.

Згідно п. 5 зазначеного Положення підприємства розробляють заходи щодо створення робочих місць для інвалідів, включають їх до колективного договору, інформують центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення (пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Подання відповідних звітів до центру зайнятості є належним підтвердженням наявності на підприємстві створеного та введеного в дію місця для працевлаштування інваліда. Процедуру подання інформації про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів центру зайнятості визначено Порядком подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування. Цим Порядком передбачено, що інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів роботодавці подають центру зайнятості за місцем їх реєстрації як платників страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом, а також звітують Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (Порядок подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування).

Судом першої інстанції встановлено, що відповідачем до Шевченківського районного центру зайнятості у 2012 році було подано лише один звіт за формою №3-ПН, а саме, 21.12.2012 року. За твердженням представника відповідача інші звити, окрім поданого в грудні 2012 року, до центру зайнятості не подавались.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що факт повідомлення відповідачем центру зайнятості про наявність вільних робочих місць та подання звітності про наявність вакансій за формою №3-ПН лише в грудні 2012 року свідчить про невиконання підприємством обов'язку створення робочих місць для інвалідів та документально не підтверджує факту створення відповідачем робочих місць для працевлаштування інвалідів у кількості відповідно до нормативу робочих місць та створення таких робочих місць для осіб з обмеженими можливостями.

Відповідачем не надано доказів створення робочих місць для інвалідів у кількості відповідно до нормативу робочих місць.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що відповідач не надав суду доказів про створення ним робочих місць для інвалідів.

Частиною першою статті 20 зазначеного Закону встановлено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.

Адміністративно-господарські санкції за незайняті інвалідами робочі місця не є податком, збором (обов'язковим платежем), обов'язкова сплата яких передбачена Конституцією України та Законом № 1251-XII, а є заходом впливу на правопорушника у сфері господарювання у зв'язку зі скоєнням правопорушення.

Відповідно до частини першої статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Частиною другою наведеної статті передбачено, що учасник господарських відносин несе відповідальність, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що він ужив усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідачем не було вжито всіх необхідних заходів для недопущення господарського правопорушення, а тому в суду наявні правові підстави для притягнення підприємства до господарсько-правової відповідальності.

Наведену правову позицію відображено також в постанові Верховного Суду України від 28 травня 2013 року по справі № 21-386а12, винесеній за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах.

Частиною 1 статті 244-2 КАС України передбачено, що рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

Відповідно до ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин у адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно та всебічно, оцінивши фактичні обставини справи, з дотриманням норм матеріального та процесуального права, дійшов вірного висновку про задоволення позову.

Доводи апеляційної скарги позивача висновки суду першої інстанції не спростовують та відхиляються судом так, як є помилковими.

Згідно з ст. ст. 198, 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 167, 195, 197, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, колегія суддів, -

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Ойшо Україна» залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 29 серпня 2013 року залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, а якщо його було прийнято за наслідками розгляду у письмовому провадженні, - через п'ять днів після направлення копій особам, які беруть участь у справі (ч. 5 статті 254 КАС України). Касаційна скарга на судові рішення подається безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, крім випадків, передбачених цим Кодексом, а в разі складення постанови в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення постанови в повному обсязі (стаття 212 КАС України).

Головуючий суддя А.Б. ПаріновСудді І.О. Грибан О.А. Губська

Головуючий суддя Парінов А.Б.

Судді: Грибан І.О.

Губська О.А.