Постанова № 35782745, 03.12.2013, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" грудня 2013 р. Справа№ 910/15820/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Сухового В.Г.

суддів: Жук Г.А.

Чорногуза М.Г.

при секретарі судового засідання: Петренку В.А.

розглянувши апеляційну скаргу Підприємства з іноземною інвестицією у формі Товариства з обмеженою відповідальністю ,,Фалбі"

на рішення господарського суду міста Києва від 07.10.2013р.

у справі № 910/15820/13 (суддя Балац С.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ,,Велнес Медікал"

до Підприємства з іноземною інвестицією у формі Товариства з обмеженою відповідальністю ,,Фалбі"

про стягнення 204 669,00 грн.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю ,,Велнес Медікал" (далі - позивач) звернулося до господарського суду м. Києва з позовом до Підприємства з іноземною інвестицією у формі Товариства з обмеженою відповідальністю ,,Фалбі" (далі - відповідач) про стягнення заборгованості в розмірі 204 669,00 грн., з яких: 199 722,46 грн. - основна заборгованість, 4 076,52 грн. - пеня, 870,02 грн. - три відсотки річних.

Рішенням господарського суду м. Києва від 07.10.2013р. у справі

№ 910/15820/13 позов задоволено повністю. Стягнуто з відповідача на користь позивача 199 722,46 грн. основного боргу, 4 076,52 грн. пені, 870,02 грн. - 3 % річних, 4 093,38 грн. витрат по сплаті cудового збору.

Рішення вмотивовано тим, що вимога позивача про примусове стягнення боргу за поставлений товар є законною та обґрунтованою, підтвердженою належними доказами, не спростована відповідачем, а тому підлягає задоволенню. Зокрема, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що строк виконання зобов'язання щодо розрахунку за поставлений товар настав. Відповідач свої зобов'язання за договором належним чином не виконав, заборгованість не сплатив, а тому місцевий господарський суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги про стягнення пені та 3% річних на підставі умов договору та ст. 625 ЦК України є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення господарського суду м. Києва від 07.10.2013р. по справі № 910/15820/13 скасувати в частині задоволення вимог про стягнення суми боргу в розмірі 1 000,00 грн. В обґрунтування доводів апеляційної скарги, відповідач посилається на те, що оскаржуване рішення прийнято судом першої інстанції з порушенням норм матеріального та процесуального права, при неповному з'ясуванні обставин справи.

Відзиву на апеляційну скаргу не надходило.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 19.11.2013р. апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено справу до розгляду в судовому засіданні на 03.12.2013р.

В судовому засіданні 03.12.2013р. представник позивача заперечив проти доводів апеляційної скарги, представник відповідача не з'явився, про час та місце розгляду справи відповідач повідомлений належним чином, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення 0411607829020. Про поважність причин неявки у судове засідання відповідач суд не повідомив, клопотань та заяв про відкладення розгляду справи не подавав.

Згідно зі ст. 99 ГПК України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу.

Частиною 2 статті 101 ГПК України передбачено, що апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги та перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

З урахуванням вказаних обставин, колегія суддів, на підставі положень ГПК України, вважає за можливе здійснювати апеляційний перегляд даної справи за відсутності представника відповідача за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши матеріали апеляційної скарги, дослідивши наявні докази у справі, вислухавши пояснення представника позивача, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 29.03.2013р. між Товариством з обмеженою відповідальністю ,,Велнес Медікал" (продавець, позивач) та відповідачем (покупець) укладено договір купівлі-продажу № 33/13 (далі - договір, а.с. 6 - 7), у відповідності до якого продавець зобов'язався передати у власність покупцю вироби медичного призначення (товар), а покупець зобов'язується приймати його та оплачувати в порядку та строки визначені даним договором. Асортимент, кількість, ціна та загальна вартість товару визначаються сторонами у видаткових або товарно - транспортних накладних (актах приймання - передачі) та вважаються погодженими з моменту їх підписання уповноваженими представниками обох сторін. Ціна товару включає вартість тари, упаковки і маркування.(п.п. 1.1, 1.2 договору).

У відповідності до п. 3.1 договору відповідач зобов'язаний сплачувати позивачеві вартість поставленого за договором товару не пізніше 15 днів з моменту його подальшої реалізації відповідачем, для чого останній зобов'язаний до 5 числа кожного місяця, що слідує за звітним надавати позивачеві відповідний звіт про реалізацію товару у зв'язному періоді (місяці). Позивач має право перевіряти наявність нереалізованого товару зазначеного у звіті відповідача. У випадку ненадання (несвоєчасного надання) відповідачем такого звіту, не допуску позивача до перевірки звіту відповідача або непред'явлення заявлених відповідачем залишків товару позивачеві, відповідач зобов'язаний негайно сплатити позивачеві повну вартість за весь поставлений та раніше неоплачений товар. В будь-якому випадку, відповідач зобов'язаний сплатити позивачеві повну вартість поставленого товару не пізніше 180 днів з дати його поставки.

Згідно з п. 4.1 договору він набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2013р, але в будь - якому випадку, до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.

Суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що укладений між сторонами спору договір за своєю правовою природою є договором купівлі-продажу, який врегульовано главою 54 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Матеріали справи свідчать, що на виконання умов договору позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 199 722,46 грн., що підтверджується видатковими накладними:

- № ВФ-0001465 від 12.04.2013р. на суму 128 671,38 грн. (а.с 8-10);

- № ВФ-0001783 від 22.04.2013р. на суму 10 701,02 грн. (а.с. 11);

- № ВФ-0001986 від 29.04.2013р. на суму 28 454,88 грн. (а.с. 12-13);

- № ВФ-0002210 від 15.05.2013р. на суму 22 814,54 грн. (а.с. 14);

- № ВФ-0002533 від 22.05.2013р. на суму 9 080,64 грн. (а.с. 15).

Зазначені накладні підписано та скріплено печатками сторін, в тому числі відповідачем. Засвідчені копії довіреностей виданих відповідачем на отримання товарно-матеріальних цінностей містяться в матеріалах даної справи, а саме: від 15.04.2013р. № 000249 (а.с. 47), від 23.04.2013р. № 000268 (а.с. 48), від 30.04.2013р. № 000284 (а.с. 49), від 16.05.2013р. № 000301 (а.с. 50), від 23.05.2013р. № 000311 (а.с. 51).

Позовні вимоги у даній справі обґрунтовано неналежним, на думку позивача, виконанням відповідачем договірних зобов'язань щодо здійснення розрахунку за поставлений товар, внаслідок чого заборгованість останнього становить 199 722,46 грн. Оскільки відповідач прострочив строки оплати за поставлений товар позивач просить стягнути з відповідача також неустойку у вигляді пені в розмірі 4 076,52 грн. та 3 % річних в сумі 870,02 грн.

Суд першої інстанції задовольнив позовні вимоги в повному обсязі, пославшись, зокрема, на умови договору та наявність в матеріалах справи належних доказів на підтвердження позовних вимог.

Колегія суддів, з огляду на встановлені у даній справі обставини та наявні у справі докази, вважає, що суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про наявність достатніх підстав для задоволення позову, враховуючи таке.

Відповідно до ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ст. 173 ГК України один суб'єкт господарського зобов'язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно ст. ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Як зазначено вище, відповідач у відповідності до п. 3.1 договору зобов'язаний сплачувати позивачеві вартість поставленого за договором товару не пізніше 15 днів з моменту його подальшої реалізації відповідачем, для чого останній зобов'язаний до 5 числа кожного місяця, що слідує за звітним надавати позивачеві відповідний звіт про реалізацію товару у зв'язному періоді (місяці). Докази надання відповідачем звітів про реалізацію отриманого товару в матеріалах справи відсутні, тому відповідач, згідно вказаного пункту договору, зобов'язаний оплатити товар негайно, тобто товар отриманий за видатковими накладними № ВФ-0001465, № ВФ-0001783, № ВФ-0001986 відповідач зобов'язаний був оплатити 06.05.2013р., а товар отриманий за видатковими накладними № ВФ-0002210, № ВФ-0002533 - 06.06.2013р., вартість якого загальною сумою становить 199 722,46 грн.

Згідно частини 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч. 1 ст. 692 унормовано, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач свої зобов'язання оплатити товар у встановлений договором строк не виконав, оплату за отриманий товар не здійснив, у зв'язку з чим у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість у сумі 199 722,46 грн.

Доказів повної або часткової сплати вказаної заборгованості матеріали справи не містять і відповідачем ні суду першої, ані суду апеляційної інстанції не надано.

За таких обставин, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про настання строку виконання зобов'язання відповідача оплатити отриманий ним товар за договором, тому позовна вимога про стягнення з відповідача основної заборгованості в сумі 199 722,46 грн. підлягає задоволенню.

Стосовно позовних вимог про стягнення пені та 3% річних за прострочення виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до ст. 625 ЦК України у випадку прострочення виконання грошового зобов'язання, боржник на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

За приписами ст. ст. 230, 232 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно з п. 2.2 договору позивач має право у випадку прострочення оплати відповідачем товару вимагати від останнього сплати подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день такого прострочення, а також зупинити виконання своїх зобов'язань до здійснення відповідачем повного розрахунку.

Позивачем заявлено вимоги про стягнення пені за період з 06.06.2013р. по 29.07.2013р. в сумі 4 076,52 грн. та 3% річних в сумі 870,02 грн.

Проаналізувавши розрахунок розміру позовних вимог позивача в цій частині, колегія суддів вважає, що позивачем правомірно нараховано зазначені суми пені, 3% річних, а тому місцевий господарський суд дійшов правильного висновку про обґрунтованість вказаних позовних вимог.

Посилання відповідача в апеляційній скарзі на ту обставину, що суд першої інстанції не врахував оплати заборгованості за договором в сумі 1 000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 004779 від 24.10.2013р., колегія суддів вважає безпідставними з огляду на таке.

Згідно з приписами ст. 82 ГПК України рішення приймається господарським судом за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та іншими учасниками господарського процесу, а також доказами, які були витребувані господарським судом у нарадчій кімнаті.

Відповідно до ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання до суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

З огляду на вищенаведені норми, колегія суддів зазначає, що оплата в розмірі 1 000,00 грн. за одержані лікарські засоби згідно з накладною № 1465 від 12.04.2013р. здійснена відповідачем 24.10.2013р., тоді як рішення господарського суду м. Києва датоване 07.10.2013р., тобто часткова оплата здійснена після прийняття рішення у справі, а тому не могла бути врахована судом першої інстанції.

Відповідно до ч. 1 статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. При цьому, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, як встановлено статтею 34 ГПК України.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За вказаних обставин доводи апеляційної скарги колегією суддів відхиляються як необґрунтовані, оскільки вони спростовуються викладеним вище.

Виходячи з наведеного, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що підстави для скасування або зміни рішення, які передбачені ст. 104 ГПК України, відсутні. Рішення господарського суду м. Києва від 07.10.2013р. у справі № 910/15820/13 відповідає обставинам справи, є законним та обґрунтованим. У зв'язку з цим апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ст. ст. 33, 34, 43, 49, 99, 101, 103, 105 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Підприємства з іноземною інвестицією у формі Товариства з обмеженою відповідальністю ,,Фалбі" залишити без задоволення, а рішення господарського суду м. Києва від 07.10.2013р. у справі № 910/15820/13 без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Головуючий суддя В.Г. Суховий

Судді Г.А. Жук

М.Г. Чорногуз

Повний текст складено та підписано 05.12.2013р.